Рішення № 127678999, 27.05.2025, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/874/25

Провадження № 2/697/612/2025

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2025 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Колісник Л.О.

за участю секретаря с/з Румини М.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Канів, Черкаської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (далі ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ») звернулося в Канівський міськрайонний суд Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.10.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до договору факторингу позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_1

22.02.2021 між первісним кредитором ТОВ «ЗАЙМЕР», правонаступником якого є ТОВ «КЕШ ТУ ГОУ», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 178943, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер телефону відповідача. Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Однак взяті на себе зобов`язання згідно договору відповідач не виконав, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість перед кредитором, яка станом на 13.01.2025 становить 7830,00 грн, з яких: 1500,00 грн- прострочена заборгованість за сумою кредиту; 6330,00 грн прострочена заборгованість за процентами.

У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 7830,00 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, до суду направлено заяву про розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить проводити розгляд справи у спрощеному провадженні без виклику сторін, позов задовольнити, стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 10500,00 грн.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі. Також від відповідача надійшов до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, зазначає, що належних та допустимих документів, які передбачені статтею 13 Закону України «Про електронну комерцію» та які підтверджують переказ кредитних коштів на рахунок відповідача, а також що такий переказ є завершеним, не надано. Доказів про належність платіжної картки № НОМЕР_1 відповідачу також не надано. Позивачем не доведено факт отримання відповідачем як позичальником кредитних коштів відповідно до умов договору, оскільки відсутні первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредитів та їх погашення. Підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «ПРОФІТГІД» не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, тобто не є достовірним доказом наявності заборгованості. Виписка з особового рахунку за кредитним договором не є достовірним доказом, оскільки власноруч створена позивачем у формі довідки. З наданих доказів та позовної заяви неможливо встановити спосіб обґрунтування і проведення розрахунку відсотків, період нарахування відсотків, ставку за якою таке нарахування здійснювалось та інші істотні умови, оскільки орієнтовна сукупність вартість кредиту згідно додатку №1 до договору № 178943 мала становити 2355,00 грн. Крім того підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів видане ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ», що не є стороною договору чи іншою особою, яка має стосунок до даного кредитного спору. П.1.2. Договору № 178943 від 22.02.2021 передбачено, що кредит надається строком на 21 день, до 14.03.2021, тому після цієї дати позивач не мав права нараховувати проценти за користування кредитом. Відповідач вважає договір факторингу неналежним та недопустимим доказом у справі, так як не надані Додатки до нього, які містяться в тексті договору. Крім того, позивач мав отримати детальні розрахунки заборгованості за кредитними договорами на дату відступлення прав вимоги. Такі розрахунки не додаються, також відсутні докази щодо виникнення заборгованості відповідача та методики її розрахунку. Заявлені витрати на надання правової допомоги не відповідають критерію розумності та часу витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт, оскільки справа є малозначною, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а тому дії щодо досудового аналізу справи та написання позовної заяви не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, справа розглядається за відсутності позивача та його адвоката. З урахуванням в викладеного відповідач вважає вимоги позивача безпідставними та просить у задоволення позову відмовити.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного.

Відповідно до кредитного договору № 178943 від 22.02.2021, укладеного в електронній формі сторонами якого зазначені: ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 , товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 1500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Кредитний договір підписано електронним підписом АV9023, за яким позичальника ідентифікувано як ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки ТОВ «ЗАЙМЕР» про ідентифікацію клієнта ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 178943 від 22.02.2021 ідентифіковано за одноразовим ідентифікатором АV9023.

Згідно з довідкою ТОВ «Фінансова компанія ПРОФІТГІД» без за вих. № та дати видачі такого підтвердження, адресату ТОВ КЛАЙ ІНВЕСТ повідомлено про успішний переказ грошових коштів платником ТОВ КЛАЙ ІНВЕСТ на рахунок отримувача на платіжну картку НОМЕР_2 , емітентом якої є НОМЕР_3 , сума переказу: 1500,00 грн за кредитом № 178943.

Згідно із договору факторингу № 01-28/10/2021 від 28.10.2021 ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників договору факторингу 01-28/10/2021 від 28.10.2021 позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №178943 від 22.02.2021 на суму 7830,00 грн.

Відповідно до виписки з особового рахунка за кредитним договором № 178943 від 22.02.2021 ОСОБА_1 , яка складена Позивачем, заборгованість ОСОБА_1 становить 7830,00 грн.

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положенням статті 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтями 1054, 1055 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Аналіз змісту кредитного договору № 178943 від 22.02.2021, наданого позивачем на підтвердження його укладання з відповідачем, свідчить, що такий договір є електронним документом створеним і збереженим в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ЗАЙМЕР» і для його підписання використовувався електронний підпис позичальника одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

В цьому контексті слід звернути увагу, що електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

За змістом статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Отже, одноразовий ідентифікатор це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою засобів електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №524/5556/19.

Згідно зі ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ЦК відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК).

По обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що договір № 178943 від 22.02.2021 укладався в електронній формі шляхом накладення електронного підпису позичальника одноразовим ідентифікатором AV9023

Ідентифікація клієнта ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором AV9023 для укладення договору № 178943 від 22.02.2021 підтверджується довідкою ТОВ «ЗАЙМЕР».

Укладення кредитного договору № 178943 від 22.02.2021 шляхом накладення електронного підпису позичальника одноразовим ідентифікатором AV9023, відповідачем ОСОБА_1 також не оспорюється.

В той же час доказів отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором № 178943 від 22.02.2021, укладеним ОСОБА_1 та саме між ТОВ «ЗАЙМЕР» позивач не надав.

В обгрунтування позову, зокрема щодо доведення факту перерахування коштів позичальнику ОСОБА_1 в сумі 1500,00 грн на картку НОМЕР_2 ТОВ «ФК « КЕШ ТУ ГОУ» зазначає про перерахування позикодавцем цих коштів ТОВ «Платежі онлайн», проте інформаційна довідка ТОВ «Платежі онлайн» до позову не додана.

Натомість в додатках до позову міститься довідка ТОВ «Фінансова компанія ПРОФІТГІД», без за вих. № та дати видачі такого підтвердження, адресована ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ», якому повідомлено про його успішний переказ грошових коштів на рахунок отримувача на платіжну картку НОМЕР_2 , емітентом якої є НОМЕР_3 , сума переказу: 1500,00 грн за кредитом № 178943.

Вказана довідка є неналежним доказом перерахування коштів ТОВ «ЗАЙМЕР» позичальнику ОСОБА_1 , оскільки платником є ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ», а не ТОВ «ЗАЙМЕР».

Доказів про укладення відповідних угод між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ЗАЙМЕР», відповідно до яких останній доручає перерахувати кошти позичальникам за кредитними договорами, укладеними ТОВ «ЗАЙМЕР», зокрема і за кредитним договором № 178943 від 22.02.2021, не надано.

Суду також не надано доказів того, що ОСОБА_1 надавав кредитодавцю відомості про номер банківської картки, на яку останній мав перерахувати кредитні кошти.

Встановлені обставини на підставі наданих суду доказів свідчать про недоведеність перерахування кредитних коштів ТОВ «ЗАЙМЕР» ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору № 178943 від 22.02.2021.

Суд зауважує, що згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Варто звернути увагу, що засади доказування у цивільному судочинстві свідчать, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний власні процесуальні дії належним чином обґрунтувати (мотивувати), враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 у справі №219/1704/17 зазначив, що «в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем суд має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам суд звертає увагу, що хоча позивачем доведено укладення кредитного договору № 178943 від 22.02.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 , проте доказів перерахування ТОВ « ЗАЙМЕР» ОСОБА_1 кредитних коштів відповідно до укладеного між ними договору не надано.

В цьому контексті необхідно звернути увагу, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідач не заперечує, що відбулося укладання кредитного договору, однак заперечує факт належного виконання позивачем свого обов`язку з видачі кредитних коштів.

У свою чергу позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження виконання обов`язків кредитодавця за договором №178943 від 22.02.2021 та фактичне надання кредитних коштів. При цьому суд звертає увагу, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що позичальник погоджувався на надання йому кредитних коштів на банківську картку НОМЕР_2 , як і доказів того, що відповідна картка належить відповідачу.

А відтак у суду відсутні підстави вважати, що зв`язок первісного кредитора з відповідачем здійснювався саме у тій послідовності, що вказані у кредитному договорі та додатках до нього.

Окремо необхідно звернути увагу, що за своєю сутністю кредитний договір є позикою, а відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже зобов`язання позичальника з повернення кредиту виникає не з моменту підписання кредитного договору, а з моменту отримання кредитних коштів. Видача кредиту має бути підтверджена належними доказами. За відсутності доказів на підтвердження факту передання позичальнику кредитних коштів суд не має правових підстав задовольняти позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості.

У постанові від 22.09.2021 у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

У постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №910/14452/20 зазначив, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким чином, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує одна сторона і заперечує інша, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Всупереч вимог ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не надано суду належних доказів того, що первісним кредитором виконані умови кредитного договору та надано позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти.

Виписка з особового рахунку та розрахунок заборгованості, які сформовані фактором не є належними доказами отримання коштів відповідачем від первісного кредитора.

Таким чином, виходячи із вищевказаних положень та встановлених обставин, суд доходить висновку, що позивачем не надано суду доказів, які з точки зору достовірності, достатності та взаємозв`язку свідчили б про те, що у ОСОБА_1 наявне невиконане грошове зобов`язання за договором №178943 від 22.02.2021, а відтак позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають.

Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, то понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору та правничу допомогу не підлягають відшкодуванню.

На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ 42228158, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Головуючий Л . О . Колісник