Рішення № 127670170, 26.05.2025, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 465/10534/24

Провадження № 2/466/1422/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2025 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Ковальчука О.І.

з участю секретаря Пилипців О.-І.І.

справа №465/10534/24

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у спрощеному позовному провадженні справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

встановив:

26.12.2024 представник ТзОВ «Свеа Фінанс» за довіреністю Сторожишин О.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором №Z76.00205.007287030 від 17.12.2020 в розмірі 62092,76грн. та судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду в розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 17.12.2020 року між Акціонерним Товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z76.00205.007287030, відповідно до якого Банк надав, а відповідач отримала в кредит грошові кошти в розмірі 35650,00грн, зі сплатою 999% річних, строком на 24 місяці.

25.07.2023 року між Акціонерним Товариством «Ідея Банк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» ( попередня назва - «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») було укладено Договір Факторингу №01.02-31/23 відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило свої права вимоги, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за договором №Z76.00205.007287030 від 17.12.2020.

Відповідач належним чином не виконує взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальній сумі 62092,76грн, яка складається з заборгованості за основним боргом - 30185,71грн; заборгованості за відсотками - 6586,24грн.; заборгованості за іншими процентними платежами - 25320,81грн.

Оскільки відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, тому змушений звернутись в суд.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2025, справу №465/10534/24 з Франківського районного суду м.Львова передано для розгляду судді Ковальчуку О.І.

Ухвалою від 31 січня 2025 року було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак подав до суду клопотання, в якому підтримує позовні вимоги в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує та просить суд розглядати справу у його відсутності, а тому суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, однак подала до суду письмові заперечення проти позову, долучені до матеріалів справи. Просила застосувати строк позовної давності та у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

З`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, перевіривши зібрані по справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.12.2020 року між Акціонерним Товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z76.00205.007287030, відповідно до якого Банк надав, а відповідач отримала в кредит грошові кошти в розмірі 35650,00грн, зі сплатою 999% річних, строком на 24 місяці.

Відповідач разом з кредитним договором погодилась та підписала Паспорт споживчого кредиту, Додаток до Паспорта споживчого кредиту, Графік щомісячних платежів за кредитним договором, Заяву-анкету.

25.07.2023 року між Акціонерним Товариством «Ідея Банк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» ( попередня назва - «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») було укладено Договір Факторингу №01.02- 31/23 відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило свої права вимоги, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за договором №Z76.00205.007287030 від 17.12.2020.

Відповідачем було порушено умови Договору №Z76.00205.007287030 від 17.12.2020 та станом на дату складання позовної заяви несплачена заборгованість становить 62092,76грн та складається з: заборгованості за основним боргом - 30185,71грн; заборгованості за відсотками - 6586,24грн.; заборгованості за іншими процентними платежами - 25320,81грн., що підтверджується довідкою розрахунком та витягом з реєстру боржників №1 до договору факторингу від 25.07.2023 № 01.02.-31/23.

Оскільки відповідач у добровільному порядку не сплатила заборгованість за вказаним вище кредитним договором, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Частиною першою статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з частини другої статті 1078 ЦК України майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2023 року між Акціонерним Товариством «Ідея Банк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» ( попередня назва - «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») було укладено Договір Факторингу №01.02- 31/23 відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило свої права вимоги, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за договором №Z76.00205.007287030 від 17.12.2020.

Крім того, в матеріалах справи наявні довідка розрахунок та витяг з реєстру боржників №1 до договору факторингу від 25.07.2023 № 01.02.-31/23 згідно яких заборгованість відповідача перед позивачем становить 62092,76грн та складається з: заборгованості за основним боргом - 30185,71грн; заборгованості за відсотками - 6586,24грн.; заборгованості за іншими процентними платежами - 25320,81грн.

Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 було порушено зобов`язання стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами, відсотків, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за кредитним договором №Z76.00205.007287030 від 17.12.2020 у сумі 62092,76грн.

Згідно ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином і в строк, передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов`язання.

Порушення боржником умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК встановлює принцип обов`язковості виконання договору.

Виходячи з викладеного, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТзОВ "Свеа Фінанс" не повернуті, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором, тому суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "Свеа Фінанс" ґрунтуються на законі.

Разом з тим, сторона відповідача зазначає, що до вимог про стягнення заборгованості підлягає застосуванню позовна давність.

Однак, суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності, з огляду наступне.

Згідно ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як вбачається із поданої представником позивача виписки з особового рахунку відповідача та розрахунку заборгованості за кредитним договором №Z76.00205.007287030 від 17.12.2020, останній платіж щодо погашення заборгованості здійснено в травні 2021 року (а.с.23-25).

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020, дія якого постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.12.2023 у справі №212/10834/21.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року відмінено з 24 год 00 хв 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

При цьому, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції чинній на день звернення з позовом), у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, яким доповнено ЦК України в березні 2022 року.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із даним позовом.

Суд враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України), вважає, що загальний строк позовної давності в три роки продовжено та позивачем не пропущено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки позивачем заявлено період, що підпадає під дію п.12, п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші доводи, зазначені сторонами у заявах по суті справи, а також зазначені у поясненнях в судових засіданнях, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд вважає, що позовні вимоги доведені належними і допустимими доказами, а тому позов ТзОВ "Свеа Фінанс" підлягає задоволенню.

Крім того, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 2422,40грн.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст.526, 530, 610, 611, 625, 1054 ЦК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» суму заборгованості за Кредитним договором №Z76.00205.007287030 від 17.12.2020 в розмірі 62092,76грн. (шістдесят дві тисячі дев`яносто дві гривні сімдесят шість копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» 2422,40грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) сплаченого позивачем судового збору.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» ЄДРПОУ: 37616221, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 6.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Текст рішення складено та підписано 26.05.2025 року.

Суддя О. І. Ковальчук