Рішення № 12723272, 25.11.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2010 р. Справа № 37/219-10

вх. № 9650/5-37

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Строєва О.Є. за довіреністю № 1 від 04.01.2010 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом ТОВ "Харківський завод будівельних матеріалів Астор", м. Харків

до ТОВ "20 Атмосфер", м. Харків

про стягнення 135295,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів Астор" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "20 Атмосфер" (відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь:

- основного боргу у сумі 97408,60 грн.;

- втрат від інфляції у сумі 3619,37 грн.;

- пені у сумі 1303,00 грн.;

- 3% річних у сумі 190,35 грн.;

- 30 % річних у сумі 5414,33 грн.;

- збитків у сумі 27359,43 грн.;

у зв'язку з не оплатою відповідачем позивачу поставленого йому товару за Договором поставки № Ц-002/10 від 19.04.2010 р.

Представник позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 25.11.2010 р. за вх. № Д 1498, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву до суду не надав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

Представник позивача, через канцелярію господарського суду 22.11.2010 р. за вх. № 24949, надав копію специфікації до Договору № Ц-002/10 від 19.04.2010 р., яка господарським судом залучається до матеріалів справи.

Представник позивача, через канцелярію господарського суду 25.11.2010 р. за вх. № 30301, надав письмові пояснення, які господарським судом залучаються до матеріалів справи. В наданих письмових поясненнях представник позивача вказував, що ціна та загальна вартість цементу, поставленого відповідачу 26 травня 2010 року, вказана у видатковій накладній № РН-0001032 від 26.05.2010 р. в розмірі 541,67 грн. та 6916,00 грн. відповідно, так як включають вартість доставки із залученням сторонньої організації. Окрема специфікація на цю партію товару не підписувалася, оскільки це було разове збільшення ціни, з чим відповідач погодився, поставлений товар одержав та підписав видаткову накладну про його отримання. Також, відповідач вказував, що поставка відповідачу партії цементу у кількості 10,500 т на суму 6615,00 грн. (видаткова накладна № РН-0000668 від 30.04.2010 р.) здійснена у рамках Договору № Ц-002/10 від 19.04.2010 р. Рахунок-фактура № СФ-0000516 від 30.04.2010 р., вказаний у видатковій накладній в графі «Замовлення», виданий на оплату товару за вказаним договором, про що зазначено у рахунку-фактурі.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

19 квітня 2010 року між сторонами було укладено Договір поставки № Ц-002/10 від 19.04.2010 р. (далі - Договір).

Згідно умов Договору позивач зобов'язувався передати у власність відповідача товар, найменування, кількість та ціна якого вказані у специфікаціях, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Пунктом 6.2. Договору було передбачено, що оплата товару здійснюється за цінами (з ПДВ), діючими у позивача на момент відвантаження, на підставі рахунку на протязі 10 робочих днів з дати поставки.

На виконання умов Договору позивачем протягом квітня - серпня 2010 р. відповідачу було поставлено товару на суму 114658,60 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № РН-0000668 від 30.04.2010 р. на суму 6615,00 грн.,

- № РН-0000858 від 14.05.2010 р. на суму 7043,40 грн.,

- № РН-0000869 від 17.05.2010 р. на суму 7119,00 грн.,

- № РН-0001032 від 26.05.2010 р. на суму 6916,00 грн.,

- № РН-0001615 від 06.07.2010 р. на суму 8215,20 грн.,

- № РН-0001670 від 09.07.2010 р. на суму 6766,20 грн.,

- № РН-0001754 від 14.07.2010 р. на суму 6690,60 грн.,

- № РН-0001800 від 16.07.2010 р. на суму 7131,60 грн.,

- № РН-0001972 від 26.07.2010 р. на суму 6917,40 грн.,

- № РН-0002117 від 30.07.2010 р. на суму 8920,80 грн.,

- № РН-0002152 від 02.08.2010 р. на суму 8794,80 грн.,

- № РН-0002224 від 05.08.2010 р. на суму 8328,60 грн.,

- № РН-0002235 від 05.08.2010 р. на суму 8089,20 грн.,

- № РН-0002375 від 12.08.2010 р. на суму 9059,40 грн.,

- № РН-0002645 від 27.08.2010 р. на суму 8051,40 грн.,

та довіреностями відповідача на отримання товару.

При цьому суд зазначає, що представником позивача в наданих до суду письмових поясненнях вказувалося про те, що ціна та загальна вартість цементу, поставленого відповідачу 26.05.2010 р., вказана у видатковій накладній № РН-0001032 від 26.05.2010 р. в розмірі 541,67 грн. та 6916,00 грн. відповідно, оскільки включає вартість доставки із залученням сторонньої організації. Окрема специфікація на цю партію товару не підписувалася, оскільки це було разове збільшення ціни, з чим відповідач погодився, поставлений товар одержав та підписав видаткову накладну про його отримання.

Крім того, судом встановлено, що поставка відповідачу партії цементу у кількості 10,500 т на суму 6615,00 грн. (видаткова накладна № РН-0000668 від 30.04.2010 р.) здійснена у рамках Договору № Ц-002/10 від 19.04.2010 р., оскільки рахунок-фактура № СФ-0000516 від 30.04.2010 р., вказаний у видатковій накладній в графі «Замовлення», виданий на оплату товару за вказаним Договором.

Разом з цим, відповідачем в порушення строків щодо оплати, визначених у п. 6.2. Договору, було оплачено товар на суму 17250,00 грн. про що свідчать платіжні доручення від 26.05.2010 р. на суму 7800,00 грн. та 25.08.2010 р. на суму 9450,00 грн.

Однак, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем позивачу отриманого за Договором товару на суму 97408,60 грн. За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що відповідач порушив свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати 97408,60 грн. за отриманий товар в строки, що були передбачені умовами Договору.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що сума основного боргу 97408,60 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п. 7.3. Договору відповідач у разі прострочення виконання грошового зобов'язання понад строків, визначених у п. 6.2. Договору, за вимогою позивача зобов'язаний сплатити:

- суму боргу с урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення;

- пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення ;

- 3% річних з простроченої суми при прострочки до 20 днів, а при прострочки більш ніж 20 днів - 30% річних;

- якщо прострочення виконання грошового зобов'язання перебільшує 30 днів, позивач, крім пені та річних, передбачених у п. 7.3. Договору, зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищевикладені норми діючого законодавства, умови п. 7.3. Договору, та перевіривши розрахунки позивача, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на свою користь втрат від інфляції у сумі 3619,37 грн.; пені у сумі 1303,00 грн.; 3% річних у сумі 190,35 грн.; 30% річних у сумі 5414,33 грн. та збитків у сумі 27359,43 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача. Отже, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита у розмірі 1353,00 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ст.ст. 230, 231, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 549, 611, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "20 Атмосфер" (61052, м. Харків, провулок Мало-Панасівський, 4/7, код ЄДРПОУ 33609252, р/р 26002000126260 в ПуАТ “СЕБ БАНК”, Покровське відділення, МФО 300175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів Астор" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 3, код ЄДРПОУ 32359553, р/р 2600930127814 в ВАТ Реал Банк, м. Харків, МФО 351588) - основний борг у сумі 97408,60 грн.; втрати від інфляції у сумі 3619,37 грн.; пеню у сумі 1303,00 грн.; 3% річних у сумі 190,35 грн.; 30% річних у сумі 5414,33 грн.; збитки у сумі 27359,43 грн.; 1353,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення підписано 26.11.2010 р.