Рішення № 12759450, 07.12.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2010 р. Справа № 12/083-10

Господарський суд Київської області

у складі:

головуючого:                    судді Дьоміної С.Ю.

секретар:                    Кулакова С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом                     товариства з обмеженою відповідальністю “Промбудсервіс”

до                     товариства з обмеженою відповідальністю “Об’єднання цегельно-

піноблочних заводів”

про           стягнення заборгованості у розмірі 29 906,63 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Івановський І.Є. –представник (довіреність від 15.09.2010р.);

від відповідача: не з’явився,

ВСТАНОВИВ:

          04 листопада 02010 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Промбудсервіс” (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю “Об’єднання цегельно-піноблочних заводів” (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 29 906,63 грн.

          В обгрунтування заявлених позовних вимог, позивач послався на порушення зобов’язання відповідача передати йому товар, а саме: піноблок Д600400-300-600 в кількості 50,00 куб.м., вартість якого була сплачена позивачем у повному обсязі, а саме в сумі 26600,20 грн.

          Відповідач оплачений товар позивачу не передавав, сплачених позивачем коштів не повертав.

          Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача 29 906,63 грн. заборгованості.

          Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Київської області від 04.11.2010 року, справу призначено до розгляду 23 листопада 2010 року.

          23 листопада 2010 року відповідач у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення йому поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи, витребуваних ухвалою суду документів не надав.

          Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

          Розгляд справи, на підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 07 грудня 2010 року.

          07 грудня 2010 року представник відповідача у судове засідання не з’явився, по причини неявки суд не повідомив. Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

           Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, відзиву на позовну заяву не подано, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами, та дійшов висновку:

          товариство з обмеженою відповідальністю “Промбудсервіс” (далі - позивач) здійснило оплату товару, який товариство з обмеженою відповідальністю “Об’єднання цегельно-піноблочних заводів” (далі - відповідач) зобов’язувалося поставити, а саме: піноблок Д600400-300-600 в кількості 50,00 куб.м. (далі –товар) на суму 26600,20 грн.

          Відповідно до ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб’єктів господарювання, здійснюються суб’єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

          Згідно з ч. 3 цієї статті, основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

          Відповідно до ч. 1. ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

          Відповідачем був наданий рахунок-фактура № СФ-0000158 від 14.09.2009 року для здійснення оплати товару позивачем.

          Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

          Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

          Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

          Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивачем була здійснена оплата товару у розмірі 50% від його вартості, а саме в сумі 13300,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 22 від 14.09.2009 року. У повному обсязі позивач розрахувався за товар 22 вересня 2009 року, що підтверджується платіжним дорученням № 29, сплативши за нього 13300,20 грн. Всього позивач перерахував відповідачу 26600,20 грн.

          Після здійснення оплати товару позивачем у повному обсязі, товар відповідачем не був переданий позивачу.

          У зв’язку з цим, 28 вересня 2009 року позивач звернувся до відповідача з проханням повернути йому кошти, перераховані відповідачу, у зв’язку з неотриманням ним товару (лист-вимога № 16).

          07 квітня 2010 року відповідач направив на адресу позивача гарантійний лист, у якому зобов’язувався повернути кошти в повному обсязі до 30 квітня 2010 року.

          На момент розгляду справи, відповідач грошові кошти позивачу не повернув.

          Ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

          Відповідач жодного доказу, який спростовував би доводи позивача або підтверджував повернення ним коштів позивачу, суду не надав.

          Таким чином, суд вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 26600,20 грн. боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

          Крім суми основної заборгованості, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 2541,69 грн. та три проценти річних у сумі 764,76 грн.

          Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

          Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

          Ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України закріплено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

          Беручи до уваги вищевикладене, а також те, що розмір заборгованості з 06.10.2009 року по 06.04.2010 року становив 26600,20 грн., а облікова ставка Національного банку України становила 10,25% (постанова НБУ № 468 від 10.08.2009 року), то пеня становить 2733,97 грн. (за розрахунком суду).

          Враховуючи те, що позивачем сума пені визначена у розмірі 2541,69 грн., стягненню підлягає сума у розмірі, визначеному позивачем.

          Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Враховуючи вищезазначений період та розмір заборгованості, три проценти річних становлять 767,39 грн. (за розрахунком суду).

          Оскільки три проценти річних визначені позивачем у розмірі 764,76 грн., стягненню підлягає сума у розмірі, визначеному позивачем.

          Таким чином, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 2541,69 грн. та трьох процентів річних у розмірі 764,76 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

          Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову, господарські витрати покладаються на відповідача.

          Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. ч. 1, 3 ст. 264, ч. 1 ст. 181, ч. 7 ст. 179, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232, ч. 2 ст. 625, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, ч. ч. 1, 2 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

          Позов товариства з обмеженою відповідальністю “Промбудсервіс” до товариства з обмеженою відповідальністю “Об’єднання цегельно-піноблочних заводів»” задовольнити повністю.

          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Об’єднання цегельно-піноблочних заводів” (провул. Шевченка, 28, м. Васильків, Київська область, код 34374274) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Промбудсервіс” (вул. Сім’ї Хохлових, 15, м. Київ, код 30187763) 26600,20 грн. (двадцять шість тисяч шістсот грн. 20 коп.) боргу; три проценти річних у сумі 764,76 грн. (сімсот шістдесят чотири грн. 76 коп.); пеню в сумі 2541,69 грн. (дві тисячі п’ятсот сорок одна грн. 69 коп.); 299,07 грн. (двісті дев’яносто дев’ять грн. 07 коп.) витрат на сплату державного мита; 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

           Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя                               С.Ю. Дьоміна

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 07.12.2010 року