Ухвала суду № 127579212, 23.05.2025, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1874/25

2/703/948/25

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

23 травня 2025 року м. Сміла

Суддя Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Овсієнко І.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Смілакомунтеплоенерго» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,

у с т а н о в и в :

В провадженні Смілянського міськрайонного суду перебуває справа за позовом КП «Смілакомунтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.

Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.05.2025 відповідачем ОСОБА_1 в строк для подання відзиву подано зустрічну позовну заяву.

Під час вирішення питання щодо можливості відкриття провадження у справі за вказаним позовом встановлено, що позовна заява подана з порушенням вимог ст. 175, 177 ЦПК України.

Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити, зокрема зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі №925/642/19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При цьому неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).

Зустрічна позовна заява відповідачем обґрунтовується як спрямована на захист прав споживача.

Статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

З викладених положень вбачається, що споживач набуває права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі недоліків у продукції, наданої йому, і положення відповідного закону застосовуються в сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг, в даному контексті споживач набуває права на відшкодування шкоди внаслідок надання житлово-комунальних послуг неналежної якості.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї.

Частиною першою статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 1167 ЦК України).

Як вбачається із доводів зустрічного позову, ОСОБА_1 заперечує наявність між ним та КП «Смілакомунтеплоенерго» будь-яких договірних відносин, вказує, що за відсутності укладеного договору він не був та не є споживачем послуг, що надаються теплопостачальним підприємством.

Водночас відповідач заявляє про заподіяння йому моральної шкоди як споживачеві, проте з доводів зустрічного позову не вбачається, споживачем яких продуктів (товарів, послуг) він себе вважає, або ж якими діями позивача за первісним позовом ОСОБА_1 завдано моральної шкоди з огляду на ту обставину, що останній заперечує факт користування житлово-комунальними послугами, постачальником яких є КП «Смілакомунтеплоенерго».

Вказані обставини в сукупності не дають підстав вбачати зустрічний позов як направлений на захист прав споживача.

Обґрунтовуючи заподіяння моральної шкоди, позивач за зустрічним позовом посилається на виставлення йому рахунків за послуги із теплопостачання, звернення до суду в порядку наказного, а надалі позовного провадження, ведення агресивної підприємницької практики, здійснення щодо нього заходів із примусового виконання судового рішення, протиправність дій державного виконавця, що були ним оскаржені в іншому провадженні та не є предметом розгляду в даній справі, хоча суд вбачає, що стягувачем в такому провадженні є також позивач за первісним позовом, КП «Смілакомунтеплоенерго».

Крім того, дослідивши вимоги, заявлені згідно із зустрічним позовом, суд приходить до висновку, що вони стосуються виключно визнання відсутності між сторонами договірних відносин, зобов`язань, що виникають у зв`язку із цим, встановлення факту порушення прав позивача (за зустрічним позовом) та витікають із заперечення ОСОБА_1 суми заборгованості, заявленої до стягнення із нього згідно з первісним позовом.

Відповідно до висновку, сформульованого КЦС ВС в постанові від 08.02.2020 в справі №462/5889/16-ц, оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими), чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі у випадку пред`явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів.

Що стосується нарахування заборгованості за теплопостачання, то між сторонами наявний спір про таке стягнення і він є предметом первісного позову в справі №703/1874/25, отже, позивачі в змозі доводити незаконність нарахування такої заборгованості, її частини, тощо, використовуючи передбачені чинним процесуальним законодавством засоби, такі як письмові заяви по суті справи, клопотання, тощо.

Дослідивши заявлені вимоги, що є предметом зустрічного позову, суд приходить до висновку, що вони спрямовані на встановлення фактів, що стосуються правовідносин, в яких діє позивач та стороною яких є або може бути відповідач за первісним позовом.

Водночас, встановлення фактів, що мають юридичне значення здійснюється судом в окремому провадженні.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

У частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Вказаний правовий висновок сформульований у постанові КЦС ВС від 21.02.2024 в справі №369/8687/22.

Водночас, з обставин справи, що перебуває на розгляді суду та доводів зустрічного позову вбачається наявність спору про право, предметом якого є стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання.

З огляду на викладене, предмет зустрічного позову не відповідає вимогам п. 4 ч. 1 ст. 175 ЦПК України, а також не спрямований на захист прав споживача.

Позов містить вимогу про стягнення моральної шкоди.

За п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (ч. 4 ст. 177 ЦПК України).

Згідно з підп. 5 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи, а саме позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на положення п. 1, підп. 5 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», розмір судового збору, виходячи зі змісту зустрічного позову, складає 12000,00 грн.

Належними реквізитами для сплати судового збору є: отримувач коштів ГУК у Черк.обл./тг м.Сміла/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37930566, Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), Рахунок отримувача UA838999980313111206000023753, Код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу 101 (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Смілянський міськрайонний суд Черкаської області (назва суду, де розглядається справа).

Позивач за зустрічним позовом клопоче про звільнення його від судового збору, посилаючись на те, що позов поданий на захист прав споживача, однак таке посилання з огляду на зміст позовних вимог, описаний вище, судом не може бути прийняте до уваги, оскільки на переконання суду, зустрічний позов за своєю природою не є позовом про захист прав споживачів. Інших підстав для звільнення від судового збору позивач за зустрічним позовом не наводить.

За ч. 1-2 ст. 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 175 і 177 цього Кодексу. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з ч. 2 ст. 185 ЦПК України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На підставі викладеного суддя приходить до висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху до усунення вказаних недоліків.

Керуючись ст. 175, 177, 185, 194, 260 ЦПК України

п о с т а н о в и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Смілакомунтеплоенерго» - залишити без руху.

Надати позивачу п`ятиденний строк для усунення зазначених у даній ухвалі недоліків, який відраховується з дня отримання позивачем (або його представником) копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом виконання вимог, наведених в мотивувальній частині даної ухвали.

Роз`яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя І.В.Овсієнко