Рішення № 127748152, 26.05.2025, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/4766/23

Провадження №2/524/54/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2025 року Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі: - секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., - представника позивача АТ КБ «Приватбанк» - Лаврук А.М., - відповідач ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , розглянув у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року до суду звернулося АТ КБ «Приватбанк» (надалі Банк, Позивач) із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 05.10.2017 року.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Банком було відкрито кредитний рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку.

У подальшому,розмір кредитноголіміту збільшивсядо 50000,00грн. та 26.12.2022 року був зменшений до 0 грн.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Позивач вказував, що у зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач, станом на 13.03.2023 року, має заборгованість у розмірі 61271,68 грн., з яких: 49997,85 грн. заборгованість за кредитом та 11273,83 грн. заборгованість за відсотками, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, а також сплачений судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

Ухвалою судді Семенової Л.М. від 02 серпня 2023 року відкрито провадження у справі, залучено сторони до участі у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (т. 1 а.с. 89).

Розпорядженням керівника апарату суду за № 161 від 12 січня 2024 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з достроковим закінченням відрядження (як тимчасове переведення) судді ОСОБА_3 до Автозаводського райсуду м. Кременчука. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2024 року визначено головуючим - суддю Нестеренка С.Г. (т. 1 а.с. 98-99).

27 березня 2024 року до суду від представника позивача АТ КБ «Приватбанк» - Лазоренка Л.Ф. подано клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів (т. 1 а.с. 122-135).

18 липня 2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів (т. 1 а.с. 156-167) та клопотання про допит свідків (т. 1 а.с. 168-169).

05 листопада 2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення (т. 1 а.с. 174-179). Вказала, що розмір процентів за користування кредитом не встановлений у заяві від 05.10.2017 року, доказів щодо видачі коштів відповідачу позивач не надав, а тому позовні вимоги не підтверджені доказами.

10 лютого 2025 року до суду від позивача надійшли заперечення на письмові пояснення відповідача (т. 1 а.с. 198-205).

У судовому засіданні представник позивача - АТ КБ «Приватбанк» - Лаврук А.М. позов банку підтримала, просила його задовольнити, посилаючись на обставини та підстави, викладені в ньому.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 з позовом не погодилися з підстав, викладених у письмових поясненнях, які просили врахувати при ухваленні рішення.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані учасниками справи докази у їх сукупності, встановив наступне.

05 жовтня 2017 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н, згідно з умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку та отримав кредитну картку.

Згідно вказаної заяви, відповідач погодився з тим, що ця Анкета-заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, що підтверджується підписом у заяві (т. 1 а.с. 16).

До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна 30 днів пільгового періоду», «Універсальна 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку.

Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» за договором, підписаним з ОСОБА_1 останньому Банком видавалися наступні картки: 14.08.2017 року картка «Універсальна» № НОМЕР_1 , термін дії 08/21 та 01.04.2022 року картка «Універсальна» № НОМЕР_2 , термін дії 02/26 (т. 1 а.с. 15).

Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , старт карткового рахунку відбувся 14.08.2017 року, кредитний ліміт позичальнику встановлено 05.10.2017 року у розмірі 500,00 грн., максимально ліміт був збільшений 05.02.2020 року до 50 000 грн. та зменшений до 0 грн. 26.12.2022 року (т. 1 а.с. 14).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором, станом на 13.03.2023 року, становить 61271,68 грн., з яких: 49997,85 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту та 11273,83 грн. - заборгованість за простроченими відсотками (т. 1 а.с. 10-13).

Також, матеріали справи містять банківську виписку по рахунку ОСОБА_1 за договором № б/н за період з 05.10.2017 року по 01.03.2023 року, з якої вбачається наявність заборгованості, станом на 01.03.2023 року, в розмірі 61271,68 грн. (т. 1 а.с. 48-50 зворот).

Із наданих позивачем доказів, зокрема з виписки за карткою ОСОБА_1 вбачається, що останній досить активно користувався кредитною карткою, здійснював оплату за товари та послуги, а також здійснював повернення кредитних коштів позивачу. Всі ці дії свідчать про те, що відповідач отримував кредитні кошти та користувався ними з частковим поверненням.

Надані позивачем докази на підтвердження укладання договору між сторонами суд вважає належними та допустимими.

