Постанова № 127509676, 21.05.2025, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/2911/25

Провадження № 3/577/916/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" травня 2025 р. м. Конотоп

Суддя Конотопського міськрайонного суду Кравченко В.О., за участі адвоката Іванцова А.В., розглянувши адміністративні матеріали, які надійшли від командира військової частини НОМЕР_1 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого: АДРЕСА_1 , військовослужбовця НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони батальйону охорони в/ч НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , раніше двічі притягувався до адмінвідповідальності за ч. 1 ст. 172-10 КУпАП згідно постанов суду від 06.02.2025 року та 13.05.2025 року,

за ч. 1 ст. 172-10 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався, в останнє 16.04.2025 року - на 90 діб.

Відповідно до наказу № 818 від 14.05.2025 року «Про складання Військової присяги на вірність Українському народові новим поповненням» згідно з планом комплектування військової частини військовослужбовцями за призовом під час мобілізації, кандидати на проходження військової служби за призовом під час мобілізації були зараховані до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з метою виховання особового складу в дусі патріотизму, відданості Батьківщині та вірності українському народові, солдат за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 мав скласти військову присягу о 10 год. 00 хв. 15.05.2025 року.

15.05.2025 року близько 10 год. 00 хв. старшому стрільцю відділення охорони взводу охорони роти охорони батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 було доведено наказ командира військової частини НОМЕР_1 про необхідність складання військової присяги на вірність Українському народові. Проте, солдат ОСОБА_1 , відмовився виконувати законні вимоги командира, а саме складати військову присягу, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-10 КУпАП.

Під час судового розгляду ОСОБА_1 винним себе не визнав та пояснив, що із релігійних переконань дійсно відмовився виконувати, на його переконання, злочинний наказ командира про складання присяги на вірність українському народові, який зобов`яже його взяти до рук зброю. При цьому додав, що є православним християнином, але до жодної із церковних паств не належить і останній раз відвідував молитовний будинок ще у дитинстві. Стверджує, що від прийняття присяги його захищає ст. 35 Конституції України.

Захисник Іванцов А.В., підтримавши правову позицію підзахисного, просить закрити провадження у справі за відсутністю складу інкримінованого правопорушення.

Вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши представлені докази суд дійшов такого висновку.

Частина 1 ст. 172-10 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира (начальника).

У статті 17 Конституції України закріплено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, відповідно до ст. 65 Конституції України, є обов`язком громадян України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, по всій території України з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.

Відповідно до п. 3 наведеного Указу Президента України, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Положеннями ст. 35 Конституції України унормовано, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України від 23.04.91 № 987 «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Можливість брати участь у богослужіннях та релігійних обрядах під час виконання обов`язків військової служби надається військовослужбовцям з дозволу командира (начальника) військового з`єднання чи частини. Військовослужбовці не мають права відмовлятися або ухилятися від виконання обов`язків військової служби з мотивів релігійних переконань та використовувати службові повноваження для релігійної чи атеїстичної пропаганди. Військовослужбовці мають право на придбання, володіння і використання релігійної літератури будь-якою мовою, а також інших предметів та матеріалів релігійного призначення. Ніхто немає права перешкоджати задоволенню військовослужбовцями своїх релігійних потреб (ч. 2, 3, 4 ст. 6 Закону № 2011).

У ч. 1 ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП).

За змістом ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Із представлених доказів, які фактично не спростовує і сторона захисту, видно, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та перебуває на посаді старшого стрільця п`ятого відділення охорони третього взводу охорони четвертої роти охорони батальйону охорони, вважається таким, що з 29 січня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків (а.с. 20, 21, 22).

За наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 14.05.2025 року № 818 «Про складення Військової присяги на вірність Українському народові новим поповненням», нове поповнення привести до присяги на вірність Українському народові 15.05.2025 року о 10:00 год., зокрема старшого стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , солдата за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 (а.с. 18).

Проте, від виконання цього наказу командира ОСОБА_1 відмовився, що підтвердив у судовому засіданні, внаслідок чого відносно останнього був складений протокол Т0330 № 5 від 16.05.2025 року за ч. 1 ст. 172-10 КУпАП (а.с. 1-6).

Крім того, факт відмови від виконання законних вимог командира щодо необхідності прийняття присяги також підтверджений письмовими поясненнями військовослужбовців (а.с. 11, 12, 13, 14).

Суд зазначає, що під час мобілізації військовозобов`язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.

Перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження.

Відтак, аргументи про те, що релігійні переконання не дозволяють приймати присягу, не можуть бути розцінені судом, як такі, що виключають можливість виконання військовозобов`язаним громадянином України Конституційного обов`язку захищати Батьківщину під час воєнного стану.

З огляду на викладене невизнання провини ОСОБА_1 з посиланням на релігійні переконання, за відсутності належних та допустимих доказів підтверджуючих цю обставину, слід розцінювати, як спосіб захисту, а тому не заслуговує на увагу суду.

Згідно ст. 10 Статуту Збройних Сил України, яка визначає загальні обов`язки військовослужбовців, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України (пункт 4 Положення).

Проте, солдат ОСОБА_1 відмовився виконувати наказ командира про прийняття присяги на вірність Українському народові, чим скоїв правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-10 КУпАП, за яке і повинен понести відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за місцем служби характеризується негативно, протягом незначного проміжку часу вже двічі притягувався до відповідальності за відмову від виконання законних вимог командира, що підтверджено відповідними судовими рішеннями (а.с. 23-24, 25-27), які хоча і не набрали законної сили, проте свідчать про вперте небажання дотримуватись правил військової служби, умисне ігнорування конституційного обов`язку по захисту Батьківщини, підрив дисципліни.

Пом`якшуючих обставин не встановлено.

Згідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

З урахуванням викладеного суд дійшов переконання, що для досягнення мети стягнення, а саме запобігання вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами необхідно призначити покарання у вигляді арешту з утриманням на гауптвахті.

Керуючись ч. 1 ст. 172-10 , ст.ст. 221, 283-284 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винним за ч. 1 ст. 172-10 КУпАП застосувавши стягнення у вигляді арешту з утриманням на гауптвахті на строк сім діб.

Строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного приведення постанови до виконання.

Стягнути з ОСОБА_1 у прибуток держави судовий збір в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять грн. 60 коп.) - (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106. Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). Код банку отримувача (МФО): 899998. Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001. Код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Конотопський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня винесення.

Суддя: В. О. Кравченко