Рішення № 127545885, 21.05.2025, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/2711/23

Провадження № 2/945/253/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21 травня 2025 року Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря судового засідання Кінек Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерське господарство «Діброва» про звільнення земельної ділянки та скасування державної реєстрації оренди земельної ділянки-,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувсядо Миколаївськогорайонного судуМиколаївської областічерез свогопредставника адвокатаТруба К.Б.з позовомсформованому всистемі «Електроннийсуд» доФермерське господарство«Діброва» прозвільнення земельноїділянки таскасування державноїреєстрації орендиземельної ділянки.

Свої вимоги обґрунтовує тим,що рішенням Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року було відновлено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 13 вересня 2017 року №14-12466/14-17-СГ. Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2.0 га цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4824280200:01:000:0095, розташовану на території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Постановою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року вказане рішення було залишено в силі. 06 жовтня 2022 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 15 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ФГ «Діброва» з вимогою звільнити земельну ділянку. На що отримав відповідь від 26 листопада 2023 року, в якій містилась відмова звільняти земельну ділянку, посилаючись на договір оренди. Листом від 21 грудня 2022 року ОСОБА_1 повторно повідомив про те, що не має наміру мати будь-які відносин оренди з ФГ «Діброва» і вимагав звільнення земельної ділянки. На вказаний лист він отримав відповідь від 29.01.2023 року про відмову звільняти земельну ділянку. Позивач вважає, що ФГ «Діброва» порушує право ОСОБА_1 користування земельною ділянкою, що належить йому на праві власності, виходячи з наступного. 30 листопада 2016 року Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області наказом № 14-11987/14-16-СГ затвердило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки 2.00 га в тому числі ріллі площею 2.00 га (кадастровий номер 4824280200:01:000:0095 із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області і передало у власність ОСОБА_1 вказану земельну ділянку. Зареєструвати своє прав власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 не встиг, оскільки за день до нього 14 вересня 2017 року незаконно це зробив ОСОБА_2 . Крім того 20 вересня 2017 року ОСОБА_2 укладає договір оренди земельної ділянки площею 2.0 га цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4824280200:01:000:0095, розташовану на території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, з Фермерським Господарством «Діброва», директором та власником якого є ОСОБА_4 . Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого права власника і дізнавшись про судовий процес, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 09листопада 2018 року підписали договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Рішенням Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року булла встановлена незаконність передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки і поновлено право власності на неї ОСОБА_1 , визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 13 вересня 2017 року №14-12466/14-17-СГ, витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2.0 га цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4824280200:01:000:0095, розташовану на території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Всі угоди,договір купівлі-продажута орендиземельної ділянки,які булиукладені напідставі незаконногота скасованогонаказу пропередачу увласність земельноїділянки такожє незаконнимита недійснимиі юридичнінаслідки,які породженітаким недійснимнаказом,вважаються такими,що ніколине виникали.Таким чином, на думку позивача він має право вимагати усунення перешкод у користуванні ним земельної ділянки, яка належить йому на праві власності. Оскільки договір оренди від 20 вересня 2017 року зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 листопада 2017 року також є перешкодою у здійсненні прав з користування земельною ділянкою, через неможливість зареєструвати інший договір оренди, який був укладений ОСОБА_1 , ця державна реєстрація підлягає скасуванню.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено головуючому судді Войнарівському М.М.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21.11.2023року відкрито провадження у даній справі та постановлено дану справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Миколаївськогорайонного судуМиколаївської областівід 14.10.2024року закритопідготовче провадженняу справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представником позивача ОСОБА_1 -адвокатом Труба К.Б. 15.05.2025року сформовано в системі «Електронний суд» заяву про розгляд справи за її відсутності, позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлявся шляхом направлення судових повісток та оголошеннями про виклик в судове засідання на офіційному веб-сайті «Судова влада», відзив не подав.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно дост. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і представник позивача не заперечує проти порядку заочного розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09.02.2021 року, визнано незаконними та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12466/14-17-СГ. Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га, цільове призначеннядля ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4824280200:01:000:0095, розташовану на території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Постановою Верховного Суду від 31.08.2022 року постанову Миколаївського апеляційного суду від 09.02.2021року залишено без змін.

