Рішення № 127280537, 28.04.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/56828/24-ц

пр. № 2-4520/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за розпискою,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача суму боргу за розпискою від 10 січня 2018 року у розмірі 350 000, 00 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач отримала вказану суму коштів, які зобов`язалася повернути до 10 січня 2024 року, про що написала і залишила позивачеві розписку. Однак зобов`язання, взятого на себе, не виконала і грошові кошти не повернула, повідомивши про відсутність у неї такої можливості.

Відповідач не скористалася правом на подання відзиву. Представник відповідача у судовому засіданні 28 квітня 2025 року позов визнав.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

29 листопада 2024 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 05 грудня 2024 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

20 грудня 2024 року судом отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру з інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача фізичної особи.

24 грудня 2024 року ухвалою судді у справі відкрито провадження, для розгляду у загальному позовному порядку.

06 березня 2025 року представник позивача подав до суду заяву про закриття підготовчого провадження у справі і призначення до розгляду по суті.

06 березня 2025 року ухвалою суду у справі закрито підготовче провадження і призначено до розгляду по суті.

Представник позивача позов підтримала і просила задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених у заявах по суті.

Представник відповідача позов визнав.

Суд, заслухавши обґрунтування представника позивача і думку представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

10 січня 2018 року ОСОБА_3 дав в борг ОСОБА_4 350 000, 00 доларів США. 10 січня 2018 року на підтвердження фактичного отримання вказаних коштів ОСОБА_4 власноручно складено та підписано розписку про отримання коштів у борг.

Відповідно до змісту розписки, ОСОБА_4 отримала у борг від ОСОБА_3 350 000,00 доларів США, які зобов`язалася повертати за наступним графіком погашення боргу:

- 58 000, 00 доларів США до 10 січня 2019 року;

- 58 000, 00 доларів США до 10 січня 2020 року;

- 58 000, 00 доларів США до 10 січня 2021 року;

- 58 000, 00 доларів США до 10 січня 2022 року;

- 58 000, 00 доларів США до 10 січня 2023 року;

- 60 000, 00 доларів США до 10.01.2024.

Тобто, останнім днем строку з виконання зобов`язань ОСОБА_4 з повернення боргу за розпискою є 10 січня 2024 року.

20 листопада 2024 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про погашення боргу. Відповідач у листі від 22 листопада 2024 року повідомила про відсутність можливості повернути суму позики в розмірі 350 000,00 доларів США. Також, відповідач повідомила про намір відчужити земельні ділянки, після реалізації яких остання матиме змогу повернути суму бору. У зв`язку з чим, відповідач просила розглянути можливість реструктуризації заборгованості з кінцевим терміном погашення у травні 2025 році.

Згідно з ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або

виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне

виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20 зроблено наступні правові висновки, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 501/1243/20, провадження № 61-14794 св 21.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

21 червня 2023 року Верховним Судом у своїй постанові у справі № 308/4890/20 зроблено наступний висновок, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Отже, у постановах Верховного Суду прослідковується стала правова позиція, що договір позики є реальною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є належним доказом та посвідчує факт передання грошової суми.

Так, фактично між позивачем та відповідачем було укладено усний договір позики грошових коштів в розмірі 350 000, 00 доларів США.

На підтвердження передачі позивачем та отриманням відповідачем у борг грошових коштів в розмірі 350 000,00 доларів США, відповідачем було власноруч складено та підписано розписку.

Відповідно до змісту розписки, відповідач зобов`язався повернути позивачу позику 10 січня 2024 року. Проте, станом на дату звернення позивача до суду з цією позовною заявою відповідач борг не повернув, чим порушив виконання свого зобов`язання.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.

Згідно з частиною першою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що доводи сторони відповідача не підтверджено жодними доказами, обставини, на які посилається позивач як на підставу свого позову підтверджені належними доказами, не спростовані відповідачем, тому позов обґрунтований і підлягає задоволенню.

ІV. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, понесені судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини першої статті 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за розпискою задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) борг за розпискою від 10 січня 2018 року у розмірі 350 000, 00 року, судовий збір у розмірі 6 298, 24 грн.

Зобов`язати ГУК у м. Києві / Печерс. р-н повернути ОСОБА_3 50 % сплаченого судового збору, згідно з платіжними інструкціями № М2МХ-СА00-ХМ39-РХТС від 28 листопада 2024 року і № Н34Т-3ТКХ-ТН93-9ЕМІ від 28 листопада 2024 року, а саме суму у розмірі 6 298, 24 грн, що було перераховано: одержувач ГУК у м. Києві / Печерс. р-н, код отримувача 37993783, призначення платежу: суд. збір за позовом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова