Рішення № 12755364, 20.10.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.10 Справа № 16/203/10

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма “Мотор” (69065, м.Запоріжжя, вул.Квітуча, 48, код ЄДРПОУ 23850899)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Консалтингова компанія “Логіка” (69000, м.Запоріжжя, вул.Леонова, 13, оф.14, код ЄДРПОУ 33869210)

про стягнення 42489,51 грн.

Суддя Ніколаєнко Р.А.

Представники сторін:

від позивача - Фісюк О.Г. (директор), Фісюк Л.О. (дов б/н від 12.01.2010)

від відповідача - не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем –ТОВ “ВКФ “Мотор” заявлено позов про стягнення з ТОВ “КК “Логіка” на його користь на підставі укладеного сторонами договору від 17.09.2008 № 25 суми 42489,51 грн., з яких 32043,47 грн. –основна заборгованість за цим договором та 10446,14 грн. –пеня.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.08.2010 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 16/203/10 з призначенням судового засідання на 26.08.2010. Ухвалою від 26.08.2010 розгляд справи було відкладено до 06.09.2010. Ухвалою від 06.09.2010 за заявою відповідача процесуальний строк вирішення спору продовжено на п’ятнадцять днів, а розгляд справи відкладено до 20.10.2010. В засіданні 20.10.2010 проголошено вступну та резолютивні частини рішення.

Поданою 20.10.2010 заявою, названою “Уточнення позовних вимог” позивач фактично зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу та збільшив в частині стягнення пені, просить стягнути з відповідача 32042,97 грн. основного боргу та пені 15124,28 грн. пені на підставі укладеного сторонами договору від 17.09.2008 № 25, а також додатково 2938,20 грн. - 3% річних та 2264,92 грн. втрат від інфляції на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити розмір позовних вимог до прийняття рішення по справі. Також передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову, але це право може бути реалізовано до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Під збільшенням розміру позовних вимог розуміється збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача.

Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу.

Заява позивача в частині збільшення розміру пені та зменшення розміру основного боргу прийнята судом до розгляду як така, що відповідає ст.22 Господарського процесуального кодексу України, в решті частині заява не прийнята, оскільки правилам цієї норми суперечить.

На обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що згідно з договором № 25 від 17.09.2008, укладеним з відповідачем, виконав на користь останнього роботи з пристрою водопроводу та каналізації та поставив технічне обладнання на суму 916,07 грн., але відповідач не в повному обсязі розрахувався за виконані роботи і лише повернув матеріали на суму 4450,70 грн., внаслідок чого має заборгованість в сумі 32042,97 грн., що сторонами підтверджено шляхом підписання акту звірки розрахунків від 23.02.2010. За прострочення зобов’язань позивач нарахував відповідачу пеню з розрахунку встановленої договором 0,2-процентної ставки, яка за період з 23.02.2010 по 20.10.2010 склала 16406,00 грн.

Відповідач не заперечив прости існування основної заборгованості перед позивачем, але не погодився з нарахуванням пені, зазначаючи, що її розмір при укладенні договору належним чином не узгоджений.

Також відповідач заявив клопотання про надання відстрочки розстрочки виконання рішення на один рік, посилаючись на скрутний фінансово-економічний стан підприємства.

Позивач на заперечення відповідача, у свою чергу, зазначив, що пеня є видом відповідальності, що визначений законом ст.549 Цивільного кодексу України, а тому додаткове узгодження такої відповідальності при укладенні договорів не є обов’язковим.

Проти клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення позивач заперечив, вказуючи, що рівно як і відповідач також перебуває у складному фінансовому стані.

Вивчивши матеріали справи та вислухавши представника позивача, суд знайшов підстави для задоволення позову в частині.

Встановлено, що 17.09.2008 сторонами у справі укладено договір № 25 про надання послуг, згідно з яким ТОВ “ВКФ “Мотор” –виконавець за Договором зобов’язалося за завданням ТОВ “КК “Логіка” –замовника надати послуги з монтажу водопроводу та каналізації багатоповерхового будинку по вул.Товариській, 70 в м.Запоріжжі. Згідно з Договором постачальником матеріалів та обладнання є виконавець.

Згідно з п.п.2.6, 2.7 Договору замовник зобов’язався оплатити вартість матеріалів та обладнання до початку підрядних робіт за Договором, а вартість монтажних робіт –не пізніше 3 днів після підписання акту виконаних робіт.

За ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічний припис містить Господарський кодекс України, п.п.1, 7 ст.193 якого встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Представлені суду акти приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2 №№ 1, 2, 3, 4 за січень 2010 року, а також довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3 підтверджують, що відповідно до Договору позивач виконав на замовлення відповідача підрядні роботи на суму 35577,60 грн., а також за накладною б/н від 05.01.2010 поставив технічні матеріали на суму 916,07 грн.

Відповідач розрахувався за Договором частково.

За накладною № РН-0000001 від 04.01.2010 відповідач передавав позивачу матеріали на суму 4450,70 грн.

Залишок несплаченої за Договором суми заборгованості складає 32042,97 грн.

Зазначена заборгованість не заперечується відповідачем. Між іншим, 23.02.2010 сторонами підписано акт звірки, згідно з яким визначено сальдо на користь позивача в розмірі 32042,97 грн.

Як вбачається, при складанні акту звірки допущено арифметичну помилку, яка усунута позивачем в заяві “Уточнення позовних вимог”.

Доказів погашення заборгованості на момент розгляду справи відповідач суду не представив.

Вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 32042,97 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

П.4.5 Договору, на який посилається позивач, містить наступний зміст: “За несвоєчасну оплату робіт замовник сплачує 0,2% за кожен день”.

Слід визнати, що такий зміст не дозволяє вважати узгодженим сторонами розмір пені, як міри відповідальності виконавця, і взагалі встановлення такої договірної відповідальності.

Інших умов, що б передбачали відповідальність виконавця у вигляді сплати пені, Договір не містить.

Позиція позивача щодо необов’язковості узгодження пені Договором, оскільки сплата пені здійснюється за вимогами закону, а саме –ст.549 Цивільного кодексу України, є хибною.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає правове поняття неустойки (штрафу, пені), але не тягне безпосередньо зобов’язання.

Пеня та її розмір мають бути належним чином узгоджені при укладенні договору.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 32042,97 грн. основного боргу, а решті частині позову відмовляється.

Клопотання відповідача про надання відстрочку виконання рішення судом відхиляється. При такому висновку судом враховано з’ясовані стосунки сторін, загальні економічні явища. Поважності причин та існування підстав для надання відстрочки суд в даному випадку не знаходить.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, розмір яких складає 498,38 грн. (424,90 грн. витрат на державне мито та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) покладаються на відповідача.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

          Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Консалтингова компанія “Логіка” (69000, м.Запоріжжя, вул.Леонова, 13, оф.14, код ЄДРПОУ 33869210) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма “Мотор” (69065, м.Запоріжжя, вул.Квітуча, 48, код ЄДРПОУ 23850899) 32042 грн. 97 коп. основного боргу та 498 грн. 38 коп. судових витрат.

В решті частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя Р.Ніколаєнко

Рішення оформлено та підписано 25.10.2010.