Рішення № 127933999, 06.06.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2025 року Справа№640/13192/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) доЦентрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місцезнаходження: м. Київ, провулок Музейний, б. 2Д, ЄДРПОУ 43315602), Міністерства юстиції України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, б. 13, ЄДРПОУ 00015622), Державного підприємства "Національні інформаційні системи" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, б.4, ЄДРПОУ 39787008) про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації, у частині доступу до публічної інформації,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Національні інформаційні системи", у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які полягають у присвоєнні листу Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24 листопада 2022 року № ПІ-Ч-11-13/824 за підписом Михайла Сувала, в якості його вихідного реєстраційного індексу вхідного реєстраційного індексу іншого службового документа, а саме: запиту на інформацію ОСОБА_1 від 19 листопада 2021 року № ПІ-Ч-11-13/824;

- визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які полягають у невнесені до документаційного фонду Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповіді на запит ОСОБА_1 від 19 листопада 2021 року № ПІ-Ч-11- 13/824, яку оформлено листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24 листопада 2021 року № ПІ-Ч-11-13/824 за підписом начальника Михайла Сувала;

- визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яку сформовано листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24 листопада 2021 року № ПІ-Ч-11-13/824 за підписом Михайла Сувала, у задоволенні пункту 2 запиту на інформацію ОСОБА_1 від 19 листопада 2021 року № ПІ Ч-11-13/824;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно розглянути пункт 2 запиту на інформацію ОСОБА_1 від 19 листопада 2021 року № ПІ-Ч-11-13/824 у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо розгляду запиту на інформацію ОСОБА_1 від 19 листопада 2021 року;

- зобов`язати Міністерство юстиції України надати відповідь на запит на інформацію ОСОБА_1 від 19 листопада 2021 року у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації»;

- визнати протиправними дії державного підприємства «Національні інформаційні системи», які полягають у реєстрації запиту на інформацію ОСОБА_1 від 19 листопада 2021 року без дотримання вимог пункту 26 розділу ІІ Порядку розгляду звернень та організації особистого прийому громадян у Міністерстві юстиції України, його територіальних органах, підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери його управління, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 лютого 2017 року № 388/5 із наступними змінами;

- зобов`язати державне підприємство «Національні інформаційні системи» зареєструвати запит на інформацію ОСОБА_1 від 19 листопада 2021 року відповідно до вимог пункту 26 розділу ІІ Порядку розгляду звернень та організації особистого прийому громадян у Міністерстві юстиції України, його територіальних органах, підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери його управління, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 лютого 2017 року № 388/5 із наступними змінами, а також надати ОСОБА_1 його засвідчену копію;

- визнати протиправною відмову державного підприємства «Національні інформаційні системи», яку сформовано листом державного підприємства «Національні інформаційні системи» від 26 листопада 2021 року № 5958/19.2-19, у задоволенні пункту 2 запиту на інформацію ОСОБА_1 від 19 листопада 2021 року.

- зобов`язати державне підприємство «Національні інформаційні системи» повторно розглянути пункт 2 запиту на інформацію ОСОБА_1 від 19 листопада 2021 року в порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся із запитом про надання публічної інформації, однак отримав відмову у наданні такої інформації, чим порушено право позивача на отримання інформації.

Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач отримав в установлені законом строки відповідь на свій запит.

Міністерством юстиції України надіслано до суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог, та зазначено про те, що Мін`юстом, у відповідності до вимог чинного законодавства, надано відповідь за результатами розгляду запиту ОСОБА_1 від 19.11.2021 та скеровано його на електронну поштову адресу позивача вказану у запиті, що свідчить про відсутність порушення прав позивача, оскільки відповідь надано.

Державне підприємство «Національні інформаційні системи» надіслано до суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог, та зазначено про те, що відмова ДП «НАІС» у наданні запитуваної позивачем інформації була правомірною та зумовлена тим, що ДП «НАІС» не є розпорядником запитуваної позивачем інформації у розумінні статті 13 Закону; відомості з АСВП містяться у журналах реєстрації подій Інформаційної системи (далі ІС) Реєстрів та не підлягають наданню/ отриманню в загальному порядку.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2022 звільнено позивача від сплати судового збору, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2025 вирішено прийняти до провадження адміністративну справу №640/13192/22, розгляд справи продовжити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Національні інформаційні системи" із електронним запитом від 19.11.2021 на отримання публічної інформації, в якому просив надати засвідчені у порядку встановленому законодавством паперові та цифрові копії таких документів:

1)сам запит на інформацію з відміткою розпорядника інформації про його реєстрацію відповідно до вимог частини другої статті 16 Закону № 2939-VI;

2)інформацію про реєстратора автоматизованої системи виконавчого провадження (прізвище, ім`я та по батькові, посада), який (яка) 31.01.2020 у Святошинському відділі державної виконавчої служби у місті Києві здійснив (здійснила) реєстрацію документа за вхідним номером 21411; час реєстрації цього документа в автоматизованій системі виконавчого провадження.

24.11.2021 Міністерство юстиції України повідомило заявника про те, Мінюст не є розпорядником запитуваної інформації та повідомило про перенаправлення запиту до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

30.11.2021 за №ПІ-Ч-11-13/383 Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомило позивача про неможливість надання запитуваної інформації, оскільки в журналі реєстрації вхідної кореспонденції Відділу, який формується в Автоматизованій системі виконавчого провадження, посада, ПІБ особи Відділу, що здійснила реєстрацію вхідного документа за вхідним номером 21411 від 31.01.2020 року не відображається. Також Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) направило на адресу позивача копію його запиту з відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції за №ПІ-Ч-11-13/824 від 19.11.2021 року.

26.11.2021 за №5958/19.2-19 Державне підприємство "Національні інформаційні системи" повідомило заявника про те, що надання відомостей Інформаційної системи Реєстрів, не передбачених для отримання в загальному порядку та таких, що становлять інформацію з обмеженим доступом, може бути здійснено підприємством лише на підставі рішення (ухвали). Також зазначено, що ДП «НАІС» є володільцем запитуваної інформації, однак не є її розпорядником в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» для надання таких відомостей за запитами на отримання публічної інформації.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Згідностатті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VIпублічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Розпорядниками інформації для цілей цьогоЗаконувизнаються, зокрема суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини 1статті 13 Закон № 2939-VI).

Пунктом 6 частини 1статті 14 Закону № 2939-VIвизначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно частин 1, 5статті 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до вимог частин 1, 4статті 20 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.

Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 22 Закону № 2939-VIвизначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другоїстатті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбаченістаттею 21 цього Законуфактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятоюстатті 19 цього Закону.

Частина 5статті 6 Закону № 2939-VIвстановлює, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину. Згідностатті 23 Закону № 2939-VI, рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно достатті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно доКодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно достатті 24 Закону № 2939-VI, відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно достатті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Відповідно до матеріалів справи, позивач вважає порушеним своє право на отримання публічної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію.

Так, з огляду на викладене,Закон № 2939-VIвизначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цимЗаконом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Під публічною інформацією мається на увазі відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Право на звернення та право на доступ до публічної інформації тісно пов`язані між собою. Право на звернення - це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (стаття 3 Закону № 393/96-ВР) до суб`єктів владних повноважень, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 9901/925/18 дійшла висновку, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє. Тобто розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації.

У постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 420/27593/21 зазначено, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Також Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 420/16094/21 зазначив, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовий, зафіксований на певному матеріальному носієві продукт, отриманий або створений суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти. Законодавством визначено виключний перелік підстав, за наявності яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту та передбачено обов`язкові реквізити такої відмови, зокрема, у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено мотивовану підставу відмови.

Відповідно до ч. 5ст. 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд погоджується із доводами представників Міністерства юстиції України та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не володіють інформацією, що запитувалася позивачем, тому не могли надати повну та змістовну відповідь. Крім того, відповідачем-1 надано позивачу копію запиту із відміткою про його реєстрацію.

Посилання позивача на порушення відповідачем -1 щодо не зазначення по-батькові, особи яка підписала відповідь, суд вважає неспроможними, оскільки за ДСТУ 4163:2020 "Державна уніфікована система документації" така інформації не є обов"язковою для зазначення.

Відтак, суду не вбачає підстав для задоволення позовних вимог до відповідача-1 та відповідача-2.

Щодо вимог до Державного підприємства "Національні інформаційні системи" суд зазначає.

Відповідно до п. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Частиною 2 ст. 13 Закону № 2939-VI до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

За приписами ч. 3 ст. 13 Закону № 2939-VI на розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, юридичних осіб публічного права з числа розпорядників інформації, визначених у пункті 5 частини першої цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині надання відповідної інформації за запитами.

Згідно із Статутом Державне підприємство "Національні інформаційні системи" засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

Метою діяльності підприємства є отримання прибутку шляхом здійснення господарської діяльності в сфері створення, розробки, підтримки, супроводження, удосконалення, модернізації та технічного супроводження Єдиних та Державних реєстрів, автоматизованих систем, баз даних та інших інформаційних систем, функції з адміністрування, супроводження, забезпечення, функціонування та підтримки роботи яких покладено на підприємство.

Враховуючи, що Державне підприємство "Національні інформаційні системи" у спірних правовідносинах не є розпорядником публічної інформації у розумінні вимогЗакону №2939-VI, а запитувана позивачем інформація не є публічною, суд дійшов висновку, що відмова ДП «НАІС» у наданні запитуваної інформації не може бути оскаржена в порядку адміністративного судочинства.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

У той же час, частина 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що докази, подані позивачем, переконують у безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.241-246,250,255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 доЦентрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Національні інформаційні системи" про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації, у частині доступу до публічної інформації - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.С. Дмитрієв