Рішення № 12782966, 07.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/52607.12.10 За позовомакціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергосбут Київенерго»

довідкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

простягнення 9667083,51 грн.

СуддяКирилюк Т.Ю.

Представники сторін: від позивача:представник Півень Д.О. (довіреність №Д07/2010/03/02-1 від 02.03.2010 року) від відповідача:представник Слюсар С.А. (довіреність №308 від 01.10.2010 року) ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»заборгованості за договором №116 від 10.01.1991 року про постачання електричної енергії на суму 9667083,51 грн. (у тому числі 8663161,93 грн. основного боргу; 250552,60 грн. пені; 103957,94 грн. інфляційних втрат та 42989,71 грн. трьох процентів річних; 606421,34 грн. штрафу).

Позов обґрунтований тим, що Відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за поставлену йому теплову енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 року порушено провадження у справі №23/526 та призначено її розгляд на 26.10.2010 року.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в позовній заяві та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача надав суду відзив на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечував, зазначаючи, що договором №116 від 10.01.1991 року не узгоджено порядок розрахунків за поставлену електроенергію, а відтак відсутні правові підстави для стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

У судовому засіданні 07.12.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Київськими кабельними мережами ВЕО «Київенерго», правонаступником якого є акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»та підприємством по експлуатації каналізаційних мереж міста Києва, правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»було укладено договір про постачання електричної енергії №116 від 10.01.1991 року, відповідно до якого Позивач зобов’язався продати електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок Відповідачу, а останній –оплатити вартість використаної електричної енергії згідно з умовами договору.

21 грудня 2009 року сторони уклали додаткову угоду до договору №116 від 10.01.1991 року відповідно до якої договір викладено у новій редакції з урахуванням протоколу розбіжностей від 29.01.2010 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про електроенергетику»електрична енергія є різновидом енергії, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Стаття 275 Господарського кодексу України встановлює, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до пунктів 2.2.2, 2.3.2, 2.3.3, 2.3.4 договору №97 від 10.01.1991 року Позивач постачає електричну енергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього ж договору, з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами, згідно з категорією струмоприймачів Споживача відповідно до Правил улаштування електроустановок та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін», а Відповідач зобов’язувався дотримуватись режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 даного договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатків «Перелік об’єктів»та «Обсяги постачання електричної енергії споживачу», оплачувати Позивачу вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків» та «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії».

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач надавав Позивачу звіти про використану активну електроенергію відповідно до яких за період з 01.06.2010 року по 01.09.2010 року Відповідачем спожито активної електричної енергії обсягом 10585906,37 кВт та 3544350 кВАр реактивної електичної енергії. На підставі наданих звітів за результатами розрахункового періоду Позивач оформив акти приймання-передачі товарної продукції, де визначив фактичний обсяг спожитої Відповідачем електроенергії, її вартість. Загальна вартість спожитої у період з 01.06.2010 року по 01.09.2010 року електроенергії становить 8677329,79 гривень. Відповідач документи для проведення розрахунків за електричну енергію попереднього розрахункового періоду отримував, що зазначено у звітах. У свою чергу, Відповідач за поставлену енергію розрахувався лише частково у сумі 14167,86 грн., в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед Позивачем в розмірі 8663161,93 грн., що підтверджується довідкою Позивача про стан розрахунків.

Умовами договору №97 від 10.01.1991 року встановлено, що Відповідач зобов’язується оплачувати Позивачу вартість електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків»та «Графік зняття показань засобів обліку електричної енергії».

Пунктом 2 додаткової угоди від 21.12.2009 року сторони погодили, що мають намір привести додатки до договору №116 від 10.01.91 року у відповідність до чинної редакції «Правил користування електричною енергією»протягом двох місяців з дня підписання додаткової угоди.

Відповідно до пунктів 6.11, 6.13 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. №28 остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показниками розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Показниками розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації та підтверджуються споживачем відповідно до договору. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Сторони не надали суду додатку №4 «Порядок розрахунків за електроенергією»до договору №116 від 10.01.91 року викладеного у новій редакції з урахуванням чинної редакції «Правил користування електричною енергією».