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №312179973 від 12.10.2022 власником земельної ділянки кадастровий номер 4824280200:01:000:0095, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства є ОСОБА_1 ; підстави внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,індексний номер 65107802 від 12.10.2022; підстави для державної реєстрації: рішення суду, постанова серія номер 22-ц/812/371/21 виданий 09.02.2021 Миколаївським апеляційним судом.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно,Державного реєстру Іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №324366166, сформованої 01.03.2023року, між ОСОБА_2 та ФГ «Діброва» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстровано у Державному реєстрі земель.

Із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 4 листопада 2024 року вбачається, що 23 серпня 2017 року державним реєстратором зареєстровано право оренди на земельну ділянку, площею 2,00га, кадастровий №4824280200:01:000:0095, номер запису про інше речове право: 23162547, індексний номер: 37918824, підстава - договір оренди землі від 20.09.2017року, строк дії -15 років.

Позивач звернувся до ФГ «Діброва» із заявою про звільнення належної йому земельної ділянки. Однак відповідач надав письмову відмову у звільненні вказаної земельної ділянки.

За змістомст. 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Стаття 1 Закону України «Про оренду землі»вказує, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із ч. 1, 5ст. 6 Закону України «Про оренду землі»орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбаченихЗемельним кодексом України,Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Частина 1статті 202 ЦК Українивказує, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Частиною 3статті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно з ч. 1ст. 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК Українивстановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1ст. 638 ЦК України).

Згідно зіст. 93 ЗК Україниправо оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтями12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Отже, судом встановлено, що волевиявлення позивача на укладення договору оренди землі у встановлений законом спосіб не відбулося, правочин не був ним підписаний, тобто є неукладеним, і відповідач не спростував цієї обставини.

Згідно із ч. 1ст. 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 2ст. 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки в межах негаторного позову впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц провадження №14-499цс19), яка застосована і в постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 385/290/23, провадження № 61-16488св23).

Враховуючи викладене, суд вважає, що усунення перешкод у користуванніналежною позивачу земельною ділянкою шляхом її звільнення та повернення власнику, з огляду на те, що права та обов`язки сторін за договором не виникли через її неукладеність, є ефективним способом захисту порушених прав власника, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Реєстрація неукладеної сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою. Отже, реєстрація права оренди за відповідачем на земельну ділянку,не відповідає вимогам закону.

Відповідно до положенняст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першоїстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першоюстатті 627 ЦК Українивідповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другоїстатті 792 ЦК Українивідносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, єЗакон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті4, частиною першою статті5 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зістаттею 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина першастатті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 208 ЦК Україниу письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першоюстатті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина першастатті 206 ЦК України).

Частиною першоюстатті 210 ЦК Українипередбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першоюстатті 14 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Пунктом 1 частини першоїстатті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини третьоїстатті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно достатті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частинами першою, другоюстатті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбаченихЗаконом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.

Пунктами 1, 9, 14 частини першоїстатті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьоюстатті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомоїстатті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Статтею 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 19.06.2024 року у справі № 385/290/23 «Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації".

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. ст. 5, 12, 81, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив :

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ;уродженець Южноукраїнськ Миколаївської області; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Фермерське господарство «Діброва» (ЄДРПОУ 20899876; адреса: вул..Молодіжна,57 с.Крива Балка Миколаївського району Миколаївської області) про звільнення земельної ділянки та скасування державної реєстрації оренди земельної ділянки -задовольнити.

Зобов`язати Фермерське господарство «Діброва» звільнити належну ОСОБА_1 земельну ділянкою з кадастровим № 4824280200:01:000:0095, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00га., яка розташована на території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Скасувати державну реєстрацію договору оренди землі від 20.09.2017 року укладеного між ОСОБА_2 та Фермерським господарством «Діброва»; зареєстрована 02.11.2017року; номер запису про інше речове право №23162547; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,індексний номер: 37918824 від 03.11.2017.

Стягнути з Фермерське господарство «Діброва» (ЄДРПОУ 20899876; адреса: вул. Молодіжна, 57 с.Крива Балка Миколаївського району Миколаївської області) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ;уродженець Южноукраїнськ Миколаївської області; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати в сумі 2147,20 по сплаті судового збору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з положеннями ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно дост.289ЦПК Українизаочне рішеннянабирає законноїсили,якщо протягомстроків,встановлених цимКодексом,не поданізаява проперегляд заочногорішення абоапеляційна скарга,або якщорішення залишенов силіза результатамиапеляційного розглядусправи.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Суддя М.М.Войнарівський