Ухвала суду № 127304790, 13.05.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

13 травня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/5387/25

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Бородавкіна С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи ''Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)'' про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

05.05.2025 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду з адміністративним позовом до ДУ «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)», у якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та зобов`язати виплатити йому грошову компенсацію за неотримане під час проходження служби речове майно відповідно до постанови КМУ від 14.08.2013 в сумі 35500,36 грн.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи, в тому числі, позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

У поданому позові позивач, з посиланням на норми КЗпП України, зазначає, що строк звернення до суду з даним позовом не застосовується. Однак, такі доводи є необґрунтованими, враховуючи таке.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Приписами частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд зауважує, що спірні правовідносини в даній адміністративній справі виникли у зв`язку з невиплатою позивачу в день звільнення з військової служби компенсації вартості за не отримане речове майно.

Статтею 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) передбачено право військовослужбовців на отримання за рахунок держави речового майна.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України (абзац другий пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII).

Згідно з Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 (далі - Порядок №578) під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

З наведеного слідує, що особам рядового і начальницького складу гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі.

Речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними служби. Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №802/1677/16-а, грошова компенсація за неотримане речове майно, що підлягало видачі під час проходження військової служби, не є грошовим забезпеченням військовослужбовця (чи його складовою).

Відповідно до актуальної правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 26 травня 2021 року у справі №380/5093/20, виходячи з правової природи грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду у спорах такої категорії є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Така ж позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі №380/6442/20, у якій зокрема, наголошено, що строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців, а відтак відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тобто, у цій категорії справ, законодавець визнав, що строк в один місяць є достатнім для звернення до суду за захистом свої прав, якщо особа вважає, що під час її прийняття на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, порушено її права, свободи чи законні інтереси.

Відповідно до матеріалів справи позивач звільнений зі служби 06.02.2025 та 06.02.2025 особисто звернувся до відповідача із заявою про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно. Проте позов до суду подано лише 05.05.2025, тобто із пропуском строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання позовної заяви особою після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

До позовної заяви позивачем не додано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи ''Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)'' про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати позивачу 10-денний термін з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

Роз`яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків у вказаний судом строк позовна заява буде йому повернута.

Копію ухвали суду надіслати позивачу для виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно із ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.

Суддя С.В. Бородавкіна