Постанова № 127522225, 21.05.2025, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/2358/25

Провадження № 3/932/900/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року Суддя Шевченківського районного суду міста Дніпра Орчелота А.В., за участю: секретаря Теліціної О.О., захисниці Масюк Г.С., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 ,який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 вм.Луцьк Волинськоїобласті,РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, військовослужбовця, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , якому роз`яснені права згідно ст.ст.10, 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП,

за ч.1 ст.130КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Водій ОСОБА_1 11 лютого 2025 року о 12 годині 03 хвилин в м. Костянтинівка, вул. 13-ти Розстріляних, біля буд. 20 керував транспортним засобом «DAEWOO LANOS» номерний знак НОМЕР_2 з ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук). Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 6810 та в закладі охорони здоров`я СП КНП МЦПЛЗ м. Краматорськ в м. Костянтинівка відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130КУпАП.

В судовому засіданні:

були дослідженніписьмові докази,в томучислі наданістороною захисту,перевірено доданийдо матеріаліввідеозапис події,яка маламісце: 11лютого 2025року о12годині 03хвилин вм.Костянтинівка,вул.13-тиРозстріляних,біля буд.20,заслухано захисницю.

В судове засідання, призначене на 21.05.2025 року особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте від нього до суду надійшло клопотання, відповідно до якого просив розглянути справу за його відсутності.

Захисник ОСОБА_1 Масюк Г.С.

в судовому засіданні просила справу відносно ОСОБА_1 розглянути за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів (фото, відеозйомка, пояснення свідків), які б свідчили про те, що ОСОБА_1 був зупинений на законних підставах та керував транспортним засобом; наданий до суду відеозапис фіксації не є безперервним, переривається; вважає, що вказаний відеозапис не можна приймати до уваги, оскільки він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність складання протоколу; вважає, що огляд ОСОБА_1 як військовослужбовця, повинен був проводитися, відповідно до вимог ст.266-1КУпАП; вважає, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, виконуючи бойове завдання, а також те, що ОСОБА_1 не можливо позбавити права керування, бо він такого права - не мав.

Вислухавши захисницю, ретельно дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, відтворивши та переглянувши відеозапис зафіксованої події, дістаю наступних висновків.

Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР№1 №244120 від 11.02.2025 року, дані, відображені в якому, враховуючи положення ст.251КУпАП, є доказом того, що 11 лютого 2025 року о 12 годині 03 хвилин в м. Костянтинівка, вул. 13-ти Розстріляних, біля буд. 20 керував транспортним засобом «DAEWOO LANOS» номерний знак НОМЕР_2 з ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук). Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 6810 та в закладі охорони здоров`я СП КНП МЦПЛЗ м. Краматорськ в м. Костянтинівка відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130КУпАП.

Отже, в протоколі зазначено місце вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення. Також протокол про адміністративне правопорушення містить відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395 (зі змінами та доповненнями, далі Інструкція), особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу.

ОСОБА_1 таким правом скористався та в протоколі про адміністративне правопорушення в графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності» власноручно зазначив, що «згоден».

В протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що ОСОБА_1 роз`яснено його права та обов`язки, передбачені ст.63Конституції України та ст.268КУпАП.

ОСОБА_1 підписав протокол про адміністративне правопорушення без будь-яких застережень.

Таким чином, складений працівником поліції щодо ОСОБА_1 протокол відповідає вимогам ст.256КУпАП, містить виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила.

Законом України від 16.02.2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху», внесені зміни, зокрема до ст.266КУпАП, що набрали чинності 17.03.2021 року, та з цього часу закон надає можливість поліцейським під час проведення огляду осіб застосовувати технічні засоби відеозапису, та лише в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.

При цьому, логічне тлумачення положень ч.2 ст.266КУпАП дає підстави вважати, що застосування поліцейськими технічних засобів відеозапису є належним та допустимим доказом під час провадження у справах за ч.1 ст.130КУпАП, не залежно від того, чи технічними засобами відеозапису зафіксовано сам огляд особи на стан сп`яніння, що проводився на місці, чи такими засобами зафіксовано відмову особи від огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Залучення свідків до огляду на стан сп`яніння, а так само фіксації відмови водія від огляду, є обов`язковим лише у разі неможливості застосування поліцейськими технічних засобів відеозапису.

Факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння підтверджується відеозаписом, відповідно до якого ОСОБА_1 фактично не заперечував факт його відмови від проходження огляду, а тільки конкретизував підстави такої відмови.

Підтверджений матеріалами справи і факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, зокрема відеозаписом, на якому зафіксовано факт керування автомобілем ОСОБА_1 безпосередньо перед його зупинкою працівниками поліції.

