Рішення № 127300993, 13.05.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року Справа № 640/28087/21 Провадження №ЗП/280/506/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Апарату Верховної Ради України (далі відповідач, Апарат ВРУ), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу»;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу»;

зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу», з 20.09.2011 по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі, а розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) сторін.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч.1 ст.27, ч.3 ст.276, ст.ст.289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

12.03.2025 матеріали адміністративної справи №640/28087/21 надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2025 зазначену справу передано на розгляд головуючому судді Новіковій І.В.

17.03.2025 адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у вересні 2011 року його звільнено з посади помічника-консультанта Народного депутата України ОСОБА_2 , у зв`язку з виходом на пенсію державного службовця. Позивач зазначає, що у серпні 2021 року він звернувся до відповідача з проханням виплатити йому грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу», проте відповідач безпідставно відмовив у задоволенні відповідної заяви. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки станом на дату звільнення від мав понад 13 років стажу державної служби, що надає право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу». Позивач зазначає, що чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач у відзиві, який міститься в матеріалах справи, проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено про те, що всі виплати, які виникають з трудових правовідносин помічника консультанта і народного депутата України, у якого він працює, у т.ч. грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, виплата грошової допомоги здійснюються Апаратом Верховної Ради України виключно за поданням народного депутата України із загального фонду оплати праці помічників консультантів конкретного народного депутата України, у якого працює помічник консультант. Відповідач зазначав, що Апарат ВРУ не має правових підстав брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, оскільки це не передбачено Законами України. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 по 20.09.2011 обіймав посаду помічника консультанта Народного депутата України ОСОБА_2 .

У вересні 2011 року Народний депутат України ОСОБА_2 направив керівнику Апарату ВРУ подання, в якому просив звільнити з посади його помічника консультанта ОСОБА_1 з 20.09.2011 за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію державного службовця, без виплати десяти посадових окладів та компенсації за невикористану відпуску.

Судом встановлено, що 20.09.2011 ОСОБА_1 звільнено з посади помічника консультанта Народного депутата України ОСОБА_2 .

12.08.2021 ОСОБА_1 звернувся до Апарату ВРУ з заявою, в якій просив виплатити йому грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».

Листом Апарату ВРУ від 06.09.2021 №15/26-2021/278113 позивачу відмовлено у задоволенні його заяви та виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів.

Позивач не погодившись з правомірністю відмови у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів, звернувся з позовом до суду.

Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин був чинним Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, який визначав загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті (далі Закон №3723-XII).

Статтею 37 Закону №3723-XII (в редакції на дату звільнення позивача) було передбачено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Отже, для виплати державному службовцю грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів необхідна наявність двох умов, а саме:

вихід державного службовця на пенсію;

наявність стажу державної служби не менше 10 років.

Інших умов для виплати грошової допомоги Закон №3723-XII не містить.

З матеріалів справи встановлено, що 20.09.2011 ОСОБА_1 звільнено з посади помічника консультанта народного депутата України за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію.

При цьому, у довідці Управління справами Апарату ВРУ від 26.09.2011 визначено, що стаж державної служби ОСОБА_1 складає понад 14 років.

Отже, позивач у повній мірі підпадає під умови за яких державному службовцю виплачується грошова допомоги при звільненні у розмірі 10 місячних посадових окладів.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем, а тому відповідач здійснював розрахунки з позивачем на підставі подання народного депутата України, суд зазначає наступне.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України визначені статтею 34 Закону України від 17 листопада 1992 року №2790-XII «Про статус народного депутата України» і Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою ВРУ від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР, (далі - Закон №2790-XII, Положення №379/95-ВР - у редакції, чинній на момент звільнення позивача з посади).

Так, у частині першій статті 34 Закону №2790-XII обумовлено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами і прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Приписами частини третьої статті 34 Закону №2790-XII встановлено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

На чотирьох помічників-консультантів народного депутата поширюється дія Закону України «Про державну службу», їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою ВРУ; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Відповідно до статті 3.2 Положення №379/95-ВР помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою ВРУ.

У статті 4.1 Положення №379/95-ВР визначено, що розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється ВРУ. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: 1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; 2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; 3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Заробітна плата помічникам-консультантам, які перебувають на державній службі, встановлюється з урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про державну службу».

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді помічника консультанта із поширенням на нього дії Закону України «Про державну службу» та присвоєнням 7 рангу державного службовця.

Верховний Суд у постановах від 21 березня 2023 року в справі №640/11699/21, від 29 березня 2023 року в справі №640/24361/19 та від 11 квітня 2023 року в справі №640/19047/21 акцентував увагу на тому, що специфіка правового статусу помічника-консультанта народного депутата України фактично обумовлена характером патронатної служби, властивої будь-якій посаді такого виду діяльності.

Особливість патронатної служби полягає у тому, що діяльність працівників цієї служби спрямована на забезпечення ефективності функціонування визначених законодавством категорій публічних службовців, а не державного органу, чим власне і обумовлена означена специфіка їхнього правового статусу.

У частині першій статті 21 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (частини третя та четверта статті 24 КЗпП України).

Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи (частина перша статті 23 КЗпП України).

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина друга статті 23 КЗпП України).

Отже, строковий трудовий договір - це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769, Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів України.

Відповідно до пункту 8 Положення, на Апарат покладаються такі завдання у сфері організаційного забезпечення: організація та здійснення роботи з кадрового обслуговування народних депутатів України, їх помічників-консультантів, працівників Апарату, забезпечення виконання положень Закону України «Про державну службу»; підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів з кадрових питань.

Із наведеного слідує, що саме на Апарат ВРУ були покладені повноваження як кадрового, так і фінансового забезпечення помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, й саме Апарат ВРУ здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам.

Зокрема пунктом 8 Положення передбачено, що саме Апарат ВРУ відповідає за виконання положень Закону України «Про державну службу» статтею 37 якого врегульовано питання виплати грошової допомоги.

З урахуванням викладено, суд дійшов висновку, що позивач, який працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України за умовами строкового трудового договору на постійній основі з поширенням дії Закону України «Про державну службу» і був прикріплений для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ, перебував у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народним депутатом України.

Відповідний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16 січня 2019 року в справі №757/45463/16-ц, від 20 лютого 2019 року в справі №757/57336/16-ц, від 27 березня 2019 року в справі №757/9144/16-ц, від 21 березня 2023 року в справі №640/11699/21, від 29 березня 2023 року в справі №640/24361/19 та від 11 квітня 2023 року в справі №640/19047/21.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що з огляду на положення приписів статті 37 Закону України «Про державну службу», Апарат ВРУ мав обов`язок нарахувати та виплати позивачу під час звільнення грошову допомогу у розмірі 10 місячних посадових окладів не залежно від наявності/відсутності відповідного подання народного депутата України, оскільки такий обов`язок імперативно був обумовлений у статті 37 Закону України «Про державну службу».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу».

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу», з 20.09.2011 по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що частиною 1 статті 116 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП України) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що у даному випадку спору між сторонами щодо розміру належної до виплати грошової допомоги не існує, скільки відповідач взагалі вважав, що позивач не має права на її отримання.

В свою чергу, розмір грошової допомоги носить сталий та конкретний характер та визначений законодавцем у розмірі 10 місячних посадових окладів.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Вказані висновки узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19.

У постанові Верховного Суду від 12.08.2020 в адміністративній справі № 400/3151/19 викладено висновок, згідно з яким лише після проведення фактичного розрахунку (виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного частиною першої статті 233 КЗпП України.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 зазначено, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі №400/3151/19).

Відтак, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому, для того щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку.

Факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав.

Суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу», з 20.09.2011 по день фактичного розрахунку, проте фактичного розрахунку з позивачем не проведено.

Суд звертає увагу на тому, що за умови не проведення з позивачем повного розрахунку у судовому порядку не можливо вирішити питання про розмір середнього заробітку, який підлягає за час затримки розрахунку.

Так, суд вважає за необхідне звернути увагу, для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; ПЕРІОД ЗАТРИМКИ (ПРОСТРОЧЕННЯ) ВИПЛАТИ ТАКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

В даному випадку встановити період затримки (прострочення) є неможливим, з огляду на те, що розрахунок з позивачем не проведено.

Також, під час розгляду справи судом встановлено, що в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №640/22951/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України щодо не виплати позивачу при звільненні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 до 20.09.2011.

При цьому, у справі №640/22951/21, як і у справі №640/28087/21 позивач також просить зобов`язати виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 20.09.2011 по день фактичного розрахунку.

Таким чином, не переконання суду, питання про виплату позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні має вирішуватися виключно після проведення з позивачем остаточного розрахунку, як по компенсації відпустки та і по грошовій допомозі, що є предметом розгляду у цій справі.

За таких обставин, позовні вимоги в частині виплати середнього заробітку є передчасними та задоволенню не підлягають.

Щодо клопотань представника відповідача про залишення позову без розгляду, то суд зазначає, що станом на дату виникнення спірних правовідносин була діючою редакція статті 233 Кодексу Законів про працю України, яка передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За таких обставин, позовні вимоги щодо виплати позивачу грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів не підлягають обмеженню строком звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 78, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні клопотань Апарату Верховної Ради України про залишення позову без розгляду відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, м.Київ, вул.Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова