Рішення № 12755865, 02.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/121-2/27502.12.10 За позовом Публічного акціонерного товариства “Український науково-

дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і

устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри”

До Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЕФО” Третя особа Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції

про визнання недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу 2/100

частин майнового комплексу

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Купченко В.В.

Від відповідача Пуш М.М., Єфадзе Т.М.

Від третьої особи Доридор І.С.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Відкритого акціонерного товариства “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЕФО” про визнання недійсним, з моменту його вчинення, договір купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18128 кв.м., що знаходиться в будинку № 1 по вул. І. Шевцова в м. Києві від 07.06.2002 року, укладений між позивачем та відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2010р. у справі №36/121 (суддя: Трофименко Т.Ю.) позов задоволено повністю.

Постановою від 25.05.10р. Київський апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2010р. у справі №36/121.

Постановою від 06.10.10р. Вищий господарський суд України скасував рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.10р. та Постанову від 25.05.10р. Київського апеляційного господарського суду, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до резолюції Голови Господарського суду міста Києва справу передано на новий розгляд судді Домнічевій І.О.

Ухвалою від 28.10.10р. суд прийняв справу до свого провадження, присвоїв справі номер 36/121-2/275, розгляд справи призначив на 16.11.2010, та, на виконання вимог постанови від 06.10.10р. Вищого господарського суду України залучив до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції, та зобов’язав сторони та третю особу надати суду письмові документально обґрунтовані пояснення по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог або зменшити розмір позовних вимог.

Позивач заявою від 16.11.10р. збільшив, а заявою від 01.12.10р. зменшив розмір позовних вимог, та відповідно до останньої заяви (про зменшення позовних вимог від 01.12.10р.) позивач просить суд визнати недійсним, з моменту його вчинення, договір купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18128 кв.м., що знаходиться в будинку під номером один по вулиці Івана Шевцова в м. Києві від 07.06.2002 року, укладений між позивачем та відповідачем.

Позивачем також в судовому засіданні 16.11.10р. подавалась заява про здійснення правонаступництва на підставі ст. 25 ГПК України, відповідно до якої позивач просить суд здійснити заміну Відкритого акціонерного товариства “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” на його правонаступника –Публічне акціонерне товариство “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри”.

Позивач факт правонаступництва підтверджує Статутом Публічного акціонерного товариства “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри”, що затверджений Протоколом Загальних зборів №17 від 19.04.10р. та державну реєстрація якого проведено 24.09.10р.

Відповідно до вищенаведеного Статуту Публічне акціонерне товариство “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” створено шляхом перетворення Відкритого акціонерного товариства “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” в Публічне акціонерне товариство, яке є його правонаступником.

Відповідно до ст. 56, 57 ГК України суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Відповідно до ст. 59 ГК України, у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 25 ГПК України, в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх розгляді, суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви позивача про здійснення процесуального правонаступництво по справі №36/121-2/275, та здійснює заміну Позивача - Відкритого акціонерного товариства “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” на його правонаступника –Публічне акціонерне товариство “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри”.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам та третій особі за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони та третя особа були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники Позивача у судових засіданнях підтримували викладені у позові та поясненнях обставини, та просили позовні вимоги задовольнити з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 01.12.10р.

Представники Відповідача та Третьої особи у судових засіданнях підтримували викладені у відзиві та у наданих суду запереченнях обставини, та просили в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні 02.12.10р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та третьої особи, оглянувши надані оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд —

ВСТАНОВИВ:

07.06.2002 року між Відкритим акціонерним товариством «Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри»(Позивач, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри”) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕФО»(Відповідач) укладено договір продажу купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18128 кв.м., що знаходиться в будинку №1 по вул. І.Шевцова в м. Києві (Договір).

Від імені Відкритого акціонерного товариства «Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри»оскаржуваний Договір купівлі-продажу був укладений та підписаний Головою Правління Ануфрієвим Валерієм Олександровичем, який діяв на підставі статуту та рішення загальних зборів акціонерів від 30.03.2002 року, про що безпосередньо зазначено в преамбулі Договору.

Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2010р. у справі № 6/57, яке 25.02.2010р. набрало законної сили та є чинним і не скасованим станом на дату винесення рішення по даній справі №36/121-2/275, було визнано недійсним з моменту прийняття рішення загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри», які відбулись 30.03.2002р., про прийняття до уваги підготовку правлінням на підставі рішення зборів від 27.01.1998 р., протокол № 3, до продажу чергової частини офісних площ в будівлі колишньої столової і прийняття пропозицій правління про відшкодування цієї частини основних засобів шляхом виготовлення і введення експериментально-промислових зразків перспективного обладнання і будівництва нових площ під дільницю для переробки пластмас, що оформлено пунктом 9 додатку № 9 до протоколу загальних зборів акціонерів № 8 від 30.03.2002р.

Зазначеним рішенням встановлено, що 13.02.2002 р. в газеті “Голос України” було надруковано оголошення про скликання на 30.03.2002 р. загальних зборів акціонерів Товариства з наступним порядком денним: 1) звіт правління про результати фінансово-господарської діяльності (підсумковий баланс) за 2001 рік; 2) про основні показники та основні напрямки фінансово-господарської діяльності на 2002 р., використання прибутку за 2001 рік; 3) звіт ревізійної комісії; 4) вибори ради ВАТ “УкрНДІпластмаш”.

Також, зазначеним рішенням встановлено, що додатком до протоколу № 8 від 30.03.2002 р. є додаток № 9 (рішення загальних зборів), відповідно до якого одним із прийняти рішень було наступне: збори приймають до уваги те, що правління на підставі рішення зборів від 27.01.1998 р., протокол № 3, готує продаж частини офісних площ в будівлі колишньої їдальні та приймають пропозицію правління про відшкодування цієї частини основних засобів шляхом виготовлення та вводу експериментально-промислових зразків перспективного устаткування та будівництва нових площ під дільницю для переробки пластмас; вищевказане рішення оформлено п. 9 додатку № 9 до протоколу № 8 від 30.03.2002 р., проте дане питання не було включено до порядку денного, що свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст. 43 Закону України “Про господарські товариства”.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтями 43, 61 Закону України “Про господарські товариства”. При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” передбачено, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Згідно з п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів”при розгляді справ судам слід враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є:

- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення;

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;

- прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів”у разі, якщо на порушення вимог статті 43 Закону України “Про господарські товариства” про господарські товариства питання не було включено до опублікованого порядку денного загальних зборів товариства, рішення цих зборів із зазначеного питання повинні визнаватися недійсними через пряму заборону закону.

А тому, враховуючи вищенаведене, як вже зазначалось, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2010р. у справі № 6/57 було визнано недійсним з моменту прийняття рішення загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри», які відбулись 30.03.2002р., про прийняття до уваги підготовку правлінням на підставі рішення зборів від 27.01.1998 р., протокол № 3, до продажу чергової частини офісних площ в будівлі колишньої столової і прийняття пропозицій правління про відшкодування цієї частини основних засобів шляхом виготовлення і введення експериментально-промислових зразків перспективного обладнання і будівництва нових площ під дільницю для переробки пластмас, що оформлено пунктом 9 додатку № 9 до протоколу загальних зборів акціонерів № 8 від 30.03.2002р.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В постанові від 06.10.10р. Вищий господарський суд України вказав, що при попередньому розгляді справи суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що в п. 9 рішення загальних зборів акціонерів ВАТ “УкрНДІпластмаш” від 30.03.2002р. йшлося про те, що Правління цього Товариства, на підставі рішення зборів від 27.01.1998р. (протокол № 3) готує продаж чергової частини офісних площ в будівлі бувшої їдальні і приймає пропозицію Правління про відшкодування цієї частини основних засобів шляхом виготовлення і введення експериментально-промислових зразків перспективного обладнання і будівництва нових площ під дільницю переробки пластмас та, у зв’язку з цим, належним чином не витребував документів, що стосуються цих загальних зборів від 27.01.1998р., як і не з’ясував – які саме питання на них розглядались та не дав цим обставинам належний правовий аналіз в контексті даного спору.

Судом при новому розгляді справи було витребувано документи, що стосуються загальних зборів від 27.01.1998р., та встановлено, що в рішенні Загальних зборів ВАТ «УкрНДІпластмаш»від 27.01.1998 року дійсно йдеться мова про можливість продажу майна, але з вказаного рішення не вбачається ймовірність продажу саме 2/100 частин майнового комплексу, та саме Відповідачу, що також підтверджується текстом оспорюваного Договору купівлі-продажу, де міститься посилання саме на рішення загальних зборів від 30.03.2002 року, а не на рішення Загальних зборів від 27.01.1998 року. Окрім цього рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ «УкрНДІпластмаш»від 27.01.1998 року стало підставою для укладення договору купівлі-продажу 1/100 частини майнового комплексу іншій юридичній особі - Приватному підприємству «Марс», що був укладений 28.08.1998 року (копію договору залучено до справи), та в якому міститься пряме посилання на рішення Загальних зборів від 27.01.1998 року.

Згідно ст. 6 Закону України “Про цінні папери і фондовий ринок” прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права (глава 2 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”що діяв на момент прийняття вищезазначеного рішення загальних зборів акціонерів –містить аналогічні положення). В той же час, ст. 10 Закону України “Про господарські товариства”серед прав акціонера товариства називає, зокрема право брати участь в управлінні справами товариства, брати участь в розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).

Таким чином, укладення оспорюваного Договору купівлі-продажу майна товариства без прийняття цього рішення на загальних зборах акціонерів товариства (рішення оформлене пунктом 9 додатку № 9 до протоколу загальних зборів акціонерів № 8 від 30.03.2002р. ВАТ «УкрНДІпластмаш»30.03.2002 року визнано недійсним з моменту прийняття відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2010р. у справі № 6/57) безпосередньо порушує права акціонерів приймати участь в управлінні товариства, оскільки у даному випадку акціонери фактично позбавлені права прийняти участь в управлінні товариством і питання розпорядження майном товариства вирішили без їх участі.

Крім того, пунктом 8.5.1.2 Статуту ВАТ “УкрНДІпластмаш” встановлено, що на раду акціонерного товариства покладаються обов’язки затвердження угод, укладених на суму, що перевищує 50% статутного фонду товариства, а пунктом 8.2.3. Статуту ВАТ “УкрНДІпластмаш” до компетенції вищого органу Товариства (загальні збори) віднесено, зокрема, затвердження угод, укладених на суму, що перевищує 50 відсотків статутного фонду Товариства.

На час укладання спірного Договору статутний фонд товариства становив 42 382,50 грн., в той час як продаж 2/100 частин майнового комплексу за договором було здійснено за 417 474, 12 грн., що значно перевищує суму статутного фонду.

В матеріалах справи відсутні докази схвалення Вищим органом ВАТ “УкрНДІпластмаш” договору купівлі-продажу від 07.06.2002р. 2/100 частин майнового комплексу площею 18128 кв. м., що знаходяться у будинку № 1 по вул. І. Шевцова в м. Києві, укладеного між Позивачем та Відповідачем.

Отже, враховуючи все вищенаведене, підписуючи спірний Договір від імені ВАТ “УкрНДІпластмаш” голова правління Ануфрієв В.О. не мав належних повноважень на його укладання та підписання.

Відповідно до ч.2 ст. 30 Закону України “Про власність”, який діяв на момент укладення оспорюваного Договору, право колективної власності здійснюють вищі органи управління товариством, у даному випадку загальні збори. Таким чином, без прийняття на загальних зборах акціонерів рішення щодо продажу частини приміщень голова правління не мав повноважень на укладення такої угоди.

Згідно ч.3 ст.30 Закону України “Про власність” на голову правління може бути покладена лише функція по господарському управлінню колективним майном, але у жодному разі не розпорядження цим майном.

Відповідно до ст. 23 Закону України “Про господарські товариства” управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається відповідно до виду товариства. Органами акціонерного товариства є загальні збори товариства (ст.ст. 41-45 Закону про господарські товариства), рада акціонерного товариства (спостережна рада) (ст. 46 Закону про господарські товариства), виконавчий орган (ст. ст. 47, 48 Закону про господарські товариства) та ревізійна комісія (ст. 49 Закону про господарські товариства).

