Рішення № 127503288, 20.05.2025, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/246/25

Провадження 2/465/1799/25

РІШЕННЯ

Іменем України

20.05.2025 м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі головуючої судді Кушнір Б.Б., за участю секретаря судового засідання Швед О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів» про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_1 (далі також позивач)- адвокатПрокопчук А.В., звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів» (далі також ТзОВ «Фіакр-Львів», відповідач) про відшкодування шкоди, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 128 131,66 гривень, а також просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 18 липня 2024 року за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 60 відбулась ДТП за участю автобуса БАЗ А079 р.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 , автомобіля КІА RІО р.н. НОМЕР_2 , автомобіля Skoda Octavia р.н. НОМЕР_3 , та автомобіля BMW М2 р.н. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП водій автобуса ОСОБА_2 помер, пасажири транспортних засобів отримали тілесні пошкодження, а автомобілі зазнали значних технічних пошкоджень.

30 серпня 2024 року було винесено постанову про закриття кримінального провадження №12024141410000623, відповідно до якої причиною настання дорожньо-транспортної пригоди з технічної точки зору стала не відповідність дій водія автобуса БАЗ А079 (маршрут № 41), реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 , в частині невідповідності технічним вимогам 13.1 Правил дорожнього руху.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 , як власнику автомобіля марки BMW М2 р.н. НОМЕР_4 , завдана значна матеріальна шкода. При цьому, оскільки цивільно-правова відповідальність БАЗ А079 (маршрут № 41), реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент настання випадку була застрахована в СК «ББС Іншуранс» за полісом №221957602, страховик позивачу здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 111730,44 гривень. Натомість вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження №135 від 29.08.2024 становить 235412,10 гривень. Вартість проведення експертного дослідження становить 6000 гривень. Оскільки ОСОБА_2 на момент ДТП виконував службові обов`язки водія ТзОВ «Фіакр-Львів», тому на думку позивача, слід стягнути відповідача 123681,66 гривень майнової шкоди, як різницю між вартістю відновлювального ремонту та страховим відшкодуванням, а також у зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, позивач поніс витрати на оплату послуг евакуатора у розмірі 2 450 гривень, послуги арешт майданчику у розмірі 2 000 гривень, що разом становить 128131 гривень, а також судові витати. У зв`язку з чим, просить позов задоволити.

Ухвалою судді від 16.01.2025 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 14.02.2025 клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено.

14.03.2025 представник відповідача ТзОВ «Фіакр-Львів» з використання сервісу «Електронний суд» на виконання ухвали суду від 14.02.2025 подав клопотання разом із витребуваними доказами.

Ухвалою суду від 20.03.2025 закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду по суті.

09.04.2025 розгляд справи не відбувся у зв`язку із перебуванням судді на лікарняному.

12.05.2025 представником позивача подано через систему «Електронний суд» заяву, згідно якої просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 19219,75 гривень.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, натомість представником позивача подано через систему «Електронний суд» заяву від 20.05.2025, згідно якої просить проводити судовий розгляд без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та заявлене клопотання про стягнення судових витрат підтримують.

Відповідач в судові засідання повторно не з`явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, зокрема шляхом надіслання за його місцезнаходженнямзгідно зЄдиним державнимреєстром юридичнихосіб,фізичних осіб-підприємців тагромадських формувань м. Львів, вул. Федьковича, буд. 34 Б копії ухвали про відкриття провадження з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів та судової повістки, які отримано відповідачем 28.03.2025, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором № 0610224985072, а також підтверджується довідками про доставку судових повісток до електронного кабінету відповідача. Відзиву на позов не подав.

За таких обставин суд вважає, що справу слід слухати за відсутності сторін на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.