Крім того, факт керування ОСОБА_1 11 лютого 2025 року о 12 годині 03 хвилин транспортним засобом підтверджений долученою до матеріалів справи копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4052485 від 11 лютого 2025 року відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.126КУпАП, відомостей, що вказана постанова ОСОБА_1 чи його захисником в установлений строк і порядок оскаржувалася та/або скасована, протягом усього часу розгляду справи суду не надано.

Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення працівниками поліції в повній мірі дотримано вимоги Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерством охорони здоров`я №1452/735 від 09.11.2015 року, приписами якої встановлено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів.

Так, відповідно до Розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп`яніння згідно з ознаками такого стану: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Отже, наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп`яніння є підставою для проведення огляду водія на стан алкогольного сп`яніння. Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення, поліцейським у ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, про що зазначено поліцейським в протоколі та в направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За такого, поліцейським обґрунтовано було запропоновано ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння.

Факт відмови ОСОБА_1 на вимогу працівника поліції пройти відповідно до встановленого законом порядку огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або в медичному закладі підтверджений дослідженим судом відеозаписом, проведеним працівниками поліції, на якому зафіксовано як працівники поліції пропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння як на місці зупинки, так і у медичному закладі, на що він відповів відмовою.

Так, з відеозапису вбачається, що працівником поліції ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора ALCOTEST DRAGER 6810 та у встановленому законом порядку у медичному закладі, на що ОСОБА_1 відповів: «відмовляється». Після чого працівником поліції було роз`яснено, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130КУпАП.

Отже, дані протоколу про адміністративне правопорушення та зафіксовані відеозйомкою обставини узгоджуються з фактичними обставинами, встановленими судом, а саме, відмовою ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у передбаченому законом порядку.

Приймаючи до уваги посилання захисту на те, що документування на відео з бодікамери не є безперервним, а відтак неналежність відеодоказу, суддя зазначає наступне.

Перевіряючи наданий доказ, на якому ґрунтується інкриміноване правопорушення, суддя вважає необхідним звернути увагу на правові висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Яременко проти України», де зазначено наступне:

«…Питання, яке Суд має вирішити, полягає у визначенні, чи було справедливим провадження у справі загалом, включаючи спосіб, у який були отримані докази. При цьому має бути оцінена відповідна "незаконність" і, якщо це стосується порушення іншого конвенційного права, має бути оцінений характер виявленого порушення (рішення "Хан проти Сполученого Королівства" і "Аллан проти Сполученого Королівства"). При цьому має бути врахована якість таких доказів і, зокрема те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності…».

Так, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.

Тобто, положення вказаного Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.

При перегляді вказаних відеозаписів, судом встановлено, що досліджені відеозаписи є інформативними і на них зафіксовано керування ОСОБА_1 транспортним засобом, його зупинка, а також відмова ОСОБА_1 від огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі.

Крім того, хоча відеозапис з бодікамери працівника поліції є не безперервним, проте будь-якого підроблення, псування чи спотворення запису під час судового розгляду не виявлено. Не зазначає про таке і сторона захисту та не спростовує події, зафіксовані на відеозаписі та те, що під час події, яка міститься на відеозаписі присутній саме ОСОБА_1 , в той день та час, відповідно до обставин зазначених за фабулою протоколу.

До того ж, відеозапис не є єдиним доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Він узгоджується з протоколом про адміністративне правопорушення та іншими матеріалами справи.

Крім того, доводи захисниці, що з боку працівників поліції було здійснено психологічний тиск на ОСОБА_1 не мають під собою підґрунтя та спростовуються матеріалами відеозапису, на якому факти здійснення тиску працівниками поліції на ОСОБА_1 відсутні, будь-яких інших доказів тиску на нього працівниками поліції ОСОБА_1 не надав, тому такі доводи необхідно оцінювати критично. Відомостей про те, що він звертався з цього приводу до органів які здійснюють розслідування злочинів з боку правоохоронних органів суду не надано.

Щодо посилання сторони захисту про те, що огляд ОСОБА_1 повинен був проводитися, відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП суд зазначає наступне.

Так, статтею 266-1 КУпАП визначений порядок огляду, зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях.

Тобто, стаття 266-1 КУпАП не регулює спеціальний порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом.

Відповідно до ч.4 ст.24Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що 11 лютого 2025 року о 12 годині 03 хвилин в м. Костянтинівка, вул. 13-ти Розстріляних, біля буд. 20 керував транспортним засобом «DAEWOO LANOS» номерний знак НОМЕР_2 .

Протокол складений працівниками поліції не містить відомостей про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом під час виконання ним обов`язків військової служби.

За приписами ст.15КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху військовослужбовці, військовозобов`язані несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Тобто, для військовослужбовців, які вчинили адміністративні правопорушення, пов`язані із порушенням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, не існує будь-яких виключень у процедурі притягнення до адміністративної відповідальності, а ОСОБА_1 притягається до адміністративної відповідальності саме за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

Звертаючи увагу на доводи захисниці з приводу закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення в зв`язку із вчиненням ОСОБА_1 дії в стані крайньої необхідності, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до статті 18КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності.

Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 686/5225/17.

В ході розгляду справи не було встановлено будь-якої дійсної, реальної небезпеки, яка загрожувала державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, а також будь-якої заподіяної та відверненої шкоди водієм ОСОБА_1 .

З наданої стороною захисту копієї довідки б/н ТВО командира взводу безпілотних авіаціних комплексів мотопіхотного батальйону ВЧ НОМЕР_3 молодшого сержаната ОСОБА_2 від 28.04.2025 року встановлено, що 11.02.2025 року о 12 год. 00 хв. у м. Костянтинівка виконував моє термінове завдання, яке пов`язане із забезпеченням позицій на лінії фронту, на яких перебували військовослужбовці взводу безпілотних авіаційних комплексів в небезпечному для їх життя та здоров`я місці. Зокрема, ОСОБА_1 терміново слід було доставити своїм побратимам рації після процесу оновлення програмного забезпечення.

Суд вважає недоведеними доводи сторони захисту про виконання ОСОБА_1 бойового розпорядження під час вчинення інкримінованого адміністративного правопорушення, оскільки до суду не надано доказів отримання бойового розпорядження, надана стороною захисту вищезазначена копія довідка - не відомого походження, підписана особою, повноваження якої жодним чином не підтвердженні, та складена після події, яка відбулася 11.02.2025 року. Також, стороною захисту під час розгляду справи в суді не доведено приналежність транспортного засобу військовій частині. Інших документів, як то наказ про бойове розпорядження, витяг із журналу бойових дій, тощо - суду не надано.

За вказанихобставин судвважає данідоводи безпідставними.

Крім того, слід звернути увагу, що на відеозаписі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, поводить себе спокійно, повільно, відмовляючись пройти огляд на стан сп`яніння за встановленою законодавством процедурою, не посилається на обставини та причини, що унеможливлюють проходження ним огляду на стан алкогольного сп`яніння, зокрема виконання наказу командира, маючи реальну, дійсну можливість пройти принаймні огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів.

Таким чином, доходжу висновку, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не діяла у стані крайньої необхідності.

Інші доводи захисниці суд відхиляє, вважає їх способом захисту та такими, що не є суттєвими і не мають своїм правовим наслідком визнання протоколу чи інших матеріалів справи недопустимими доказами.

За приписами ст.252КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст.256КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Статтею 280КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За ч.1ст.130КУпАПадміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За пунктом 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За правилами ч.2 ст.251КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначенихстаттею 255цього Кодексу.

Відповідно приписів ст.245КУпАП - аналізуючи надані та досліджені матеріали справи про адміністративне правопорушення, вислухавши поясненнями осіб, які були допитані, відтворивши та переглянувши відеозаписи, приймаючи та оцінивши перелічені вище докази в їх сукупності, приходжу до переконання, що подія адміністративного правопорушення мала місце, а провина особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення повністю доведена, оскільки в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння та категорична відмова від проходження огляду на стан сп`яніння, як на місці зупинки за допомогою газоаналізатора ALCOTEST DRAGER 6810 так і у встановленому законом порядку у медичному закладі.

За вищенаведеним, вважаю, що підстав для звільнення від адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , не вбачається. Клопотання захисниці Масюк Г.С. про закриття провадження у справі, разом із доданими до нього матеріалами, жодним чином не спростовують надані суду, особою уповноваженою на складання протоколу докази, а позиція сторони захисту розцінюються судом як самозахист задля уникнення адміністративної відповідальності, оскільки проаналізував вищезазначені нормативно правові акти та вимоги діючого законодавства, достеменно вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР№1 №244120 від 11.02.2025 року складений відносно ОСОБА_1 та додані до нього матеріали, відповідають вимогам вищенаведеної Інструкції та складені у відповідності із нормами передбаченими КУпАП.

Вина водія ОСОБА_1 у порушені п.2.5ПДР України за, що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130КУпАП, відповідно до ч.1 ст.251КУпАП та за приписами ст.252КУпАП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР№1 №244120 від 11.02.2025 року, складеним відносно ОСОБА_1 про порушення останнім п.2.5ПДР України, відеозаписом зафіксованоїподії поліцейськими, а також іншими матеріалами справи про адміністративне правопорушення, які, повною мірою були дослідженні в судовому засіданні у відповідності до ст.245КУпАП.

При накладенні адміністративного стягнення, враховуючи положення ч.1 ст.130КУпАП, яка передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, характер скоєного правопорушення, даних щодо особи ОСОБА_1 , вважаю необхідним накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу та враховуючи позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду викладену у постанові від 4 вересня 2023 року у справі №702/301/20 (провадження № 51-944кмо23) застосувати до ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Що стосується стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Відповідно до п.28Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» в становлено, що суди не в праві застосовувати позбавлення права керувати транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.

Обмірковуючи зазначене, суд виходить з того, що в Постанові від 3 лютого 2022 року в справі №755/11024/20 Верховний Суд у т.ч. звернув увагу, що роз`яснення судам загальної юрисдикції з питань кримінального права та інтерпретаційні норми, які містяться в постановах ВСУ, не є джерелом кримінального права. Разом з тим, змінами, внесеними до Кримінального процесуального кодексу Українита змінами від 3 жовтня 2017 року до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року, введені нові механізми єдності правових позицій та застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, врахування іншими судами при застосуванні таких норм права висновків, які викладені в рішеннях палат Верховного Суду, Об`єднаної палати та Великої Палати, тому посилання на Постанови Пленуму Верховного Суду України є неправильним, тим самим в ключі наведеного в цій справі сприймаються і дані Узагальнення ВССУ № 9-49/0/4-17 від 12 січня 2017 року, а саме, як такі, що не витікають з нині сталої практики ККС та ВПВС в питанні застосування положень ст.214КПК України, а тому саме позиція Верховного Суду має бути ключовою з 09 лютого 2022 року (дати оприлюднення в ЄДРСР висловленої позиції ВС з указаного питання в справі №755/11024/20).

Тобто, за суперечливих обставин, суд має керуватися постановами Верховного Суду, а не постановами Пленуму Верховного Суду України.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно з п.1.10 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

При цьому, як ч.1 ст.130 КУпАП, передбачає стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом.

У той же час, законодавцем не передбачено іншої правової підстави для незастосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення не отримала посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституціїі законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245).

Обмірковуючи вказану ситуацію, звертаю увагу на позицію висловлену у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справах № 753/18479/16-к від 22.05.2018, № 171/869/21 від 21.06.2022, в яких колегія суддів дійшла висновку, що рівними перед законом у частині призначення покарання та реалізації своїх прав будуть як особи, які на час вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.286-1КК України, мали право на керування транспортним засобом, так і особи, які його не мали. Тому та обставина, що обвинувачений вчинив злочин, передбачений ч.4 ст.286-1КК України, не маючи права на керування транспортними засобами, не є перешкодою для застосування до нього обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права на керування транспортними засобами, оскільки після відбуття основного покарання останній може мати змогу набути відповідне право, отримавши посвідчення водія.

Сталість та послідовність вказаної позиції знайшла своє відображення й у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20, де Верховний Суд досліджував це питання та зробив висновки, що виходячи із системного аналізу законодавчих норм, об`єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286,286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч.2 ст.50КК. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення неюправил дорожнього рухув майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу у зв`язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов`язків, а також роз`яснення особі наслідків невиконання покладених обов`язків та ухилення від відбування додаткового покарання.

Як висновок, об`єднана палата зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

Згідно із ст.40-1КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

З урахуванням положень п.5 ст.4 Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 0,2% прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на час ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, тобто 605 гривень 60 копійок.

Керуючись ст.ст. 40-1, 130 ч.1, 283, 284 КУпАП, -

П О С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 - визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розміріоднієї тисячінеоподатковуваних мінімумівдоходів громадян,що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Штраф слід перерахувати на рахунок (IBAN) UA758999980313020149000004001, код отримувача ЄДРПОУ 37988155, банк отримувача Казначейство України (ЕПА), ККДБ: 21081300, призначення платежу - адміністративний штраф, призначення платежу: протокол серії ЕПР№1 №244120 від 11.02.2025 року.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок, який перерахувати на рахунок (IBAN) UA908999980313111256000026001, код отримувача ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕПА), код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладання штрафу.

В порядку примусового виконання відповідно до положень ст.308 КУпАП, в разі несплати правопорушником штрафу у строк, штраф стягується у подвійному розмірі на користь держави.

На постанову може бути подана апеляційна скарга особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Дніпра протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Шевченківського

районного суду міста Дніпра А.В. Орчелота