Рішення № 127768790, 30.05.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2025 р. № 640/13303/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 16.03.2021 № 91 «ОС»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції в Одеській області або посаді, рівнозначній тій, з якої його було звільнено наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 16.03.2021 № 91 "ОС";

- стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України (Державної інспекції архітектури та містобудування України) середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: за період з 16.03.2021 по дату ухвалення судового рішення;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було порушено приписи ст. 87 Закону №889-VIII України, оскільки на момент звільнення позивача із займаної посади останній знаходився на лікарняному. Крім того, позивач зазначив, що, відповідач, попереджаючи позивача про звільнення та до моменту прийняття оскаржуваного наказу про звільнення, не запропонував позивачу жодної посади та не вжив жодних заходів з метою працевлаштування, що свідчить про порушення встановленого Кодексом законів про працю та Законом №889-VIIІ порядку звільнення. Вказав, що відповідачем було порушено порядок повідомлення позивача про звільнення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статей 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України. Витребувано у Державної архітектурно - будівельної інспекції України довідку про розмір середньомісячної та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , видану відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2021 задоволено клопотання представника позивача про залучення співвідповідача до участі у справі та уточнення позовних вимог. Залучено до участі в адміністративній справі № 640/13303/21 в якості співвідповідача Державну інспекцію архітектури та містобудування України.

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом направлено адміністративну справу №640/13303/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку - до Харківського окружного адміністративного суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2025 дана справа передана на розгляд судді.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Витребувано в Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Державної інспекції архітектури та містобудування України довідку про середній заробіток позивача перед його звільненням.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана позивачу, представнику позивача та Державній інспекції архітектури та містобудування України до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС, Державній архітектурно-будівельній інспекції України - засобами поштового зв`язку, однак на адресу суду повернувся конверт із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", що підтверджується довідкою про причини повернення/досилання.

Представник Державної архітектурно-будівельної інспекції України подав до Окружного адміністративного суду м. Києва відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з тим, що жодна норма чинного трудового законодавства не встановлює для суб`єкта владних повноважень, який ліквідовується, обов`язку працевлаштування звільнених працівників. Зазначив, що процес переведення є двосторонньою угодою, водночас на момент звільнення позивача Державна інспекція містобудування України ще не була утворена як юридична особа (а.с.38-58).

Позивач подав до Окружного адміністративного суду м. Києва відповідь на відзив на позовну заяву, в якому підтримав заявлені позовні позовні вимоги (а.с.59-72).

Представник Державної інспекції архітектури та містобудування України подав до Окружного адміністративного суду м. Києва відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що доводи позивача з приводу обов`язку суб`єкта призначення працевлаштувати державних службовців у разі ліквідації державної установи є необґрунтованими. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.103-111).

Представник Державної інспекції архітектури та містобудування України подав до Харківського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що Державна інспекція архітектури та містобудування України утворена як новий орган влади, та згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не є правонаступником юридичних осіб публічного або приватного права. Вказав, що після ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції особові справи працівників ДАБІ та бухгалтерська документація ДАБІ до Державної інспекції архітектури та містобудування не передавалися, тому повідомляє про відсутність в розпорядженні ДІАМ документів тривалого зберігання щодо нарахування заробітної плати Державною архітектурно-будівельною інспекцією України Кіфряку Олександру Миколайовичу.

Представник Державної інспекції архітектури та містобудування України подав до Харківського окружного адміністративного суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що у разі наявності підстав для переведення державного службовця, останній може бути переведений лише на «посаду», зокрема, з визначеними посадовими обов`язками. Вказав, що момент звільнення позивача штатний розпис ДІАМ не було затверджено, посади на які можливо було б перевести позивача відсутні. Таким чином, у ДІАМ не було правових підстав щодо здійснення заходів по працевлаштуванню позивача.

Представник позивача 23.04.2025 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог та заміну відповідача (без зміни предмета та підстав позову).

Щодо заяви про уточнення позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Встановлене згаданою нормою право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог має обмеження у часі. Таким чином, право позивача збільшити позовні вимоги є обмеженим першим судовим засіданням, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням того, що позовну заяву було прийнято до розгляду 18.03.2025, тридцятиденний строк на здійснення відповідних процесуальних дій сплинув 17.03.2025.

Зважаючи на те, що позивач не скористався своїм процесуальним правом щодо уточнення позовних вимог вчасно, ураховуючи часові обмеження на реалізацію такого права, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для прийняття до розгляду заяви про уточнення позовних вимог.

Щодо заміни відповідача у справі, суд зазначає наступне.

Судом установлено, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було від 06.12.2021 залучено до участі в адміністративній справі №640/13303/21 в якості співвідповідача Державну інспекцію архітектури та містобудування України (код ЄДРПОУ 44245840, адреса: 0133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26).

А отже, суд доходить до висновку про відсутність підстав для заміни відповідача у справі, зокрема, Державну архітектурно-будівельну інспекцію України на Державну інспекцію архітектури та містобудування України.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оскільки 16.05.2025 та у період з 26.05.2025 по 28.05.2025 суддя перебував на навчанні, розгляд справи здійснюється з урахуванням днів навчання.

Дослідивши матеріали справи, суд установив наступне.

Позивач у період з 11.01.2021 по 23.04.2021 перебував на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції в Одеській області, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.26-27).

Листом голови комісії з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції України 11.01.2021 позивача було ознайомлено із попередженням про наступне звільнення, про що свідчить підпис позивача (а.с.49).

У період з 15.03.2021 по 24.03.2021 перебував на лікуванні (режим - амбулаторний), з 25.03.2021 по 22.04.2021 перебував у стаціонарі, що підтверджується листом непрацездатності (а.с.23).

Наказом від 16.03.2021 №91 "ОС" позивача звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (а.с.24).

Вказаним наказом передбачено вважати датою звільнення ОСОБА_1 перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.

Наказом від 27.04.2021 №176 "ОС" передбачено вважати 23.04.2021 датою звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту - начальника відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (а.с.25)

Позивач вважає, що відповідачем було порушено приписи ст. 87 Закону №889-VIII України, оскільки на момент звільнення позивача із займаної посади останній знаходився на лікарняному, а також відповідач не запропонував позивачу жодної посади та не вжив жодних заходів з метою працевлаштування, що свідчить про порушення встановленого Кодексом законів про працю та Законом №889-VIIІ порядку звільнення.

Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, визначено Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон України «Про державну службу», у редакції, яка діяла на момент видання оскаржуваного наказу про звільнення).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

За змістом частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Частиною четвертою статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Відповідно до частини п`ятої статті 87 Закону України «Про державну службу» наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.

Судом установлено, що наказом від 16.03.2021 №91 "ОС" позивача звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (а.с.24).

Вказаним наказом передбачено вважати датою звільнення ОСОБА_1 перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.

Днем закінчення тимчасової непрацездатності, відповідно до листка непрацездатності серії АДЗ №864327, є 22.04.2021, що підтверджено матеріалами справи (а.с.23).

Наказом від 27.04.2021 №176 "ОС" передбачено вважати 23.04.2021 датою звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту - начальника відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (а.с.25)

Отже, суд не приймає до уваги доводи позивача, що його звільнення відбулося у період його тимчасової непрацездатності, зокрема, перебуванні на лікуванні, оскільки вказані обставини спростовуються матеріалами справи.

Щодо доводів позивача про те, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 13 березня 2020 року № 218 відбулася саме реорганізація Державної архітектурно-будівельної інспекції України як юридичної особи публічного права, а не його ліквідація, суд зазначає наступне.

Підставою для прийняття Державною архітектурно-будівельною інспекцією України рішення про звільнення позивача, реалізованого оскаржуваним наказом, слугувала постанова Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 13 березня 2020 року № 218, якою постановлено ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію.

Позивач у позовній заяві зазначає, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 13 березня 2020 року № 218 відбулась реорганізація Державної архітектурно-будівельної інспекції України, позаяк держава фактично не відмовилась від функцій державного архітектурно-будівельного контролю, а надала ці функції іншому новоствореному органу - Державній інспекції архітектури та містобудування України.

Ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції (постанова Верховного Суду у від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270).

Верховний Суд у подібних за змістом правовідносинах, зокрема, у постановах від 22 квітня 2021 року у справі № 440/395/20, від 17 червня 2021 року у справі № 240/455/20, вже вирішував питання публічного правонаступництва для цілей визначення обставин припинення юридичної особи: ліквідація чи реорганізація.

Верховний Суд виходив з того, що особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.

У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.

Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

На підставі викладеного, Верховний Суд у наведених справах дійшов висновку, що для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Підґрунтям такого підходу є правова позиція Верховного Суду України, сформована у постановах від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справа №21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі №810/1783/13-а, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Ця позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі №816/979/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 826/25887/15, від 17 липня 2019 року у справі № 820/2932/16, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20 та інших.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року №294, Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Згідно з нормами частин першої та п`ятої статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року № 3166-VI міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

13 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 13 березня 2020 року №218 (далі - Постанова №218), відповідно до пункту 1 якої, постановлено ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 218 постановлено утворити Державну сервісну службу містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій.

Пунктом 3 цієї постанови затверджено Положення про Державну сервісну службу містобудування України.

Слід зазначити, що у Постанові № 218, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Державної архітектурно-будівельної інспекції України або передачі їх іншим органам виконавчої влади.

Натомість, за змістом пункту 4 Постанови № 218, Державна архітектурно-будівельна інспекція мала продовжувати здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування.

13 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду» від 13 березня 2020 року № 219 (далі - Постанова № 219), пунктом 1 якої постановлено утворити:

- Державну інспекцію містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду;

- Державне агентство з технічного регулювання у містобудуванні України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань технічного регулювання у сфері містобудування.

Пунктом 2 вказаної постанови затверджено Положення про Державну інспекцію містобудування України.

Тобто на підставі зазначених постанов Кабінетом Міністрів України на виконання своїх управлінських повноважень ліквідовано центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, та утворено замість нього три нові органи з метою реалізації ними державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду у певній сфері, зокрема, Державну сервісну службу містобудування України, Державну інспекцію містобудування України та Державне агентство з технічного регулювання у містобудуванні України.

В подальшому, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду» від 23 грудня 2020 року № 1340 (далі - Постанова № 1340), пунктом 1 якої також передбачено утворити Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Пунктом 2 вказаної постанови затверджено Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України.

В той же час, пунктом 3 Постанови № 1340 постановлено ліквідувати Державну інспекцію містобудування та Державну сервісну службу містобудування.

Відтак, Державна сервісна служба містобудування, до завершення здійснення заходів з утворення якої Державна архітектурно-будівельна інспекція повинна була продовжувати свої повноваження та функції була ліквідована Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 Постанови № 1340 постановлено визначити Державну інспекцію архітектури та містобудування суб`єктом управління індивідуально визначеного майна Державної інспекції містобудування та Державної сервісної служби містобудування, Державної архітектурно-будівельної інспекції, які ліквідовуються.

Кабінетом Міністрів України 29 березня 2021 року прийнято постанову «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо удосконалення діяльності органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду» від 29 березня 2021 року № 303, пунктом 2 якої постановлено, що Державна архітектурно-будівельна інспекція продовжує здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної інспекції архітектури та містобудування.

Надалі, постановою Кабінету Міністрів України «Питання Державної інспекції архітектури та містобудування» від 15 вересня 2021 року №960 Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення Державною інспекцією архітектури та містобудування повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Указаною постановою, зокрема, визнано такою, що втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294 «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 61, ст. 1688).

