Рішення № 12755893, 06.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/49006.12.10                     

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерКомБуд”

До Приватного підприємства “Під ключ”

Простягнення 7 925 745,46 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від позивачаВласенко П.М. –директор (наказ № 2 г від 01.03.2007 р.), Мірошниченко О.В. —представник за довіреністю від 16.11.2010 р.

Від відповідача Москаль Л.А. —представник за довіреністю від 22.11.2010 р. 06.12.2010 р. у судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ІнтерКомБуд” звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства “Під ключ” 5847520,00 грн. заборгованості за контрактом про поставку ліфтового обладнання від 21.07.2009 р. № 14-07-09, 379670,69 грн. інфляційної складової боргу, 1133028,80 грн. штрафу, 656525,97 грн. пені. Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем договірних зобов’язань з оплати переданого йому у власність товару (ліфтового обладнання).

Разом з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві вчиняти дії з передачі третім особам отриманого ним ліфтового обладнання за договором, щодо якого виник спір.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/490 від 12.10.2010 р., яку призначено до розгляду на 22.11.2010 р.

19.11.2010 р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання, призначене на 22.11.2010 р., відповідач уповноваженого представника не направив, витребувані судом документи не подав.

Представник позивача надав суду додаткові документи по справі відповідно до вимог ухвали від 12.10.2010 р., а також подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої збільшено розмір заявлених до стягнення сум неустойки та нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України через збільшення періоду їх нарахування. Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5847520,00 грн. боргу, 591041,18 грн. його інфляційної складової, 1251979,20 грн. штрафу, 544533,17 грн. пені. Крім того, у заяві про збільшення позовних вимог позивач просив суд задовольнити раніше подану заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій та окремо –накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах розміру позовних вимог, що знаходяться на його рахунку в банку ВАТ “ТММ-банк”.

Вказана заява позивача була прийнята судом до розгляду, вимоги щодо забезпечення позову були задоволені частково, розгляд справи відкладено на 06.12.2010 р. (ухвали від 22.11.2010 р. в матеріалах справи).

06.12.2010 р. в судовому засіданні представник позивача подав суду додаткові документи на підтвердження отримання відповідачем обладнання за договором.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву з додатками про відхилення позовних вимог.

Під час розгляду спору по суті представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити, посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов’язань в частині своєчасності розрахунків за переданий йому товар (ліфтове обладнання). На підтвердження заявлених вимог суду надано договір з додатками (специфікація), акти приймання-передачі обладнання, платіжні доручення про часткову оплату поставленого товару, претензію та докази її надсилання відповідачеві, акт позапланової перевірки виконання вимог законодавства з охорони праці, акт звірки розрахунків, розрахунок ціни позову, акти установлення обладнання.

Представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, зазначивши, що угоду з позивачем щодо якої виник спір від імені підприємства підписала неуповноважена особа з перевищенням повноважень і в подальшому контракт не був схвалений засновниками підприємства Крім того, за твердженнями відповідача, подані позивачем акти приймання-передачі ліфтового обладнання не можуть вважатися належними і допустимими доказами виникнення у відповідача заборгованості на суму, вказану у позовній заяві через відсутність у них посилань на контракт, ціни товару, невідповідність специфікації.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

21.07.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ІнтерКомБуд” у якості постачальника та Приватним підприємством “Під ключ”у якості замовника було укладено контракт на поставку ліфтового обладнання № 14-07-09 (далі-контракт), відповідно до якого постачальник зобов'язався передати у власність замовника ліфтове обладнання виробництва РУП завод “Могильовліфтмаш” (країна виробник Білорусь) для об'єкту, що знаходиться за адресою: житловий комплекс по вул. Щербакова, 52 в Шевченківському районі, м. Київ по ціні, у комплектності, визначеній у додатках (специфікаціях) до даного контракту та на умовах, викладених у них, а замовник зобов'язався прийняти обладнання і оплатити його вартість.

За твердженнями відповідача, вміщеними у відзиві на позовну, контракт від імені Приватним підприємством “Під ключ”підписала неуповноважена особа –директор Олішкевич В.А. з перевищенням повноважень (за умовами статуту директор не має права без попереднього погодження з засновниками укладати договори з третіми особами на надання послуг, придбання та реалізацію матеріальних цінностей на суму, що не перевищує статутний капітал, розмір якого становить 100,00 грн.) і в подальшому контракт не був схвалений засновниками підприємства.

Суд відхиляє зазначені заперечення відповідача, оскільки відповідачем не подано доказів на їх підтвердження, а саме: статут підприємства.

Крім того, суд враховує те, що станом на час розгляду справи відповідачем не подано доказів визнання зазначеного контракту недійсним в установленому порядку, а також не заявлено відповідні вимоги до позивача у позовному провадженні.

Згідно з п. 1.2 контракту від 21.07.2009 р. найменування обладнання, його ціна, комплектність та кількість погоджені сторонами та визначені у додатках (специфікаціях) до даного контракту, які є його невід'ємною частиною (п. 1.2 контракту).

Відповідно до п. 2.1 контракту загальна вартість контракту визначена у додатках (специфікаціях), сума яких складає загальну вартість контракту.

Виходячи з умов підписаної сторонами специфікації позивач повинен передати відповідачу 12 ліфтів з погодженими технічними характеристиками, а саме: 4 електричних пасажирських ліфти в/п 1000 кг на 18 зупинок вартістю 554910,00 грн., 4 електричних пасажирських ліфти в/п 1000 кг на 18 зупинок вартістю 549510,00 грн. та 4 електричних пасажирських ліфти в/п 400 кг на 18 зупинок вартістю 407460,00 грн.

Згідно з п. 1.4 специфікації загальна вартість обладнання становить 6047520,00 грн.

Поставка обладнання здійснюється постачальником у терміни, визначені у кожному окремому додатку (специфікації) на обладнання та виконується при умові надання замовником повного комплекту узгодженої та затвердженої замовної документації на обладнання та дотримання замовником порядку оплати обладнання, передбаченого п. 2.3 даного контракт (п. 3.1 контракту). У п. 1.5 специфікації сторонами погоджено, що термін постачання обладнання складає 45-60 днів з моменту отримання постачальником від замовника повного комплекту затвердженої замовної документації на обладнання та підписання специфікації. Постачальник залишає за собою право здійснення поставки достроково.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З аналізу умов поданого контракту слідує, що за своєю правовою природою він являє собою договір поставки, до якого підлягають застосуванню загальні положення про договори купівлі-продажу.

За твердженнями позивача, в рамках укладеного контракту відповідачеві було передано все обумовлене домовленістю сторін обладнання, загальною вартістю 6047520,00 грн., що стверджується актами приймання-передачі, копії яких приєднано до позовної заяви.

Відповідач вказує, що надані позивачем акти не є належними доказами виникнення у Приватного підприємства “Під ключ” заборгованості за контрактом, оскільки в них відсутнє посилання на договір, відсутня ціна товару, а його опис не відповідає специфікації.

Заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд відхиляє заперечення представника відповідача як такі, що спростовуються матеріалами справи. Так, до відзиву на позовну заяву відповідачем було приєднано копію листа Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтербудліфт” від 25.11.2010 р. № 171 щодо питання здачі в експлуатацію житлового комплексу по вул. Щербакова, 52-в у Шевченківському районі м. Києва на ім’я голови Київської міської державної адміністрації та Голови Шевченківської районної державної адміністрації в м. Києві. З вказаного листа слідує, що вказана юридична особа виконує монтажні і пусконалагоджувальні роботи ліфтового обладнання відповідно до договору від 21.07.2009 р. № 06-07-09 на об’єкті будівництва за зазначеною адресою. Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтербудліфт” зазначає, що генеральний підрядник будівництва Приватне підприємство “Під ключ” в односторонньому порядку відмовився виконувати свої обов’язки за договором і не допустив працівників на об’єкт, де здійснено монтаж лише 12 ліфтів, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Інтеркомбуд”.

Отже, відповідач сам надав до матеріалів справи документи, які містять фактичні дані на підтвердження отримання від позивача ліфтів для об’єкту по вул. Щербакова 52-в у м. Києві.

Крім того, відхиляючи описані вище заперечення відповідача, суд зважає на подані позивачем акти установки ліфтового обладнання в житловому комплексі по вул. Щербакова, 52-в в Шевченківському районі м. Києва, які підписані уповноваженим представником відповідача в якості замовника та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтербудліфт” в якості виконавця монтажу. З указаних актів вбачається факт передачі на зазначений об’єкт будівництва 12 ліфтів, які своїм описом відповідають обладнанню, вказаному у специфікації до контракту від 21.07.2009 р.

Таким чином, матеріалами справи, а саме: актами приймання-передачі від 02.09.2009 р., 12.09.2009 р., 30.09.2009 р., 14.11.2009 р., 02.12.2009 р., 26.01.2009 р., підтверджується, що на виконання контракту позивач поставив відповідачу обладнання загальною вартістю 6047520,00 грн., тобто виконав свої зобов’язання за контрактом.