У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає часткового задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 18.07.2024 близько 09:50 год. за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 60 відбулась ДТП (зіткнення транспортних засобів) за участю автобуса БАЗ А079 р.н. НОМЕР_1 (маршруту №41) під керуванням водія ОСОБА_2 , автомобіля «КІА RІО» р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , автомобіля марки «Skoda Octavia» р.н. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_4 , та автомобіля «BMW М2» р.н. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП водій автобуса ОСОБА_2 помер, пасажири транспортних засобів отримали тілесні пошкодження, а автомобілі зазнали значних технічних пошкоджень.

Постановою слідчого ВРЗ СТ СВ ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області старшого лейтенанта поліції Думича А.І. від 30.08.2024 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024141410000623 від 18.07.2024, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України

В постанові про закриття кримінального провадження від 30.08.2024 слідчим зазначено, що в ході досудового розслідування встановлено, що причиною настання дорожньо-транспортної пригоди з технічної точки зору стала не відповідність дій водія автобуса БАЗ А079 (маршрут № 41), реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 , в частині невідповідності технічним вимогам 13.1 Правил дорожнього руху.

Отже, зібраними у справі доказами підтверджується наявність вини водія у завданні пошкоджень автомобілю марки BMW 228і, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

На виконання ухвали суду від 14.02.2025, відповідачем надано копіювиписки знаказу №89-кпро прийняттяна роботувід 08.05.2013,копію випискиз наказу№47-кпро припиненнятрудового договоруу зв`язкуіз смертювід 25.07.2024,копію випискиз наказу№7-кпро закріпленнявід 08.05.2023;трудовий договірвід 08.05.2013,які свідчатьпро перебування ОСОБА_2 на моментДТП у трудовихвідносинах зТзОВ «Фіакр-Львів».

Відповідно докопії свідоцтвапро реєстраціютранспортного засобу НОМЕР_5 ,автобус БАЗА079,реєстраційний номер НОМЕР_1 ,належить ТзОВ «Фіакр-Львів».

Оскільки намомент ДТПцивільно-правовавідповідальність власникатранспортного засобуТзОВ «Фіакр-Львів», була застрахована у страховій компанії СК «ББС Іншуранс» за полісом №221957602, страховик позивачу здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 111730,44 гривень, що підтверджується зарахування коштів на картковий рахунок позивача, наданого позивачем з мобільного додатку.

Відповідно до висновку №135, складеного 29.08.2024 судовим експертом Вербовим В.В. вартість відновлювального ремонту автомобіля BMW 228і х Drive, реєстраційний номер НОМЕР_4 , на момент дослідження становить 235412,10 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

При цьому, експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду (ч.6 ст.106 ЦПК України).

У висновку судового експерта №135 від 29.08.2024 зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний висновок за ст.384 КК України.

Отже, позивачем надано докази на підтвердження завданих йому збитків, при цьому належних та допустимих доказів, які б спростовували визначений розмір збитків, як підстави для зменшення визначення розміру збитків, відповідачем не надано, хоч це згідно приписів ст. 81 ЦПК України, є його обов`язком.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц (провадження № 61-4463св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц (провадження № 61-34581св18).

Відтак, висновок судового експерта №135 від 29.8.2024 є належним і допустимим доказом вартості відновлювального ремонту автомобіля BMW 228і, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Абзац 2 частини 1 ст.1192ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі №6-108цс13, підтриманою у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №373/1773/18-ц (провадження № 61-17948св19), від 20 листопада 2019 року у справі №501/2298/16-ц (провадження № 61-31268св18), від 5 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц (провадження № 61-11969св18).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №914/820/17).

Оскільки у цій справі суд установив, що на момент ДТП її винуватець ОСОБА_2 був працівником (водієм) ТзОВ «Фіакр-Львів» і виконував свої трудові обов`язки, відповідно відповідальним за завдану ним шкоду є роботодавець, тобто відповідач у справі ТзОВ «Фіакр-Львів».

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зістаттею 1194 ЦК Українивідшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження №61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження N 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі №370/2787/18 (провадження №61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі №753/4696/16-ц (провадження №61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі №755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі №756/2632/17 (провадження N 61-12032св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) викладено висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст.37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 686/17155/15-ц від 03.10.2018 правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Установивши, що вартість майнового збитку, завданого особою пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром понесених витрат та отриманим страховим відшкодуванням.

Отже, за загальним правилом, потерпіла особа має право на відшкодування завданих їй збитків у повному розмірі, а вищенаведені норми матеріального права встановлюють спеціальний порядок відшкодування такої шкоди, а саме: в межах лімітів відповідальності страховика відшкодування завданої потерпілій особі шкоди здійснюється страховиком, а у випадку якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика відшкодування здійснюється винною особою в межах суми, яка становить різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

За таких обставин, потерпіла особа наділена правом на стягнення з винної особи завданих збитків в межах суми, яка становить різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, і це право може використовуватися такою особою як після отримання всієї суми страхового відшкодування від страховика, так і як самостійна вимога.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21 грудня 2020 року №911/286/20, від 13.03.3018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17.

Оскільки, збитки позивачу внаслідок пошкодження у ДТП автомобіля BMW 228і, реєстраційний номер НОМЕР_4 завдано працівником (водієм) ТзОВ «Фіакр-Львів» ОСОБА_2 під час виконання ним своїх трудових обов`язків, а згідно з висновком №135, складеним 29.08.2024 судовим експертом Вербовим В.В., вартість відновлювального ремонту пошкодженого в ДТП транспортного засобу позивача BMW 228і, реєстраційний номер НОМЕР_4 , становить 235412,10 грн., тому з відповідача ТзОВ «Фіакр-Львів» слід стягнути на користь позивача різницю між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та страховим відшкодуванням у розмірі 123 681,66 гривень.

Щодо стягнення витрат на оплату послуг евакуатора у розмірі 2 450 гривень та послуг арешт майданчика у розмірі 2 000 гривень суд зазначає таке.

Згідно з статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV,у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, витрати на оплату послуг евакуатора у розмірі 2 450 гривень та послуг арешт майданчику у розмірі 2 000 гривень відшкодовуються страховиком та лише у випадку, якщо у страховика не виник обов`язок з відшкодування цих витрат або розмір таких витрат перевищує ліміти страхового відшкодування, потерпіла сторона набуває прав вимоги таких витрат до винної особи.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення власницею пошкодженого транспортного засобу (позивачкою), страховика про настання ДТП та звернення з вимогою про відшкодування витрат на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плати за послуги стоянки (зберігання), тобто здійснення всіх дій для встановлення та виплати страхового відшкодування і відповідних виплат, в т.ч. по евакуації та витрат за зберігання (стоянки), або відмову у виплаті вказаних витрат, з обґрунтуванням причин відмови страховика у таких виплатах.

Тобто, матеріалами справи не підтверджено, що вказані витрати на оплату послуг евакуатора у розмірі 2 450 гривень та послуг арешт майданчику у розмірі 2 000 гривень не увійшли в розмір страхового відшкодування.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що покладення на винну особу відшкодування таких витрат не відповідає вимогам закону, тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з вищевказаних підстав.

Згідно зі ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права .Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення позову частково.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України, суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

В силу положень ст.17Закону України«Про виконаннярішень ізастосування практикиЄвропейськогоСуду зправ людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенціїпро захистправ людиниі основоположнихсвобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіспроти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковостідля цьогосуду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати занадані послуги,що співставна з«гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір,відповідно доякого клієнтпогоджується сплатити адвокату як гонорар відповіднийвідсоток суми,якщо такабуде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вониє юридичнодійсними,можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але йураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).

Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Звертаючись даним позовом до суду та заяву про понесення таких витрат, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19219,75 гривень.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги №21/24 від 01.08.2024, укладений між адвокатом Прокопчук А.В. та ОСОБА_1 , рахунок №02/04/2025 від 30.04.2025 та детальний опис від 30.04.2025, до яких розмір гонорару становить 19219,75 гривень.

На підтвердження повноважень представника надано суду ордер про надання правничої допомоги від серія ВС №1301469 від 10.01.2025, виписаний на підставі договору про надання правничої допомоги №21/24 від 01.08.2024.

Як встановлено в ч. 4 ст. 58 ЦК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Таким чином,повноваження адвоката Прокопчук А.В., як представника позивача підтверджені в порядку, встановленому чинним цивільним процесуальним законодавством. Подання суду інших документів з цією метою не передбачене.

Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Тобто, попередня консультація клієнта, надання правової оцінки ситуації, звернення з адвокатським запитом до прийняття адвокатом на себе обов`язку представництва та роботи у певній справі клієнта, до погодження сторонами умов договору, зокрема в частині оплати, звісно вони вважаються послугами адвоката, але не можуть бути віднесені до правничої допомоги як судові витрати. Це не судові витрати, що мають відшкодовуватись другою стороною судового спору як витрати на професійну правничу допомогу.

Вивчення документів та нормативних актів, надання оцінки ситуації є невід`ємною частиною роботи адвоката перед прийняттям ним рішення щодо співпраці з клієнтом та погодження самим клієнтом на умови роботи адвоката.

Фактичне надання адвокатом послуг може мати місце й тоді, коли він фактично надав консультацію, вчинив певні дії, але клієнт не бажає продовжувати роботу з цим адвокатом, не просить далі скласти позов, здійснювати подальше представництво в суду. Тому вартість цих послуг має залишатися за клієнтом, який, прийшовши до адвоката, отримує послуги консультації.

Ці послуги могли б лише включатись до складання позовної заяви, але не окремо.

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Взявши доуваги рівеньскладностіюридичноїкваліфікації правовідносинусправі,обсяг таобґрунтованість підготовленихтаподанихдо судупозивачемзаявта матеріалів,їхзначеннядля вирішенняспору,зурахуваннямкритеріїв реальностіадвокатськихвитрат (встановленняїхньоїфактичностіта неминучості)тарозумностіїх розміру,суддійшоввисновку,щозаявленийдо стягненнярозмірвитратна правовудопомогу не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.

Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами та задоволення позову частково, та враховуючи, що судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, відсутністю здійснених запитів здійснених з боку адвоката, та враховуючи, що представник позивача жодного разу не брав участі в судових засіданнях, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 10 000 гривень.

Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Що стосується вимоги позивача про стягнення на його користь витрат, понесених на проведення експертного дослідження до звернення до суду у розмірі 6000 гривень, то така задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 3статті 133 ЦПК Українидо витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.

Згідно з приписами пункту 1 частини 2статті 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

Експертиза проводилася з метою отримання доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог до відповідача і висновок експерта за наслідком проведення цієї експертизи судом взято до уваги, однак зазначені судові витрати не підтверджені документально, матеріали справи не містять квитанції чи розрахункових документів на підтвердження оплати експертного дослідження на суму 6000 гривень, оскільки наданий до позову рахунок-фактура не є належним доказом понесення таких витрат позивачем.

Інших доказів оплати вартості експертизи в розмірі 6000грн. позивачем до матеріалів справи не долучено.

Згідно з п. 3 ч. 2ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позовуна обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 281,31 гривень, як передбачено статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

Ціна позову визначена позивачем сумою стягнення 128131,66 гривень.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягує із відповідача на користь позивача документально підтверджені витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 1236,81 гривень (123 681,66 *1 281,31/128131,66).

Керуючись ст.ст.4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України, -

у х в а л и в :

Позов частково задовольнити.

Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«Фіакр-Львів»на користь ОСОБА_1 майновушкоду,завдану внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди урозмірі 123681,66гривень, суму сплаченого судового збору в розмірі 1236,81 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень, а всього разом 135 918 (сто тридцять п`ять тисяч дев`ятсот вісімнадцять) гривень 47 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів», код ЄДРПОУ 03114848, місцезнаходження: м. Львів, вул. Федьковича, буд. 34Б.

Дата складення повного судового рішення 20.05.2025.

Суддя Кушнір Б.Б.