Рішення № 127473746, 20.05.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 рокуСправа №160/285/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Синельниківської районної військової адміністрації Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Синельниківської районної військової адміністрації Дніпропетровської області, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Синельниківської районної військової адміністрації Дніпропетровської області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про заміну виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу у зв`язку із релігійними (біблійними) переконаннями та звільнення від призову на військову службу за мобілізацією під час воєнного стану та зобов`язати Синельниківську районну військову адміністрацію Дніпропетровської області (вул. Європейська, 3, м. Синельникове, 52500, код ЄДРПОУ 04052376) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про заміну виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу у зв`язку із релігійними (біблійними) переконаннями та звільнення від призову на військову службу за мобілізацією під час воєнного стану, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у цьому рішенні.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив наступне. ОСОБА_2 з 2016 р. є членом та обіймає посаду громадянського капелана-госпітольєр релігійної громади «Нове покоління», бере активну участь в її духовному та соціальному служінні народу України. За своїм віровченням та зареєстрованим статутом релігійна громада відноситься до християнської харизматичної протестантської церкви. Віровчення релігійної громади закликає не використовувати зброю проти інших людей та не бути співучасником вбивства людей, що унеможливлює виконання позивачем військового обов`язку. При цьому, Синельниківською районною військовою адміністрацією Дніпропетровської області відмовлено в задоволенні заяви позивача про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддямизазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні, залучено до участі у справі як відповідача-2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

04.02.2025 р. від Синельниківської районної військової адміністрації Дніпропетровської області надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечував. В обґрунтування заперечень зазначив наступне. Альтернативна служба, а саме її застосування, є заміщенням проходження строкової військової служби в мирний час, заміна військової служби альтернативною (невійськовою) під час війни, українським законодавством не передбачена. Дії Синельниківської районної військової адміністрації, що стосувалися розгляду заяви про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з релігійними переконаннями відбувалися у чіткій послідовності з нормами діючого законодавства України.

Відповідачем-2 у встановлений строк відзиву на позов не надано.

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства Україниза правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства Українипри розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 є капеланом капеланської служби Харизматичної Євангельської Церкви України капелан-доброволець госпітальний з 18.12.2024 р.

Відповідно до довідки релігійної громади «Нове покоління» ОСОБА_1 з 2016 р. є членом релігійної громади «Нове покоління» та з 2022 р. займає посаду капелана в релігійній громаді.

ОСОБА_2 звернувся до Синельниківської районної військової адміністрації Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявами про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою за релігійними переконаннями.

Листом Синельниківської районної військової адміністрації Дніпропетровської області в задоволенні заяви позивача відмовлено та вказано, що альтернативна служба, а саме її застосування, є заміщенням проходження строкової військової служби в мирний час, заміна військової служби альтернативною (невійськовою) під час війни, українським законодавством не передбачена.

Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у заміні виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Згідно ізстаттею 65 Конституції Українизахист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно достатті 35 Конституції Україникожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Згідно з положеннямистатті 64 Конституції Українив умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63цієїКонституції.

Відповідно достатті 106 Конституції УкраїниПрезидент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України,Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202, затвердженимЗаконом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє станом на день розгляду справи.

Водночас,Указом Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженимЗаконом України від 03.03.2022 року № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

У відповідності до частини 1статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ(далі - Закон №2232-ХІІ в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 3статті 1 Закону №2232-ХІІвійськовий обов`язок включає проходження військової служби.

Згідно з частиною 2статті 1 Закону №2232-ХІІвійськовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Приписамистатті 3 Закону №2232-ХІІпередбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби єКонституція України, цей Закон,Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною 1статті 15 Закону №2232-ХІІна строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ(далі - Закон №3543-ХІІ в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).

Відповідно до частини 8статті 4 Закону №3543-ХІІз моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІвстановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбаченихзакономвипадках.

Пунктом 4статті 1 Закону №2232-ХІІвизначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно зКонституцією УкраїнитаЗаконом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно доКонституції Українимає бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначеніЗаконом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 року №1975-ХІІ(далі - Закон №1975-ХІІ).

Відповідно достатті 1 Закону №1975-ХІІальтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно ізстаттею 2 Закону №1975-ХІІправо на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною 1статті 4 Закону №1975-ХІІвизначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (ч. 2ст. 4 Закону №1975-ХІІ).

Відповідно достатті 5 Закону №1975-ХІІальтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

10.11.1999 року постановою Кабінету Міністрів України №2066 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення №2066).

Згідно з пунктами 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1статті 77Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77Кодексу адміністративного судочинства України).

Оцінюючи усі докази по справ у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Позивач, посилаючись на обставини того, що належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, що унеможливлює виконання позивачем військового обов`язку, вважає, що має право на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Тобто, у спірному випадку позивач не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, що дає право на заміну такої служби альтернативною.

Суд звертає увагу на те, щоЗаконом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.

При цьому, відповідно до частини 3статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Суд також зазначає, щоЗаконом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"не передбачено можливості надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, як і не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.

Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу"також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023 року та Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №600/6126/23-а від 04.07.2024 року, №120/9844/24 від 03.02.2025 року які, у відповідності до ч. 5ст. 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, відмовляючи позивачу у заміні виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта Законами України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно дост. 139 Кодексу адміністративного судочинства Українив разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень.

Керуючись статтями2,72-77,139,243-246,255,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Синельниківської районної військової адміністрації Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбаченістаттею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук