Рішення № 127745494, 07.05.2025, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

07.05.2025 Єдиний унікальний номер 205/14482/24

Єдиний унікальний номер № 205/14482/24

Провадження № 2/205/470/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання Пєтіної К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»» 23 жовтня 2024 року звернулось до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в загальному розмірі 65195,11 грн.:

-за кредитним договором № 06395-11/2023 в розмірі 26 255,00 грн., з яких: 5 900,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 20 355,00 грн. сума заборгованості за відсотками;

-за кредитним договором № 06388-11/2023 в розмірі 26 700,00 грн., з яких: 6 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 20 700,00 грн. сума заборгованості за відсотками;

-за кредитним договором № 9766327 в розмірі 46 139,10 грн., з яких: 12 700,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 13 169,10 грн. сума заборгованості за відсотками; 1270,00 грн. сума заборгованості за комісією;

-за кредитним договором № 100075933 в розмірі 22 311,80 грн., з яких: 7 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 15 311,80 грн. сума заборгованості за відсотками;

-за кредитним договором № 14009-10/2023 в розмірі 12 075,00 грн., з яких: 3 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 9 075,00 грн. сума заборгованості за відсотками.

Позов мотивованийтим,що 05листопада 2023року міжТОВ «АвансКредит» та ОСОБА_1 укладено кредитнийдоговір №06395-11/2023.05листопада 2023року міжТОВ «АвансКредит» та ОСОБА_1 укладено кредитнийдоговір №06388-11/2023.21березня 2024року міжТОВ «АвансКредит» тапозивачем укладенодоговір факторингу№ 21032024,за умовамиякого позивачнабув правогрошової вимогиза вказанимкредитним договором.Заборгованість відповідачаза кредитнимдоговором №06395-11/2023становить 26255,00грн.,з яких:5900,00грн. сумазаборгованості заосновною сумоюборгу;20355,00грн. сумазаборгованості завідсотками.Заборгованість відповідачаза кредитнимдоговором № 06388-11/2023 складає 26 700,00 грн., з яких: 6 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 20 700,00 грн. сума заборгованості за відсотками.

28жовтня 2023року міжТОВ «Мілоан»та відповідачемукладено кредитнийдоговір №9766327. 27 лютого 2024 року між ТОВ «Мілоан» та позивачем укладено договір факторингу № 27022024, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги за вказаним кредитним договором. Заборгованість відповідача за кредитним договором № 9766327 становить 46 139,10 грн., з яких: 12 700,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 13 169,10 грн. сума заборгованості за відсотками; 1 270,00 грн. сума заборгованості за комісією.

28 жовтня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 100075933. 29 січня 2024 року ТОВ «Мілоан» та позивачем укладено договір факторингу № 29012024, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги за вказаним кредитним договором. Заборгованість відповідача за кредитним договором № 100075933 становить 22 311,80 грн., з яких: 7 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 15 311,80 грн. сума заборгованості за відсотками.

29 жовтня 2023 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та відповідачем укладено кредитний договір № 14009-10/2023. 26 лютого 2024 року ТОВ «Стар Файненс Груп» та позивачем укладено договір факторингу № 26022024, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги за вказаним кредитним договором. Заборгованість відповідача за кредитним договором № 14009-10/2023 12 075,00 грн., з яких: 3 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 9 075,00 грн. сума заборгованості за відсотками.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі у загальному позовному провадженні.

03лютого 2025року досуду надійшоввідзив напозовну заяву,у якомупредставник відповідачапросив взадоволенні позовувідмовити розрахунокзаборгованості,який наданопозивачем покожному зкредитних договорів,не єпервинним документом,який підтверджуєотримання кредиту,користування ним,а,отже,не єналежними доказомнаявності заборгованості. Сам пособі розрахунокзаборгованості невідображає виконанихгосподарських операційщодо видачі/списання/сплатикредитних коштів. Із наданихпозивачем доказівне вбачається,що покожному зкредитних договоріввідповідач вчинилапевну сукупністьдій,спрямовану наотримання кредиту,а саме: зареєструвалась вінформаційно-комунікаційнійсистемі суб`єктаелектронної комерції,що надавпропозицію (оферту);отримала повідомленнявід суб`єктаелектронної комерціїіз одноразовимідентифікатором;прийняла пропозиціюкредитора шляхомвикористання (підписання)надісланого їйодноразового ідентифікатора. Позивачем ненадано доказівяк того,що самеВідповідач будь-якимспособом застосувалаідентифікатор електронногопідпису,так іне доведенофакту отриманнясаме відповідачемцього одноразовогоідентифікатора.Також позивачемне наданодоказів напідтвердження реєстраціїсаме відповідачему інформаційно-телекомунікаційнійсистемі кредитора. Позивачем не надано суду належних та достатніх доказів набуття права вимоги по жодному з кредитних договорів.

10лютого 2025року відТОВ «ФК«Європейська агенціяз поверненняборгів»» досуду надійшлавідповідь навідзив,у якійпредставник позивачапросив позовзадовольнити,посилаючись нате,що самевідповідач ініціювавукладення договору,оформивши заявкуна сайтіПервісного кредитора,підписавши договірз використаннямодноразового ідентифікатора. Кредитний договірпідписаний відповідачемза допомогоюодноразового паролю-ідентифікатора,а томуукладання міжсторонами спірногоправочину підтвердженоналежними тадопустимими доказами.Без отриманнялиста наадресу електронноїпошти та/абосмс-повідомленняна мобільнийтелефон,без здійсненнявходу насайт Первісногокредитора задопомогою логінаособистого кабінетуі пароляособистого кабінетукредитний договірміж відповідачемта первіснимкредитором небув биукладений.Доказів протилежноговідзив напозовну заявуне містить. Не спростуваннявідповідачем презумпціїправомірності кредитногодоговору всі права,набуті сторонамиправочину зацим договором,повинні безперешкодноздійснюватися,а обов`язки,що виникливнаслідок укладеннякредитного договору,підлягають виконанню. Позивачем доведенофакт укладаннявідповідачем кредитногодоговору велектронній форміта підписаннякредитного договоруз використаннямелектронного підписуодноразовим ідентифікатором. Позивач в повній мірі довів факт набуття права грошової вимоги до відповідача.

20 лютого 2025 року до суду надійшли від представника відповідача заперечення на відповідь на відзив, у яких просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на необґрунтованість відповіді на відзив.

Представник позивача письмово просив розглядати справу без його участі, позов підтримав, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився, натомість його представник адвокат Кучерук А.В. письмово просив розглядати справу без його участі за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 05 листопада 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06395-11/2023, який підписаний електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, зазначений у п. 8 кредитного договору. За умовами договору відповідачу надано кредит в розмірі 5900,00 грн. строком на 360 днів зі сплатою 2,50 % в день (а.с. 9-14).

Заборгованість відповідача за кредитним договором № 06395-11/2023 становить 26 255,00 грн., з яких: 5 900,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 20 355,00 грн. сума заборгованості за відсотками (а.с. 15).

05 листопада 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 06388-11/2023, який підписаний електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, зазначений у п. 8 кредитного договору. За умовами договору відповідачу надано кредит в розмірі 6 000,00 грн. строком на 360 днів зі сплатою 2,50 % в день (а.с. 16-21).

Заборгованість відповідача за кредитним договором № 06388-11/2023 складає 26 700,00 грн., з яких: 6 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 20 700,00 грн. сума заборгованості за відсотками (а.с. 22).

21 березня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та позивачем укладено договір факторингу № 21032024, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги за кредитними договорами (а.с. 23-25).

Відповідно до акту прийому-передачі Реєстру боржників та Витягу з Реєстру боржників за договором факторингу № 21032024 від 21 березня 2024 року позивач набув право вимоги до відповідача за кредитними договорами № 06395-11/2023 та № 06388-11/2023 від 05 листопада 2023 року (а.с. 26-27).

28 жовтня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 9766327, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 12700,00 грн. строком на 105 днів (а.с. 30-36).

Заборгованість відповідача за кредитним договором № 9766327 становить 46 139,10 грн., з яких: 12 700,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 13 169,10 грн. сума заборгованості за відсотками; 1 270,00 грн. сума заборгованості за комісією.

27 лютого 2024 року між ТОВ «Мілоан» та позивачем укладено договір факторингу № 27022024, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги за кредитними договорами (а.с. 37-38).

Відповідно до акту прийому-передачі Реєстру боржників та Витягу з Реєстру боржників за договором факторингу № 27022024 від 27 лютого 2024 року позивач набув право вимоги в розмірі 46 139,10 грн. до відповідача за кредитним договором № 9766327 від 28 жовтня 2023 року (а.с. 40).

28 жовтня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 100075933, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 7000,00 грн. строком на 104 дні (а.с. 42-48).

Заборгованість відповідача за кредитним договором № 100075933 становить 22 311,80 грн., з яких: 7 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 15 311,80 грн. сума заборгованості за відсотками (а.с. 53).

29 січня 2024 року ТОВ «Мілоан» та позивачем укладено договір факторингу № 29012024, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги за кредитним договором (а.с. 49-50).

Відповідно до акту прийому-передачі Реєстру боржників та Витягу з Реєстру боржників за договором факторингу № 29012024 від 29 січня 2024 року позивач набув право вимоги в розмірі 22311,80 грн. до відповідача за кредитним договором № 9766327 від 28 жовтня 2023 року (а.с. 51-52).

29 жовтня 2023 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та відповідачем укладено договір про надання фінансового кредиту № 14009-10/2023, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 3000,00 грн. строком на 360 днів (а.с. 60-65).

Заборгованість відповідача за кредитним договором № 14009-10/2023 становить 12 075,00 грн., з яких: 3 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 9 075,00 грн. сума заборгованості за відсотками (а.с. 70).

26 лютого 2024 року ТОВ «Стар Файненс Груп» та позивачем укладено договір факторингу № 26022024, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги за кредитними договорами (а.с. 66-67).

Відповідно до акту прийому-передачі Реєстру боржників та Витягу з Реєстру боржників за договором факторингу № 26022024 від 26 лютого 2024 року позивач набув право вимоги в розмірі 12075,00 грн. до відповідача за кредитним договором № 14009-10/2023 від 26 лютого 2024 року (а.с. 68-69).

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє останнього від обов`язку погашення кредиту.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 751/861/17 (провадження № 61-28582ск18).

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Частиною 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).

На підтвердження позовних вимог позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» було надано копії кредитних договорів, копії договорів факторингу, витяги з Реєстру боржників, а також розрахунки заборгованості.

Разом з тим, суд зазначає, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Виходячи зі змісту ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів України», документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій, є такі види розрахункових документів, як платіжні доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога та меморіальний ордер.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом, і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 04вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Матеріали справи не містять виписки з рахунку особи, як і не містять доказів видачі в будь-який спосіб кредитних коштів чи факт використання відповідачем кредитних коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до суду покликається на те, що 05 листопада 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06395-11/2023; 05 листопада 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06388-11/2023; 28 жовтня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено кредитний договір № 9766327; 28 жовтня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 100075933; 29 жовтня 2023 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та відповідачем укладено кредитний договір № 14009-10/2023.

Отже, кредитні договори, є укладеними з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, позивачем до позовної заяви не додано доказів на підтвердження безготівкового перерахування ОСОБА_1 коштів первинними кредиторами.

Як зазначалося, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Подібні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Однак, позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірах, що передбачені кредитними договорами, а відповідач ці кошти отримала.

Надані позивачем розрахунки заборгованості за кредитними договорами не містять даних про суми коштів, що були видані відповідачеві, сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, а також процентну ставку обрахунку заборгованості. Надані позивачем документи лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаними договорами кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунках.

Розрахунки заборгованості, на які посилався позивач у позові не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості. Інших доказів позивачем не надано.

Зазначені розрахунки із зазначенням конкретних розмірів заборгованості, є документами, що створені самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів по кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року (№ 342/180/17) та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 року (№ 6-16цс15).

Зважаючи на вимоги цивільного процесуального законодавства, зокрема засади змагальності та диспозитивності, суд не вправі за власною ініціативою витребувати у позивача докази. Позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.

Схожа позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18, від 3 серпня 2022 року у справі №156/268/21.

Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту та первинних документів, перевірити розмір заборгованості не є можливим.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Будь-яких інших доказів щодо підтвердження заборгованості відповідача за укладеними кредитними договорами позивачем суду не надано.

Відтак, суд дійшов висновку, що жодних належних та допустимих доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру, матеріали справи не містять, а відтак є недоведеним та необґрунтованим.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, а відповідач та його представник, як на підставу заперечень, оцінивши докази в їх сукупності, суд знаходить позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, наведених вище.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, тому сплачений позивачем судовий покладається на позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15-16, 207, 512, 525-526, 530, 599, 610, 612, 629, 638, 1048-1049, 1054-1055, 1056-1, 1077-1078 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 76-81, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» (код ЄДРПОУ: 35625014, місцезнаходження: 01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Басова