Рішення № 127441186, 12.05.2025, Турківський районний суд Львівської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2025 м. Турка

Турківський районний суд Львівської області в складі:

головуючий суддя ФеренцР.І.,

секретар судового засідання БаранишинД.В.,

Справа № 458/246/25

Провадження №2/458/121/2025

за участі сторін цивільного провадження:

позивач товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» повноважний представник не прибув,

відповідач ОСОБА_1 не прибув,

розглянувши в м.Турка Самбірського району Львівської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін за позовом товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.03.2025року засобами поштового зв`язку АТ«Укрпошта» в Турківський районний суд Львівської області через представника позивача адвоката БілиновуА.В. надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» грошові кошти в розмірі 30000грн та судові витрати.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2025року у провадження судді Турківського районного суду Львівської області ФеренцР.І. передана дана справа.

Предметом позову є стягнення коштів.

Зазначений спір відповідно до вимог ст..19 ЦПК України належить до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, оскільки ч.1 ст.19 ЦПК Українипередбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідност.23 ЦПК Україниусі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності. Підсудність є розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Територіальна підсудність є підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа. Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», яка набрала чинності 19.07.2020року, в Україні утворено 136 нових та ліквідовано 490 районів, в тому числі, ліквідовано Турківський район Львівської області та утворено Самбірський район (з адміністративним центром у місті Самбір) у складі територій Бісковицької сільської, Боринської селищної, Добромильської міської, Новокалинівської міської, Ралівської сільської, Рудківської міської, Самбірської міської, Старосамбірської міської, Стрілківської сільської, Турківської міської, Хирівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3.1 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020року №807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022року №2102-IX, який був продовжений неодноразово та діє на цей час.

Позовна заява подана особою, яка згідно вимог ст.47 ЦПК Українинаділена цивільною процесуальною дієздатністю.

У зв`язку з вищевказаним, справа підсудна Турківському районному суду Львівської області, оскільки ст.ст.23,27 ЦПК України передбачено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування такої особи.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ СТОРІН ПО СПРАВІ.

Позиція особи, яка подала позов.

Позивач свої вимоги мотивує тим, що між товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» та товаристом з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс» (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 208577230 від 12.04.2022 року, за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля автомобіля «Пежо 301» державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 . 09.11.2022 року о 17.42 год в с. Зимна Вода по вул. Шухевича сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «ВАЗ 21063» державний реєстраційнийномер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «Пежо 301» державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 , який належить ТОВ «УЛФ-Фінанс». Згідно з постановою Пустомитівського районного суду Львівської області по справі № 450/3814/22 від 03.02.2023 року особою, винною у скоєнні ДТП, є ОСОБА_1 , якого було притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Зіткнення відбулося в результаті порушення відповідачем ОСОБА_1 Правил дорожнього руху. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Позивача 10.11.2022 року звернувся в ТДВ СК «Альфа-Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування. Відповідно до ремонтної калькуляції № 64-D_11/06 від 15.12.2022 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Пежо 301» державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 становить 56004,25 грн. Відповідно до угоди про розмір страхового відшкодування від 23.03.2023 року вартість матеріального збитку та розмір страхового відшкодування становить 30000 грн. 17.04.2023 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 30000,00 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач в судове засідання не прибув, відзиву на позовну заяву до суду не надсилав, а також повідомлення про іншу адресу його проживання, клопотання про відкладення судового розгляду також не заявлялося, заяви із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не надсилав. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, шляхом направлення судових повісток на адресу його останнього відомого місця проживання.

08.04.2025 року відповідач надіслав письмові пояснення, якими висловив свою позицію про те, що сума грошових коштів в розмірі 30000грн не підтверджена належними доказами, просив відмовити позивачу в задоволенні вимог щодо стягнення коштів на правничу допомогу в повному обсязі, проводити розгляд справи в його відсутності.

Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивачем 04.03.2025року подано позовну заяву.

04.03.2025року разом з позовом представником позивача було подано клопотання про розгляд справи без участі представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду, погоджується на слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від представника позивача інших клопотань і заяв на адресу суду не надходило.

Відповідач відзиву та документів до суду не надсилав, 08.04.2025 року подав письмові пояснення з приводу позовних вимог, заяви із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не надсилав.

Процесуальні дії у справі.

Судом вживалися заходи до отримання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особивідповідача, з приводу чого постановляється ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.8 ст.187 ЦПК України судом засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» отримано відповідь №1169837 від 04.03.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до якої місце реєстрації відповідача АДРЕСА_1 .

Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 07.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відповідачу визначено строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, надіслання копії такого відзиву та доданих до нього документів позивачу і суду, право подати зустрічний позов в строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення. Сторонам роз`яснено що суд має право вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

12.05.2025 року у справі постановлено ухвалу, якою призначено провести заочний розгляд справи.

Судові засідання по справі були призначені 08.04.2025року, 15.04.2025року, 22.04.2025року, 12.05.2025року.

Сторони по справі про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином і в передбачений законом порядок, що підтверджується судовою повісткою скерованою на їхнє ім`я.

Враховуючи неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд керується вимогами ч.1ст.223 ЦПК України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно вимогст..131 ЦПК Українипередбачено, що учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеномуст.19 ЦПК України за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з п. 4 ч. 8ст.128 ЦПК Україниднем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Вимогамист.128 ЦПК Українипередбачено, що відповідач викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Суд враховує те, що рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" доставлятимуться відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, а згідно п.82 згаданих Правил Рекомендовані листи з позначкою Судова повістка, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Судова повістка. Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою Судова повістка, працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Суд вважає, що немає порушення прав сторін, оскільки справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані щодо своєчасного повідомлення особи про місце і час розгляду справи та якщо не надійшло клопотання про відкладення цього розгляду.

Враховуючи норми процесуального закону, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за того, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, який не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки, відповідач не подав відзив, позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За згодою позивача суд вирішив ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та в порядку, передбаченомуст.280 ЦПК України.

Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність сторін по справі, суд враховує практику Європейського суду з прав людини стосовно критеріїв розумних строків, поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу (рішення у справах «Федіна проти України» від 02.09.2010 року, «Смірнова проти України» від 08.11.2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 року тощо), а також приймаючи до уваги рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» яким наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у справі даних і доказів. Окрім цього, як зазначив ЄСПЛ у справі "Каракуця проти України" (заява №18986/06; п.57) суд зазначив, що це є обов`язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (Teuschler v. Germany, №47636/99; Sukhorubchenko v. Russia, №69315/01, § 48; Gurzhyy v. Ukraine, №326/03.). Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п.35 рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Подібна позиція цього суду викладена, також у рішеннях у справах "Олександр Шевченко проти України" (заява N 8371/02, п.27, та "Трух проти України" заява N 50966/99), де суд наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Судом при розгляді даної справи враховано позицію Верховного Суду відображену в п.34 постанови від 12.03.2019 року по справі №910/9836/18 де зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004 року).

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з ч.4ст.223 ЦПК Україниу разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Водночас, відповідно до вимог ч.2ст247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положеньЦПК Українирозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи, відповідні до них правовідносини та зміст спірних правовідносин.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що між приватним товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» та товаристом з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс» (Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 208577230 від 12.04.2022 року, за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля автомобіля «Пежо 301» державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 .

09.11.2022 року о 17.42 год в с. Зимна Вода по вул. Шухевича сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «ВАЗ 21063» державний реєстраційнийномер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «Пежо 301» державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 в результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

В момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу Алкотест ARAM 2268, що підтверджується тестом № 5642 від 09.11.2022 року, результат огляду становить 3,15 % проміле.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 а) ПДР України за що передбачена відповідальнцсть за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Згідно з постановою Пустомитівського районного суду Львівської області по справі № 450/3814/22 від 03.02.2023 року особою, винною у скоєнні ДТП, є ОСОБА_1 , якого було притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Зіткнення відбулося в результаті порушення відповідачем ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, що підтверджено відповідно до довідок Національної поліції Львівської області, схеми місця ДТП, та постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 03.02.2023 року мала місце з вини водія ОСОБА_1 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

10.11.2022 року потерпіла особа, власник транспортного засобу ТОВ «УЛФ-Фінанс» звернувся в ТДВ СК «Альфа-Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування.

