Постанова № 12773151, 02.12.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

02 грудня 2010 р. № 31/225

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючий суддя

Судді:Борденюк Є.М.

Могил С.К.,

Капацин Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Укрзернопром"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010

у справі № 31/225 господарського суду міста Києва

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Абажур"

дозакритого акціонерного товариства "Укрзернопром"

простягнення 582 224, 18 грн.,

за участю у судовому засіданні представників

позивача:Дубровінська І.Ю., Камінський П.С.,

відповідача:не з’явились,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Абажур" звернулось до господарського суду з позовом, в якому просило стягнути з ЗАТ "Укрзернопром" 582224, 18 грн. заборгованості, що складається з суми основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Свої вимоги позивач обґрунтовував порушенням відповідачем умов договору субпідряду № 100А06 від 01.06.2007 в частині оплати виконаних робіт.

Рішенням господарського суду міста Києва від 6 липня 2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 5 травня 2010 року, позов ТОВ "Абажур" задоволено частково, із ЗАТ "Укрзернопром" стягнуто основну суму заборгованості у розмірі 423646, 56 грн., інфляційні витрати у розмірі 102237, 10 грн., 3% річних у розмірі 18856, 50 грн., пеню у розмірі 18 742, 00 грн., а також витрати на оплату державного мита у розмірі 5 822, 24 грн., витрати на оплату за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236, 00 грн.

Відповідач з висновками господарських судів не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення обох інстанцій скасувати і прийняти нове рішення про відмову в позові. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та неврахування умов договору, якими передбачено його право на утримання 10% належних до сплати позивачу сум до моменту прийняття всіх робіт за договором. З огляду на те, що всі виконані позивачем роботи за відповідним актом прийняті не були, скаржник вважає, що строк їх оплати не настав, що свідчить про безпідставність стягнення з нього штрафних санкцій, розрахованих до того ж з порушенням приписів ст. 232 Господарського кодексу України поза межами річного строку позовної давності, а також інфляційних втрат та 3% річних, розрахунок розміру яких відповідач також вважає неправильним.

Переглянувши в касаційному порядку рішення господарських судів у даній справі, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 червня 2007 року позивач (підрядник) та відповідач (замовник) уклали Договір субпідряду № 100А06 (надалі –договір), відповідно до умов якого позивач, прийняв на себе зобов’язання власними та залученими силами і засобами виконати окремі види і комплекси електромонтажних робіт, визначених в Повному переліку робіт, який є додатком № 4 до договору, на будівельному майданчику, розташованому за адресою: пр-т Московський, 34-В, відповідно до проектної документації та у визначений строк, а відповідач, в свою чергу зобов’язався прийняти й оплатити роботи, виконані позивачем.

Відповідно до п. 2.2. договору датою закінчення робіт вважається дата їх прийняття відповідачем. Роботи вважаються виконаними в повному обсязі з моменту передачі робіт відповідно до порядку, встановленого будівельними нормами та правилами, і підписання обома сторонами даного договору остаточного Акту виконаних робіт. Вартість робіт по даному договору визначена сторонами в договірній ціні (додаток № 2 до договору) і складає 1 598 928, 00 грн. (п. 3.1. Договору).

Згідно з п. 6.1. договору для гарантованого виконання договірних зобов’язань позивачем, відповідач утримує 10% від суми, яка підлягає оплаті згідно проміжних Актів виконаних робіт. Ці суми підлягають виплаті позивачу по закінченню 20-ти днів від дня прийняття виконаних робіт відповідачем.

Відповідно до п. 12.1 договору фінансування робіт проводиться відповідачем шляхом здійснення щомісячних платежів за фактично виконаний обсяг робіт, в п’ятиденний строк після підписання акта виконаних робіт. Порядок проведення розрахунків за виконані роботи сторони узгодили та обумовили у розділі 14 договору.

Відповідно до п. 14.1. договору після укладення даного договору за 10 днів до дати початку виконання робіт, передбачених графіком проведення робіт відповідач перераховує позивачу передплату у розмірі 30% від суми договірної ціни. Зарахування передплати в загальну договірну ціну здійснюється пропорційно при здійсненні проміжних платежів за виконані роботи або при остаточному розрахунку за виконані роботи. Згідно з п. 14.2. договору розрахунки по даному договору здійснюються на підставі підписаного сторонами акту виконаних робіт (частини робіт) та виставленого позивачем рахунку. В п. 14.3. договору зазначено, що виставлені відповідачу рахунки згідно цього договору повинні бути оплачені протягом 10 днів з дати їх отримання. Остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюється шляхом перерахування суми договірної ціни, яка залишилася, на рахунок позивача протягом 10 днів після завершення виконання робіт та підписання сторонами відповідного остаточного акту виконаних робіт на підставі рахунку, наданого позивачем (п. 14.4. Договору).

Судами встановлено, що сторонами договору неодноразово змінювались обсяги, вартість і строки виконання підрядних робіт за договором та порядок їх оплати, шляхом укладення відповідних додаткових угод до договору субпідряду. Згідно з додатковою угодою № 5 до договору позивач зобов’язався закінчити виконання електромонтажних та пусконалагоджувальних робіт до 1 вересня 2008 року, в обсягах відповідно до договору та додаткових угод №1, №3.

Судами обох інстанцій встановлено, що на виконання взятих на себе зобов’язань за договором позивач належним чином та у повному обсязі виконав за завданням відповідача обумовлені роботи, а відповідач прийняв ці роботи, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт та актами приймання-передачі основних матеріалів, конструкцій, деталей, які підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені відбитками їх печаток.

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов’язань за договором розрахувався за виконані роботи з позивачем лише частково, що підтверджується виписками з рахунку позивача.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої суми боргу, суди з’ясували, що листом вих. № 4 від 14.01.2009 позивач звернувся до відповідача з проханням погасити заборгованість за виконані роботи згідно з договором в сумі 423 646, 56 грн. Відповіді на цей лист позивачем отримано не було.

До спірних правовідносин суди застосували положення ч. 1 ст. 837 ЦК України, відповідно до якої за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Крім того, судами зазначено, що згідно зі ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені обставини справи, господарські суди обох інстанцій визнали доведеним факт існування у відповідача на день судового розгляду даної справи заборгованості перед позивачем за виконані роботи в розмірі 423 646, 56 грн., та дійшли висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача вказаної суми боргу. При цьому, судами відхилені посилання відповідача на передбачене п. 6.1. договору право на утримання 10% від суми, яка підлягає оплаті згідно проміжних актів виконаних робіт, та спростовано його доводи про те, що згідно з наведеним пунктом договору спірна сума боргу підлягає виплаті позивачу по закінченню 20-ти днів від дня прийняття виконаних робіт відповідачем.

Відхиляючи зазначені доводи відповідача, суди виходили з того, що п. 14.3. договору передбачена оплата виставлених відповідачу рахунків протягом 10 днів з дати їх отримання. При цьому, судами враховано, що факт виконання позивачем робіт в повному обсязі не заперечується відповідачем.

З огляду на встановлений факт неналежного виконання відповідачем зобов’язання щодо проведення своєчасної та повної оплати, суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими вимоги про стягнення з нього інфляційних втрат у розмірі 102 237,10 грн. та 3% річних у розмірі 18 856, 50 грн. за весь період прострочення оплати, заявлені позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 37 484, 03 грн. на підставі п. 16.5. договору, згідно з яким за порушення строків оплати виконаних робіт відповідач оплачує за кожен день прострочення неустойку (пеню), розмір якої розраховується від суми простроченого платежу, з розрахунку облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, збільшеної в 1,5 рази, господарські суди врахували, що відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Дійшовши висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені, господарські суди врахували положення ст. 232 ГК України, якою встановлено обмеження нарахування штрафних санкцій (пені) шестимісячним строком, тому задовольнили наведену позовну вимогу частково, в сумі 18 742, 00 грн.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновок господарських судів про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені помилковим, оскільки судами залишено поза увагою положення ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, згідно з якою до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Відтак, господарські суди не звернули увагу на те, що з вимогами про стягнення з відповідача пені, право на яку виникло 14 січня 2009 року, позивач звернувся лише в травні 2010 року, тобто з пропуском вказаного річного строку, що є підставою для відмови в цій частині позову.

Крім того, судова колегія погоджується з доводами скаржника про те, що розрахунок розміру інфляційних втрат, покладений в основу судових рішень, не є обґрунтованим, тому вважає за необхідне судові рішення в цій частині змінити, зазначивши про стягнення з відповідача на користь позивача 71 243, 77 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 44, 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Укрзернопром" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 5 травня 2010 року та рішення господарського суду міста Києва від 6 липня 2010 року у справі № 31/225 скасувати в частині стягнення з закритого акціонерного товариства "Укрзернопром" 18 742, 00 грн. пені, прийняти в цій частині нове рішення про відмову в стягненні пені.

В частині стягнення з закритого акціонерного товариства "Укрзернопром" (юридична адреса: 01101, м. Київ, вул. Щорса, 31; фактична адреса: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 25, код ЄДРПОУ 31028707) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Абажур" 102237, 10 грн. інфляційних втрат постанову Київського апеляційного господарського суду від 5 травня 2010 року та рішення господарського суду міста Києва від 6 липня 2010 року у справі № 31/225 змінити –стягнути з закритого акціонерного товариства "Укрзернопром" (юридична адреса: 01101, м. Київ, вул. Щорса, 31; фактична адреса: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 25, код ЄДРПОУ 31028707) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Абажур" (юридична адреса: 03115, м. Київ, пр-т Перемоги, 136, к. 34; фактична адреса: 04060, м. Київ, вул. Вавилових, 18, код ЄДРПОУ 33550246) 71 243, 77 грн. інфляційних втрат.

Стягнути закритого акціонерного товариства "Укрзернопром" (юридична адреса: 01101, м. Київ, вул. Щорса, 31; фактична адреса: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 25, код ЄДРПОУ 31028707) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Абажур" (юридична адреса: 03115, м. Київ, пр-т Перемоги, 136, к. 34; фактична адреса: 04060, м. Київ, вул. Вавилових, 18, код ЄДРПОУ 33550246) 5 137, 47 грн. витрат по сплаті державного мита, 208, 22 грн. витрат по оплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 5 травня 2010 року та рішення господарського суду міста Києва від 6 липня 2010 року у справі № 31/225 залишити без змін.

Доручити господарському суду міста Києва в порядку ст. ст. 116 –117 Господарського процесуального кодексу України видати відповідні накази.

Головуючий суддяБорденюк Є.М. Судді :Могил С.К. Капацин Н.В.