Рішення № 127898275, 03.06.2025, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2025 р.

м. Київ

Справа № 911/1213/25

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (03065, місто Київ, проспект Гузара Любомира, будинок 44, код ЄДРПОУ 42795490)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІ100К» (08710, Київська область, Обухівський район, село Романків, садове товариство "Галявинка", будинок 116, код ЄДРПОУ 44338573)

про стягнення штрафних санкцій за договором №4600006402 від 04.08.2022,

за участю представників:

позивача: Мяскова Олексія Євгеновича;

відповідача: Дикої Людмили Олександрівни,

ВСТАНОВИВ:

Історія розглядусправи.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІ100К» про стягнення штрафних санкцій в сумі 5689246,99 грн, що включають в себе 4108900,60 грн пені та 1580346,39 грн штрафу, нарахованих позивачем у зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем робіт за договором №4600006402 від 04.08.2022.

Ухвалою суду від 08.04.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено судом здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого судового засідання на 21.04.2025 та встановлено строк для подання відзиву на позов.

Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 21.04.2025 від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та заява про застосування строків позовної давності до вимог позивача.

У підготовче засідання 21.04.2025 з`явились представник позивача Горбач Андрій Миколайович та представник відповідача Дика Людмила Олександрівна. Судом було встановлено строк для подання відповіді на відзив до 05.05.2025, а також строк на подання заперечення до 12.05.2025, у зв`язку з чим суд відклав розгляд справи у підготовчому провадженні на цю дату.

Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 05.05.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, а 12.05.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У підготовче засідання 28.04.2025 з`явились представник позивача Горбач Андрій Миколайович та представник відповідача Дика Людмила Олександрівна. Враховуючи, що всі необхідні заяви по суті були подані учасниками спору суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.05.2025.

У судовому засіданні 27.05.2025 брали участь представник позивача Горбач Андрій Миколайович та представник відповідача Дика Людмила Олександрівна. Заслухавши вступне слово позивача та відповідача, а також виступ останніх на стадії дослідження доказів, суд перейшов до стадії судових дебатів. З метою додаткового вивчення матеріалів справи, суд оголосив перерву на стадії судових дебатів у розгляді справи по суті до 03.06.2025.

Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 03.06.2025 від відповідача надійшов виступ у судових дебатах.

У судовому засіданні 03.06.2025, що відбувалося за участю представників позивача та відповідача судом прийнято рішення.

Фактичні обставини справи та узагальнені позиції сторін.

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача штрафних санкцій у загальному розмірі 5689246,99 грн, що включають в себе 4108900,60 грн пені та 1580346,39 грн штрафу нарахованих позивачем у зв`язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо виконання робіт відповідно до умов договору № 4600006402 від 04.08.2022.

З преамбули вказаного договору вбачається, що позивач виступив як замовник, а відповідач виступив як підрядник у цих договірних відносинах. Відповідно до пункту 1.1 договору, підрядник за завданням замовника, відповідно до цього договору про закупівлю, зобов`язується на свій ризик надати послуги: інші завершальні будівельні роботи (ремонт будівель і споруд виробничого призначення ГРС Бердичівського ЛВУМГ) відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації (які, з урахуванням частини 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (зі змінами і доповненнями), норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, далі іменуються роботи), а замовник прийняти і оплатити такі роботи відповідно до умов цього договору.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що склад, обсяги та строки визначені технічними, якісними та кількісними характеристиками (додаток № 1), договірною ціною (додаток № 2) та графіком виконання робіт (додаток № 3), які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору загальна вартість виконуваних робіт за цим договором, що є ціною договору згідно із договірною ціною (додаток № 2) становить 26264250,00 (двадцять шість мільйонів двісті шістдесят чотири тисячі двісті п`ятдесят гривень, 00 коп.) грн., в тому числі ПДВ 20 % 4377375,00 (чотири мільйони триста сімдесят сімтисяч триста сімдесят п`ять гривен, 00 коп.) грн.

Згідно з п. 4.1. договору, підрядник зобов`язується виконати роботи до 31.12.2023 з обов`язковим дотриманням погодженого із замовником графіку виконання робіт (додаток № 3), що додається до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін (п. 5.1. договору).

Відповідно до п. п. 7.1.1. договору замовник зобов`язаний допустити підрядника на об`єкт для проведення робіт з дотриманням вимог внутрішніх документів щодо охорони праці та допуску працівників сторонніх організацій та відвідувачів для виконання робіт (завдань) на об`єктах ТОВ «Оператор ГТС України». Письмово повідомити підрядника про надання йому допуску.

Так, позивач послався на долучені ним разом із позовною заявою акти приймання виконаних будівельних робіт № 1 за грудень 2022 року від 05.12.2022, № 2 за квітень 2023 року від 24.04.2024 та № 3 за серпень 2023року від 16.08.2023, згідно з якими відповідач частково виконав роботи на загальну суму 3687873,07 грн та при цьому позивач вказує на те, що залишок невиконаних відповідачем робіт становить 22576376,93 грн. З огляду на ці обставини, враховуючи те, що граничною датою виконання робіт є 01.01.2024, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 0,1 % від вартості робіт, які були несвоєчасно виконані відповідачем за період з 02.01.2024 до 01.07.2024 в сумі 4108900,60 грн, а також штраф в розмірі 7 % відвартості несвоєчасно виконаних робіт. Вказані пеня та штраф були нараховані позивачем на підставі п. 10.2. договору.

Відповідач у свою чергу зазначає, що відповідно до умов договору позивач був зобов`язаний допустити позивача до проведення робіт на свої об`єкти, що визначені в додатку № 3 до договору та згідно з умовами пункту 7.1.1. договору відповідач надав позивачу відповідні заяви на допуск до об`єктів проте позивач надав допуск лише до деяких із них. Відповідач вказує на те, що такими своїми діями позивач вчинив йому перепони у виконанні договору, оскільки не надав відповідні дозволи тому відповідач був позбавлений можливості виконати роботи за договором в повному обсязі.

При цьому відповідач також вказує на те, що направив позивачу повідомлення про готовність до здачі виконаних робіт разом із відповідним актом приймання виконаних будівельних робіт № 4 за січень 2024 року від 08.01.2024 на суму 224767,81 грн, щодо якого у позивача буди відсутні відповідні заперечення щодо його підписання(відомості про підписання акта відсутні). Відтак загальна вартість виконаних відповідачем робіт, з урахуванням актів приймання виконаних будівельних робіт № 1 за грудень 2022 року від 05.12.2022, № 2 за квітень 2023 року від 24.04.2023 та № 3 за серпень 2023 року від 16.08.2023,складає 3912640,88 грн. Поряд із цим відповідач також зауважує на несвоєчасність оплат виконаних робіт позивачем, що призвело до неможливості закупівлі необхідних матеріалів для їх виконання.

Враховуючи вищевикладені обставини відповідач, з посиланням на ч. 3 ст. 220 та ч.1 ст. 221 Господарського кодексу України, зауважує, що у позивача відсутні підстави звернення до суду з цим позовом, оскільки саме дії позивача призвели до того, що роботи за договором не були виконані відповідачем в повному обсязі.

Також відповідач вказує на те, що нараховані позивачем пеня та штраф не можуть бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу їх правової природи як міри відповідальності, тож їх обрахунок має бути здійснений без включення суми податку на додану вартість у вартість робіт. Водночас відповідач вказує на те, що заявлений позивачем розмір неустойки є надмірним для відповідача та просив суд, у разі задоволення позову, зменшити її розмір на 99 % з посиланням на приписи ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Крім того відповідач, з посиланням на приписи ст. 258 Цивільного кодексу України (спеціальна позовна давність) вказує на те, що строк позовної давності на звернення до суду із цим позовом почався 01.01.2024 і закінчився 01.01.2025 у зв`язку з чим просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача та відмовити у позові в повному обсязі.

Висновки господарського суду.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`яза на вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Поряд із цим приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 10.2 договору у випадку несвоєчасного виконання робіт, передбачених графіком виконання робіт (додаток № 3), до підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1 % від вартості робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання робіт, а при порушенні строку виконання робіт більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф в розмірі 7 % від вартості несвоєчасно виконаних робіт.

Так, як вже зазначалось вище, позивач на підставі п. 10.2 договору просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 0,1 % відвартості робіт, які за твердженнями позивача, були несвоєчасно виконані відповідачем за період з 02.01.2024 до 01.07.2024 в сумі 4108900,60 грн, а також штраф в розмірі 7 % від вартості несвоєчасно виконаних робіт.

При цьому позивач здійснює розрахунок неустойки виходячи з суми в розмірі 22576376,93 грн, яка являє собою різницю між ціною договору в розмірі 26264250,00 грн та обсягом фактично виконаних робіт в сумі 3687873,07 грн відповідно до згаданих вище актів приймання виконаних будівельних робіт № 1 за грудень 2022 року від 05.12.2022, № 2 за квітень 2023 року від 24.04.2023 та № 3 за серпень 2023 року від 16.08.2023.

Між тим, суд приймає до уваги твердження відповідача щодо того, що часткове невиконання ним робіт зумовлене ненаданням з боку позивача відповідних дозволів на допуск на всі об`єкти позивача для їх проведення, в зв`язку із чим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із заяв відповідача № 118/9-2 від 09.02.2023 та № 134/01-05 від 04.05.2023 останній, з метою виконання робіт згідно з умовами договору, просив позивача про надання допуску( сукупно за обома заявами) до всіх п`ятнадцяти об`єктів, перелік яких значиться в п. 4.4. договору.

При цьому, за результатом розгляду цих заяв відповідача, позивач згідно своїх наказів № 104 від 10.02.2023 та № 330 від 11.05.2023 надав відповідачу дозволи (згоди) № 3 від 10.02.2023 та № 8 від 12.05.2023 на виконання робіт тільки на п`яти об`єктах, а саме ГРС Турбів Бердичівського ЛВУ МГ та ГРС Ємільчине, ГРС Коростень, ГРС Десятин та ГРС Першотравневе Новоград-Волинського ПМ Бердичівського ЛВУ МГ.

Між тим, щодо правової природи та конструкції неустойки (пені та штрафу) погоджених сторонами в пункті 10.2 договору, в контексті обставин цієї справи та спірних правовідносин сторін, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами ст. ст. 843, 844 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Так, суд констатує, що ані умовами договору, ані додатками до нього сторонами не було погоджено вартість робіт окремо по кожному із п`ятнадцяти об`єктів, про які йдеться в п. 4.4. договору, а лише погоджена загальна ціна договору в розмірі 26264250,00 грн (п. 3.1. договору та додаток №2 до договору). Зі змісту додатку № 1 до договору (технічні, якісні та кількісні характеристики) також неможливо встановити вартість робіт по кожному об`єкту, позаяк в ньому погоджені лише орієнтовні обсяги робіт за договором без визначення вартості, як конкретного виду робіт так і загальної по об`єкту.

При цьому, як зазначалось вище, позивач не надав відповідачу доступ до десяти із п`ятнадцяти об`єктів, на яких мали виконуватись роботи згідно умов договору.

Суд позбавлений можливості констатувати той факт, якою саме є вартість робіт, які мали бути виконані відповідачем по кожному із об`єктів окремо. Зі змісту згадуваних вище актів приймання виконаних будівельних робіт № 1 за грудень 2022 року від 05.12.2022, № 2 за квітень 2023 року від 24.04.2023 та № 3 за серпень 2023 року від 16.08.2023 не вбачається за можливе встановити факт повного або часткового виконання відповідачем робіт по кожному із об`єктів та вартості цих робіт по кожному об`єкту, оскільки договором лише орієнтовні види робіт, а сторони не погоджували окремо переліку робіт, який би свідчив про повне виконання робіт за кожним окремим обєктом. Натомість роботи здавались і приймались по факту виконаних робіт. Локальних кошторисів, посилання на які мітиться у цих актах матеріали справи також не містять. Відтак з огляду на зазначені обставини суд не може також констатувати, якою є вартість невиконаних відповідачем робіт на тих об`єктах, на які позивачем були надані дозволи проте акти виконаних робіт відсутні, у розмінні п. 10.2. договору, позаяк неможливо встановити їх вартість по кожному з об`єктів, оскільки сторонами вона не погоджена.

Крім того частиною 3 ст. 220 ГК України встановлено, що боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов`язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов`язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов`язання перед кредитором.

У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора (ч. 3 ст. 221 ГК України).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що в силу положень частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому в силу приписів ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином оскільки позивач не надав відповідачу допуску до десяти із п`ятнадцяти об`єктів, на яких мали виконуватись роботи згідно умов договору, чим позбавив відповідача можливості виконати взяті на себе зобов`язання, при тому що вартість робіт по кожному із об`єктів, виходячи з умов договору встановити неможливо, суд приходить до висновку, що визначення вартості несвоєчасно виконаних робіт в розумінні п. 10.2. договору та відповідно й нарахування пені та штрафу на підставі цієї умови договору за тими з обєктів (ГРС Коростень, ГРС Десятин та ГРС Першотравневе Новоград-Волинського ПМ Бердичівського ЛВУ МГ), на які було надано дозволи проте доказів виконання робіт нема, за таких обставин є неможливим, позаяк для цього перед судом позивачу необхідно було довести факт позодження та затвердження вартості робіт за кожним з названих обєктів.

Відтак з огляду на означені вище обставини справи та правову конструкцію пункту 10.2 договору, яким передбачено нарахування пені та штрафу, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4108900,60 грн пені та 1580346,39 грн штрафу є недоведеними, необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку із чим в задоволенні позову слід відмовити.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача повністю.

Слід вказати, що відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частин 1 та 2 статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у медіа. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у медіа або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).

За загальним правилом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В той же час, суд звертає увагу відповідача на те, що пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Так, станом на момент прийняття рішення у справі в Україні діє воєнний стан, він був введений до моменту закінчення в Україні карантину, а відтак оскільки перебіг позовної давності зупинено, позивачем не пропущено строків визначених статтею 258 ЦК України, враховуючи те, що позивач просить стягнути з відповідача неустойки починаючи з 02.01.2024.

При цьому суд зауважує, що за змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

Відтак, позовна давність до вимог позивача не застосовується, оскільки в задоволенні цього позову відмовлено з підстав його необґрунтованості та при цьому суд звертає увагу відповідача на те, що для застосування позовної давності в цій справі в суду відсутні правові підстави, про що більш детально було зазначено вище.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна протиУкраїни", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також відрізних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усіо сновні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 05.06.2025.

Суддя А.Ф. Черногуз