Рішення № 127539897, 12.05.2025, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/40/25 Справа №447/712/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

12.05.2025 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Головатого А.П., за участю секретаря судового засідання Кісіль А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Миколаїв Львівської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсними положення кредитного договору та зобов`язання вчинити дії.

Процесуальні дії у справі.

15.03.2024 на адресу суду надійшов позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , у якому представник позивача просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №501371210 у розмірі 39207,41 грн., а також суму сплаченого судового збору у розмірі 3028,00 грн. В обґрунтування позову представник позивача покликається на те, що 13.10.2021 ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про надання споживчого кредиту №501371210 (кредитний договір). Відповідно до умов кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався у порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору, останній зобов?язаний достроково виконати всі боргові зобов?язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації. Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 39207,41 грн. 12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022. З метою досудового, добровільного врегулювання спору, 26.06.2023 на адресу позичальника направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань. Дану вимогу відповідачем залишено без реагування. На підставі наведеного просить позов задоволити.

27.03.2024 до суду надійшла відповідь на запит про місце проживання (перебування) та реєстрації відповідача.

Ухвалою від 29.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання у справі. Сторонам надано строк для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень.

Відповідач ОСОБА_1 не отримав копію ухвали суду від 29.03.2024 та, копію позовної заяви з додатками, надіслані такому на адресу його місця проживання, оскільки поштове відправлення повернулося до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с. 37-38).

13.06.2024 представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 засобами системи «Електронний Суд» подала відзив, у якому просила відмовити у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до її довірителя (а.с. 47-53). В обґрунтування відзиву, представник відповідача наводить такі доводи. Позивачем до позовної заяви долучено копію паспорту споживчого кредиту, копію оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501371210, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, копію анкети-заяви про акцепт пропозиції укладення угоди про надання споживчого кредиту №501371210, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії та копію графіку платежів по кредиту. Жоден документ не містить підпису ОСОБА_1 . Вважає, що позивачем не доведено факту укладення між сторонами угоди про надання споживчого кредиту, отримання відповідачем кредитних коштів та наявності у нього заборгованості, яка виникла внаслідок порушення ним кредитного договору. Крім цього, представник ОСОБА_1 покликалася на те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою банку, відтак умова договору, яка зобов?язує позичальника нести витрати за обслуговування кредитної картки в рамках розрахункових операцій суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», тому заборгованість з комісії у розмірі 5850,00 грн. не підлягає стягненню. Представник відповідача також зазначає, що відповідачем 13.11.2021, 13.12.2021, 13.01.2022, 13.04.2022 було сплачено комісію за обслуговування основної картки у розмірі 1 170,00 грн., які були сплачені 13.11.2021 та всі наступні рази по 585,00 грн., а всього на 2925,00 грн., що також відповідає виписці, поданій позивачем при зверненні з позовом до суду.

Крім цього, 13.06.2024 представник відповідача ОСОБА_1 засобами системи «Електронний суд» подала зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк», у якій просить визнати недійсними положення кредитного договору №501371210 від 13.10.2021, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Сенс Банк» щодо обов?язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредит, а також зобов?язати АТ «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_1 за кредитним договором №501371210 від 13.10.2021 кошти в розмірі 2 925,00 грн. у рахунок комісії за обслуговування кредиту у рахунок погашення основного боргу по кредитному договору №501371210 від 13.10.2021. В обґрунтування позовних вимог вказує, що АТ «Сенс Банк» протягом дії кредитного договору стягувались кошти за розрахунково-касове обслуговування кредиту. Кредит надавався позичальнику на споживчі потреби, відтак особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов?язків на шкоду споживача. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Факт обізнаності ОСОБА_1 про свій обов?язок сплачувати плату за обслуговування кредиту не спростовує протиправність відповідних положень кредитного договору та їх невідповідності вимогам ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Беручи до уваги принципи справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним замовлено не було та банком фактично не було надано, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Обслуговування кредиту є супутньою послугою, умова договору яка зобов?язує позичальника нести витрати за розрахунково-касове обслуговування від суми кредиту суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів». Представник відповідача також зазначає, що відповідачем 13.11.2021, 13.12.2021, 13.01.2022, 13.04.2022 було сплачено комісії за обслуговування основної картки у розмірі 1 170,00 грн., які були сплачені 13.11.2021 та всі наступні рази по 585,00 грн., а всього на 2925,00 грн. Позивачем було включено в кредитний договір плату за розрахунково-касове обслуговування, вказані кошти списувались з рахунку клієнта, що суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки банком списано з рахунку відповідача 2 925,00 грн. у рахунок сплати комісії за обслуговування основної картки, то на підставі ст. 216 ЦК України вказані кошти підлягають перерахунку та зарахуванню в рахунок погашення основного боргу за кредитним договором №501371210 від 13.10.2021.

19.06.2024 представник позивача Рудницький Ю.І. засобами системи «Електронний суд» подав до суду додаткові пояснення у справі (а.с. 60-65). У цих поясненнях представник позивача вказував, що наведені у відзиві доводи є безпідставними та необґрунтованими. Зазначив, що факт укладення 13.10.2021 між сторонами кредитного договору підтверджується анкетою-заявою, яку було підписано відповідачем, зі змісту якої вбачається, що останній підтвердив акцепт Публічної пропозиції та укладення договору між ним та банком на умовах, викладених в Публічній пропозиції та додатках до Договору, що розміщені на веб-сторінці www.alfabank.ua або у разі її подальшої зміни за іншою електронною адресою, що буде вказана в договорі. При укладенні вказаного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, якою врегульовано норми щодо договорів приєднання. Підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору та паспорт споживчого кредиту відповідач, відповідно до ст. 3, 627 ЦК України, добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання. Відповідач з власної волі вступив у договірні відносини з банком і тим самим прийняв на себе передбачені кредитним договором цивільні права та взявши на себе певні обов`язки, зазначені в договорі, з вказаним терміном виконання зобов`язань. Договір було підписано позичальником добровільно, без жодного примусу, зауважень та заперечень. Користуючись кредитними коштами, відповідач підтвердив свою згоду із запропонованими умовами кредитування. У паспорті споживчого кредиту визначений строк дії оферти банку споживачеві щодо конкретних банківських продуктів / послуг. Наданий банком паспорт споживчого кредиту, що підписаний відповідачем, містить істотні умови кредитного договору щодо розміру кредиту, порядку його повернення, строку кредитування, розміру процентів за користування кредитом та інші важливі правові аспекти. В паспорті споживчого кредиту зазначено, що відповідач отримав та ознайомився з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань відповідача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги. Як вбачається з тексту кредитного договору у ньому зазначена сума кредиту, річна відсоткова ставка, строк внесення платежів, умови повернення кредиту та інше. Отже, позичальник був ознайомлений із умовами кредитування у банку, порядком погашення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, загальним розміром вказаних сум та розміром сукупних витрат, необхідних для укладення кредитного договору. Таким чином, при укладенні спірного правочину сторони погодили його умови, кредитний договір був підписаний позичальником без зауважень і заперечень, що позичальник підтвердив своїм підписом; не оскаржував й не порушував питання про розірвання кредитного договору, тривалий час виконував умови кредитного договору, сплачуючи кредитні кошти, а отже, не вважав його умови несправедливими. Разом з тим, виписка по рахунку клієнта є тим документом, який підтверджує факт видачі коштів клієнта, так як є тим документом, який відповідає законодавству про бухгалтерський облік та фінансову звітність. А тому може бути належним та допустимим доказом, який підтверджує наявну заборгованість позичальника.

Щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 покликався на те, що на підставі ст. 2, ч. 15 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів. Отже, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту, у тому числі комісії за розрахунково-касове обслуговування, відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21). Таким чином вважає, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає до задоволення в повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову просив суд відмовити.

01.07.2024 представник відповідача ОСОБА_1 засобами системи «Електронний суд» подала заперечення (а.с. 67-73). У запереченнях знову вказувала про те, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними. Факт обізнаності позивача про свій обов`язок сплачувати плату за обслуговування кредиту не спростовує протиправність відповідних положень кредитного договору та їх невідповідності вимогам частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Позивачем було надано до суду копію Оферти на укладення Договору про надання кредиту №501371210, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Згідно вказаної Оферти, підставою для укладення угоди є Договір про банківське обслуговування позичальників в АТ «Альфа Банк». Крім цього, в Оферті зазначено, що Тарифи є невід`ємною частиною Договору. Проте, зазначених Тарифів до матеріалів справи не було долучено. Крім цього, не було долучено і Договір про банківське обслуговування позичальників АТ «Альфа Банк». У зв`язку з відсутністю на вищезазначеному документі підпису Позичальника можна зробити висновок, що з вказаною Публічною пропозицією останній не був ознайомлений. Наголошує на тому, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, тому умова, яка зобов`язує позичальника нести витрати за обслуговування кредитної картки в рамках розрахункових операцій суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів». Позивачем у Кредитний договір було включено плату за розрахунково-касове обслуговування, вказані кошти списувались з рахунку Клієнта, що суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів». Враховуючи, що плату за розрахунково-касове обслуговування основної картки було встановлено незаконно, то заборгованість за вищезазначеною платою не підлягає стягненню. Оскільки відповідачем списано з рахунку позивача за розрахунково-касове обслуговування грошові кошти в розмірі 2 925,00 грн., то на підставі ст. 216 ЦК України вказані кошти підлягають перерахунку та зарахуванню в рахунок погашення основного боргу за Кредитним договором №501371210 від 13.10.2021.

Ухвалою суду від 19.12.2024 постановлено прийняти зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про захист прав споживача до спільного розгляду з первісним позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, оскільки обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, адже вони виникають з одних правовідносин. Вимоги за зустрічним позовом об?єднано в одне провадження з первісним позовом. Крім цього, здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження на підставі ч. 4 ст. 193 ЦПК України.

Належним чином повідомлені сторони у судове засідання не з?явилися.

Згідно ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи наявність відзиву та додаткових пояснень у справі, заперечень, зустрічного позову, суд вважає за можливе ухвалити рішення у справі за відсутності учасників справи.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд встановив:

Відповідно до оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501371210 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 13.10.2021 (а.с. 4 (зворот) 5), ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 10.09.2015 Миколаївським РС ГУ ДМС України у Львівській області, пропонує АТ «Альфа банк» укласти угоду про надання споживчого кредиту. Підставою для угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк». Оферта містить умови споживчого кредиту: тип кредиту Кредит готівкою», процентна ставка 19,99 %, фіксована. Строк кредиту 60 місяців. За надання кредиту визначено суму комісії 0,00 % від суми кредиту, зазначеній в оферті, за обслуговування (управління) кредиту 1,95 % від суми кредиту. Дата повернення кредиту 13.10.2026, на рахунок, відкритий у банку, розмір кредиту 30000,00 грн. Спосіб видачі переказ коштів на рахунок, відкритий в АТ «Альфа Банк».

Відповідно до оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501371210 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 13.10.2021, сторонами узгоджено умови кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Тип кредиту відновлювальна кредитна лінія. Сума кредиту до 200000,00 грн. Процентна ставка 26 % річних, тип ставки фіксована. Строк дії кредитної картки 3 роки з моменту випуску.

Вказаною офертою також передбачено, що у Додатку №4 до договору визначено такі умови: сума кредиту, процентна ставка, строк користування кредитом, комісійні винагороди, порядок сплати кредиту за відповідною програмою.

Наведеного додатку №4, на який також посилається представник позивача за первісним позовом представник відповідача за зустрічним позовом у своїх поясненнях, разом із позовом подано не було.

Крім цього, офертою передбачено, що придбання позичальником супровідних послуг банку в межах угоди не передбачено.

Офертою визначається, що позичальник беззаперечно підтверджує, що перед укладенням Угоди ознайомлений, в тому числі, у письмовій формі: зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання Кредиту; з нормами Закону України «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ; з інформацією, зазначеною в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка розміщена на офіційній сторінці Банку у мережі Інтернет за посиланням www.alfabank.ua.

Наведене вище міститься також в акцепті пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501371210 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 13.10.2021 (а.с. 6-7).

Додатком №1 до угоди про надання кредиту №501371210 від 13.10.2021, що є невід?ємною частиною кредитного договору, передбачено графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супровідних послуг (а.с. 7 (зворот)-8). З 13.10.2021 по 13.10.2026 ОСОБА_1 зобов?язався сплатити чисту суму кредиту 82778,95 грн., проценти за користування кредитом у розмірі 30000,00 грн. та комісію за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 17678,95 грн.

Відповідно до копії паспорту споживчого кредиту (а.с. 4), кредитодавець і позичальник 13.10.2021 узгодили основні умови кредитування, у такому міститься інформація про контактні дані сторін, щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту.

На виконання кредитного договору №501371210 від 13.10.2021, банк, відповідно до меморіального ордеру №622016759 від 13.10.2021, перерахував 30 000,00 грн. на рахунок ОСОБА_1 (а.с. 13).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом у гривні станом на 22.01.2023, долученого до позовної заяви, сума боргу відповідача за тілом кредиту складає 28475,55 грн., оскільки відповідачем було погашено 1524,45 грн. Сума боргу за відсотками становить 4481,86 грн.. Заборгованість по комісії становить 8875,00 грн., однак ОСОБА_1 сплачено комісію у розмірі 2925,00 грн. Відповідачем погашено заборгованість за відсотками у розмірі 2457,69 грн. Загальний розмір заборгованості складає 39207,41 грн. (а.с. 12).