За умовами Договору страхування було складено страховий акт.

Відповідно до ремонтної калькуляції № 64-D_11/06 від 15.12.2022 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Пежо 301» державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 становить 56004,25 грн.

Відповідно до угоди про розмір страхового відшкодування від 23.03.2023 року вартість матеріального збитку та розмір страхового відшкодування автомобіля «Пежо 301» державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 за страховим випадком, що стався 09.11.2022 року становить 30000 грн.

Матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля «Пежо 301» державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП складає 30000 грн з врахуванням ПДВ.

Згідно із ст. 25 Закону України «Про страхування», умов Договору добровільного страхування наземного транспорту № 208577230 від 12.04.202223 року, на підставі заяви Страхувальника ТОВ «УЛФ-Фінанс» на виплату страхового відшкодування ТДВ СК «Альфа-Гарант» на підставі угоди про розмір страхового відшкодування від 23.03.2023 року, було здійснено розрахунок страхового відшкодування, складено страховий акт № ЦВ/22/5026 від 17.04.2023 року та проведено страхове відшкодування у розмірі 30000,00 грн.

17.04.2023 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 30000,00 грн, що підтверджується страховим актом № ЦВ/22/5026 від 17.04.2023 року та платіжною інструкцією № 34324 від 17.04.2023 року.

Факт проведення зазначеної виплати підтверджується страховим актом № ЦВ/22/5026 від 17.04.2023 року та платіжною інструкцією № 34324 від 17.04.2023 року.

Таким чином, на умовах Договору страхування страхове відшкодування було сплачено у розмірі 30000,00 грн.

На підставі статті 993 ЦК України, статті 108 Закону України «Про страхування» Страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Після виплати страхового відшкодування у позивача виникло право вимоги до винної особи щодо відшкодування завданої шкоди у розмірі 30000,00 грн.

Відповідно до інформації, отриманої із ЄЦБД МТСБУ цивільна відповідальність особи, винної в скоєнні ДТП на момент настання страхової події ТОВ «УЛФ-Фінанс» була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» за договором обов`язковго страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів 208577230 від 12.04.2022 (Поліс).

ТОВ «УЛФ-Фінанс» звернулося до ТДВ СК «Альфа-Гарант» з заявою на виплату страхового відшкодування.

Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна або сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.

Відповідачу було направлено претензію щодо добровільної сплати коштів в порядку регресу, станом на день подачі позову кошти на рахунок позивача не надходили.

Встановивши дійсні обставини справи, дослідивши докази позивача на обгрунтування заявлених вимог, суд, вирішуючи спір між сторонами, виходить з наступних мотивів та норм права.

Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Стаття 4 ЦПК Українивизначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст.6 Конвенції, яка з огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, ст.10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Суд встановив, що між сторонами у справі виникли правовідносини, які у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які врегульовані Законом України №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон України «ОСЦПВВНТЗ»).

Так, згідно із ст..1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Як роз`яснено у п.п.26,27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01.03.2013 N 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", до страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до правил ст..933 ЦК України.

На підставі ч.2 ст.1187 ЦК Українишкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст.1191 ЦК Україниособа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, мас право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі ст..526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1.4. Закону України «ОСЦПВВНТЗ» особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які експлуатують забезпечений транспортний засіб на законних підставах.

Відповідно до положень ч. 6 ст.82 ЦПК Українивирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд встановив, що особою, відповідальною за завдані потерпілому ТОВ «УЛФ-Фінанс» матеріальні збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди є відповідач ОСОБА_1 , що підтверджено дослідженими доказами.

Товариством здодатковою відповідальністюСтрахова компанія«Альфа-Гарант» було виплачено потерпілому ТОВ «УЛФ-Фінанс» (власник транспортного засобу «Пежо 301» державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 ), відповідно Договору добровільногострахування наземноготранспорту №208577230від 12.04.2022року, відповідно до Страхового акту № ЦВ/22/5026 від 17.04.2023 року матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля «Пежо 301» державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 що становить 56004,25 грн і згідно угоди про розмір страхового відшкодування від 23.03.2023 року здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 30000,00 грн, що підтверджується страховим актом № ЦВ/22/5026 від 17.04.2023 року та платіжною інструкцією № 34324 від 17.04.2023 року

Після виплати страхового відшкодування у Позивача виникло право вимоги до винної особи щодо відшкодування завданої шкоди у розмірі 30000,00 грн.

Відповідно до інформації, отриманої із ЄЦБД МТСБУ відомо, що цивільна відповідальність особи, винної в скоєнні ДТП на момент настання страхової події була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» за договором обов`язковго страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів 208577230 від 12.04.2022 (Поліс).

Статтею 528 ЦК України передбачено, що виконання обов`язку може бути покладено на іншу особу, якщо з умов договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не виникає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто.

Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна або сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Положеннями ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо- транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

В п. 9.1 ст. 9 Закону зазначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Разом з тим, відповідно ст. ст. 1166, 1187 ЦК України обов`язок по відшкодуванню в повному обсязі завданої внаслідок ДТП шкоди покладається на винну особу.

Крім того, статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У Постанові Верховного суду України від 13 березня 2018 року із справи № 910/9396/17 Верховним судом України було встановлено, що спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо- транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність встановлено статтею 1194 ЦК України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У Постанові Верховного суду України у справі № 910/3650/16 від 22 березня 2017 року, суд зазначив, що позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набуває права потерпілої особи в межах здійсненої виплати. Також, суд встановив, що відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194ІІК відшкодовує особа. яка завдала збитків.

Аналогічний висновок міститься і в Постанові Верховного суду України у справі № 910/32969/15 від 22 березня 2017 року.

З урахуванням норм чинного законодавства з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню шкода у розмірі виплаченого відшкодування в розмірі 30000,00 грн.

Відповідно до положень ст..22 Закону України «ОСЦПВВНТЗ» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до Закону України «ОСЦПВВНТЗ» потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Отже, законом встановлено порядок стягнення коштів, виплачених ТДВ СК «Альфа-Гарант» на відшкодування шкоди особі потерпілій у ДТП, саме в порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, а в даному випадку з ОСОБА_1 .

Строк позовної давності за вимогами товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» не сплив.

При суброгації строк позовної давності обчислюється з моменту ДТП, а при регресі - з моменту здійснення відповідної виплати страхового відшкодування.

Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11,599,1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою, за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала.

При цьому за ст..1191ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов`язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).

Отже, первісне (основне) деліктне зобов`язання та зобов`язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно.

Викладене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05.04.2017 року в справі №6-2806цс16, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2018 року у справі N 199/1848/16 (провадження N 61-13031св18), у постанові Верховного Суду від 10.01.2019 року у справі №200/13392/13-ц (провадження N 61-41615св18) та інших, які згідно зі ст. 263ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Загальна позовна давність згідно вимог ст..257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом, згідно вимог ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки страхове відшкодування потерпілим у ДТП особі виплачено товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» 17.04.2023 року, перебіг строку позовної давності необхідно обчислювати саме з цієї дати. Враховуючи, що до суду з цим позовом товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» звернулося 04.03.2025 року, цей строк позивачем не пропущено.

Відповідач ОСОБА_1 не відшкодував заподіяну ним шкоду, яку в подальшому відшкодував потерпілому позивач, тому позивач отримав право вимоги до відповідача в межах фактичних затрат.

Враховуючи те, що внаслідок компенсації товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» шкоди потерпілим стороні у ДТП ТОВ «УЛФ-Фінас» (власник транспортного засобу «Пежо 301» державний реєстраційнийномер НОМЕР_1 ), товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», позивач набув право вимоги саме у порядку регресу, а тому суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 в користь позивача суми такої компенсації.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.

Судові витрати в цій справі складаються з судового збору, витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч. 1ст.141 ЦПК Українив редакціїЗакону України №2147-VSSS від 03.10.2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актівсудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В поданому позові позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

Вимогами ч.2 п.1ст.141 ЦПК Українивстановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Окрім цього, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.

