Рішення № 12757000, 24.11.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

24 листопада 2010 року справа № 5020-3/043 За позовом           Міністерства оборони Російської Федерації

(вул. Знаменка, 19, м. Москва, Російська Федерація, 119160)

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю „Рима”

(вул. Ген. Лебедя, буд. 30, кв. 39, м. Севастополь, Україна, 99055)

про стягнення неустойки в розмірі 63720,00 грн.

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Міністерство оборони Російської Федерації) –Вішняков С.В., начальник групи (по веденню судової роботи) юридичної служби, довіреність №1669 від 18.08.2010, довіреність №212/161 від 03.07.2010;

позивач (Міністерство оборони Російської Федерації) –Хміль О.Ю., головний юрисконсульт групи (по веденню судової роботи) юридичної служби, довіреність №2137 від 06.10.2010, довіреність №212/161 від 03.07.2010;

відповідач (ТОВ „Рима”) –Борисов О.В., представник, довіреність №0922-ф від 22.09.2009.

Обставини справи:

Міністерство оборони Російської Федерації (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Рима” (далі –відповідач) про стягнення неустойки в розмірі 63720,00 грн., обґрунтовуючи свої позовні вимоги невиконанням відповідачем умов державного контракту №123 від 30.06.2009 в частині поставки товару згідно зі Специфікацією.

Ухвалою від 12.03.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

В порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України відповідач надав відзив на позов, в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що 04.07.2009, тобто у встановлений строк, поставив на склад позивача товар, передбачений Специфікацією, проте кінцевий строк його зберігання становив 15 місяців (замість 16 місяців за Специфікацією). В період з 04.07.2009 по 06.08.2009 позивач безпідставно утримував цей товар на своєму складі, у зв’язку з чим відповідач був позбавлений можливості здійснити його заміну на товар із більшим строком зберігання /арк. с. 62/.

У судовому засіданні 23.11.2010 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва; після перерви судове засідання було продовжено.

Представники позивача наполягали на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог, просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

30.06.2009 між Міністерством оборони Російської Федерації в особі командира військової частини 99764-2 Козаченком В.В. (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Рима” (Постачальник) укладений державний контракт №123 на виконання державного оборонного замовлення щодо поставок продовольства Міністерству оборони Російської Федерації (далі –Контракт) /арк. с. 17-18/.

Згідно з пунктом 1.1 Контракту Постачальник зобов’язувався поставити та передати у власність Замовника продовольчі товари (продукцію), які придбаваються виключно з метою організації харчування особового складу флоту, у тому числі: консерви рибні „Сайра бланшована в олії” в ж/б, що відповідає вимогам ГОСТ 7454-2009. Продукція, що постачається, має бути придатна для споживання до спливу строку придатності на дату її поставки не менше вказаного в Специфікації. Також, ця продукція має бути вироблена на території Росії чи України, якщо інше не обумовлено в Специфікації.

У пункті 1.2 Контракту Замовник зобов’язувався прийняти продукцію та своєчасно здійснити її оплату на умовах цього Контракту.

Акт про приймання продукції оформлюється після висновку Центру ветеринарно-санітарної експертизи та лабораторної діагностики Чорноморського флоту (військова частина 87245) про відповідність продукції вимогам ГОСТ, ДСТУ, ГСТУ, ТУУ (пункт 1.3 Контракту).

Вантажоодержувачами продукції є військові організації, відвантажувальні реквізити яких повідомляються Постачальнику в Специфікації до Контракту (пункт 2.2 Контракту).

За приписами пункту 3.1 Контракту днем виконання Постачальником зобов’язань щодо поставки продукції вважається дата поставки на склад отримувача без урахування часу на проведення лабораторних досліджень, якщо ними в подальшому підтверджена відповідність поставленої продукції вимогам якості. Перевірка якості продукції здійснюється Центром ветеринарно-санітарної експертизи та лабораторної діагностики Чорноморського флоту (військова частина 87245).

Оплата поставленої продукції здійснюється Замовником за фактом приймання вантажу вантажоодержувачем впродовж 20 банківських днів після надання Постачальником Замовнику товарно-транспортної накладної, акта приймання, рахунку із зазначенням найменування, ґатунку, кількості, фасування, ціни продукції з визначенням ціни тари, якщо вона є невозвратною, копії довіреності (пункт 4.3 Контракту).

У розділі 5 Контракту сторони встановили міри відповідальності за порушення умов Контракту.

Так, в разі невиконання постачальником у встановлений строк умов Контракту щодо поставки продукції чи в разі дострокового розірвання Контракту в повному обсязі чи частково, постачальник сплачує замовнику неустойку в розмірі 50% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції. В разі несвоєчасної поставки продукції відповідно до Контракту, Постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості недопоставленої продукції за кожен день недопоставки, що обчислюється з дня, наступного за днем строку поставки, вказаного в Специфікації. В разі непоставки (недопоставки) продукції більше 5 днів від узгодженого строку продукція вважається непоставленою (пункт 5.1 Контракту).

