Рішення № 12722036, 06.12.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.12.10 р.                     Справа № 39/114пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 34604686

до Відповідача 1: Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк, ідентифікаційний код 04052844

до Відповідача 2: Донецької міської ради м. Донецьк, ідентифікаційний код 26502957

за участю Прокурора Донецької області

про: визнання права на оформлення документів на набуття земельної ділянки в оренду

за участю уповноважених представників:

від Прокурора – Пономарьов А.О. (за посвідченням №2644);

від Позивача – не з’явився;

від Відповідача 1 – Головченко О.І. (за довіреністю №01/13-909 від 13.03.2010р.);

від Відповідача 2 - Головченко О.І . (за довіреністю №0113-910 від 13.03.2010р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 22.11.2010р. на 06.12.2010р.

У судовому засіданні 06.12.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр”, м. Донецьк (далі –Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк (далі –Відповідач) про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр” м. Донецьк права на набуття земельної ділянки в оренду строком на 49 років для розміщення двох будівель складів (складські приміщення) за адресою Кіровський район, м. Донецьк, вул. Адигейська, площею 0,6509га шляхом укладання прямого договору оренди в порядку, передбаченому Земельним кодексом України та Законом України „Про оренду землі”, які діяли на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр” до Донецького міського голови про надання зазначеної земельної ділянки в оренду.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на наявність у нього права на отримання спірної земельної ділянки в оренду на умовах та в порядку, передбачених Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі" в редакції, яка діяла на момент його звернення у зв’язку із наявними погодженнями в межах визначеної відповідними нормами процедури виділення земельної ділянки та укладеного договору резервування земельної ділянки.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав заяву від 19.09.2006 р., висновок Донецької міської санітарно-епідеміологічної станції № 778/07 від 16.04.2007 р., висновок постійно діючої комісії з питань вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів № 01/13-227 від 15.01.2007 р., висновок відділу культури Донецької міської ради № 01-1/486 від 12.03.2007 р., висновок відділу екологічної інспекції по Донецькому регіону № 37/200 від 23.03.2007 р., висновок Донецького міського управління земельних ресурсів № 01/35-2589 від 03.05.2007 р., висновок відділу культури Донецької міської ради № 01-1/2690-з від 24.12.2007 р., висновок відділу регуляторної політики державного управління охорони навколишнього природного середовища в Донецькій області № 05/3162 від 25.12.2007 р., висновок головного управління містобудування та архітектури № 01/14-7394 від 27.12.2007 р., висновок Донецького міського управління земельних ресурсів № 01/35-10067 від 27.12.2007 р., висновок постійно-діючої комісії з питань вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів від 22.11.2007р., акт вибору земельної ділянки від 27.12.2007р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 1, 2, 12, 15, 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 124 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України „Про оренду землі”, ст. 58 Конституції України та ст.ст. 55, 58 Конституції України.

Позивач під час нового розгляду справи, запровадженого постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2010р., заявою про уточнення позовних вимог, наданою 21.04.2010р. (а.с.87) виклав свої вимоги в наступній редакції: визнати право Товариства з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр” м. Донецьк на оформлення документів для набуття земельної ділянки в оренду строком на 49 років загальною площею 0,6509га для розміщення двох будівель складів (складські приміщення) за адресою Кіровський район, м. Донецьк, вул. Адигейська, шляхом укладання договору оренди з Донецькою міською радою, в порядку, передбаченому Земельним кодексом України та Законом України „Про оренду землі”, які діяли на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр” з заявою до Донецького міського голови.

Під повторного нового розгляду справи, здійснюваного згідно постанови Вищого господарського суду України від 02.09.2010р., Позивач у судові засідання не з’являвся, жодних пояснень або заяв відносно розглядуваного спору та вимог не надавав.

Відповідач 1 під час первісного розгляду справи процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався

Під час нового розгляду справи, запровадженого постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2010р., Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву від 20.04.2010р. (а.с. 90), яким просив відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що він не є органом, уповноваженим розпоряджатись земельними ділянками відповідно до рішення Донецької міської ради №18/12 від 28.03.2008р. „Про відміну рішення міської ради від 24.06.2005р. №20/16”, оскільки дані повноваження передані Донецькій міській раді. На підтвердження цієї позиції Відповідачем надано додатковий документ для залучення до матеріалів справи (а.с.31).

Ухвалою суду 09.06.2008р. судом в порядку ст. 24 Господарського процесуального кодексу України в якості Відповідача 2 залучено до участі у розгляді справі Донецьку міську раду.

Відповідач 2 під час первісного розгляду справи надав відзив на позовну заяву №б/н від б/д (а.с.а.с.44-46), в якому проти позову заперечив, вказуючи на: можливість, з огляду на законодавчі зміни, визнання Донецькою міської радою на законних підставах спірне право тільки за результатами проведення земельних торгів; відсутність обов’язку у Донецької міської ради приймати рішення про надання земельної ділянки на підставі наявних у Позивача погоджень; визначення діючим законодавством та позицією Вищого господарського суду України рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування у якості єдиної підстави для набуття певною особою права користування комунальною земельною ділянкою, яке (рішення) є обов’язковою умовою для укладання договору оренди; Позивачем не надано доказів відмови у наданні земельної ділянки, що вказує на відсутність предмету спору, з огляду на що провадження у справ має бути припинено на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Під час нового розгляду справи, запровадженого постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2010р., Відповідач 2 надав відзив від 20.04.2010р. (а.с.а.с.80-86), яким, фактично, відтворена його попередня позиція щодо неможливості задоволення позовних вимог, вказуючи при цьому, що вимога щодо вчинення дій, необхідних для укладання договору оренди, має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Під час повторного нового розгляду Відповідачами 1, 2 був наданий спільний відзив від 06.12.2010р. (а.с.а.с.147-150), яким підтвердили попередні заперечення проти позовних вимог, зазначаючи також і на тому, що Позивачем не було набуто право на оформлення документів для набуття в оренду земельної ділянки та не вчинення міською радою жодних дій і не видання жодного документу, які б свідчили про її волевиявлення щодо надання позивачеві ділянки в оренду або відмови у її наданні.

Відповідачами 1, 2 також були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.130-138, 151).

Прокурор надав письмові пояснення №05/1-03-10 від 22.11.2010р. (а.с.а.с.139-140), в яких проти позову заперечив, вказуючи на відсутності рішення Відповідача щодо надання Позивачу земельної ділянки, і спонукання до передання земельної ділянки без означеного рішення є порушенням виключного конституційного повноваження органу місцевого самоврядування на здійснення права власності та управління землями.

У судових засіданнях під час нового розгляду Прокурор та представник Відповідачів 1, 2 підтримали свої заперечення, викладені письмово, вимагаючи вирішення спору за наявними у справі документами.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а повторна неявка без пояснення причин належним чином повідомленого Позивача у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 Господарського процесуального кодексу України не впливає на правильність такої кваліфікації і не може вважатися підставою для подальшого відкладання розгляду справи, адже встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання одного учасника справи здійснювати свої процесуальні права і обов’язки.

Вислухавши у судових засіданнях представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

19.09.2006р. Позивач звернувся до Донецького міського голови з заявкою №б/н (а.с.11) про надання строком на 49 років земельної ділянки, загальною площею 0,3600га, яка знаходиться за адресою: Кіровський район, м. Донецьк, вул. Адигейська, для розміщення двох будівель складів (складські приміщення).

Як вбачається з резолюцій, що містить зазначена заява, міським головою розписано (кому) внести пропозицію без зносу зелених насаджень та за підписом (кого) „узгоджено без зносу зелених насаджень”.

На підставі рішення Донецької міської ради від 30.09.2005р. №21/2 "Про затвердження правил забудови м. Донецька" за резолюцією Донецького міського голови (віза) питання щодо надання Позивачу в оренду земельної ділянки було передано на розгляд постійно діючої комісії з питань вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів.

27.12.2007р. постійно діючою комісією з питань вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів було надано Позивачу акт вибору земельної ділянки (а.с. 23), в якому зазначено, що земельна ділянка за вказаною вище адресою є придатною для проектування та будівництва будівель складу (складських приміщень). При цьому, орієнтована площа земельної ділянки визначена у розмірі 0,6509га.

З метою погодження у встановленому законодавством порядку місця будівництва нерухомого майна, Позивачем були отримані погодження державних органів та органів місцевого самоврядування:

-          висновок відділу культури Донецької міської ради №01-1/486 від 12.03.2007р. та №01-1/2690-з від 24.12.2007р. (а.с. 18);

-          висновок відділу регуляторної політики Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Донецькій області №05/3162 від 25.12.2007р. (а.с. 19);

-          висновок відділу екологічної інспекції по Донецькому регіону Державного управління охорони навколишнього природного середовища №37/200 від 23.03.2007р. (а.с. 16);

- висновок Донецької міської санітарно-епідеміологічної станції №778/07 від 16.04.2007р. (а.с.а.с. 12,13);

-          висновок Донецького міського управління земельних ресурсів №01/35-2589 від 03.05.2007р. та №01/35-10067 від 27.12.2007р. (а.с. 21);

-          висновки Головного управління містобудування і архітектури Донецької міської ради №01/14-7394 від 27.12.2007р (а.с. 20).

За таких обставин Позивач 06.06.2008р. звернувся до суду з розглядуваними позовом.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.06.2008р. (а.с.а.с.52,53) позовні вимоги були задоволені лише відносно Відповідача 1 - по відношенню до Відповідача 2 у задоволені позову відмолено, проте постановою Вищого господарського суду України від 21.04.2010р. (а.с.а.с.67-70) вказане рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Слід зауважити, що на підставі означеного судового рішення від 17.06.2008р. Донецькою міською радою 19.06..2009р. було прийняте рішення №34/34 (а.с.151 т.1), яким Товариству з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр” затверджені матеріали вибору земельної ділянки орієнтовною площею 0,6509га для будівництва 2-х будівель складів (складських приміщень) по вул. Адигейської в Кіровському районі та надано цьому Товариству дозвіл на розробку проекту відведення означеної земельної ділянки.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Донецької області від 28.04.2010р. (а.с.а.с.100-104) позовні вимоги в Товариства з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр” в редакції заяви про уточнення від 21.04.2010р. (а.с.87) знову були задоволені відносно Відповідача 2, тоді як щодо Відповідача 1 у задоволені цих вимог було відмовлено. Втім, постановою Вищого господарського суду України від 02.09.2010р. (а.с.а.с.120-123) вказане рішення також було скасоване із надсиланням справи на новий розгляд до Господарського суду Донецької області. При цьому, Вищим господарським судом України зазначено, що з аналізу наведених норм Земельного кодексу України, Закону України „Про оренду землі” та Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” вбачається, що надання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого за результатами розгляду заяви (клопотання) особи, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду, поданої відповідно до ст. 16 Закону України „Про оренду землі”. Разом із тим, судом першої інстанції не було встановлено, чи приймалося рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання або відмову у наданні спірної земельної ділянки. Принагідно касаційною інстанцією зауважено на необхідності з’ясування, чи відповідають заявлені (з урахуванням уточнення) позовні вимоги належним способам захисту в розумінні ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 05.11.2010р. справу було прийнято у провадження судді Попкова Д.О.

Протягом нового розгляду Прокурор та Відповідачі 1, 2 підтримали свою позицію, викладену письмово, тоді як Позивач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

На виконання обов’язкових згідно ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівок Вищого господарського суду України судом були витребувані відповідні документи (а.с.а.с.130-138) та пояснення (викладені у відзиві - а.с.а.с.147-150), з яких вбачається, що Донецькою міською радою на пленарному засіданні сесії не приймалося рішення про виділення спірної земельної ділянки Позивачу, так само, як і рішення про відмову у виділені такої земельної ділянки.

Суд, з огляду на приписи ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених у заяві про уточнення позовних вимог, наданій 21.04.2010р. (а.с.87)

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, враховуючи вказівки та висновки Вищого господарського суду України, суд вважає розглядувані позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із змісту позовних вимог та приведеного Позивачем обґрунтування сутність розглядуваного спору полягає у встановленні наявності/відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр” права на оформлення документів для набуття земельної ділянки в оренду строком набуття визначеної земельної ділянки в оренду шляхом укладання договору оренди з Донецькою міською радою в порядку, який передбачався положеннями відповідного законодавства в редакції на момент ініціації Позивачем процедури виділення земельної ділянки.

Виходячи із статусу учасників справи та характеру розглядуваних правовідносин, останні регламентуються, насамперед, Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, в контексті яких судом і оцінюється обґрунтованість розглядуваних позовних вимог.

За змістом положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:

-          наявності у позивача певного суб’єктивного права (інтересу);

-          порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку Відповідача;

-          належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Сукупність означених елементів і становить предмет доказування і спростування для сторін та предмет дослідження для суду.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Зокрема, у відповідності із ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок надання земельних ділянок юридичним особам в оренду визначений ст. 124 Земельного кодексу України та ст.16 Закону України "Про оренду землі".

В силу ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

В свою чергу, відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарному засіданні відповідної ради.