Згідно пункту 2 додаткової угоди від 21.12.2009 року додатки до договору №116 від 10.01.91 року зазначені у пункті 9.1 та укладені сторонами до моменту укладення угоди є чинними на весь період дії договору та є його невід’ємними частинами.

Оскільки суду не надано доказів припинення дії договору №116 від 10.01.1991 року, укладення сторонами додатку №4 до договору у новій редакції та враховуючи пункт 2 додаткової угоди від 21.12.2009 року суд вважає, що Позивач у частині проведення розрахунків за надані послуги правомірно застосував до Відповідача умови, викладені у додатковій угоді №4 у редакції, що діяла до укладення додаткової угоди. За таких обставин, доводи Відповідача, про відсутність порядку проведення розрахунків за спожиту електричну енергію є необґрунтованими.

Пунктами 1, 2, 3 додатку 4 до договору №116 від 10.01.1991 року, передбачено, що розрахунковий період починається і закінчується в 00-00 годин 1-го числа кожного місяця. Щомісяця 21 числа Відповідач зобов’язується направляти уповноваженого представника до Позивача для надання звіту про використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Крім цього, Відповідач надає завірений акт звіряння розрахунків за попередній період. Оплата спожитої електроенергії в розрахунковому періоді здійснюється до 25 числа.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Таким чином, виходячи з вимог законодавства, умов укладеного сторонами договору та на підставі виставлених рахунків та актів приймання-передачі товарної продукції у Відповідача виник обов’язок сплати Позивачу вартість спожитої активної електричної енергії, а також плату за перетікання реактивної енергії.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідачем не надано суду доказів оплати наданих послуг у повному обсязі. Враховуючи наведене, суд встановлює, що позовна вимога про стягнення суми основного боргу у розмірі 8663161,93 грн. підлягає задоволенню.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пунктом 4.2.1 договору №116 від 10.01.1991 року за внесення платежів з порушенням термінів, визначених відповідним додатком передбачено нарахування пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України на суму боргу за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що до стягнення підлягає сума у розмірі заявленому Позивачем.

Позивач заявив позовну вимогу про стягнення штрафу у розмірі 606421,34 грн. на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7 % від суми боргу за несвоєчасну оплату теплової енергії суд визнає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Частиною другою статті 231 Господарського кодексу України встановлено розмір штрафних санкцій, які застосовуються до порушника господарського зобов’язання (за умови, коли хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту) у випадку поставки товарів (виконання робіт чи послуг) неналежної якості (комплектності) та порушення строків поставки товарів (виконання робіт чи послуг). Розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов’язання частиною другою статті 231 Господарського кодексу України не встановлено.

Зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Оскільки, за умовами договору №116 від 10.01.91 року обов’язком Відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги Позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Судом встановлено, що при нарахуванні інфляційних втрат Позивачем не було враховано, що у період з червня по липень 2010 року інфляційні нарахування мали від’ємне значення, а саме: розрахунок за активну електричну енергію - червень 2010 року –10864,99 грн.; липень –11031,97 гривень; розрахунок за реактивну електричну енергію - червень 2010 року –82,08 грн.; липень –89,35 гривень З урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу інфляційні втрати Позивача становлять 81889,55 гривень. Таким чином, до стягнення підлягає сума інфляційних нарахувань у розмірі 81889,55 гривень.

Перевіривши розрахунок Позивача, суд встановив, що позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються понесені ним витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»(01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 8663161,93 грн. (вісім мільйонів шістсот шістдесят три тисячі сто шістдесят одну гривню 93 копійки) основного боргу; 250552,60 грн. (двісті п’ятдесят тисяч п’ятсот п’ятдесят дві гривні 60 копійок) пені; 42989,71 грн. (сорок дві тисячі дев’ятсот вісімдесят дев’ять гривень 71 копійку) трьох процентів річних; 81889,55 грн. (вісімдесят одну тисячу вісімсот вісімдесят дев’ять гривень 55 копійок) інфляційних втрат; 23715,00 грн. (двадцять три тисячі сімсот п’ятнадцять гривень 00 копійок) державного мита та 220,66 грн. (двісті двадцять гривень 66 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

СуддяТ.Ю. Кирилюк

Повне рішення складено: 08.12.2010 року.