Рішення № 12782085, 07.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/32907.12.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпарі+» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт»

Про стягнення 103740,57 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Терновий О.В. –по дов. № 44 від 15.10.2010

Від відповідача не з‘явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпарі+»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт»103740,57 грн. заборгованості, з яких : 95885,44 грн. основний борг, 6681,33 грн. пеня, 1149,76 грн. –3% річних, 24,04 грн. інфляційних витрат за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань по договору суборенди № 021/10 від 01.12.2009.

Відповідач в судове засідання 07.12.2010 не з‘явився, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 08.11.2010 та ухвалі від 23.11.2010 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилались за адресами, що зазначені в позовній заяві : за юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 06.12.2010 : м. Київ, вул. Фрунзе, 86 та за адресою: м. Київ, вул. Волоська, 3.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 07.12.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.12.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альпарі+»(орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт»(суборендар) було укладено договір суборенди № 021/10 (далі –договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендар передав, а суборендар прийняв у строкове платне користування частину нежитлових приміщень комплексу будівель, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Фрунзе, 86, загальною площею 1054 кв. м. (далі - приміщення).

Орендар користується зазначеною частиною приміщення на підставі укладеного з орендодавцем –Товариством з обмеженою відповідальністю «Поділ бізнес-Парк»договору оренди № 64 від 01.12.2009 зі строком дії до 31.10.2010.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг суборенди, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 95885,44 грн. та за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов‘язань нараховано пеню в розмірі 6681,33 грн., 3% річних в сумі 1149,76 грн. та 24,04 грн. інфляційних витрат.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пункт 3 статті 774 Цивільного кодексу України визначає, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов’язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 2.1.1. договору орендар зобов‘язаний передати суборендарю приміщення за актом приймання-передачі із зазначенням в ньому стану приміщення і переліку обладнання, меблів, інвентарю, при їх наявності, на момент передачі приміщення в суборенду.

Як вбачається з матеріалів справи приміщення було передано позивачем відповідачу згідно акту прийому-передачі від 01.12.2009.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

При цьому відповідно до п. 2 ст. 774 Цивільного кодексу України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

З п. 5.1 договору вбачається, що договір діє до 31.10.2010, тобто не перевищує договору оренди № 64 від 01.12.2009.

18.07.2010 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої сторони дійшли згоди припинити договір суборенди нежитлового приміщення № 021/10 від 01.12.2009 з 18.07.2010.

В зв‘язку з припиненням дії договору сторонами 18.07.2010 складено акт, відповідно до якого відповідач повернув позивачу орендовані приміщення.

Відповідно до ст. 284 Господарського кодексу України однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 3.1. договору визначено, що протягом всього строку суборенди орендар повинен щомісячно сплачувати орендарю орендну плату в розмірі 25000,80 грн.

Відповідно до п. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 3.5. договору суборендар зобов‘язаний не пізніше 7 числа кожного поточного місяця оплатити орендарю орендну плату за місяць у розмірі, визначеному п. 3.1. цього договору, шляхом перерахування цих грошових коштів на рахунок орендаря на підставі рахунку-фактури орендаря або самостійно на підставі договору.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В зв‘язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов‘язань по сплаті орендної плати позивач 04.11.2010 звернувся до суду з даним позовом про стягнення орендної плати в розмірі 95885,44 грн.

Як вбачається з матеріалів справи 20.09.2010 між позивачем та відповідачем укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якої грошові зобов‘язання боржника за договором суборенди № 021/10 від 01.12.2009 в сумі 95885,44 грн. зменшуються частково на величину зарахування зустрічних однорідних вимог –29199 грн., в зв‘язку з чим ТОВ «Моноліт»є боржником при виконанні грошового зобов‘язання за договором суборенди № 021/10 від 01.12.2009 на суму 66686,44 грн.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Угода від 20.09.2010 про зарахування зустрічних однорідних вимог є двостороннім правочином, який має наслідком припинення зобов’язання однієї сторони.

За даним правочином зарахування проводиться на суму меншої грошової вимоги, тобто на вимогу ТОВ «Альпарі+» до ТОВ «Моноліт»на суму у розмірі 29 199 грн. Моментом проведення зарахування є 20 вересня 2010 року.

Зважаючи на проведення зарахування між сторонами, зобов’язання ТОВ «Моноліт»перед ТОВ «Альпарі+»щодо сплати боргу по орендній платі у розмірі 29 199 грн. є припиненим, ще 20.09.2010.

Таким чином, матеріали справи свідчать, про те що станом на день звернення позивача з позовом до суду здійснено припинення зобов‘язання по сплаті відповідачем боргу в розмірі 29 199 грн. (04.11.2010 –штамп вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва).

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Позивачем не доведено порушення його права щодо несплати відповідачем боргу по орендній платі в розмірі 29 199 грн. станом на день подання позовної заяви до суду, в зв’язку з чим в позові в цій частині слід відмовити.

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення орендної плати в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 66686,44 грн., яка підтверджена відповідачем в угоді від 20.09.2010.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 66686,44 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо своєчасного внесення орендної плати та у повному обсязі, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Умовами пункту 4.3. договору передбачено, що за прострочення виконання суборендарем грошових зобов‘язань у встановлений цим договором строк, суборендар сплачує на користь орендаря пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день просточення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов’язання щодо оплати послуг оренди.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті наданих послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до умов п. 4.3. договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», розмір якої, за розрахунками суду, з урахуванням здійсненого сторонами взаємозаліку 20.09.2010, становить 6462,17 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 6462,17 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню, та відповідно в задоволенні позовних вимог про стягнення 219,16 грн. слід відмовити за безпідставністю нарахування, тоді як 20.09.2010 було здійснено часткове зарахування боргу.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендних платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3% річних –1149,76 грн. та 24,04 грн. інфляційні витрати.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що 3% річних та інфляційні витрати мають бути нараховані за час прострочення.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість нарахування інфляційних витрат в сумі 24,04 грн. та 3% річних в сумі 1149,76 грн., тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпарі+»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт» (м. Київ, вул. Фрунзе, 86, код ЄДРПОУ 30402842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпарі+»(м. Харків, вул. Гуданова, 9/11, код ЄДРПОУ 32947470) 66 686 (шістдесят шість тисяч шістсот вісімдесят шість) грн. 44 коп. основного боргу, 6462 (шість тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 17 коп. пені, 1149 (одну тисячу сто сорок дев‘ять) грн. 76 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 24 (двадцять чотири) грн. 04 коп., 743 (сімсот сорок три) грн. 22 коп. витрат по сплаті державного мита та 169 (сто шістдесят дев‘ять) грн. 07 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 09.12.2010