Договір відповідачем недійсним не визнавався, ОСОБА_1 користувався кредитними коштами протягом тривалого часу, договір ним виконувався, тобто вносилися платежі, що підтверджується розрахунком заборгованості, що в своїй сукупності вказує на наявність договірних відносин між сторонами та дійсність кредитного договору.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Представником відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 до матеріалів справи додано витяг з ЄРДР від 20.04.2023 року, з якого вбачається, що 03.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до ВП № 1 Кременчуцького РУП ГУ НП в Полтавській області із заявою про те, що на протязі останніх 5 років невстановлена особа, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , здійснила крадіжку жорсткого диску від ПК, масляного обігрівачу та грошових коштів з банківської картки ОСОБА_1 , чим спричинила останньому матеріального збитку.

20 квітня 2023 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань на підставі заяви від 03.04.2023 року зареєстровано кримінальне провадження № 12023170530000281 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України (т. 1 а.с. 157).

29 липня 2023 року постановою слідчого СВ ВП № 1 Кременчуцького РУП ГУ НП в Полтавській області Акулова О.Ю. закрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Ухвалою слідчого судді Крюківського районного суду м. Кременчука Зоріної Д.О. від 27 жовтня 2023 року скасовано постанову слідчого СВ ВП № 1 Кременчуцького РУП ГУ НП в Полтавській області Акулова О.Ю. про закриття кримінального провадження № 12023170530000281, внесеного до ЄРДР 20.04.2023 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

27 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з письмовою заявою про повернення коштів, які були списані протягом 05.07.2019-25.05.2022 року з платіжних карток.

Листом від 27.11.2023 року банк повідомив ОСОБА_1 про неможливість повернення йому коштів (т. 1 а.с. 155).

Станом на день розгляду матеріали справи не містять результатів розслідування кримінального провадження, хоча із дня звернення відповідача до правоохоронних органів минуло 1,5 року, проте про результати розслідування ОСОБА_1 суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 не скористалися процесуальним правом та не подали до суду відзив на позовну заяву, хоча таке право роз`яснювалося судом в ухвалі про відкриття провадження від 02 серпня 2023 року, подавши лише письмові пояснення по справі.

Відповідно до Умов і правил надання банківських послуг, у редакції, що діяла станом на день підписання ОСОБА_1 анкети-заяви:

1.1.5.5. Банк не несе відповідальності у випадку, якщо інформація про рахунки Клієнта, Карту, контрольну інформацію Клієнта, відправленому в SMS - повідомленні ПіН - коді, Ідентифікаторі користувача, паролях системи Приват24 або проведених Клієнтом операціях стане відомо іншим особам внаслідок несумлінного виконання Клієнтом умов їхнього зберігання і використання та/або прослуховування або перехоплення інформації у каналах зв`язку під час використання цих каналів.

1.1.5.13. Клієнт несе відповідальність у повному обсязі за всі операції супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви Клієнта про блокування картки /рахунку/ на рух коштів, номера мобільного телефону на надання банківських послуг.

1.1.5.14. Клієнт відповідає за усі операції в повному обсязі, здійснені у підрозділах Банку, через пристрої самообслуговування, систему MobileBanking, систему Приват24 з використанням передбачених цими Умовами засобів його ідентифікації та аутентифікації.

Відповідно ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Згідно ч. 7-9 розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 06 вересня 2023 року у справі № 686/30030/21 та інших.

У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк».

Доводи відповідача стосовно крадіжки невідомими особами з його банківської картки коштів протягом 05.07.2019-25.05.2022 року суд вважає недоведеними, оскільки витяг з ЄРДР не може вважатись належним доказом, що підтверджує вчинення кримінального правопорушення.

Більше того, сам факт внесення до ЄРДР повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та розпочате кримінальне провадження № 12023170530000281 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України щодо невідомих осіб не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити відсотки.

Крім того, свідченнями свідків ОСОБА_1 (відповідач, допитаний як свідок за його клопотанням та з його згоди), ОСОБА_6 , не були спростовані доводи позивача та встановлені судом наведені обставини, та фактично були повністю тотожними запереченням відповідача на позов, оскільки не містили в собі жодних достовірних відомостей про явне викрадення банківської картки виданої позивачем відповідачу та/або мобільного телефону з мобільним фінансовим номером відповідача. Натомість свідок ОСОБА_6 засвідчила, що мобільним телефоном її чоловіка - відповідача у справі з мобільним фінансовим номером відповідача користувався їх син, з яким вони не підтримують родинних звязків та не знають, де саме він мешкає у теперішній час.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності.

Предмет доказування - це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод] та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку у їх сукупності, факту відсутності подання відповідачем та його представником належних і допустимих доказів на спростування позову та підтвердження власних доводів про викрадення невідомими особами картки та використання мобільних додатків, зокрема "Приват 24" щодо здійснення транзакцій, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 49997,85 грн. підлягає задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості за нарахованими процентами, суд виходить із наступного.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути з відповідача заборгованість за процентами за користування кредитом за договором від 05.10.2017 року.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, позивач посилається на розрахунок заборгованості, заяву позичальника та виписку з банківського рахунку відповідача.

У заяві № б/н від 05.10.2017 року (т. 1 а.с. 16) процентна ставка не зазначена.

Матеріали справи містять заяву про приєднання до умов та правил надання послуг від 01.04.2022 року, які підписані відповідачем особисто на планшеті та містять інформацію щодо встановлення процентної ставки у розмірі 42% для карт «Універсальна» (т. 1 а.с. 124-135).

Таким чином, розмір відсотків за користування кредитом встановлено тільки заявою про приєднання до умов та правил надання послуг та паспортом споживчого кредиту від 01.04.2022 року. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень законності нарахування відповідачу відсотків за кредитним договором № б/н від 05.10.2017 року, а також те, що вказана заява на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містила умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність в заяві домовленості сторін про сплату процентів за несвоєчасне погашення кредиту, надана банком заяві № б/н від 05.10.2017 року не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою договору, оскільки достовірно не підтверджує вказані обставини.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач підписав лише заяву позичальника № б/н від 05.10.2017 року, яка не містить вказівки на встановлення відсоткової ставки та її розміру. Крім того, відповідачем підписано заяву про приєднання до умов та правил надання послуг від 01.04.2022 року, які містять інформацію щодо встановлення відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Тому, нарахування відсотків на підставі заяви від № б/н від 05.10.2017 року є неправомірним, оскільки ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Наведена правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 (справа № 342/180/17), яка, в силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України підлягає врахуванню усіма іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача нарахованих позивачем процентів у період з 05.10.2017 року до 01.10.2022 року.

Із випискипо рахункувідповідача (т.2а.с47)вбачається,що позивачемза періодз 01.10.2022року по13.03.2023року (кінцевудату розрахунку)нараховано відповідачупроцентів закористування кредитому розмірі10412,93 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

З відповідача на корись позивача слід стягнути заборгованість за договором про надання банківських послуг № б/н від 05.10.2017 року, що виникла станом на 13.03.2023 року, у розмірі 60410,78 грн., з яких: 49 997,85 грн. заборгованість за кредитом та 10412,93 грн. заборгованість за відсотками.

При цьому, позивачу слід відмовити у задоволенні позову в частині стягнення відсотків в розмірі 860,90 грн. (11273,83 10412,93).

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачпри зверненнідо судусплатив судовийзбір урозмірі 2684,00грн. Позовсудом булозадоволено узагальному розмірі 60410,78грн., що становить 90,59% від заявленого розміру 61271,68 грн. Тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути 2431,44 грн. (90,59% від 2684,00 грн.) у повернення сплаченого судового збору, відмовивши у стягненні збору в розмірі 252,56 грн. (2684,00 2431,44).

Сторони не заявляли про понесення ними будь-яких інших судових витрат.

Справа розглянута в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами у справі доказів.

Керуючись ст. 525, 526, 536, 549, 553 - 559, 626, 634, 1046 - 1052, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 137, 141, 142, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов АТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг № б/н від 05 жовтня 2017 року, що виникла станом на 13.03.2023 року, у розмірі 60 410,78 грн., з яких: 49 997,85 грн. заборгованість за кредитом та 10 412,93 грн. заборгованість за відсотками, а також кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 2431,44 грн.

Відмовити АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову до ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині вимог про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 860,90 грн. та коштів у повернення сплаченого судового збору у розмірі 252,56 грн.

Позивач: АТ КБ «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд. № 1Д, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. № 50.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду виготовлено 30 травня 2025 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: