Рішення № 127220400, 09.05.2025, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/2959/25

Провадження № 2-а/466/120/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2025року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Свірідової В.В.

при секретаріЯкубів І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

встановив:

31 березня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, в якій просить скасувати постанову про накладенняадміністративного стягненняпо справіпро адміністративнеправопорушення усфері забезпеченнябезпеки дорожньогоруху,зафіксоване нев автоматичномурежимі серії ЕНА №4338967 від 23 березня 2025 року, про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу, а справу відносно нього - закрити. Окрім цього просить стягнути з Відповідача на свою користь судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4338967 не містить належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності порушення ним, як Позивачем по справі Правил дорожнього руху, а тому вважає, що така винесена без достатніх підстав, що вказують на відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення та без встановлення дійсних обставин справи.

Зазначає, що у постанові по справі №357/10134/17 від 23 жовтня 2019 року Верховний Суд звернув увагу на приписи статті 251 КУпАП, в якій обумовлено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

Вказує, що складання постанови без будь-яких фактичних доказів вчинення адміністративного правопорушення є неправомірними, що також підтверджується постановою Верховного Суду у справі №357/10134/17 від 23 жовтня 2019 року, а відтак подібні постанови підлягають скасуванню.

Наголошує про відсутність належних доказів вчинення ним правопорушення, встановленого ч. 1 ст. 121 КУпАП, а відтак вважає винесену постанову необгрунтованою, протиправною, і такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Львова Свірідовою В.В. від 01 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного провадження без виклику учасників. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.17).

11.04.2025р. на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві представник відповідача зазначив, що представник Управління поліції діяв виключно на підставі та в межах повноважень, у спосіб, що передбачений діючим нормами законодавства. Позивачу було роз`яснено про можливість усунення технічної несправності, однак такою можливість позивач не скористався. Просить залишити без задоволення позовну заяву, розгляд справи проводити без участі представника відповідача.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Брунець Н.М. подав до суду письмову заяву про розгляд даної справи у його відсутності та відсутності позивача. В поданій заяві додатково зазначив, що позовні вимоги, викладені в позовній заяві підтримує повністю та просить такі задоволити.

Окрім цього у поданій заяві, просить суд врахувати правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладену у справі №524/5536/17 від 15 листопада 2018 року.

Зазначив, що відповідно до даної постанови Верховний Суд, вказав, що суди попередніх інстанцій вірно зазначили про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого частиною другою статті 122 КУпАП, оскільки відеозапис, поданий Відповідачем на підтвердження факту порушення Позивачем правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова серії АР №451556 від 31 липня 2017 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.

Наголошує, що безпідставними є доводи представника Відповідача про те, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис підлягають зазначенню у постанові про адміністративне правопорушення лише у випадку фіксації правопорушення здійсненої у автоматичному режимі, оскільки частиною третьою статті 283КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Вимоги ж до постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режими, визначені частиною четвертою вказаної статті.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 524/7184/16-а, від 26 квітня 2018 року у справі № 200/5590/17/, від 19 лютого 2020 року у справі № 524/1284/17.

Просить позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задоволити повністю.

Оскільки судом виконано вимоги передбачені ст. 174 КАС України, суд вважає за необхідне здійснювати розгляд справи без участі сторін.

На підставі ч. 9 ст. 205 КАС України, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 4ст. 229 КАС Україниу разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Відповідно до частини першої статті 2КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною другою статті 19Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 245КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Під час розгляду справи посадова особа зобов`язана з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події складу адміністративного правопорушення, що має бути доведено шляхом надання доказів.

Системний аналіз наведених норм наводить на висновок про те, що встановлення цих ключових обставин посадовою особою здійснюється на підставі дослідження відповідних доказів.

Разом з тим, суд зауважує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Враховуючи сталу прецедентну практику Європейського суду з прав Людини при розгляді справи про адміністративне правопорушення тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого (див. Рішення ЄСПЛ у справах Надточій проти України від 15 травня 2008 року (Заява № 7460/03); Salabiaku проти Франції від 07 жовтня 1988 року (Заява №10519/83).

Таким чином саме Відповідач, як суб`єкт владних повноважень використовуючи свої повноваження, перед прийняттям рішення про притягнення до адміністративної відповідальності, повинен зібрати всі докази, які підтверджують наявність складу правопорушення та спростувати надані свідчення.

Судом встановлено, що 23 березня 2025 року поліцейським 2 взводу 2 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції рядовим поліції Дорош Н.І. відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4338967 про те, що останній 23 березня 2025 року о 21.07 год. в селі Добряни, дорога М-06, Київ-Чоп, 610 км, керував автомобілем Toyota Corolla, д.н.з. НОМЕР_1 з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби.

З матеріалів справи, а саме копії постанови серії ЕНА № 4338967 від 23 березня 2025 року, вбачається, що будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 1 КУпАП не надано.

В графі до постанови додаються міститься позначка - :, та після неї не вказано доказів, які б свідчили, що на момент винесення постанови працівник поліції мав беззаперечні докази вчинення Позивачем адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що порушення, які наведені працівником поліції в оскаржуваній постанові, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 121 КУпАП на момент винесення постанови серії ЕНА № 4338967 від 23 березня 2025 року, не підтверджено належними та допустимими доказами. Зокрема до даної постанови (на момент її винесення) не долучено жодних доказів на підтвердження доводів складача протоколу.

З огляду на вказане, суд приходить до переконання про протиправність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вказані у постанові порушення - у зв`язку із відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 23 березня 2025 року серії ЕНА №4338967.

Разом з тим, при вирішенні даної справи, суд приходить до висновку, що складання постанови без будь-яких фактичних доказів вчинення адміністративного правопорушення є неправомірними, що підтверджується Постановою Верховного суду у справі №357/10134/17 від 23 жовтня 2019 року, подібні постанови підлягають скасуванню.

Так, у відповідності до ст. 7КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Презумпція невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі Надточій проти України від 15 травня 2008 року. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року №14 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

У зв`язку з цим, посадова особа зобов`язана розглянути всі сторони адміністративного правопорушення, оцінити його наслідки, переконатись, що внаслідок його вчинення не завдана значна шкода окремим громадянам або суспільству, дослідити обстановку, в якій вчинене порушення, особу порушника, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність та інше.

Слід наголосити також на тому, для виконання відповідних функцій, зокрема, для регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожньогоруху працівники патрульної поліції уповноважені застосувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису (ст. 40 Закону України Про національну поліцію).

Проте оскаржувана постанова не містить жодного посилання на те, чи було зафіксовано хоча б якимись технічними засобами факт несправності зовнішніх світлових приладів в темну пору доби.

Більше того, п. 7 оскаржуваної постанови не містить жодної згадки матеріалів, на яких ґрунтується висновок Відповідача про порушення Правил дорожнього руху.

Фактично, постанова містить лише констатацію факту порушення Правил дорожнього руху, без будь-якої прив`язки до доказів, передбачених ст. 251 КУпАП. Однак, ця постанова сама по собі не є доказом, оскільки містить лише опис обставин, які визнані Відповідачем підставою для притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, без зазначення певних доказів на їх підтвердження.

Частина 2 ст. 2 КАС України, закріплює перелік принципів та стандартів, дотримання яких зобов`язаний перевірити суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Одним із таких стандартів та принципів є принцип законності (п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України).

Так, принцип законності передбачає, що рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень має здійснюватися на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що приписам ст. 19 Конституції України.

Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Однією із таких презумпцій є презумпція невинуватості, елементом якої є принцип in dubio pro reo, який відображається в нормі ч. 3 ст.62Конституції України та відповідно до якого усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Такі правові висновки зроблені Конституційним Судом України у своєму Рішенні у справі № 23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року.

Проте в цій ситуації, Відповідач виніс постанову про накладення адміністративного стягнення не ґрунтуючи її на жодних можливих доказах, передбачених ст. 251 КУпАП, та не досліджуючи жодних доказів, чим порушив приписи ст.т. 251, 252 та ст. 280-284 КУпАП.

Частина 3 ст.258КУпАП передбачає, що працівник патрульної поліції може винести постанову на місці вчинення правопорушення, тобто на місці зупинки транспортного засобу.

Проте, постанова не може бути винесена без розгляду адміністративної справи. Постанова щодо притягнення особи до відповідальності виноситься за результатами розгляду справи.

Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Працівник патрульної поліції не має права притягнути водія до адміністративної відповідальності без доказів та без з`ясування всіх обставин справи. Звинувачення не може ґрунтуватися лише на припущеннях працівника патрульної поліції. Так, стаття 62Конституції України передбачає, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Однак, як зазначено вище, працівник поліції не спромігся надати жодних доказів на підтвердження факту наявності події адміністративного правопорушення. Такі твердження Позивача підтверджуються до прикладу змістом самої постанови, яка не згадує інших додаткових матеріалів та доказів, взятих в основу Відповідачем.

В зворотному випадку оскаржувана постанова містила б посилання на хоча б якісь матеріали, які б підтверджували подію вчинення адміністративного правопорушення.

Окрім цього суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи посадова особа Відповідача не дотримався належної процедури розгляду, зокрема не врахував клопотання позивача про ознайомлення з матеріалами справи, що мали б стати основою для прийняття відповідного рішення.

В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні протоколу про адміністративне правопорушення зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчиненого порушення та вини особи в його вчиненні.

Постановою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі №524/9827/16-а встановлено, що невжиття жодних дій щодо надання можливості реалізувати своє право на отримання такої допомоги свідчить про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що порушення Позивачем п.2.1А ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст.121КУпАП на момент винесення постанови серії ЕНА №4338967 від 23 березня 2025 року, не підтверджено належними та допустимими доказами. Зокрема до даної постанови (на момент її винесення) не долучено жодних доказів на підтвердження доводів складача протоколу.

З огляду на вказане, суд приходить до переконання про протиправність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення п.2.1А ПДР України, у зв`язку із відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 23 березня 2025 року серії ЕНА №4338967.

В частині доводів представника Відповідача про неврахування поданого ним відеозапису, то суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладену у справі № 524/5536/17 від 15 листопада 2018 року.

Відповідно до даної постанови Верховний Суд, вказав, що суди попередніх інстанцій вірно зазначили про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого частиною другою статті 122 КУпАП, оскільки відеозапис, поданий Відповідачем на підтвердження факту порушення Позивачем правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова серії АР № 451556 від 31 липня 2017 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.

Окрім цього Верховним Судом у даній постанові також зазначено, що відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

При цьому суд вважає, що безпідставними є доводи скаржника про те, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис підлягають зазначенню у постанові про адміністративне правопорушення лише у випадку фіксації правопорушення здійсненої у автоматичному режимі, оскільки частиною третьою статті 283КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Вимоги ж до постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режими, визначені частиною четвертою вказаної статті.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 524/7184/16-а, від 26 квітня 2018 року у справі № 200/5590/17/, від 19 лютого 2020 року у справі № 524/1284/17.

Підсумовуючи наведене та у відповідності до висновку Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17 суд не приймає до уваги наданий представником Відповідача відеозапис, оскільки оскаржувана постанова не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про недоведеність вини Позивача і вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа закриттю, тому позовні вимоги підлягають до повного задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, з Відповідача - Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції (як з суб`єкта владних повноважень) слід стягнути на користь Позивача - ОСОБА_1 судовий збір, який ним було сплачено при поданні позовної заяви.

Керуючись ст. ст. 19, 62 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 5, 19, 20, 72-78, 161, 139, 229, 269, 286, 293, 295 КАС України, суд,-

ухвалив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити повністю.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4338967від 23березня 2025року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. - скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з суб`єкта владних повноважень - Управління патрульноїполіції уЛьвівській областіДепартаменту патрульноїполіції на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,00 грн.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Залізничним РВ УМВС України у Львівській області 22 вересня 1998 року, місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Управління патрульноїполіції уЛьвівській областіДепартаменту патрульноїполіції (місцезнаходження: 79053, місто Львів, вулиця Перфецького, 19).

Апеляційна скарга на судове рішення у справах, визначених статтею 286 КАС України, може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 09 травня 2025 року.

Суддя В. В. Свірідова