Рішення № 127692150, 28.05.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2025 року справа №320/55474/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.08.2024 №0367535-240110-2656-UA80000000000551439 та від 07.08.2024 №1726308-240110-2656-UA80000000000551439.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями від 07.08.2024 №0367535-240110-2656-UA80000000000551439 та від 07.08.2024 №1726308-240110-2656-UA80000000000551439, оскільки вони були складені з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, за твердженням позивача, відповідачем неправомірно нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об`єктів нерухомості, які перебувають у її власності. При цьому, податковим органом було некоректно визначено тип об`єкта оподаткування, а також застосовано ставки податку без належного правового обґрунтування. Позивач вважає, що зазначені податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам правомірності, оскільки порушують принципи законності та обґрунтованості, встановлені податковим законодавством. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати протиправними та скасувати зазначені рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №320/55474/24 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.

На виконання ухвали суду від 02.12.2024 надійшла заява про усунення недоліків позову.

Таким чином недоліки позову усунуті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/55474/24 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки за даними інформаційних баз контролюючого органу та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за Позивачем зареєстровано право власності на нежитлові приміщення виробничого корпусу №1 (літера «Б») за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 160, загальною площею 8410 кв. м. У зв`язку з цим, на підставі ст. 266 Податкового кодексу України, відповідач здійснив нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за два місяці 2022 року та за 2023 рік. Щодо звільнення від сплати податку, відповідач посилається на Закон України №3050-IX, яким тимчасово передбачено можливість звільнення за об`єкти нерухомості, пошкоджені або знищені внаслідок бойових дій, за наявності відповідних даних у Реєстрі пошкодженого майна або якщо об`єкт розташовано на території активних бойових дій, визначеній у Переліку КМУ. Однак, за твердженням відповідача, на момент формування податкових повідомлень-рішень відомості про знищення або пошкодження відповідного об`єкта у Реєстрі майна були відсутні, а підстав для застосування податкових пільг встановлено не було. На підставі цього відповідач вважає дії з нарахування податку правомірними, а податкові повідомлення-рішення такими, що відповідають вимогам податкового законодавства.

В матеріалах справи наявна відповідь на відзив, згідно з якою позивач не погоджується з доводами відповідача та підтримує свої позовні вимоги.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач є власником нежитлового майна виробничого корпусу №1 (літера Б та літера Б), загальною площею 8410,00 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, будинок 160. Право власності підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 29846928 від 21.11.2014 року, реєстраційний номер об`єкта № 507892180000, номер запису про право власності № 7781793 від 17.11.2014 року.

07.08.2024 року ГУ ДПС у м. Києві винесено на ім`я позивача наступні податкові повідомлення-рішення:

Податкове повідомлення-рішення № 0367535-240110-2656-UA80000000000551439, яким визначено суму податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у розмірі 704 337,50 грн щодо нежитлового приміщення площею 8410,00 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе (Оболонський, Подільський, Шевченківський райони), будинок 160;

Податкове повідомлення-рішення № 1726308-240110-2656-UA80000000000551439, яким визначено суму податкового зобов`язання за 2022 рік у розмірі 91 108,33 грн щодо того самого об`єкта нерухомого майна.

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки вони, на її думку, винесені з порушенням норм чинного податкового законодавства України, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент проведення перевірки).

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 ст.266 ПК України).

Відповідно до п. 30.1, 30.2 статті 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. (редакція до 16.01.2020 року)

Підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (в редакції Закону № 466-IX від 16.01.2020).

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб`єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу «будівлі промисловості» не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд уважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме «будівлі промисловості», тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Таким чином, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

За наведеного тлумачення положень ПК України, під час розгляду цієї справи в першу чергу підлягало встановленню, чи відносяться до будівель промисловості об`єкти нерухомості, що належать позивачу, та чи фактично використовував він їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво).

Суд зазначає, що відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку на об`єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси власника, з урахуванням загальної площі кожного об`єкта та встановленої ставки. Податкові повідомлення-рішення надсилаються платнику до 1 липня року, що настає за базовим податковим періодом, у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, до об`єктів нежитлової нерухомості відносяться будівлі та приміщення, що не входять до житлового фонду, зокрема, промислові будівлі та склади. Терміни, не визначені Податковим кодексом, застосовуються у значенні, встановленому іншими законами (пункт 5.3 статті 5 ПК України).

Тип об`єкта нерухомості визначається за кодом Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.11.2014 (індексний номер витягу 29846928), будівлі №1 (літ. «Б'» і літ. «Б"»), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 8410 кв.м, класифіковані як «нежилі приміщення виробничого корпусу».

07.06.2005 ОСОБА_1 придбала за договором купівлі-продажу частину нежилих приміщень виробничого корпусу №1 (літ. «Б"» і частину літ. «Б'») загальною площею 5184,9 кв.м, що становить 110/1000 частин майнового комплексу площею 47012,9 кв.м. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коваленко Н.Ф., зареєстрований за № 2701. Право власності зареєстровано Київським міським БТІ 04.07.2005, що підтверджується реєстраційним посвідченням № 011304.

16.01.2006 ОСОБА_1 придбала ще одне нежиле приміщення площею 641,10 кв.м (1/100 частина того ж майнового комплексу), що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Ганчук З.М., реєстр № 511.

05.11.2013 ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу відчужила частину приміщень на першому поверсі виробничого корпусу №1 (літ. «Б'») загальною площею 41,445 кв.м, що становить 9/10000 частин комплексу. Договір посвідчено нотаріусом ОСОБА_2 , реєстр № 2164.

Відповідно до пункту 21 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, у зв`язку з відсутністю запису в Єдиному державному реєстрі прав, 05.11.2013 нотаріус Якушева Є.А. прийняла рішення про реєстрацію права власності на об`єкти площею 5184,9 кв.м, що становлять 110/1000 частин майнового комплексу. Об`єкту присвоєно відповідний реєстраційний номер, відкрито розділ та сформовано реєстраційну справу відповідно до законодавства.

В подальшому позивачем було здійснено реконструкцію приміщень адміністративно-виробничих будівель (літ. «Б'» та «Б"») без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 .

За рахунок улаштування міжповерхових перекриттів у нежитлових приміщеннях позивачем було збільшено поверховість будівель, у зв`язку з чим загальна площа належних йому приміщень зросла до 8410,00 кв. м.

Крім того, 13.05.2014 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/4044/14-ц:

ОСОБА_1 було виділено в натурі частку у розмірі 19/100 із нерухомого майна майнового комплексу за адресою: вул. Фрунзе, 160, м. Київ, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 5784,5 кв. м, які складаються з приміщень виробничого корпусу № 1 (літ. «Б"») та «Б'»;

визнано за позивачем право власності на новозбудовані нежитлові приміщення виробничого корпусу № 1 (літ. «Б"» та «Б'») площею 2584 кв. м, розташовані за адресою: вул. Фрунзе, 160, м. Київ, які утворилися в результаті реконструкції нежитлових приміщень;

зобов`язано Реєстраційну службу Головного управління юстиції у місті Києві здійснити відповідні дії з державної реєстрації за Позивачем права власності на нежитлові приміщення виробничого корпусу № 1 (літ. «Б"» та «Б'») загальною площею 8410,00 кв. м.

Зазначене рішення набрало законної сили 24.05.2014 року.

З аналізу поданих документів, зокрема Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.06.2005 (серія ВСС № 529744, нотаріус Коваленко Н.Ф.), від 16.01.2006 (серія ВСК № 298994, нотаріус Ганчук З.М.), від 05.11.2013 (серія ВТО № 457035, нотаріус Якушева Є.А.), а також рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13.05.2014 у справі № 756/4044/14-ц, вбачається, що будівлі № 1 (літера Б та Б) загальною площею 8410 кв. м, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 160, визначені як нежитлові приміщення виробничого корпусу.

Водночас у технічному паспорті зазначена будівля характеризується як «адміністративно-виробничий комплекс».

Згідно з Національним класифікатором України ДК 009:2010, затвердженим наказом Держспоживстандарту від 11.10.2010 № 457, економічна діяльність це процес виробництва продукції (товарів і послуг), що здійснюється із використанням відповідних ресурсів (сировини, устаткування, робочої сили тощо). Види промислової діяльності згруповані у секції BE та F, що охоплюють добувну промисловість, переробну промисловість, постачання енергії, водопостачання та будівництво.

Згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності позивача (ФОП) є «надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (код КВЕД 68.20), що належить до секції L «Операції з нерухомим майном» і не пов`язаний із промисловим виробництвом.

Таким чином, належні позивачці на праві власності нежитлові приміщення не використовуються як об`єкти промисловості або склади.

Відповідно, контролюючий орган помилково визначив тип нерухомості у податкових повідомленнях-рішеннях від 07.08.2024 № 0367535-240110-2656-UA80000000000551439 та № 1726308-240110-2656-UA80000000000551439, що призвело до неправильного нарахування податку.

Крім того, згідно з підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об`єктів нерухомості у власності фізичних осіб обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав або оригіналів правовстановлюючих документів.

Відповідно до розділу 2 Порядку направлення податкових повідомлень-рішень, затвердженого наказом Мінфіну від 28.12.2015 № 1204, ППР повинне містити обґрунтування, нормативні підстави, розрахунок податкового зобов`язання та відповідні докази. Відсутність належного обґрунтування та документального підтвердження свідчить про порушення порядку оформлення ППР.

Отже, суд доходить висновку, що податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління ДПС у м. Києві.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг)

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

Позивачкою були понесені витрати на правничу допомогу в сумі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп., а саме:

усна консультація з вивченням документів та їх правовим аналізом (1 год.) 500,00 грн;

вивчення останніх рішень/судової практики в аналогічних справах (2 год.) 1 000,00 грн;

підготовка та подача адвокатського запиту вих. № 13-11/24 від 12.11.2024 року до Київської міської ради (3 год.) 1 500,00 грн;

підготовка та подача позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду (10 год.) 5 000,00 грн.

Витрати підтверджується:

Договором (б/н) про надання правової допомоги від 07.11.2024 року;

Додатком № 1 до Договору (б/н) від 07.11.2024 року;

Актом приймання-передачі наданих послуг № 1 від 20.11.2024 року.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Вказана сума у розмірі 8000 грн. є співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.08.2024 №0367535-240110-2656-UA80000000000551439 та від 07.08.2024 №1726308-240110-2656-UA80000000000551439.

Стягнути судові витрати (судовий збір) у розмірі 2422,40 грн. користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011).

Стягнути судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) у розмірі 8000,00 грн. користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.