Рішення № 127510831, 20.05.2025, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року ЛуцькСправа № 640/11039/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-48686-17, стягнення моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.05.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві (далі ГУ ДФС у м. Києві) було сформовано вимогу №Ф-48686-17 про сплату боргу (недоїмки) на суму 21 030,90 грн станом на 30.04.2019, яку, за твердженням позивача, він отримав лише у травні 2020 року. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на протиправність оскаржуваної вимоги відповідача.

Позивач зазначає, що був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 01.03.2007 року, однак фактично підприємницьку діяльність не здійснював, не відкривав банківського рахунку, не отримував доходів, та відповідно не подавав звітності до контролюючих органів. У зв`язку з цим, за твердженням позивача, податковий орган мав би ініціювати процедуру припинення його підприємницької діяльності.

Також наголошує на тому, що протягом 2018-2020 років перебував у трудових відносинах з різними роботодавцями, які сплачували за нього єдиний соціальний внесок (ЄСВ). У зв`язку з цим вважає, що вимога про сплату ЄСВ є безпідставною, оскільки внесок вже був сплачений у межах його трудових відносин. Крім того, на думку позивача, відповідач не провів належної документальної перевірки, що, на його думку, є обов`язковою умовою для формування вимоги про сплату боргу.

Позивач вважає, що протиправне блокування його карткового рахунку, на який надходить заробітна плата, внаслідок виконання органами державної виконавчої служби цієї вимоги призвело до матеріальних труднощів, психологічного стресу та моральних страждань, що є підставою для додаткового відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/11039/20, вирішено, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/11039/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги.

Цією ж ухвалою суду замінено у справі відповідача Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Відповідач у поданому відзиві на позов не погоджується з вимогами позивача, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно з ч. 12 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску (в редакції чинній з 01.01.2017), фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування зобов`язані сплачувати єдиний внесок незалежно від того, чи здійснюється фактично господарська діяльність. Відсутність доходу не звільняє такого платника від обов`язку сплати внеску в розмірі, не меншому за мінімальний.

Також відповідач стверджує, що нарахування сум ЄСВ здійснюється в автоматичному режимі згідно з даними інтегрованої картки платника та інформаційної системи ДПС, що не суперечить чинному законодавству. Відповідач наголошує, що подання звітності або сплата внеску є обов`язком самого платника, а облік боргу та формування вимоги здійснюється на підставі наявної заборгованості.

Крім того, відповідач зазначає, що станом на дату внесення запису до ЄДР про припинення підприємницької діяльності позивача (22.06.2020) останній не був звільнений від обов`язку зі сплати ЄСВ за попередні періоди, оскільки така заборгованість існувала та була підтверджена даними системи обліку ДПС. Також наголошує, що вимога про сплату боргу була направлена у порядку, визначеному законом, і набула статусу виконавчого документа, переданого до органів виконавчої служби.

Таким чином, відповідач вважає, що вимога сформована в межах повноважень, з дотриманням процедур, передбачених законом, а тому відсутні правові підстави для її скасування, у зв`язку з чим просить прийняти рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Крім того, просить розгляд справи здійснювати в судовому засіданні з викликом сторін, за участі ГУ ДПС у м. Києві.

Суд звертає увагу, що за змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Відтак, заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання про розгляд справи за участю сторін у судовому засіданні не підлягало судом вирішенню по суті.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01.03.2007 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Підприємницьку діяльність позивач припинив 22.06.2020 за власним рішенням.

Як слідує із наданих відповідачем даних Інтегрованої картки платника по єдиному соціальному внеску, заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 21030,90 грн виникла внаслідок нарахування податковим органом позивачу єдиного внеску в мінімальному розмірі, встановленому законодавством за 2017 рік І квартал 2019 року.

Індивідуальним відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (довідка форми ОК-5), наданими суду позивачем, підтверджено, що у спірний період, зокрема: лютий-травень 2018 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю ААЗ Трейдінг-Автолюкс (ідентифікаційний код юридичної особи 40784911); листопад 2018 року перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Украгростратегія (ідентифікаційний код юридичної особи 42011025). За вказані періоди роботодавці сплачували за позивача страхові внески, в тому числі ЄСВ, що підтверджується цими індивідуальними відомостями про застраховану особу.

11.05.2019 ГУ ДФС у м. Києві сформувало вимогу №Ф-48686-17 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 30.04.2019 у сумі 21030,90 грн, відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

У статті 4 Закону №2464-VI наведений перелік платників єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

3гідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений у статті 9 Закону №2464-VI.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, яка діяла до 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з цією ж нормою (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03.10.2017 №2148-VIII, чинній з 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI установлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як визначено пунктами 5, 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI: мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік у 2017 році становив 3200 грн, відповідно до статті 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік у 2018 році - 3723 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік у 2019 році - 4173 грн.

Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22%, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб підприємців), у 2017 році складав 704 грн (3200 грн. х 22%) у місяць, у 2018 році - 819,06 грн (3723 грн. х 22%) у місяць, у 2019 році - 918,06 грн (4173 грн х 22%) у місяць. Такі платники (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) зобов`язані були сплатити єдиний внесок за 2017 рік не пізніше 10.02.2018, а у 2018 - 2020 роках - щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Наказом Міністерства доходів і зборів України №449 від 20.04.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Інструкція № 449).

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 розділу VІ цієї Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Відповідач стверджує, що позивач у 2017-2019 роках (спірний період) належав до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, як фізична особа-підприємець. Всупереч обов`язків платника єдиного внеску, позивач не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за вказаний період: за 2017 рік 8448,00 грн; за І-IV квартали 2018 року 9828,72 грн; за І-IV квартали 2018 року 11016,72 грн, внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи податкового органу та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску у вказаній сумі.

Позивач заперечує свій обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску у вказаний період, посилаючись на те, що у спірний період підприємницькою діяльністю він не займався, доходу не отримував та був певний період найманим працівником, за якого єдиний соціальний внесок сплачували роботодавці.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивач з 01.03.2007 по 22.06.2020 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності.

У період лютий-травень 2018 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю ААЗ Трейдінг-Автолюкс (ідентифікаційний код юридичної особи 40784911), упродовж листопада 2018 року перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Украгростратегія (ідентифікаційний код юридичної особи 42011025), які сплачували за позивача страхові внески, в тому числі ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (довідка форма ОК-5).

Доказів сплати ЄСВ за себе чи роботодавцем за 2017 рік, січень 2018 року, червень грудень 2018 року, січень-березень 2019 року позивач не надав.

Суд зазначає, що у розумінні Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

За визначеннями, наведеним у пунктах 3, 10 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою нарахування, проте за будь-яких умов сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У разі відсутності бази нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір якої не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таке застосування норм Закону №2464-VI відповідає позиції, висловленій Верховим Судом у постанові від 04.12.2019 №440/2149/19. У цій постанові сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як вбачається із наданими позивачем індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5), у період лютий-травень 2018 року, листопад 2018 року роботодавцями позивача як страхувальниками за ОСОБА_1 як за застраховану особу нараховувався та сплачувався єдиний внесок, в розмірі, не менше мінімального.

Відтак, суд вважає, що оскільки позивач у вказаний період був найманим працівником та застрахованою особою у розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за нього в період його працевлаштування щомісяця нараховували та сплачували роботодавці у розмірі не менше мінімального, тому за відсутності доказів здійснення ним підприємницької діяльності з отриманням відповідного доходу від такої діяльності у ці періоди, він не має обов`язку по сплаті єдиного внеску ще і як фізична особа-підприємець у розмірі мінімального страхового внеску. Доказів сплати ЄСВ у мінімальному визначеному розмірі страхового внесок за 2017 рік, січень 2018 року, червень-грудень 2018 року, січень-березень 2019 року позивач суду не надав.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-48686-17 в частині нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 4095,30 грн (за лютий-травень, листопад 2018 року: 5 місяців х 819,06 грн (мінімальний страховий внесок за місяць у 2018 році) = 4095,30 грн) підлягає скасуванню як протиправна.

Інші доводи позивача не спростовують обов`язок сплати ЄСВ у мінімально визначених розмірах.

Відтак, позов необхідно задовольнити частково.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 30 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає.

Водночас позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача в частині нарахування боргу по сплаті ЄСВ у даній справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідача.

Крім того, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У свою чергу, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 30 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки, позивач не навів причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та моральними стражданнями, не вказав, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, розрахунку моральної шкоди та, якими доказами це підтверджується.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На підтвердження сплати судового збору надано квитанцію №91573 від 29.06.2021 про сплату судового збору у сумі 840,80 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, тому сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 163,70 грн.

Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м. Києві від 11 травня 2019 року №Ф-48686-17 в частині нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 4095,30 грн (чотири тисячі дев`яносто п`ять гривень 30 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 163,70 грн (сто шістдесят три гривні 70 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44116011).

Суддя Н. В. Стецик