За поставку продукції, що не відповідає вимогам Контракту, Постачальник сплачує Замовнику неустойку в розмірі 20% від вартості такої продукції (пункт 5.3 Контракту).

При невиконанні Постачальником зобов’язань за контрактом Замовник має право в односторонньому порядку розірвати його в повному обсязі чи частково, письмово сповістивши про це Замовника (пункт 5.6 Контракту).

Відповідно до пункту 7.5 Контракту він діє до 01.09.2009, а в частині взаєморозрахунків –до повного їх завершення.

У Специфікації №1 до Контракту сторони домовились про найменування, кількість, ціну, обсяги та строки поставки продукції /арк. с. 19/.

Зокрема, Постачальник (відповідач) зобов’язувався поставити Замовнику (позивач) консерви рибні „Сайра бланшована в олії” у ж/б, які повинні відповідати вимогам ГОСТ 7454-2009 з остаточним строком зберігання не менше 16 місяців, у період з 01.07.2009 по 31.07.2009 кількістю 4000 кг по 31,86 грн. за 1 кг.

Відповідно до Специфікації №1 вантажоодержувачем продукції є 2054 військовий склад (адреса: м. Севастополь, вул. Портова, 15).

Судом встановлено, що Контракт та Специфікація №1 до нього підписані сторонами та скріплені їх печатками.

27.07.2009 відповідач поставив на склад позивача консерви рибні „Сайра бланшована в олії” в ж/б кількістю 4000 кг згідно з накладною №14 від 27.07.2009 /арк. с. 115/.

Консерви були оглянуті та прийняті на відповідальне зберігання комірником сховища №5, про що складено акт №1020 від 27.07.2009 /арк. с. 58/. При огляді та фактичній прийомці виявилось, що кінцевий термін зберігання не відповідає Специфікації.

У зв’язку з цим 27.07.2009 складений акт №8 повернення вантажу, в якому зазначено причину повернення (відмови в прийманні): фактичний строк зберігання 15 місяців, а має бути 16 місяців /арк. с. 20/.

Відповідачеві був виписаний нарад на повернення №6951 /арк. с. 59/ та пропуск №2891 від 25.09.2009 на вивезення матеріальних цінностей /арк. с. 126/, з яких вбачається що консерви рибні „Сайра бланшована в олії” кількістю 4000 кг повернуті відповідачеві в повному обсязі через його повноважного представника –Халафову Л.І. 25.09.2009 (довіреність серії ЯПГ №473860 від 24.09.2009 /арк. с. 60/).

Через невиконання відповідачем свого обов’язку щодо поставки рибної продукції листом №80/2-877 від 06.08.2009 позивач повідомив відповідача про розірвання Контракту у відповідній частині /арк. с. 21/.

Телеграмою від 12.08.2009 позивач вдруге повідомив відповідача про розірвання Контракту стосовно поставки консерв рибних „Сайра бланшована в олії” та просив організувати вивезення продукції зі складу /арк. с. 120/.

Крім того, позивач направив на адресу відповідача претензію №32 від 25.08.2009 (вих.№80/2-1940) на суму 64480,00 грн., з яких:

63720,00 грн. –неустойка в розмірі 50% вартості непоставленої продукції:

4000,0 кг * 31,86 грн./кг * 50% = 63720,00 грн.

760,00 грн. –збитки (різниця в цінах відповідача та іншого постачальника):

4000,0 кг * 0,19 грн. (32,05 –31,86) = 760,00 грн.

У претензії позивач прохав відповідача сплатити неустойку і збитки в добровільному порядку.

Відповідач частково виконав вимоги вказаної претензії позивача та добровільно оплатив збитки у сумі 760,00 грн., про що свідчать лист №30/9 б/дати –відповідь на претензію /арк. с. 24/ та платіжне доручення №100 від 29.09.2009 /арк. с. 80/. Проте, несплаченою залишилась неустойка в сумі 63720,00 грн.

Зазначене стало причиною звернення Міністерства оборони Російської Федерації до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору (контракту), який за своєю суттю є договором поставки, заснованому на державному замовленні, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні загальні та спеціальні норми Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з умовами Контракту та Специфікації №1 відповідач зобов’язувався поставити позивачеві товар –консерви рибні „Сайра бланшована в олії” в ж/б кількістю 4000 кг за ціною 31,86 грн. за 1 кг в період з 01.07.2009 по 31.07.2009. При цьому остаточний строк зберігання рибної продукції має бути не менше 16 місяців (пункт 2 Специфікації №1).

Судом встановлено, що відповідач поставив позивачеві відповідний товар, але остаточний строк його зберігання виявився меншим ніж встановлено Специфікацією (15 місяців замість 16 місяців).

Отже, цей товар є таким, що не відповідає умовам Контракту та Специфікації №1, а тому був обґрунтовано повернутий відповідачеві.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як вбачається з фактичних обставин справи, відповідач не виконав свого обов’язку щодо поставки позивачеві відповідного товару у встановлений Контрактом та Специфікацією №1 строк.

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою узгоджується стаття 611 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 5.1 Контракту сторони домовились, що в разі невиконання постачальником у встановлений строк умов контракту щодо поставки продукції чи в разі дострокового розірвання контракту в повному обсязі чи частково, постачальник сплачує замовнику неустойку в розмірі 50% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції. В разі несвоєчасної поставки продукції відповідно до Контракту, постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості недопоставленої продукції за кожен день недопоставки, що обчислюється з дня, наступного за днем строку поставки, вказаного в Специфікації. В разі непоставки (недопоставки) продукції більше 5 днів від узгодженого строку продукція вважається непоставленою (пункт 5.1 Контракту).

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі 50% від вартості не поставленої у строк (з 01.07.2009 по 31.07.2009) продукції (консерви рибні) кількістю 4000 кг – в розмірі 63720,00 грн.

Виходячи з визначення видів неустойки, наведених в статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України, заявлена позивачем до стягнення з відповідача неустойка в розмірі 63720,00 грн. за своєю правовою природою є штрафом.

Як встановлено судом, станом на 06.08.2009 договірні зобов’язання з боку постачальника (ТОВ „Рима”) не виконані, що спричинило розірвання Контракту в односторонньому порядку з боку Замовника (позивача) на підставі пунктів 5.1, 5.6 Контракту та стягнення неустойки (штрафу). При цьому прострочення поставки становить більше 5 днів від погодженого строку.

Посилання відповідача на накладну №14 від 04.07.2009 /арк. с. 66/ та рахунок №14 від 04.07.2009 /арк. с. 67/ як на докази належного виконання обов’язку щодо поставки рибної продукції за Контрактом відхиляються судом як такі, що суперечать фактичним обставинам справи та спростовуються іншими доказами, зокрема журналом в’їзду-виїзду транспортних засобів на територію 2054 військового складу за 04.07.2009 та 27.07.2009 /арк. с. 124-125, 118-119/. Крім того, накладна №14 від 04.07.2009 не оформлена належним чином, оскільки не містить підпису особи, яка прийняла вказаний в накладній товар, та посилання на підставу для передачі продукції (договір, контракт, рахунок, довіреність тощо).

Водночас додатковими доказами, які свідчать про єдину поставку консервів рибних „Сайра бланшована в олії” 27.07.2009, які зберігалися на складі позивача до 25.09.2009, окрім наведених вище, є платіжне доручення №99 від 29.09.2009 на суму 644,80 грн. про оплату рахунка б/н від 25.09.2009 за зберігання /арк. с. 79/; повідомлення №831 від 25.09.2009 про необхідність оплати витрат за зберігання продукції /арк. с. 127/, розрахунок вартості витрат, пов’язаних із прийманням, зберіганням та поверненням продукції, яка не відповідає вимогам контракту по якості продукції (консерви рибні „Сайра бланшована в олії”) від ТОВ „Рима” /арк. с. 128/; рахунок №94 від 25.09.2009 на суму 664,69 грн. /арк. с. 129/.

Крім того, непрямим доказом, який спростовує факт поставки відповідачем відповідного товару позивачеві є Контракт №151 від 17.08.2009, укладений Міністерством оборони Російської Федерації в особі командира військової частини 99764-2 Козаченка В.В. з Товариством з обмеженою відповідальністю Торгова фірма „Ольвия” на поставку 4000,0 кг консервів рибних „Сайра бланшована в олії” за ціною 32,05 грн. за 1 кг на суму 128200,00 грн. /арк. с. 27-28/, акт приймання №1033 від 19.08.2009 /арк. с. 30/, рахунок №116 від 19.08.2009 та платіжне доручення №547 від 01.09.2009 /арк. с. 31/.

За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу обов’язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи зі змісту статті 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Суд вважає недоведеними та належним чином не обґрунтованими доводи відповідача про те, що поставка товару на склад позивача ним здійснена 04.07.2009 (а не 27.07.2009), і що цей товар утримувався позивачем до 06.08.2009.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Перевіривши розрахунок суми неустойки (штрафу), наданий позивачем, суд зазначає, що він є вірним, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка (штраф) в розмірі 63720,00 грн. (4000 кг * 31,86 грн. * 50%).

Судові витрати позивача за правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України також покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Рима” (вул. Ген. Лебедя, буд. 30, кв. 39, м. Севастополь, Україна, 99055; ідентифікаційний номер 22237441; п/р26009022050, Банк „Український Капітал”, м. Київ, МФО 320371, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Міністерства оборони Російської Федерації (вул. Знаменка, буд. 19, м. Москва, Російська Федерація, 119160, ідентифікаційний код 7704252261; отримувач –Фінансово-економічне управління Чорноморського флоту Російської Федерації, п/р260006402000830 в Севастопольській філії ПАТ ВТБ Банк, м. Севастополь, МФО 384997, ОКПО 07928610) неустойку в розмірі 63720,00 грн. (шістдесят три тисячі сімсот двадцять грн. 00 коп.), а також державне мито в розмірі 637,20 грн. (шістсот тридцять сім грн. 20 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).

                    Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя           В.О. Головко

Рішення оформлене

згідно з вимогами

статті 84 ГПК України

та підписано 29.11.2010.