Рішення № 127458877, 14.05.2025, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.05.2025м. СумиСправа № 920/433/25

Господарський суд Сумської області у складі

судді Резніченко О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Бублик Т.Д.,

розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 42399676)

до відповідача: Комунального підприємства «Ромнитеплосервіс» Роменської міської ради (вул. Щербакова, буд. 14, м. Ромни, Сумська область, 42000, код ЄДРПОУ 30880163)

про стягнення 809697 грн 17 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Жигадло І.Б. (в режимі відеоконференції)

від відповідача: Беседа В.К. (в режимі відеоконференції)

Щебетун О.Л.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просиd суд стягнути з відповідача 1650231,76 грн заборгованості по договору постачання природного газу №6086-ТКЕ(23)-29 від 18.09.2023, а саме: 846354,89 грн основного боргу, 496 744,64 грн. пеня, 69017,77 грн 3% річних, 238114,46 грн. інфляційних втрат. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору за подання цього позову в розмірі 19 802,78 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між сторонами укладено договір постачання природного газу, відповідачу за період: березень - квітень 2024 поставлено природний газ на загальну суму 977855.27 грн. Відповідач газ спожив, однак з позивачем розрахувався не повному обсязі, що є порушенням умов Договору. Тому зазначене є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача боргу, інфляційних збитків, 3% річних та пені.

Відповідач підтвердив факт укладення договору постачання природного газу №6086-ТКЕ(23)-29 від 18.09.2023, визнав факт постачання йому позивачем природного газу на загальну суму 6541601,91 грн та зазначив про повну сплату суми основного боргу в розмірі 846354,89 грн після відкриття провадження у справі, про що зазначено у відзиві на позовну заяву від 31.03.2025 (а.с. 79-80). Крім того, зазначив, що кошти, які надходять на відкриті небюджетні рахунки за оплату послуг постачання теплової енергії, сплачені споживачами КП Ромнитеплосервіс РМР є недостатніми для дотримання умов Договору в пункті 5.1. Підприємство не контролює рівень надходжень коштів на рахунки, тому розрахунки за придбані обсяги природного газу виконує при надходженні грошових переказів. Враховуючи викладене, просить суд відмовити в позові в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних збитків повністю.

04.04.2025 позивачем було подано заяву про збільшення або зменшення/збільшення розміру позовних вимог (вх №15869, 1871), у якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 809 697,17 гривень, у тому числі:

- пеня у сумі 496744,64 грн (період нарахувань не змінено),

- три проценти річних у сумі 70 301,52 грн (нараховані по 25.03.2025);

- інфляційні втрати у сумі 242 651,01 грн (нараховані по 28.02.2025).

Просить також стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору за подання цього позову в розмірі 9 716,37 грн., а також винести ухвалу про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» з Державного бюджету судового збору в розмірі 10 086,41 грн.

Рух справи та процесуальні дії суду

Ухвалою суду від 21.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 21.04.2025.

У судовому засіданні 21.04.2025 прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та постановлено вважати предметом спору стягнення 809697 грн 17 коп., з яких: 496 744,64 грн пеня, 70 301,52 грн 3% річних, 242651,01 грн інфляційних збитків; закрите підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 14.05.2025.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.05.2025 заявив усне клопотання про зменшення розміру пені, посилаючись на скрутне фінансове становище підприємства та великий розмір дебіторської заборгованості населення споживачів послуг КП «Ромнитеплосервіс» РМР.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

18.09.2023 між сторонами був укладений договір постачання природного газу №6086-ТКЕ(23)-29 (далі за текстом «Договір»). Вищезазначений факт підтверджується копією Договору (а.с.51-58). До Договору сторонами вносились зміни, що підтверджується копією Додаткової угоди №1 від 19.01.2024 (а.с.60).

Сторонами суду не надано доказів, що Договір визнавався недійсним у судовому порядку, а тому Договір підлягав обов`язковому виконанню сторонами.

