Рішення № 127560651, 16.05.2025, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/6405/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"16" травня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретаря судового засідання Гоженко В.О., позивачки ОСОБА_1 , представниці позивачки адвоката Берікул Л.В., представниці третьої особи без самостійних вимог Ясинко Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бузької сільської ради, Служба у справах дітей Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ

в листопаді 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_1 зазначала, що з 24 жовтня 2024 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 лютого 2017 року було розірвано. Сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачкою, знаходиться на її повному вихованні та утриманні.

Згідно рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання доньки в розмірі частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно та до повноліття дитини.

Проте відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини, зокрема взагалі не цікавиться долею доньки, не приймає жодної участі у її вихованні, матеріальному та іншому забезпеченні.

Враховуючи вказані обставини, позивачка просила позбавити відповідача батьківських прав щодо її малолітньої доньки.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , її представниця адвокат Берікул Л.В. позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, судом відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України, причину неявки суду не повідомив.

Представниця третьої особи без самостійних вимог - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області Ясінко Т.М. в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, вказуючи на наявність передбачених законом підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Представник третьої особи без самостійних вимог - Служби у справах дітей Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області в судове засідання не з`явився, про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки позивачка не заперечували проти такого порядку вирішення спору.

Заслухавши показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Відповідно до вимог ст. ст. 150, 155, 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею освіти, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Зазначене узгоджується з положеннями Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 якого передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до ст.8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Так, ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі "М.С. проти України", установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Також ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року в справі "М.С. проти України", та у рішенні від 16 липня 2015 року в справі "Мамчур проти України" зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, при розгляді справи суди насамперед повинні виходити з інтересів самої дитини.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

За положеннями п. 2-5 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами

При цьому, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема:не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» за № 3 від 30.03.2007 року).

Вказані фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 з 24 жовтня 2024 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 лютого 2017 року було розірвано. Сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачкою, знаходиться на її повному вихованні та утриманні.

Згідно рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 січня 2017 року з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання доньки в розмірі частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно та до повноліття дитини.

Проте відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини, зокрема взагалі не цікавиться долею доньки, не приймає жодної участі у її вихованні, матеріальному та іншому забезпеченні.

Вказані обставини знайшли своє повне підтвердження, відповідно до:

- показань свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які пояснили, що відповідач не підтримує з дитиною жодних зв`язків, взагалі не цікавиться її життям, навчанням, не приймає участі у її вихованні та матеріальному утриманні;

- психолого-педагогічної характеристики, наданої директором Вознесенського ліцею №8, згідно якої батько ОСОБА_8 не цікавиться навчальним процесом та успіхами дитини;

- довідки Першого відділу ДВС у Вознесенському районі від 11 лютого 2025 року, згідно якої заборгованість ОСОБА_2 перед позивачкою по сплаті аліментів на утримання доньки станом на 11 лютого 2025 року становить 233957,65 грн;

- іншими доказами в сукупності.

Отже, з наданих доказів вбачається, що відповідач свідомо обрав такі життєві умови, за яких не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні ст. 164 СК України.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що б вказували на поважність причин невиконання відповідачем батьківських обов`язків в минулому та докази, що свідчать про його свідоме бажання виконувати ці обов`язки в майбутньому.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно повідомлень Органу опіки та піклування виконавчого комітету Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області від 23 грудня 2024 року, виконавчого комітету Тернівської районної у місті раді від 12 лютого 2025 року надати вказаний висновок не є можливим, оскільки не вдалось встановити місце знаходження відповідача (місце проживання відповідача не вдалося встановити також через правоохоронні органи).

Разом з тим, передбачена ч.ч.4,5 ст. 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами ч.ч.4,5 ст. 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, через неможливість встановити місце фактичного перебування батька (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2023 року в справі № 523/19706/19).

Таким чином, ретельно зваживши доводи, надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини, приймаючи до уваги думку малолітньої дитини, суд вважає доцільним позбавити відповідача батьківських прав щодо його доньки, оскільки це буде відповідати інтересам останньої.

Керуючись ст.ст.141,258,259,263-265,282,284,289,430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бузької сільської ради, Служба у справах дітей Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця селища Вознесенське Вознесенського району Миколаївської області, батьківських прав відносно його малолітньої дитини - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 травня 2025 року.

Суддя Л.В.Лузан