Рішення № 127292276, 30.04.2025, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/12843/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

30 квітня 2025 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді - Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К. С.,

учасники справи не з`явились,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовною заявою у якій просить стягнути із відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 20 000,00 грн та вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову покликається на те, що 02 липня 2024 року позивач помилково перевів на рахунок, що відкритий в АТ «ПУМБ» на користь власника карткового рахунку НОМЕР_1 , замість картки НОМЕР_2 , грошові кошти у сумі 20 000,00 грн. Позивач звертався до відповідача про повернення помилково перерахованих ним грошових коштів, надсилав йому смс повідомлення, однак такі кошти йому не були повернуті. Оскільки особа зберегла у себе грошові кошти позивача за відсутності правових підстав, добровільне повернення помилково сплачених коштів не відбулося, позивач змушений звернутися до суду із вказаним позовом про стягнення із відповідача перерахованих грошових коштів. У відповідності до ст. ст. 1212, ЦК, 141 ЦПК України просить позов задовольнити.

16 жовтня 2024 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання, яке неодноразово відкладалося з поважних причин.

17 лютого 2025 року ухвалою суду за клопотанням сторони позивача витребувано у АТ «Перший український міжнародний банк» інформацію щодо власника карткового рахунку.

04 березня 2025 року ухвалою суду за клопотанням сторони позивача замінено відповідача Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» на належного відповідача ОСОБА_2 .

28 березня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи у відсутності сторони позивача. Позовні вимоги підтримує повністю та просить такі задовольнити. Проти заочного рішення не заперечує.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, належним чином повідомлялася про дату, час та місце цього засідання, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позов не подавала, а відтак, враховуючи, що представником позивача подано заяву про розгляду справи у його відсутності, суд постановив ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про заочний розгляд справи з дотриманням вимог, встановлених ст.281 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного.

02 липня 2024 року о 16 год. 39 хв. ОСОБА_1 переказав грошові кошти у сумі 20 000,00 грн на картковий рахунок НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 1P7H-EC6X-6BA6-E1ME (а.с.4).

Відповідно до відповіді АТ «ПУМБ» від 26 лютого 2025 року, власником банківської платіжної картки НОМЕР_1 на який 02.07.2024 о 16:39 позивач перерахував кошти у розмірі 20000,00 грн є ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ).

У позовній заяві сторона позивача зазначила, що зверталася до відповідача про повернення помилково перерахованих позивачем грошових коштів, а саме надсилала смс повідомлення, оскільки інші засоби зв`язку не відомі, однак кошти добровільно не були повернуті.

Згідно з ч. 2 ст. 31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу (збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв`язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Враховуючи зазначені у позовній заяві доводи, а саме помилкове перерахування грошових коштів у розмірі 20 000,00 грн на картку НОМЕР_1 , замість картки НОМЕР_2 , що підтверджено матеріалами справи; не надання відповідачем відзиву на позов; судом не встановлено правової підстави для набуття таких коштів відповідачем, а тому такі підлягають поверненню як безпідставно набуті.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна підлягають задоволенню.

З урахуванням задоволення позову , на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов наступного.

Із матеріалів справи убачається, що 26 вересня 2024 року між позивачем та адвокатом Пятигорцем Володимиром Івановичем укладено договір № 23 про надання правової допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Повертаючись до матеріалів справи, яка розглядається, суд зазначає про те, що відповідно до укладеної угоди адвокат надає позивачу правничу допомогу в обсязі та на умовах, визначених договором. За надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокатському об`єднанню гонорар (винагороду).

Відповідно до Договору №23 про надання правової допомоги від 26.09.2024 року, сторони погодили, що гонорар адвоката за надану правову допомогу складає 15 000,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що не всі наданні послуги можуть бути віднесена до правничої допомоги, такі як: подання позовної заяви до суду, вивчення судової практики, як окремої правничої послуги, формування та друк додатків до позовної заяви.

З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно складність цієї справи, предмет спору з урахуванням ціни позову за майновою вимогою, задоволення судом позовних вимог, враховуючи, складання заяв по суті у цій справі; з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 4000,00 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг, а відтак заяву представника позивача задовольнити частково

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-81, 141, 264, 265, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 .

відповідач: ОСОБА_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя О.І. Якимець