Відповідно до п. 5.1.3 контракту обов’язки постачальника по поставці вважаються виконаними в день передачі обладнання замовнику та підписання акту прийому-передачі.

Згідно з п.п. 2.3 контракту розрахунки за контрактом здійснюються замовником у гривнях шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника.

Оплата вартості обладнання здійснюється замовником у наступному порядку:

50% , сплачується протягом листопада місяця 2009 року;

решта 50%, сплачується протягом грудня місяця 2009 року;

Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на рахунок постачальника (п.п. 2.4, 2.5 контракту). Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З поданих до матеріалів справи платіжних доручень № 242 від 09.06.2010 р., № 272 від 25.06.2010 р., № 293 від 05.07.2010 р., № 338 від 15.07.2010 р. судом встановлено, що відповідач у передбачені строки розрахунок за отримане обладнання здійснив частково на загальну суму 200000,00 грн.

Отже, борг відповідача перед позивачем склав 5847 520,00 грн. При цьому, суд зважає на те, що відповідно до відзиву на позовну заяву відповідач повністю заперечує позовні вимоги, вважаючи подані позивачем докази неналежними, але не спростовує сам факт наявності господарських відносин з позивачем щодо поставки ліфтового обладнання, зворотнього не доводить.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 5847 520,00 грн. за контрактом на поставку ліфтового обладнання від 21.07.2009 р. № 14-07-09 документально підтверджується, відповідачем не спростована, а тому підлягає стягненню.

Крім суми основного боргу позивач, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, також просить стягнути з відповідача 591041,18 грн. інфляційної складової боргу, 1251979,20 грн. штрафу, 544533,17 грн. пені.

Відповідно до п. 6.2 контракту за порушення строків проведення замовником оплати вартості обладнання, порядок якої передбачений п. 2.3 даного контракту, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми вартості обладнання за кожен день прострочки та штраф у розмірі 2 % від належної до оплати суми за кожен місяць до моменту проведення остаточних розрахунків. У разі проведення часткового розрахунку проценти нараховуються на залишкову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Крім того, відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами контракту відповідальність у вигляді пені передбачена за прострочення платежу, так само і відповідальність у вигляді штрафу передбачена за прострочення платежу.

Таким чином, додаткова відповідальність щодо застосування до відповідача неустойки у вигляді штрафу є незаконною та необґрунтованою, а відповідно задоволенню не підлягає.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до уточненого розрахунку, проведеного судом розмір пені, що підлягає нарахуванню відповідачу за прострочення перед позивачем складає 567224,24 грн. (нарахованої на суму 3023760,00 грн. з 01.12.2009 р. по 01.01.2010 р. та на суму 6047520,00 грн. з 01.01.2010 р. по 31.05.2010 р.); розмір інфляційної складової боргу складає 509262,96 грн. (нарахованої на суму 3 023760,00 грн. з 01.12.2009 р. по 01.01.2010 р., на суму 6047520,00 грн. з 01.01.2010 р. по 09.06.2010 р., на суму 5997520,00 грн. з 09.06.2010 р. по 25.06.2010 р., на суму 5947520,00 грн. з 25.06.2010 р. по 05.07.2010 р., на суму 5897520,00 грн. з 05.07.2010 р. по 15.07.2010 р., та на суму 5847520,00 грн. з 15.07.2010 р. по 01.10.2010 р.).

Разом з тим, враховуючи положення ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд не може виходити за межі позовних вимог за відсутності на те клопотання заінтересованої сторони, судом задовольняється 544533,17 грн. пені за розрахунком позивача та 509262,96 грн. інфляційної складової боргу за розрахунком суду.

Виходячи з приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства “Під ключ” (03020, м. Київ, вул. Клименка, 15, ідентифікаційний код 33020013) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІнтерКомБуд” (03028, м. Київ, вул. Ракетна, 26, ідентифікаційний код 32374791) 5847520 (п’ять мільйонів вісімсот сорок сім тисяч п’ятсот двадцять) грн. основного боргу, 544533 (п’ятсот сорок чотири тисячі п’ятсот тридцять три) грн. 17 коп. пені, 509262 (п’ятсот дев’ять тисяч двісті шістдесят дві) грн. 96 коп. інфляційної складової боргу, 20950 (двадцять тисяч дев’ятсот п’ятдесят) грн. 98 коп. державного мита та 197 (сто дев’яносто сім) грн. 78 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                             Л.В. Омельченко

Повне рішення складено: 08.12.2010 р.