Постанова № 12773215, 30.11.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

30 листопада 2010 р. № 2-27/3718-2009 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, суддіКоваленко С.С.,

суддівПлюшко І.А., Бернацької Ж.О.

розглянувши касаційну скаргу ЗАТ "Теодосія"

напостанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.10р.

у справі№ 2-27/3718-2009

за позовомДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"

доЗАТ "Теодосія"

простягнення суми

За участю представників сторін

від позивача Чижевська Р.В. дов.,

від відповідача не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

Дочірня компанія „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до закритого акціонерного товариства „Теологія", про стягнення 919 694,06 гри. заборгованості, пені у розмірі 109 200,79 грн., суму індексу інфляції 246 284,51 грн., 3% річних у сумі 40 120,64 грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09-07.10.2009 року у справі № 2-27/3718-2009 (суддя Воронцова Н.В.) позов дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто з закритого акціонерного товариства „Теодосія" па користь дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" заборгованість в сумі основного боргу у розмірі 845861,00 грн., інфляційні витрати у розмірі 246284,51 грн. та 3% річних у розмірі 40120,64 грн. В частині стягнення суми боргу у розмірі 73833,06 грн. провадження по справі припинено відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. В частині стягнення пені у розмірі 109200,79 грн. у позові відмовити.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.07.2010 року у справі № 2-27/3718-2009 (судді Волков К.В., Гоголь Ю.М., Черткова І.В.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09-07.10.2009 у справі № 2-27/3718-2009 скасовано в частині відмови позивачу у задоволенні стягненні пені у розмірі 109 200,79 гри. Стягнуто з закритого акціонерного товариства „Теодосія" (місто Феодосія, вул. Володарського, 396, р/р 26000023315 в „Імпромбанк", міста Феодосія, МФО 384481, ЄДРПОУ 30689644) на користь дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" (місто Київ, вул. Полуденка, 1, р/р 26008301970 в відкритому акціонерному товаристві „Ощадбанк", МФО 300465, ЄДРПОУ 31301827) пеню у розмірі 109 200,79 гри. та витрати по сплаті державного мита в сумі 547,00 гри. У решті рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.09-07.10.2009 року у справі №2-27/3718-2009 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду попередньої інстанції, ЗАТ "Теодосія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01 жовтня 2007 року між позивачем по справі (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір № 06/07-1523 Те - 19 на постачання природного газу та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання.

Згідно п. 1.1 вказаного договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцю в 2007 року природний газ, а покупець прийняти та сплатити газ на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору постачається імпортований природний газ, отриманий постачальником за договором купівлі - продажу між Національною акціонерною компанією „Нафтогаз Україна" та постачальником.

В п. 1.3 вказаного договору визначено, що газ, який постачається за даним договором, використовується покупцем виключно для падання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом даного договору.

В п. 2.1 зазначеного договору постачальник передає покупцю в період з 01 жовтня 2007 року по 31 жовтня 2007 року газ у обсязі до 645 тис. куб. м.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 29 жовтня 2007 року до вказаного договору сторони дійшли згоди доповнити пункт 2.1 договору № 06/07-1523 Те - 19 підпунктом 2.1.1 в наступній редакції: „пункт 2.1.1 - постачальник передає покупцю в період з 01 листопада 2007 року по 30 листопада 2007 року газ у обсязі до 1 548,00 тис. куб. м.".

Згідно додаткової угоди №2 від 27 листопада 2007 року до вказаного договору сторони дійшли згоди доповнити пункт 2.1 договору №06/07-1523 Те - 19 підпунктом 2.1.2 та в наступній редакції: „пункт 2.1.2 - постачальник передає покупцю в період з 01 грудня 2007 рік по 31 грудня 2007 рік газ у обсязі до 1 720,00 тис. куб. м.".

Суди встановили, що відповідно до додаткової угоди № 3 від 24 березня 2008 року до вказаного договору сторони дійшли згоди доповнити пункт 2.1 договору №06/07-1523 Те - 19 підпунктом 2.1.3 в наступній редакції: „пункт 2.1.3 - постачальник передає покупцю у 2008 р. газ у таких обсягах: з ресурсу січня 2008 року - 956,589 тис. куб. м; з ресурсу лютого 2008 року - 608,235 тис . куб. м.; в березні 2008 року - 422,590 тис. куб. м."

В п. 3.3 договору №06/07-1523 Те - 19 сторони визначили, що приймання - передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці, оформлюється актом приймання - передачі, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого та про транспортованого газу.

Згідно п. 5.1 зазначеного договору піна за 1000 куб. м. газу без врахування вартості транспортування газу територією України па момент укладання договору становить 466,045 грн., крім того цільова надбавка до тарифу на газ (2%). Вартість 10 транспортування газу територією України станови ть 96,30 грн. Разом до сплати за 1000 куб. м. газу - 686,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію па користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнсна сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються І Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має викопуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог нього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання —відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Апеляційний суд встановив, що згідно п. 6.1 договору № 06/07-1523 Те-19 від 01 жовтня 2007 року оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата у розмірі 34 % від вартості за планових місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 - ото числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості; запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань, отриманий газ сплатив не у повному обсязі, перерахувавши на користь позивача лише 1 852 866,58 грн. у зв’язку з чим за відповідачем значилася заборгованість за поставлений газ, на моменту звернення до господарського суду з вказаним позовом, у розмірі 919 694,06 грн. Під час розгляду справи, відповідач в добровільно порядку сплатив заборгованість у розмірі 73 833,06 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 372 від 04 вересня 2009 року.

За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що сума заборгованості, яка підлягає стягненню в судовому порядку, складає 845861,00 грн.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку що в частині позовних вимог відносно стягнення заборгованості по основному боргу у розмірі 7 3833,06 грн., провадження по справі слід припинити па підставі пункту 1 - 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Залишаючи без уваги посилання закритого акціонерного товариства „Теодосія" на положення постанови Кабінету міністрів України № 440 від 25 квітня 2008 року, яка передбачає проведення розрахунків Держави по погашенню боргу з різниці в тарифах за теплопостачання населенню, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення вказаної постанови ніяким чином не змінюють умови договору №06/07-1523 Те-19 від 01 жовтня 2007 року.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку погрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Судова колегія погоджується з твердженням суду попередньої інстанції, що механізм порядку відшкодування заборгованості з Державного бюджету України різниці в тарифах на теплоенергію, не звільняє відповідача від виконання обов'язків щодо сплати поставленого газу, які він взяв на себе з моменту підписання вищевказаного договору.

Щодо посилань закритого акціонерного товариства „Теодосія" про відмову від виконання зобов'язання па підставі частин 6 статті 193 Господарського кодексу України, суд попередньої інстанції вірно вказав, що відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено порядок зміни та розірвання господарських договорів: зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду; якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

На думку суду попередньої інстанції, між сторонами не укладалось жодних угод щодо зміни умов договору поставки природного газу № 06/07-1523 Те-19 від 01 жовтня 2007 року, тим більше угод про звільнення відповідача від виконання зобов'язання за договором.

Відмовляючи в задоволенні пені, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи те, що природний газ поставлявся у період листопад 2007 року - березень 2008 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача щодо сплати пені та її розрахунок за період з 01 січня 2009 року - 01 липня 2009 року є безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству та умовам договору.

Проте, суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідними умовами договору на постачання природною газу № 06/07-1523 Те-19 від 01 жовтня 2007 року, сторони чітко визначили відповідальність за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.

Судова колегія погоджується з твердженням суду попередньої інстанції, що норма частини 6 статті 232 Господарського кодексу України є диспозитивною та не забороняє сторонам самостійно встановлювати порядок нарахування штрафних санкцій.

В п. 7.5 Договору сторони встановили, що пеня нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі впливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Таким чином, керуючись вищенаведеними нормами сторони умовами договору визначили строк протягом якого виникає право на стягнення неустойки (пені), а саме протягом шести місяців, що передує моменту звернення з позовом.

Суд першої інстанції не врахував, що сторони в договорі передбачили такі істотні умови, як строк, порядок нарахування пені та строк позовної давності.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, як правильно зауважив суд апеляційної інстанції, до моменту настання юридичного факту вказаного в пункті 7.5 Договору, позивач не мав права на стягнення неустойки.

Сторони, керуючись ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України, в п. 10.6 Договору встановили, що строк позовної давності по даному договору та стягненню неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач абсолютно правомірно та обґрунтовано зробив розрахунок пені, а судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволені позову в частині стягнення пені.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.

Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

1.          Касаційну скаргу ЗАТ "Теодосія" залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.10р. по справі № 2-27/3718-2009 залишити без змін.

          Постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя С.С. Коваленко

Судді                                                                       І.А. Плюшко

Ж.О. Бернацька