Відтак, з 15 вересня 2021 року повноваження і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду Державної архітектурно-будівельної інспекції України перейшли до Державної інспекції архітектури та містобудування.

За інформацією із офіційного веб-ресурсу Міністерства розвитку громад та територій України з 16 вересня 2021 року розпочала роботу Державна інспекція архітектури та містобудування (відповідно до відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державна інспекція архітектури та містобудування зареєстрована як юридична особи 20 травня 2021 року).

Згідно з пунктами 1 та 3 Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340, Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Основним завданням Державної інспекції архітектури та містобудування є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме:

- підготовка та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду;

- здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт;

- здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності;

- ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками;

- виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві у визначених законодавством випадках.

На підставі викладеного, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо вирішення питання публічного правонаступництва для цілей визначення обставин припинення юридичної особи, суд констатує, що внаслідок реалізації приписів Постанови № 218 та подальших указаних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України фактично відбулася реорганізація Державної архітектурно-будівельної інспекції України як юридичної особи публічного права із передачею її функцій новоствореній юридичній особі публічного права - Державній інспекції архітектури та містобудування.

З приводу поширення законодавства про працю на спірні правовідносини суд зазначає таке.

Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX були внесені зміни та доповнення до Закону України «Про державну службу», зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX , що діє з 25 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (зі змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення: є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

Слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) визначалася законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалося лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, яким частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

Водночас за змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу» (зі змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX), у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, за загальним правилом, норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Отже, до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Слід зазначити, що частиною третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» прямо передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Отже, вирішальним у контексті застосування законодавства про працю до спірних правовідносин є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону України «Про державну службу».

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, з попередженням про наступне звільнення у зв`язку з повною ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України позивач був ознайомлений 11 січня 2021 року (а.с.49).

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення (11.01.2021), так само і на час видання оскаржуваного наказу від 16.03.2021 року № 91 «ОС», у цій справі врегульована положеннями Закону України «Про державну службу» (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами України № 117-IX та № 440-IX), що виключає застосування Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07 липня 2022 року у справі №200/7782/20-а, від 10 лютого 2022 року у справі №380/3597/20, від 02 червня 2022 року у справі № 420/3541/20, від 20 квітня 2022 року у справі № 400/2034/21 правовідносини у яких є подібними до цієї справи.

За наведеного правового регулювання та висновків Верховного Суду, суд уважає, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норм загального трудового законодавства.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем процедури звільнення його із займаної посади у зв`язку з реорганізацією державного органу з огляду на те, що відповідач не запропонував йому жодної іншої рівнозначної посади державної служби, тоді як частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачала обов`язок суб`єкта призначення на вчинення відповідних дій, суд зазначає наступне.

Так, відповідач вказує, що відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Відтак, для правильного вирішення спору у цьому зв`язку слід відповісти на питання про «право» чи «обов`язок» відповідача пропонувати вакантні посади державної служби ідеться у значенні частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16, висловлював позицію, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

З огляду на приписи ч.5 ст. 242 КАС України, суд уважає цю правову позицію застосовною до спірних правовідносин у цій справі.

У цьому контексті слід зазначити, що частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року, тобто станом на дату видачі позивачу попередження про звільнення - 11 січня 2021 року) передбачала, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Тобто на момент видачі позивачу попередження про наступне вивільнення частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» не покладала на суб`єкта призначення або керівника державної служби обов`язку з працевлаштування працівників, що вивільняються, вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX, який набрав чинності 06 березня 2021 року, частину третю статті 87 Закону України «Про державну службу» викладено в наступній редакції:

«Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».

Указана редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» діяла на момент видачі оскаржуваного наказу та звільнення позивача - 16.03.2021 року та 23.04.2021 року відповідно.

З наведеного вбачається, що частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX, передбачала обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону пропонувати державному службовцю відповідну посаду.

Таким чином, зважаючи на те, що наказ про звільнення позивача був реалізований в період дії частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX, а також ураховуючи, що звільнення фактично відбулося на підставі реорганізації, а не ліквідації органу, суд зазначає, що, в рамках спірних правовідносин у відповідача був наявний обов`язок щодо здійснення пропозиції вакантних інших рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з положеннями частини п`ятої статті 22 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Тобто, положення частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX у системному зв`язку з іншими положеннями цього Закону (зокрема статті 22) треба розуміти так, що в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення державного службовця у значенні пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», суб`єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.

Водночас, приписи частини п`ятої статті 22 Закону України «Про державну службу» дозволяють здійснити цю процедуру без обов`язкового проведення конкурсу.

Слід зазначити, що позивачу, перед тим, як видати оскаржуваний наказ, не пропонували рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Матеріали справи таких даних не містять.

При цьому, обставин щодо відсутності можливості запропонувати позивачу відповідні посади в цій справі не встановлено.

Суд зазначає, що недотримання відповідачем наведених вимог Закону України «Про державну службу», зокрема частини третьої статті 87, що проявилося у невиконанні зобов`язання щодо пропонування позивачу вакантних посад державної служби в державному органі, якому передаються повноваження та функції Державної архітектурно-будівельної інспекції України, є істотним порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, яке впливає на остаточний її результат, яким, в контексті цієї справи, є спірний наказ про звільнення.

Правовий висновок щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX у системному зв`язку з положеннями частини п`ятої статті 22 Закону України «Про державну службу» висловлено Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 640/15797/21, який підлягає застосуванню у цій справі.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності у останнього обов`язку запропонувати позивачу вакантну посаду, оскільки текст частини статті 87 Закону України «Про державну службу» на момент звільнення позивача змінився з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX (з 06 березня 2021 року).

Враховуючи викладені обставини, суд вважає протиправним оскаржуваний позивачем наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 16.03.2021 № 91 "ОС та вбачає наявними підстави для його скасування.

Згідно зі статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак, установивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Зважаючи на те, що звільнення позивача відбулось із порушенням процедури звільнення, позивач, в силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, підлягає поновленню на попередній роботі, а саме на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області.

При цьому, суд зауважує, що наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України № 176 «ОС» від 27 квітня 2021 року «Про остаточний розрахунок з ОСОБА_1 » вирішено вважати датою звільнення позивача з посади заступника директора департаменту - начальника відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 23 квітня 2021 року (а.с.24).

Таким чином, позивач підлягає поновленню на попередній посаді з 24 квітня 2021 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №640/12871/21 та від 30.11.2022 у справі №640/15797/21.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України (у редакції від 27.02.2021) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 14 січня 2014 року у справі № 21-395а13, сформулював правову позицію, згідно якої суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами Порядку № 100.

Верховний Суд підтримує цю позицію, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі №822/1832/16, від 24 жовтня 2018 року у справі №820/5932/16, від 19 червня 2019 року у справі №2-а-1648/00(2-а/215/15/16), від 01 серпня 2019 року у справі №820/1446/17, від 21 квітня 2021 року у справі №826/19766/16 та інших і звертає увагу, що при визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Відповідно до п.4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати; м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму; н) винагороди державним виконавцям; о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Судом установлено, що наказом від 16.03.2021 №91 "ОС" позивача звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (а.с.24).

Наказом від 27.04.2021 №176 "ОС" передбачено вважати 23.04.2021 датою звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту - начальника відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (а.с.25)

Державною архітектурно-будівельною інспекцією було долучено до матеріалів справи довідку про доходи позивача від 01.06.2021 №40-602-14/199 (а.с.48).

Однак, суд не приймає до уваги вказану довідку, оскільки вона була видана із зазначенням відомостей щодо місяців - січень та лютий 2021, водночас позивача було звільнено наказом із займаної посади з 23.04.2021, а тому довідка має містити відомості щодо місяців - лютий та березень 2023.

Водночас, представником позивача було долучено до матеріалів справи клопотання, до якого було долучено архівні довідки №1125/6-12 від 16.04.2025, №1124/6-12 від 16.04.2025 та №1128/6-12 від 16.04.2025 про розмір заробітної плати ОСОБА_1 та складові його заробітної плати під час роботи в Державній архітектурно-будівельній інспекції України за лютий - березень 2021.

Вказані довідки були надані представнику позивача листом Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 16.04.2025 №1127/6-12 у відповідь на адвокатський запит від 15.04.2025.

Таким чином, суд розраховує належну до виплати позивачу суму, виходячи із наданих довідок представником позивача.

Судом, із наданих представником позивача довідок, установлено, що заробітна плата позивача за останні два місяці його роботи перед звільненням складається з посадового окладу, надбавки за ранг, надбавки за вислугу років, надбавки за інтенсивність праці та інші виплати (матеріальна допомога, премії, нараховані за період, що перевищує календарний місяць).

Суд звертає увагу, що жодна з вказаних складових, окрім "інші виплати (матеріальна допомога, премії, нараховані за період, що перевищує календарний місяць)", не зазначена у п. 4 Порядку № 100, а отже враховується під час розрахунку середнього заробітку.

Відповідно до наданих довідок судом установлено, що сумою заробітної плати за лютий 2021 є 19516,06 грн, за березень - 6709,09 грн. Загальна сума становить 26225,15 грн.

Кількість днів у лютому 2021 становить 28, у березні 2021 - 31. Загальна кількість днів - 59.

Отже, середньоденна заробітна плата становить 444,49 грн (26225,15 грн/59 днів).

Тривалість вимушеного прогулу позивача з 24.04.2021 по 29.05.2025 включно становить 1058 робочих днів (2021 рік - 172 робочих днів, 2022 рік - 257 робочих днів, 2023 рік - 260 робочих днів, 2024 рік - 260 робочих днів, 2025 - 107 робочих днів).

Суд звертає увагу, що частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на те, що розгляд справи тривав більше одного року не з вини позивача, суд вважає, що наявні підстави для визнання права на середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, розмір належного до стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 470270,42 грн. (1058 робочих днів х 444,49 грн.) Сума зазначена без відрахування обов`язкових податків та зборів.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку з час вимушеного прогулу починаючи з 16.03.2021, оскільки у період з 15.03.2021 по 22.04.2021 позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, а наказом від 27.04.2021 №176 "ОС" передбачено вважати 23.04.2021 датою звільнення ОСОБА_1 з посади.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи викладене, до негайного виконання слід допустити рішення суду в частині стягнення з Державної інспекції архітектури та містобудування України на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у розмірі 13334,70 грн (444,49 грн х 30). Сума зазначена без відрахування обов`язкових податків і зборів.

Враховуючи викладене вище, системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, що має наслідком часткове задоволення адміністративного позову.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У відповідності до частини 3 статті 143 якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У позовній заяві представник позивача навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які очікує понести позивач, водночас матеріали справи не містять жодних доказів у підтвердження розміру понесених судових витрат.

Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивачем зазначених доказів не подано, як і не подано відповідної заяви.

Таким чином, наразі суд не вирішує питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (бульв. Лесі Українки,буд. 26, м. Київ, 01133, ЄДРПОУ 37471912), Державної інспекції архітектури та містобудування України (бульв. Лесі Українки,буд. 26, м. Київ, 01133, ЄДРПОУ 44245840) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 16.03.2021 № 91 «ОС»;

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції в Одеській області з 24 квітня 2021 року.

Стягнути з Державної інспекції архітектури та містобудування України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 24.04.2021 по 29.05.2025, у сумі 470270,42 грн (чотириста сімдесят тисяч двісті сімдесят гривень 42 копійки).

Допустити негайне виконання судового рішення у частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 13334,70 грн (тринадцять тисяч триста тридцять чотири гривнi 70 копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН