Ухвала суду № 127906308, 05.06.2025, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/12203/24

Провадження № 2/357/545/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А.Ю., при секретарі Козубенко Я.С.,

за участю:

представник позивача Корнієнко І.М.;

представник відповідача адвокат Дудник А.В.;

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Білоцерківської міської ради до ОСОБА_1 про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності, припинення права власності, закриття розділу в Державному реєстрі речових прав,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2024 року секретар Білоцерківської міської ради Володимир Вовкотруб звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна 1991 року побудови загальною площею 22,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1514905632103, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цей об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог вказано, що проведена державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер: 1514905632103), 1991 року побудови, загальною площею 22,2 кв.м, є незаконною, позаяк відбулась з порушенням вимог законодавства України, зокрема п. 42 Порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою КМУ 25.12.2015 № 1127, оскільки державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності без повного пакету документів, чим порушені права та інтереси територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради як власника землі вільно розпоряджатися своєю власністю. Позивач зазначає, що будівництво вказаного нерухомого майна відповідачем здійснено на земельній ділянці, яка не була відведена йому для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, що свідчить про самочинність такої забудови, а відтак наявні підстави для скасування рішення про реєстрацію права власності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Цуранову А.Ю.

04.09.2025 ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку загального позовного провадження у відкритому підготовчому судовому засіданні 09.10.2025.

02.10.2024 на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, в якому вона просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви, з огляду на те, що державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно була проведена у відповідності до вимог законодавства України, чинного на момент державної реєстрації. Вказано, що право власності на даний об`єкт нерухомості виникло не в момент реєстраційної дії у 2018 році, а до 1992 року, а тому їй не потрібно проходити процедуру прийняття його в експлуатацію. Для держаної реєстрації права власності достатньо технічного паспорта. Вказано також про неналежний спосіб захисту.

08.10.2024 відповідач ОСОБА_1 подала заяву про застосування строку позовної давності. Вказує, що оскільки реєстраційна дія відбулась 22.03.2018, то строк позовної давності закінчився 22.03.2021. Білоцерківська міська рада звернулась з позовом 27.08.2024, отже пропустила строк звернення до суду. Просить застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

09.10.2024 в судовому засіданні суд на місці ухвалив прийняти до розгляду відзив та заяву про застосування строків позовної давності.

18.10.2024 від Білоцерківської міської ради на адресу суду надійшло заперечення на заяву про застосування строків позовної давності. В обґрунтування вказаних заперечень зауважено, що про порушення своїх прав позивач дізнався 10.05.2024 зі службової записки Управління містобудування та архітектури. Крім того, на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності.

18.10.2024 від Білоцерківської міської ради на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій вказані додаткові обґрунтування щодо способу захисту у спірних правовідносинах. Також позивач звертає увагу, що між сторонами були укладені договори саме сервітутів під розміщення павільйону, тобто тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, державна реєстрація на яку є неможливою. Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради рішень стосовно присвоєння адреси: АДРЕСА_1 , не приймалося. Управлінням містобудування та архітектури БМР будівельний паспорт, містобудівні умови та обмеження чи архітектурно-планувальне завдання для будівництва спірної споруди не надавалися. Документи, які стали підставою для реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості містять завідомо неправдиві відомості. Повторно просить задовольнити позовну заяву.

28.10.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду з запереченням на відповідь на відзив, зазначає, що для підтвердження того, що спірна нежитлова будівля має статус тимчасової споруди (павільону) необхідні спеціальні знання в будівельно-технічній галузі, а для визначення того, що спірний об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі - спеціальні знання в земельно-технічній галузі. Вказані обставини не можуть бути підтверджені актом обстеження земельної ділянки підготовленим позивачем, договором сервітуту, викопіювання з генплану, паспортом прив`язки. В матеріалах судової справи знаходиться технічний паспорт на належну відповідачу нежитлову будівлю, де зазначено, що це є нежитлова будівля, яка має фундамент «бетон», а нерухоме майно є саме капітальною будівлею, а не МАФ, тимчасовою спорудою чи тимчасовим павільоном. Виготовлений технічний паспорт на спірну нежитлову будівлю на даний час є чинним.

19.11.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду з поясненнями по справі з аналогічними до попередніх обґрунтуваннями та заявою про закриття провадження у справі. Остання обґрунтована тим, що відповідач з 2005 року має статус фізичної особи-підприємця та вона використовує спірний об`єкт нерухомості для здійснення підприємницької діяльності, як магазин для продажу продовольчих товарів, тому у відносинах з БМР вона діє саме як ФОП, отже спір є господарським.

25.11.2024 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті 22.01.2025.

23.12.2024, 13.01.2025, 18.02.2025, 14.04.2025 та 19.05.2025 ОСОБА_1 зверталась до суду з додатковими письмовими поясненнями. Зокрема, відповідач наполягає на тому, що спірні правовідносини є господарсько-правовими, оскільки з однієї сторони діє міська рада, а з іншої - суб`єкт господарювання, що здійснює підприємницьку діяльність на спірній земельній ділянці. Вказане підтверджується постановою ВС від 05.03.2025 у справі № 357/14621/23, яка є останньою в подібних правовідносинах.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити, надав пояснення. Вказав, що дійсно відповідач є ФОП, однак спірні правовідносини не є господарськими, оскільки відповідач набула право власності на спірне майно саме як фізична особа, а не як ФОП. Судами неодноразово розглядались подібні справи. Після скасування державної реєстрації відповідач має право звернутись до управління містобудування для видачі паспорта прив`язки на тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності та, в разі надання дозволу, позивач зможе продовжувати використовувати цю споруду як тимчасову. Якщо ж буде відмова в наданні такого дозволу, то на підставі рішення виконавчого комітету така споруда може бути демонтована. Вказує, що міська рада не проти, щоб ОСОБА_1 продовжувала здійснювати підприємницьку діяльність. Вірною є адреса об`єкта АДРЕСА_1 , видавався дозвіл на адресу АДРЕСА_2 , а реєстрація здійснена за адресою АДРЕСА_2 . Вказано, що невідомо де взялась така адреса, оскільки дозволу про присвоєння не було. Кадастровий номер земельній ділянці також не присвоювався, оскільки вона не формувалась. З позовом позивач звернувся після того, як дізнався про реєстрацію права власності. Зазначено, що справа судді Орєхова О.І., на яку посилається відповідач, не є ідентичною цій справі, оскільки там був чинний договір оренди, а в цій справі договір сервітуту закінчився.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, зазначив про наявність у Верховному Суді ряду аналогічних справ. Звернув увагу на подібну справу № 357/14621/23, в якій скасовано рішення суду першої інстанції та апеляції, в зв`язку з порушенням юрисдикції спору. Вважає, що закінчення дії договору сервітуту не впливає на підсудність цієї справи, а реєстрація права власності за ФОПом не передбачена чинним законодавством. З матеріалів справи вбачається, що взаємовідносини позивачем були з відповідачем як з фізичною-особою підприємцем та пов`язані із її господарською діяльністю. Також зауважив про обрання неналежного способу захисту справ, оскільки належним способом має бути саме усунення перешкод. Наполягає на тому, що спірна споруда не є тимчасовою, оскільки в технічному паспорті об`єкта нерухомого майна вказано про бетонний фундамент, що свідчить про її капітальність. Адреса будівлі не сходиться, а реєстрація права власності здійснена в 2018 році, отже позивач пропустив строк звернення до суду. Також зазначив, що останнім часом суди почали ретельно досліджувати правовідносини по справах, де позивачем є юридична особа, а відповідачем є особа, яка здійснює підприємницьку діяльність. Навіть у справах, де предметом позову є стягнення заборгованості за комунальній послуги з власника нерухомого приміщення фізичної особи, яка здійснює підриємницьку діяльність, тому суди, зокрема апеляційний, доходять висновку саме про наявність господарських правовідносин в таких справах. Проблема в тому, що Цивільний кодекс не передбачає можливості реєстрації права власності за ФОПом, тому треба досліджувати фактичні правовідносини між сторонами.

Вислухавши позиції представників сторін та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно з підпунктом 7.5 пункту 7 рішення сьомої сесії Білоцерківської міської ради п`ятого скликання від 07.12.2006 № 173, фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку під МАФ під розміщення кіоску по продажу продуктів харчування по АДРЕСА_2 .

Згідно з підпунктом 1.9 пункту 1 рішення тридцять першої сесії Білоцерківської міської ради п`ятого скликання № 686 від 27.03.2008, фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку під розміщення кіоску з продажу продовольчих товарів по АДРЕСА_3 , в районі житлового будинку АДРЕСА_2 загальною площею 0,0019 га (в тому числі тимчасова - 0,0006 га; під проходами та площадками - 0,0013 га) строком на 1 (один) рік за рахунок земель Білоцерківської міської ради.

На підставі цього рішення між Білоцерківською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 79 від 26.05.2008, термін дії якого закінчився 20.05.2010.

Згідно із підпунктом 2.3 пункту 2 рішення Білоцерківської міської ради від 01.07.2011 № 201-10-VI, фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на оренду земельної ділянки під розміщення павільйону в АДРЕСА_3 /4 орієнтовною площею 0,0048 га за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква в зв`язку з невиконанням вимог управління містобудування та архітектури та недоцільністю збільшення площі земельної ділянки. Даний підпункт рішення був скасований на підставі підпункту 1.28 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 29.09.2011 № 302-12-VI, в зв`язку з поданням клопотання землекористувача.

Згідно з підпунктом 1.30 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 29 вересня 2011 року № 298-12-VI, вирішено укласти договір на встановлення особистого строкового сервітуту фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 під розміщення існуючого павільйону в АДРЕСА_3 , в районі житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0054 га, терміном на 3 (три) роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква та зобов`язати суб`єкта підприємницької діяльності утримувати в належному стані прилеглу до павільйону територію земельної ділянки площею 0,0139 га.

На підставі даного рішення між Білоцерківською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту № 3 від 06.12.2012, термін дії якого закінчився 29.09.2014.

24.11.2011 Білоцерківською міською радою на підставі клопотання Управління Держкомзему у місті Біла Церква Київської області від 27.10.2011 № 1-21-2751; № 1-21-2752; № 1-21-2753; № 1-21-2754; № 1-21-2755, прийнято рішення № 383-14-VI, згідно з підпунктом 1.5. пункту 1 якого вирішено тимчасово заборонити використання земельної ділянки, що здійснюється з порушенням земельного законодавства України фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 під розміщення павільйону в АДРЕСА_4 , загальною площею 0,0054 га, відповідно до пункту «ж» статті 12 Земельного кодексу України.

Даний підпункт рішення скасований на підставі підпункту 1.9 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 01.03.2012 № 492-21-VI, в зв`язку з укладенням договору на встановлення особистого строкового сервітуту.

Згідно з підпунктом 13.12. пункту 13 рішення Білоцерківської міської ради від 18.12.2014 № 1352-67-VI від 18.12.2014, вирішено укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 під розміщення павільйону в АДРЕСА_3 , в районі житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0054 га строком на 3 (три) роки за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

На підставі даного рішення між Білоцерківською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту № 150 від 26.12.2014, термін дії якого закінчився 18.12.2017.

Згідно з рішення Білоцерківської міської ради від 21.12.2017 № 1863-42-VII, вирішено укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 під розміщення павільйону за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0054 га (з них: під тимчасовою спорудою - 0,0024 га, під проїздами, проходами та площадками - 0,0030 га) строком на 3 (три) роки за рахунок земель населеного пункту АДРЕСА_5 .

На підставі даного рішення між Білоцерківською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки № 117 від 03.12.2018 строком на три роки з моменту прийняття рішення міською радою до 21.12.2020.

Згідно з інформаційною довідкою № 375071947, 22.03.2018 13:05:47 державним реєстратором КП «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузем Андрієм Григоровичем прийнято рішення з індексним номером 40293393 про реєстрацію права власності на нерухоме майно: нежитлова будівля загальною площею 22,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 1514905632103, документи подані для державної реєстрації: технічний паспорт, серія та номер: 190318233, від 19.03.2018, видавник ТОВ «Да Вінчі Групп» та довідка, власник: ОСОБА_1 , додаткові відомості: нежитлова будівля літера «А», рік побудови: 1991.

В матеріалах справи містяться копії технічного паспорта та довідки ТОВ «Да Вінчі Групп» на спірний об`єкт нерухомого майна.

27.02.2024 працівниками Комунальної установи Білоцерківської міської ради «Інспекція з благоустрою міста Біла Церква» складено акт обстеження тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, розміщеної (встановленої) в м. Білій Церкві по вул. Героїв Небесної сотні, в районі житлового будинку АДРЕСА_6 , відповідно до якого встановлено (виявлено), що тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 .

Листом Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради № 577/01- 07 від 21.05.2024, адресованому начальнику юридичного управління БМР, повідомлено про розміщення по АДРЕСА_1 тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 . Термін дії прив`язки тимчасової споруди закінчився 01.07.2019 та не був продовжений. Рішень щодо присвоєння адреси вказаному об`єкту не приймалось, будівельний паспорт, містобудівні умови та обмеження чи архітектурно-планувальне завдання на надавались.

08.05.2024 службовою запискою Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради № 515/01-07 до секретаря Білоцерківської міської ради ОСОБА_2 доведено інформацію щодо самовільно розташованої тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, а саме: павільйону по продажу продовольчих товарів, загальною площею 24,00 кв.м. власником якої є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .

При вирішенні справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).

У статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися суб`єктним складом такого спору, суттю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявленими вимогами, характером спірних правовідносин, змістом та юридичною природою обставин у справі.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (стаття 24 ЦК України).

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Згідно зі статтею 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев`ята статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) сформувала правовий висновок про те, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Отже вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19; від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19); від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, за рішеннями Білоцерківської міської ради ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю встановлено особистий строковий сервітут спірної земельної ділянки для розміщення павільйону для продажу продовольчих товарів. На підставі рішень Білоцерківської міської ради між міською радою та фізичною особою-підприємцем Кузяшевою укладено договори про встановлення особистого строкового сервітуту спірної земельної ділянки.

Спірне нежитлове приміщення, яке зареєстровано за відповідачем, розміщене на спірній земельній ділянці та використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності як магазин продовольчих товарів, що не заперечується сторонами.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 15.09.2005 за № 23530000000006871 та основним видом економічної діяльності КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Відомостей про припинення її підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом немає.

Суд звертає увагу, що саме на підставі рішення Білоцерківської міської ради від 21.12.2017 № 1863-42-VII між Білоцерківською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки № 117 від 03.12.2018 строком на три роки з моменту прийняття рішення міською радою, до 21.12.2020.

Отже трьохрічний термін сервітуту земельної ділянки за договором від 03.12.2018 обраховувався з 21.12.2017 (рішення БМР) і до 21.12.2020, а оскаржувана позивачем реєстрація права власності відбулася 03.12.2018, тобто під час дії договірних відносин між позивачем та ФОП ОСОБА_1 .

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є господарсько-правовими, оскільки спір виник між Білоцерківською міською радою, з однієї сторони, та ОСОБА_1 як суб`єктом підприємницької діяльності, з іншої сторони, щодо реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення, розміщене на земельній ділянці комунальної власності, у зв`язку з чим справа не підсудна суду цивільної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 357/14323/18 (провадження № 61-11500св20), від 27 жовтня 2021 року в справі № 264/770/19 (провадження № 61-5670 св21), від 17 березня 2023 року в справі № 285/4164/22 (провадження № 61-1614св23), від 10 квітня 2024 року в справі № 638/5573/21 (провадження № 61-17037св23), від 05 березня 2025 року в справі № 357/14621/23.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 як за фізичною особою, а також про те, що між сторонами відсутні будь-які договірні відносини, оскільки як вже зазначено судом вище, на момент реєстрації права власності на спірну будівлю, було наявне рішення БМР про надання дозволу на укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 під розміщення павільйону за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0054 га (з них: під тимчасовою спорудою - 0,0024 га, під проїздами, проходами та площадками - 0,0030 га) строком на 3 (три) роки за рахунок земель населеного пункту АДРЕСА_5 та згодом укладено такий договір. Крім цього, доказів того, що спірна будівля, державну реєстрацію якої просить скасувати позивач, і тимчасова споруда (павільйон), для розміщення якої була надана спірна земельна ділянка у сервітут, є різними об`єктами, матеріали справи не містять.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Також суд роз`яснює Білоцерківській міській раді право на звернення до господарського суду за захистом порушених прав та інтересів.

Керуючись ст. 12, 13, 255, 256, 259, 260, 268, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Провадження у справі за позовом Білоцерківської міської ради - закрити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А. Ю. Цуранов