Згідно долученоїдо заявиплатіжної інструкціїв національнійвалюті №54114від 16.12.2024рокувбачається,що позивачему АТ"ПравексБанк"було оплаченосудовий збіру сумі3028грн,що підтверджуєтьсявипискою прозарахування судовогозбору доспеціального фондудержавного бюджетуУкраїни,сформованою автоматизованоюсистемою документообігусуду.

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, зважаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача оплачений ним судовий збір, суд задовольняє таку вимогу, і приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача оплачений ним судовий збір.

Стосовно витрат на професійну правову (правничу) допомогу суд враховує наступне.

Позивач обґрунтовує доводи тим, що приведено попередній розрахунок судових витрат 6000грн витрати на правничу допомогу. Позивач уклав із адвокатським бюро «Грідін і партнери» Договір про надання правової допомоги від 14.05.2019року. Відповідно до цього договору правовою допомогою є представництво у цивільній справі на стадії розгляду справи судом першої інстанції.

Вказані документи підтверджують факт надання адвокатом відповідачу юридичних послуг, їх обсяг та вартість, а тому є саме тими доказами, на підставі яких встановлюється розмір витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у Додатковій постанові від 19.02.2020року по справі N 755/92і 5/ 15-ц (провадження N 14-382цс19) зазначила наступне - у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 25.03.2021р. по справі №905/717/20 зазначив таке: «У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися па критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ПІК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.05.2020року по справі № 910/5410/19 зазначила: «..При цьому, як вірно зазначив апеляційний суд, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.»

Зважаючи на викладене, позивачем доведено належними та допустимими доказами понесення витрат за надання правової допомоги, водночас сторона відповідача, заперечуючи проти вартості витрат, посилається на те, що вартість адвокатських послуг є значно завищеною та є неспіврозмірними у порівнянні з обсягом виконаних робіт, складності справи та ринковим цінам на адвокатські послуг в аналогічних справах, у звязку з чим просить івдмовити у стягнення таких витрат.

Так, згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п.9 ч.1 ст.1 закону №5076-VI установлено, що представництво є видом адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно п.6 ч.1 ст.1 закону №5076-VI інші види правової допомоги є видами адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення

Відповідно до ст.19 закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення; надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Окрім цього, адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Вирішуючи подану заяву за встановлених обставин, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується звернення до суду, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи характер виконаної представником відповідача роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи, що позов про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу задоволено, а в задоволенні позову в частині визнання квартири спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживали без шлюбу відмовлено, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви.

При вирішенні даної заяви судом враховано те, що згідно п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено, що підтверджується позиціями висловленими об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019року у справі № 922/445/19, від 22.01.2021року у справі № 925/1137/19, а також Верховним Судому складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02.12.2020року у справі №317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03.02.2021року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17.02.2021року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 25.05.2021року по справі № 910/7586/19, та від 15.06.2021року по справі № 159/5837/19.

З огляду на вище вказане, суд дійшов до переканання, що вимога про стягнення судових витрат на професійну правову (правничу) допомогу підлягає до часткового задоволення, підлягає до стягнення з відповідача в користь товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» витрати на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 3000,00грн, а в решті вимог - відмовити.

Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.

Також відсутні підстави для скасування заходів забезпечення позову, оскільки такі не обиралися.

На переконання суду, враховуючи подані докази і наведені аргументи, суд вважає, що позов є підставним та підлягає до задоволення.

Водночас, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (заява N4909/04), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994року, серія A, №303-A, п.29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Керуючись ст.ст.12,13,141,258-259,280-283 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути в користь товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» з ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 30000грн.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» судові витрати пов`язані із сплатою судового збору у розмірі 3028,00грн.

Стягнути в користь з ОСОБА_1 в користь товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» судові витрати на професійну (правничу) допомогу у розмірі 3000,00грн.

В решті стягнення з ОСОБА_1 в користь товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» судові витрати на професійну (правничу) допомогу у розмірі 3000,00грн - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ознайомитись з текстом судового рішенням в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант»;

юридична адреса, місцезнаходження за відомостями, внесеними до ЄДРЮОФОПГФ: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки,буд.26, код ЄДРПОУ 32382598.

Відповідач: ОСОБА_1 ;

місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_3 .

Повного текст судового рішення складено 16.05.2025 року

Суддя Р.І. Ференц