Відтак, сукупний аналіз означених норм дає суду підстави для однозначного висновку про те, що єдиною належною підставою для укладання між юридичною особою та міською радою договору оренди комунальної земельної ділянки є рішення такої ради про укладання цього договору, що у повній мірі узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, сформульованою як у постанові від 02.09.2010р. по цій справі, так і в п. 4 Оглядового листа „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок” від 30.11.2007 р. N 01-8/918. На виключності права ради надавати земельну ділянку у користування як суб’єкта права власності на землю зазначено і в абз. 1 п. 2 Роз’яснення ВАСУ „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування” від 27.06.2001 р. N 02-5/743. Викладене зумовлює висновок про неналежність Виконавчого комітету Донецької міської ради як відповідача за розглядуваним вимогами, що є достатньою підставою для відмові у позові щодо нього.

Втім, як було встановлено судом, рішення про укладання з Позивачем договору оренди спірної земельної ділянки, Донецькою міської радою не приймалося, що унеможливлює існування передбаченої законодавством підстави для виникнення захищуваного в межах цієї справи суб’єктивного права Товариства з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр” на оформлення документів на набуття земельної ділянки саме шляхом укладання такого договору оренди, про що справедливо вказують Прокурор та Відповідачі 1, 2. Наразі, зміни предмету спору і обраного судового захисту Позивачем в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до прийняття рішення у справі не здійснювалися.

Відсутність захищуваного суб’єктивного права у світлі згаданих вище положень ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України унеможливлює його порушення та вжиття заходів судового захисту проти такого відсутнього порушення, адже в матеріалах справи відсутні докази відмови Донецької міської ради у виділенні земельної ділянки Позивачу в оренду. В свою чергу, наявні в матеріалах справи отримані Позивачем в процедурі виділення земельної ділянки погодження за змістом діючого законодавства не призводять до виникнення у Донецької міської ради обов’язку із прийняття позитивного рішення про укладання договору оренди, на чому також безпосередньо наголошено у постановах Вищого господарського суду України від 21.01.21010р.

Поряд із цим суд звертає увагу Позивача на те, що у світлі приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України повноваження суду із застосування відповідних способів захисту мають здійснюватися у цілковитій відповідності до вимог Конституції та законів України та у визначених межах. Отже, якщо приведені норми законодавства України не передбачають обов’язкове прийняття рішення місцевою радою про укладання договору оренди земельної ділянки комунальної власності для виникнення у майбутнього землекористувача права на набуття в оренду такої земельної ділянки шляхом укладання договору, то намагання Товариства з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр” у судовому порядку встановити за собою таке право без попереднього прийняття рішення уповноваженим органом місцевого самоврядування розцінюються як спонукання суду до перебирання на себе виключних повноважень міської ради, що є неприйнятним.

При цьому доповнення первісно заявлених позовних вимог фразою „право на оформлення документів” не впливає на сутність цієї вимоги, адже Позивач залишив незмінним бажаний спосіб такого оформлення – шляхом укладання договору за відсутністю єдиною належної для цього підстави – відповідного рішення Відповідача 2, прийнятого на пленарному засіданні.

При визначені підвідомчості цієї справи суд виходив з того, що суб’єктивний склад сторін відповідає вимогам ст. 1 Господарського процесуального кодексу України і між сторонами існує спір про право Позивача на отримання в оренду земельної ділянки.

Тобто правовідносини, що склалися між сторонами з приводу наявності чи відсутності у Позивача права на оренду носять договірний характер, який є наслідком наявних між сторонами господарських відносин у сфері землеустрою.

При цьому, Відповідачі у спірних правовідносинах не здійснює владних повноважень, а виступають як суб'єкт господарських відносин, що за змістом ч. 1 ст.2 , п.п. 1, 6, 7 ч. 1 ст. 3, п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України унеможливлює віднесення цього спору до компетенції адміністративного суду.

Таким чином, цей спір в контексті п. 6 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України підвідомчий господарському суду, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в Інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.2005р. № 3.2.-2005, та позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п.п. 5.2., 5.3., 15 Рекомендації Президії „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” від 27.06.2007р. № 04-5/120, адже норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять безпосереднього застереження про віднесення цієї справи до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати відносяться на його рахунок і компенсації не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 34604686) до Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк (ідентифікаційний код 04052844) та Донецької міської ради, м. Донецьк (ідентифікаційний код 26502957) про визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр”, м. Донецьк на оформлення документів для набуття земельної ділянки в оренду строком на 49 років загальною площею 0,6509га для розміщення двох будівель складів (складські приміщення) за адресою Кіровський район, м. Донецьк, вул. Адигейська, шляхом укладання договору оренди з Донецькою міською радою, в порядку, передбаченому Земельним кодексом України та Законом України „Про оренду землі”, які діяли на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю „Донторгцентр” з заявою до Донецького міського голови.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 06.12.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.12.2010р.

Суддя