Рішення № 12723478, 02.12.2010, Господарський суд Чернігівської області

02.12.10

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000 , м. Чернігів                                                                                 тел. 698-166

проспект Миру , 20                                                                       тел. 678-853

Іменем України

РІШЕННЯ

30 листопада 2010 року Справа № 8/136

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Текстиль Центр", вул. Коцюбинського, 49 а, м. Чернігів, 14000                     

до відповідача: Закритого акціонерного товариства "Маслозавод Прилуки", вул. Дружби Народів, 36, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500

про стягнення 69285грн.09коп.

Суддя Т.Г. Оленич

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Березан Т.П. –представник, довір. пост. №83 від 25.10.10р.

Від відповідача: Махновський А.А. –представник, довіреність №25/10 від 25.10.10р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 16.11.2010р. по 30.11.2010р. на підставі ч.3ст.77 Господарського процесуального кодексу України. Рішення приймається після оголошеної перерви.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

          Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 64675грн. боргу за послуги по прийняттю, обробці та зберіганню товару під митним контролем, надані на підставі договору №72/8 про надання послуг митного ліцензійного складу від 30.10.2008р., 3946грн.43коп. пені, нарахованої за період з 05.03.2010р. по 12.10.2010р. та 663грн.66коп. процентів річних, обчислених за період з 05.03.2010р. по 12.10.2010р.          

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором.

Відповідач проти позову заперечує, зазначаючи, що договір №72/8 від 30.11.08р. є неукладеним, оскільки в ньому відсутня істотна умова договору –його ціна, а також стверджуючи, що позивачем рахунки не пред’являлися, а тому у відповідача не виникло зобов’язань по оплаті.

В судовому засіданні позивачем подана заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить зменшити суму основного боргу на 10200грн. Вищевказана заява розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеної заяви, позивач просить стягнути з відповідача 54475грн. боргу, 3946грн.43коп. пені та 663грн.66коп. процентів річних. Враховуючи, що відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог, подана заява про зменшення розміру позовних вимог не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, а тому суд приймає вказану заяву позивача до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Подані сторонами клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судом задоволені.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників сторін, з’ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

30 жовтня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "М-Текстиль Центр" (позивач у справі, виконавець за договором) та Закритим акціонерним товариством "Маслозавод Прилуки" (відповідач у справі, замовник за договором) укладено договір №72/8 про надання послуг митного ліцензійного складу (надалі - договір), за умовами якого замовник сам або через своїх посередників, уповноважених на те належним чином оформленими документами, здійснює поставку товарів на склад виконавця. Умови поставки –СІР –с.Рівнопілля, Чернігівської області за правилами Інкотермс-2000. Виконавець приймає товар на зберігання під митним контролем, надає замовнику послуги по прийманню та обробці товару. Для зберігання товару виконавець надає замовнику в постійне користування складські приміщення виходячи із фактично займаної площі.

За умовами договору відповідач, як замовник, зобов’язувався надати виконавцю товарно-транспортні документи, рахунки, специфікації, а у випадку необхідності дозвіл на ввезення товару в Україну; забезпечити упаковку товару, яка виключає його пошкодження в процесі транспортування, завантаження –розвантаження та обробки; компенсувати всі понесені виконавцем витрати, своєчасно і належним чином проводити розрахунок з виконавцем за надані послуги та виконану роботу.

В свою чергу, виконавець (позивач у справі) зобов’язувався прийняти товар замовника в асортименті, кількості місць та вазі, зазначених в товарно-транспортних документах та розмістити товар на складі в робочий час; здійснювати необхідні вантажно-розвантажувальні роботи; належним чином оформляти митні документи при прийомі та відвантаженні товару; відвантажити товар замовника за його письмовим розпорядженням; забезпечити умови оброблення та зберігання товару, що виключають пошкодження, порушення упаковки та споживчих властивостей.

Відповідно до п.3.1. договору відповідач зобов’язувався виплачувати позивачу винагороду за надані в постійне користування складські приміщення по фактично займаній площі кв.м. із розрахунку 3грн. з ПДВ за один кв.м. за добу. Окремо відповідач зобов’язувався оплачувати вантажно-розвантажувальні роботи із розрахунку 20грн. з ПДВ за 1 тону вантажу. 14 грудня 2009 року між сторонами укладено Доповнення №2 до договору №72/8 від 30.10.08р. за умовами якого збільшена вартість послуг до 3грн.50коп. з НДС.

          За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором зберігання з елементами договору про надання послуг, але ці елементи стосуються надання послуг по прийманню та обробці товару, що не суперечить приписам ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України.

          Відповідно до ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

          За твердженням позивача, факт виконання умов договору позивачем та надання відповідачу послуг по зберіганню товару підтверджується актами здачі-прийняття робіт №РН-244 від 02.08.2010р., №РН-169 від 01.06.2010р., №РН-131 від 05.05.2010р., №РН-103 від 01.04.2010р., №РН-65 від 01.03.2010р., №РН-279 від 01.09.2010р. та №РН-315 від 01.10.2010р.

Аналіз наявних в матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт та рахунків на оплату свідчить, що в них відсутнє будь-яке посилання на договір, на виконання умов якого надаються послуги по зберіганню. Разом з тим, судом приймається до уваги, що в митних деклараціях, оформлених на товар, прийнятий позивачем на зберігання, міститься посилання на дату та номер договору (а.с.15-19). За таких обставин суд приходить до висновку, що акти здачі-приймання робіт складені та підписані сторонами саме в межах договору №72/8 від 30.10.08 про надання послуг митного ліцензійного складу, а тому суд погоджується з твердженням позивача, що послуги по зберіганню надавалися саме на виконання цього договору.

Вищезазначені акти, які складалися за наслідками надання послуг, підписані представниками обох сторін, затверджені першими керівниками сторін та містять відбитки печаток обох юридичних осіб.

          Загальна вартість наданих позивачем та прийнятих відповідачем послуг по зберіганню товару на митному ліцензійному складі становить 111300 грн. При цьому, як вбачається із рахунків-фактур та актів здачі-приймання робіт, вартість наданих послуг обчислювалася виходячи із розміру фактично займаної площі –150кв.м. Оскільки, в жодному акті, який підписаний представниками обох сторін, відповідачем не викладено жодного заперечення щодо розміру займаної площі складу, суд приходить до висновку, що відповідач погодився із фактичним розміром площі, виходячи з якого визначена вартість послуг. До того ж, суд приймає до уваги, що Актом №26/11/2010 від 26.11.2010р., складеного за результатом вимірювання фактично займаної площі товарів ЗАТ “Маслозавод ”Прилуки”, підтверджується, що фактична площа вантажу, який зберігається на складі, становить 150кв.м.

Відповідно до п.3.2. договору відповідач зобов’язувався здійснювати оплату наданих послуг шляхом сплати протягом 3-х днів пред’явлених рахунків.

Як свідчать матеріали справи, рахунки для оплати пред’являлися відповідачу одночасно з підписанням актів здачі-прийняття робіт, оскільки у вищевказаних актах здачі-прийняття робіт містяться посилання на номери та дати рахунків. Крім того, в призначенні платежів відповідач при здійсненні оплати за надані послуги також посилався на номери та дати пред’явлених позивачем рахунків. Отже, матеріалами спростовується твердження відповідача, що строк оплати за надані послуги не настав в зв’язку з не отриманням рахунків на оплату.

          В рахунках-фактурах, які пред’являлися позивачем для оплати зазначено і строки здійснення по ним оплати, а саме встановлено, що:

          рахунок-фактура №СФ-65 від 01.03.2010р. на суму 14700грн. дійсний до сплати до 04.03.2010р.;

рахунок-фактура №СФ-103 від 01.04.2010р. на суму 16275грн. дійсний до сплати до 04.04.2010р.;

рахунок-фактура №СФ-131 від 05.05.2010р. на суму 15750грн. дійсний до сплати до 08.05.2010р.;

          рахунок-фактура №СФ-169 від 01.06.2010р. на суму 16275грн. дійсний до сплати до 04.06.2010р.;

          рахунок-фактура №СФ-244 (025717,025718,025722,025723,020036) від 02.08.2010р. на суму 16275грн. дійсний до сплати до 02.08.2010р.;

          рахунок-фактура №СФ-279 від 01.09.2010р. на суму 16275грн. дійсний до сплати до 02.09.2010р.;

          рахунок-фактура №СФ-315 від 01.10.2010р. на суму 15750грн. дійсний до сплати до 04.10.2010р.          

          Згідно із ч.1 ст.946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Як встановлено судом вище, в договорі визначена вартість послуг зі зберігання товару, а тому відсутні підстави вважати, що в договорі не визначена його ціна. З огляду на вищевикладене заперечення відповідача щодо неукладеності договору в зв’язку з відсутністю в ньому істотної умови –ціни договору, судом до уваги не приймається.

          Відповідно до п.п.3.2.,3.3. договору замовник зобов’язаний протягом трьох днів оплатити виставлений рахунок. Якщо вантаж вивозиться із складу повністю –остаточний розрахунок проводиться в день відвантаження останньої партії товару. При довготривалому зберіганні розрахунки проводяться щомісячно згідно рахунків за фактичну кількість товару, який зберігається.

          Відповідач, в свою чергу, належним чином зобов’язання щодо своєчасної оплати послуг зі зберігання товару не виконав.

          Як вбачається із наявних в матеріалах справи копій банківських виписок по особовому рахунку позивача за період з 21.04.10р. по 30.09.10р. (а.с.31-45) відповідачем частково оплачено надані позивачем послуги по зберіганню на загальну суму 48100грн. При цьому, із суми платежу в розмірі 2000грн., яка сплачена відповідачем 17.08.10р., позивачем в рахунок оплати послуг, наданих за лютий-червень 2010р. та серпень-вересень 2010р. зараховано 525грн. Тобто всього відповідачем було сплачено 46625грн.

Отже, станом на день звернення позивача до суду за відповідачем обліковувалась заборгованість за послуги, надані у вищевказаний період, на суму 64675грн.

Після порушення провадження у справі відповідачем було частково оплачено надані послуги в сумі 10200грн., яка позивачем врахована при поданні заяви про зменшення розміру позовних вимог. Таким чином, відповідачем в рахунок оплати послуг по зберіганню товару за період з лютого-червень 2010р. та серпень-вересень 2010р. сплачено 56825грн., а тому заборгованість на момент подачі позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, становить 54475грн.

В силу ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань.

          За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Відповідач свої зобов’язання належним чином не виконав, у визначені договором строки вартість послуг не           оплатив, в зв’язку з чим вимоги позивача про стягнення суми боргу є правомірними.

Відповідно до п.3.2. договору у випаду затримки в оплаті, замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі 0,5% від загальної суми виставленого рахунку за кожний день прострочки платежу.

          З урахуванням вказаної умови договору позивач просить стягнути з відповідача 3946грн.43коп. пені, нарахованої за період з 05.03.2010р. по 12.10.2010р.

Відповідно до положень ст.ст.610,611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Порушення боржником взятих на себе зобов’язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у сплаті неустойки.

За змістом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

В силу ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно з ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При перевірці наданого позивачем розрахунку суми пені вбачається, що пеня обчислювалася із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, що відповідає приписам чинного законодавства. Проте позивачем не враховано обмеження періоду нарахування пені шестимісячним строком (по рахунках №СФ-65 від 01.03.10р, №СФ-103 від 01.04.10р.), а також не враховані випадки, при яких день закінчення строку припадав на вихідні та святкові дні (по рахунках №СФ-103 від 01.04.10р., №СФ-131 від 05.05.10р., №СФ-279 від 01.09.10р.).

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що сума пені становить 3757грн.81коп. за період з 05.03.10р. по 12.10.10р.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, має на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем в позовній заяві заявлені вимоги про стягнення з відповідача 663грн.66коп. процентів річних, обчислених за період з 05.03.2010р. по 12.10.2010р.          

Проте, перевірка розрахунку по нарахуванню процентів річних свідчить, що позивачем також не враховувалися дні закінчення строку виконання зобов’язання. Фактично за вказаний період сума процентів річних становить 654грн.64коп.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання по оплаті наданих послуг, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно заявлялися вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та процентів річних.

Разом з тим суд приймає до уваги, що в судовому засіданні, яке відбулося 30.11.10р., відповідачем заявлено про сплату позивачеві 5000грн. На підтвердження цієї заяви відповідачем надано копію платіжного доручення №2366 від 24.11.10р. Вказаний доказ в порушення приписів ст.36 Господарського процесуального кодексу України належним чином не оформлений, тобто на ньому відсутні підпис уповноваженої особи та печатка банківської установи про проведення платежу, а тому не може розцінюватися як належний доказ. Проте, представник позивача в судовому засіданні підтвердив отримання від відповідача 5000грн., але пояснив суду, що вказана сума була направлена на оплату послуг за жовтень місяць по рахунку від 29.10.10р., який не є предметом спору по даній справі. Враховуючи, що позивачем визнається отримання від відповідача 5000грн., сплачених останнім 24.11.10р., суд вважає за необхідне застосувати в даному випадку приписи ст.534 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного:

Згідно із змістом вказаної статті у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов’язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов’язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу. Аналіз змісту договору свідчить, що в ньому відсутні умови про черговість погашення вимог за грошовим зобов’язанням. Враховуючи, що відповідачем при здійсненні платежу від 24.11.10р. не було зазначено конкретного періоду або рахунку, за яким проводиться платіж, позивач при отриманні вказаних грошових коштів мав керуватися нормами ст.534 Цивільного кодексу України, тобто направити ці кошти на погашення процентів і пені, а залишок на погашення суми боргу.

Оскільки сума пені, яка підлягає сплаті відповідачем, становить 3757грн.81коп., а проценти річних становлять 654грн.64коп., то ці суми підлягають погашенню за рахунок сплачених відповідачем 5000грн., а залишок від цієї суми –587грн.55коп., направляється на погашення суми основного боргу. Таким чином, сума боргу по оплаті вартості наданих послуг по зберіганню товару на день прийняття рішення становить 53887грн.45коп.

За таких обставин, в зв’язку зі сплатою відповідачем після порушення провадження у справі 5000грн., за рахунок яких погашаються пеня, проценти річних та частина основного боргу, суд приходить до висновку, що спір щодо стягнення 3757грн.81коп пені, 654грн.64коп. процентів річних та 587грн.55коп. врегульований, предмет спір в цій частині відсутній, а тому щодо цих вимог провадження у справі підлягає припиненню.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов’язання по оплаті послуг за зберігання товару, на момент прийняття рішення доказів повного погашення заборгованості за вищевказані послуги, а також докази, що спростовують факт надання та отримання послуг, відповідач суду не представив, а тому з нього підлягає стягненню 53887грн.45коп. боргу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням сплати грошових коштів, направлених на погашення пені, процентів річних та частини суми боргу лише після порушення провадження у справі.

Керуючись ст.ст.193,232,343 Господарського кодексу України, ст.ст.254,530,534,549,610,611,625,936,946 Цивільного кодексу України, ст.ст.49,80 п.1-1,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

          Позов задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Маслозавод “Прилуки”, м.Прилуки, вул..Дружби Народів, 36 (ідентифікаційний код 09353013, п/р 26000959068340 в Чернігівській обласній філії АКБ ”Укрсоцбанк”, МФО 353014) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “М-ТекстильЦентр”, м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 49а (ідентифікаційний код 32016467, п/р 2600800014984 в ВАТ “Укрексімбанк” м. Чернігів, МФО 353649) 53887грн.45коп. боргу, 588грн.87коп. державного мита та 235грн.21коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині стягнення 3757грн.81коп. пені, 654грн.64коп. процентів річних та 587грн.55коп. боргу припинити.

В решті позову відмовити.

Суддя Т.Г. Оленич

Повний текст рішення складений та підписаний 02 грудня 2010 року.          

Суддя                     Т.Г. Оленич