Статтею 41 вищезазначеного Закону встановлено, що до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

У відповідності до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України), особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідносини, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно з ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу.

Аналогічні положення містяться й у Цивільному кодексі УРСР (надалі –ЦК УРСР), що діяв на момент вчинення оспорюваного Договору.

Так, за приписом ст. 63 ЦК УРСР, угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Відповідно ж до ст. 48 ЦК УРСР угода, що не відповідає вимогам закону, є недійсною. При цьому, визнання угоди недійсною не залежить від ступеню її виконання сторонами.

Відповідно до п. 9.1. Роз’яснень Вищого арбітражного суду від 12.03.1999р. № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”(з наступними змінами і доповненнями), угода, укладена представником юридичної особи без належних повноважень на її укладання або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.

          Пунктом 3 Листа Вищого арбітражного суду від 20.04.2001р. № 01-8/481 “Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними” передбачено, що договір визнається недійсним, якщо укладений особою, не уповноваженою на його укладання і у подальшому не схвалений особою, яку представляють.

          Таким чином, судом встановлено відсутність правових підстав для підписання головою правління ВАТ “УкрНДІпластмаш” Ануфрієвим В.О. договору купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18128 кв.м., що знаходиться в будинку №1 по вул. І.Шевцова в м. Києві, а відсутність подальшого схвалення договору купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18128 кв.м., що знаходиться в будинку №1 по вул. І. Шевцова в м. Києві, вищим органом ВАТ “УкрНДІпластмаш”, дає всі правові підстави для визнання даного Договору недійсним.

Крім того, в наданому суду відзиві Відповідач заперечує проти позову, зазначаючи, що на його думку, сплила і позовна давність на звернення з даними позовними вимогами, що згідно закону тягне за собою відмову в позові.

Проте в резолютивній частині відзиву, а також в інших наданих суду поясненнях, Відповідачем або його представником не заявлялось усної або письмової заяви (чи клопотання) про застосування строку позовної давності, та в зв’язку з цим про відмову в позові, тоді як відповідно до ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Дане підтверджується також і правовою позицією Верховного суду України, що викладена в Узагальненні Практики розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні від 01.07.07р., де Верховний суд України звертає увагу судів на те, що чинне законодавство не передбачає застосування позовної давності судом на власний розсуд і згідно з положенням ч. 3 ст. 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Також, в п. 25 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», зазначено, що на відміну від імперативного правила статті 75 ЦК УРСР, яке передбачало обов'язковість застосування позовної давності, частина третя статті 267 ЦК України передбачає можливість застосування цього правового інституту лише за заявою сторони. Господарський суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність. Заява про застосування позовної давності одного з відповідачів, не поширюється на позовні вимоги до інших відповідачів, в тому числі і при солідарній відповідальності.

Зважаючи на вищенаведене, викладення правової позиції щодо пропуску позовної давності як заперечення на позов у Відзиві відповідача, суд не може розцінювати як заяву про застосування строку позовної давності в розумінні п. 4 ст. 267 ЦК України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов‘язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним, з моменту його вчинення, договір купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18128 кв.м., що знаходиться в будинку під номером один по вулиці Івана Шевцова в місті Києві, укладений 07.06.2002 року між Відкритим акціонерним товариством “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” (м. Київ, вул. І. Шевцова, 1; код ЄДРПОУ 04637697) (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” (м. Київ, вул. І.Шевцова, 1; код ЄДРПОУ 04637697) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дефо” (м. Київ, проспект Оболонський, 23-А; код ЄДРПОУ 23156242).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дефо” (04205, м. Київ, проспект Оболонський, 23-А, код ЄДРПОУ 23156242) на користь Публічного акціонерного товариства “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” (м. Київ, вул. І.Шевцова, 1; код ЄДРПОУ 04637697) 85 (вісімдесят п’ять) гривень державного мита та 236 (двісті тридцять шість) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 08.12.10р.