Відповідно до копії досудової вимоги без вихідного номеру від 26.06.2023, АТ «Сенс Банк» вимагало у ОСОБА_1 виконати зобов?язання перед банком та погасити заборгованість станом на 22.01.2023 у розмірі 39207,41 грн. протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги (а.с. 20).

У позовній заяві представник АТ «Сенс банк» вказав, що банк направив ОСОБА_1 вищевказану вимогу, проте, таким не було вжито заходів щодо повернення боргу.

На підтвердження надсилання вимоги відповідачу, представником позивача долучено копію опису вкладення у цінний лист та список реєстру відправлення (а.с. 22).

Представник позивача вказує, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.

Враховуючи наведене, встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного кредитного договору отримав можливість користуватися кредитними грошовими коштами. Позивач за первісним позовом виконав зобов`язання, надавши відповідачу за первісним позовом можливість користуватись кредитними коштами. Відповідач за первісним позовом, взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість.

Оцінка суду.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81, 82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Правовідносини, що виникли між сторонами у зв`язку з укладенням кредитного договору регламентуються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про захист прав споживачів».

У цій справі суд застосовуватиме положення законодавства в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме станом на 13.10.2021.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він фактично був ознайомлений, що ствердив своїм підписом.

Частиною 2 статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 акцептував оферту банку, що стверджується долученими разом із первісним позовом доказами, зокрема, випискою по особовому рахунку (а.с. 14-19) та розрахунком заборгованості (а.с. 12), оскільки користувався наданими йому позивачем за первісним позовом кредитними коштами, що підтверджується меморіальним ордером (а.с. 13), здійснював погашення кредитної заборгованості як за тілом кредиту, так і за відсотками та комісією. Крім цього, представник відповідача за первісним позовом у зустрічному позові визнала факт укладення кредитного договору, оскільки просила суд визнати недійсними положення кредитного договору №501371210 від 13.10.2021, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Сенс Банк» щодо обов?язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту та зобов?язати АТ «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_1 за кредитним договором №501371210 від 13.10.2021 кошти в розмірі 2 925,00 грн. у рахунок комісії за обслуговування кредиту у рахунок погашення основного боргу по кредитному договору №501371210 від 13.10.2021.

Таким чином, ОСОБА_1 підтвердив укладання між сторонами такої угоди.

Відповідно дост.1054ЦК України,за кредитнимдоговором банкабо іншафінансова установа(кредитодавець)зобов`язуєтьсянадати грошовікошти (кредит)позичальникові урозмірі тана умовах,встановлених договором,а позичальникзобов`язуєтьсяповернути кредитта сплатитипроценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Таким чином, у відповідача за первісним позовом виник обов`язок повернути позивачу за первісним позовом грошові кошти отримані за кредитним договором у розмірі та на умовах встановлених договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).

Частина 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник, вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не виконав зобов`язання у строк, який встановлений договором чи законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 акцептував оферту банку, тим самим погодившись у цілому з умовами та правилами надання банківських послуг та приєднавшись до них, у зв?язку з чим між ним та АТ «Сенс Банк» виникли договірні відносини, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд зауважує, що відповідач за первісним позовом, підписавши заяву та, в подальшому, вчиняючи дії, а саме користуючись кредитними коштами і здійснюючи погашення заборгованості, що підтверджується матеріалами справи (розрахунком заборгованості, випискою по рахунку), фактично висловив свою згоду з формою договору та його умовами.

Отже, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався представник позивача за первісним позовом, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, що містяться у справі, оцінивши їх, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи позицію відповідача за первісним позовом, суд приходить висновку, що заявлені позовні вимоги за первісним позовом підлягають до задоволення частково, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та за відсотками.

Суд враховує також те, що відповідачем за первісним позовом не було подано контррозрахунку про погашення суми боргу та відсотків за користування кредитом.

Водночас, суд приходить висновку, що позов у частині стягнення комісії з відповідача за первісним позовом не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч. 1 , 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Статтею 3 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачав право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

Таким чином представником позивача за первісним позовом у його додаткових письмових поясненнях, поданих до суду засобами системи «Електронний суд» 19.06.2024, невірно розтлумачено правовий висновок ВП ВС, на який він посилався в обґрунтування власної позиції.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»».

У даній справі необхідність внесення плати у розмірі 1,95 % від суми кредиту, а саме 585,00 грн. щомісяця за розрахунково-касове обслуговування кредиту (за обслуговування (управління) кредиту) передбачена офертою на укладання угоди про надання споживчого кредиту №501371210 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 13.10.2021 (а.с. 4 (зворот) 5), акцептом (а.с. 6-8), паспортом споживчого кредиту (а.с. 4), а також є включеною у графік платежів.

При цьому ні паспортом споживчого кредиту, ні офертою та акцпетом не передбачено у чому полягає щомісячна плата за розрахунково-касове обслуговування кредиту (за обслуговування (управління) кредиту). Відповідно до розділу ІІ оферти та акцепту, вказана інформація міститься у додатку №4 до договору. Позивачем за первісним позовом не надано суду додатку №4 до договору.

Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів, у чому полягає обслуговування кредиту, за яке споживач повинен щомісячно сплачувати 585,00 грн., зазначене положення угоди є нікчемним, відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи те, що суд виснував, що положення договору від 13.10.2021 щодо сплати ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» комісії обслуговування (управління) кредиту в розмірі 1,95 % від суми кредиту, тобто по 585 грн. щомісячно є нікчемними з моменту укладення договору, відтак відсутні підстави для стягнення такої з відповідача за первісним позовом.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 щодо визнання недійсними положення кредитного договору №501371210 від 13.10.2021, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Сенс Банк» щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту не підлягає до задоволення, оскільки є неналежним способом захисту

У цивільному праві України закріплений підхід, при якому нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України)

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) зазначено, що якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21(провадження №61-7098св22), від 08.02.2023 у справі №168/349/20(провадження №61-2223св21), та постанові Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №755/9486/21

(провадження №61-5581св22).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, провадження №14-144цс18.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Зустрічний позов також містить позовну вимогу щодо зобов`язання АТ «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів здійснених ОСОБА_1 за кредитним договором №501371210 від 13.10.2021 у розмірі 2 925,00 грн. в рахунок комісії за обслуговування кредиту в рахунок погашення основного боргу по кредитному договору №501371210 від 13.10.2021.

Відтак підлягають застосуванню правові наслідки виконання нікчемного правочину шляхом зобов`язання банку здійснити перерахунок заборгованості за угодою про надання кредиту та зарахування вже сплачених позивачем комісійних винагород банку за обслуговування кредиту в рахунок погашення суми боргу за кредитом, що забезпечить захист інтересів позивача.

Отже, первісний позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід задоволити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №501371210 у розмірі 33357,41 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту 28475,55 грн. та заборгованості за відсотками 4881,86 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про визнання недійсними положення кредитного договору та зобов`язання вчинити дії слід задоволити частково, а саме зобов`язати АТ «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 у рахунок комісії за обслуговування кредиту у розмірі 2925,00 грн. за кредитним договором №501371210 від 13.10.2021 у рахунок погашення основного боргу за кредитним договором №501371210 від 13.10.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак,з відповідачаза первіснимпозовом ОСОБА_1 підлягає стягненнясудового зборуу розмірі2576,20грн.на користьАТ «СенсБанк».З відповідачаза зустрічнимпозовом АТ «Сенс Банк» слід стягнутим судовий збір у розмірі 1211,20 грн. у дохід держави.

Керуючись ст. 4, 5, 13, 81, 82, 141, 223, 247, 259, 264, 265 ЦПК України, ст. 6, 11, 203, 205, 207, 215, 217, 526, 610, 611, 612, 626, 627, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, Законами України «Про споживче кредитування», «Про захист прав споживачів», суд,

у х в а л и в:

Первісний позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №501371210 у розмірі 33 357 (тридцять три тисячі триста п`ятдесят сім) гривень 41 копійка.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 576 (дві тисячі п`ятсот сімдесят шість) гривень 20 копійок на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсними положення кредитного договору та зобов`язання вчинити дії задоволити частково.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Сенс Банк» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 у рахунок комісії за обслуговування кредиту у розмірі 2925 (дві тисячі дев`ятсот двадцять п`ять) гривень 00 копійок за кредитним договором №501371210 від 13.10.2021 у рахунок погашення основного боргу за кредитним договором №501371210 від 13.10.2021.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок у дохід держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом Акціонерне товариство «Сенс Банк», місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 23494714.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 22.05.2025.

Суддя Головатий А.П.