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач (постачальник) зобов`язується поставити відповідачу (споживач), який є виробником теплової енергії в розумінні п.п. 1) п. 4 Положення, природний газ, а відповідач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується відповідачем для власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу (п. 1.2).

Згідно з умовами п. 3.5. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до пункту 5.1 Договору Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:

- оплата 70% вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;

- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що на виконання умов Договору, ним було передано у власність Відповідача природний газ на загальну суму 6541601,91 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за жовтень 2023-квітень 2024, підписаними належним чином обома сторонами (а.с. 61-71).

Проте відповідач розраховувався за отриманий природний газ з порушенням строків, передбачених п. 5.1. договору та не в повному обсязі, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовом 20.03.2025 та заявляв вимоги про стягнення 846354 грн 89 коп. основного боргу за березень-квітень 2024 (станом на 15.02.2025).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Як було встановлено судом вище та не заперечується сторонами, що після відкриття провадження у справі відповідачем було сплачено суму основного боргу в розмірі 846354 грн 89 коп., що підтверджується виписками з рахунка відповідача за період з 17.02.2025 по 26.03.2025 (а.с. 85-96).

Тому, станом на момент розгляду справи, 14.05.2025, основний борг відповідача відсутній, у зв`язку з чим позивачем було подано заву про зменшення розміру позовних вимог в цій частині (вх №1869, 1871 від 04.04.2025), яка була прийнята до розгляду в судовому засіданні 21.04.2025.

Стосовно вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних збитків.

Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо своєчасної та повної оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь Позивача пеню, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно зі ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Пунктом 7.2 Договору встановлено, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок пені, 3% річних та інфляційних збитків додано до заяви про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 121-124).

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 70301 грн 52 коп. 3% річних (загальний період з 16.12.2023 року 25.03.2025 року по кожному факту прострочення окремо) та 242651 грн 01 коп. інфляційних збитків (загальний період з 01.01.2024 року 28.02.2025 року по кожному факту прострочення окремо) є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем та те, що право на стягнення пені самостійно встановлено сторонами у Договорі, вимога позивача про стягнення з відповідача 496744 грн 64 коп пені (загальний період з 16.12.2023 року 25.03.2025 року по кожному факту прострочення окремо) є правомірною та обґрунтованою.

Щодо усного клопотання представника відповідача про зменшення розміру пені, яке було заявлене у судовому засіданні 14.05.2025.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

У зв`язку з викладеним суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Враховуючи викладене вище, суд приймає до уваги відсутність доказів на підтвердження понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань по Договору або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв`язку з діями відповідача, скрутне фінансове становище відповідача, ступінь виконання основного зобов`язання, суд вважає за доцільне зменшити розмір нарахування пені на 50%, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 248372 грн 32 коп.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зі змісту п. 1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи те, що позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог та про повернення з державного бюджету судового збору (вх №1869, 1871 від 04.04.2025), суд вважає правомірною та задовольняє заяву позивача про повернення з бюджету судового збору в розмірі 10086 грн 41 коп. (платіжна інструкція №0000026484 від 21.02.2025).

Враховуючи те, що позовні вимоги судом визнано судом обґрунтованими (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), витрати зі сплати судового збору в розмірі 9716 грн 37 коп. покладаються на відповідача.Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального підприємства «Ромнитеплосервіс» Роменської міської ради про стягнення 809697 грн 17 коп. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства «Ромнитеплосервіс» Роменської міської ради (вул. Щербакова, буд. 14, м. Ромни, Сумська область, 42000, код ЄДРПОУ 30880163) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 42399676) 248372 грн 32 коп. пені, 70301 грн 52 коп. 3% річних, 242651 грн 01 коп. інфляційних втрат, 9716 грн 37 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Клопотання представника відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задовольнити. Зменшити розмір пені на 50%.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» з Державного бюджету України 10086 грн 41 коп. судового збору, про що постановити ухвалу після набрання рішенням законної сили.

5. Видати позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7.Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.

Повне судове рішення складено 20.05.2025.

СуддяО.Ю. Резніченко