Рішення № 127190285, 29.04.2025, Горохівський районний суд Волинської області

Справа №155/850/24

Провадження №2/155/33/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2025 м. Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Сметани В.М.,

при секретарі судових засідань Воронюк Н.М.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

піклувальника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

представника відповідача ОСОБА_5 ,

представника відповідача ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Телерадіоорганізація «Тернопіль-Медіа», ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про захист гідності та честі фізичної особи

УСТАНОВИВ:

Позивач 16 травня 2024 року звернувся в суд із позовною заявою до відповідачів про захист гідності та честі фізичної особи.

Позовні вимоги обґрунтовує, що місцева телекомпанія «Тернопіль 1», власником якої є приватне підприємство Телерадіоорганізація Тернопіль-медіа 10 жовтня 2023 року випустила в телеефір програму «Найстрашніша зрада, історія чоловіка, що став жертвою власного дядька». В рамках даної телевізійної програми, як авторському тексті, та і в коментарях відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було розповсюджено відносно нього недостовірну та негативну інформацію, яка ганьбить його честь та гідність.

Вказує, що недостовірною та негативною інформацією, яку виклав у своїй телевізійній програмі відповідач ПП Телерадіоорганізація Тернопіль-медіа вважає наступною: назвавши передачу «Найстрашніша зрада: історія чоловіка, що став жертвою власного дядька»; розповідаючи про те, що після матері його племінника, він як рідний дядько став його опікуном, поміщується текст, що він став для свого племінника одним страхом. Також, племінник в програмі вказував, що позивач привіз його в село не на могилу матері, а саме до нотаріуса, щоб оформити на позивача майно хворого племінника. Після цього ОСОБА_3 вказував, що він помістив останнього у психоневрологічний інтернат, де над ним знущаються, позбавив його проживання та реєстрації у належній йому нерухомості.

Зазначає, що ще в 2016 році на сімейні нараді за участі матері відповідача ОСОБА_3 та його самого, родина просила його потурбуватися про подальше гідне життя племінника після смерті матері та забрати його з села, де він вів аморальний спосіб життя. В результаті чого, вважає, що волю родини виконав та поселив ОСОБА_3 на проживання в Горохівський психоневрологічний інтернат, що поруч з місцем його проживання, що давало йому можливість періодично відвідувати його племінника як в інтернаті, так і забирати його додому.

Також, зазначає, що зона мовлення компанії «Тернопіль 1» розповсюджується і на Чортківський район Тернопільської області, зокрема на село Постолівка, де він народився, відвідував школу, проживав до зрілого віку та куди постійно приїжджає та доглядає батьківське обійстя. Оскільки в даному селі проживає певна кількість його однокласників, родичів та близьких знайомих, викладена у вищезгаданій телевізійній передачі недостовірна та неправдива інформація про нього істотно ганьбить його честь та гідність, викладена інформація створила негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих, змушує його постійно виправдовувати себе у спілкуванні з односельчанами.

Враховуючи вищенаведене, просить визнати недостовірною та негативною, оспорювану в даній позовній заяві інформацію, подану відповідачами в телевізійній програмі «Найстрашніша зрада, історія чоловіка, що став жертвою власного дядька»., а саме: інформацію ПП « Телерадіоорганізації Тернопіль-медіа» про те, що племінник ОСОБА_3 став його жертвою, а також те, що він став для свого племінника не підтримкою, а одним страхом; інформацію відповідача ОСОБА_8 про те, що він є неадекватним та, що його слід поміняти місцями з племінником, помістивши його у психоневрологічний інтернат; інформацію відповідачки ОСОБА_7 про те, що свого племінника він привіз у село не на могилу матері, а саме до нотаріуса, щоб перевести на себе майно хворого племінника; інформацію відповідача ОСОБА_3 про те, що він проти його волі помістив останнього у психоневрологічний інтернат, де над ним знущаються, а також про те, що він позбавив його права на проживання та реєстрацію в належній йому нерухомості. Зобов`язавши відповідача - приватне підприємство Телерадіоорганізація Тернопіль-медіа спростувати недостовірну інформацію, яка буде визнана судом, втому ж циклі передач, шляхом зачитання диктором резолютивної частини судового рішення. Стягнути з відповідачів солідарно спричинену йому моральну шкоду в сумі 200000,00 гривень, судові витрати по справ, які складаються з оплати судового збору та витрати по оплаті правничої допомоги.

Ухвалою судді Горохівського районного суду Волинської області від 17 червня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

На адресу суду 04 липня 2024 року від Приватного підприємства «Телерадіоорганізація «Тернопіль-медіа» надійшов відзив, в якому зазначено, що позивачем не доведений факт поширення ПП «Телерадіоорганізація «Тернопіль-медіа» оспорюваної інформації, проведеним оглядом програм, які поширювались в ефірі за ІНФОРМАЦІЯ_1 , не було виявлено програму з назвою «Найстрашніша зрада, історія чоловіка, що став жертвою власного дядька». Також позивач не звертався із скаргою, або заявою про спростування інформації та не запитував копію запису. Вважає, що не відомо звідки було отримано запис програми, що надано на DVD диску позивачем, у зв`язку з чим немає можливості порівняти наданий відеозапис з оригіналом, а тому такий запис є неналежним та недопустимим доказом поширення інформації. Вказує, що даний позов можна розцінювати як спосіб впливу позивача на медіа, та намагання приховати свої вчинки, безпідставно звинувачуючи медіа в порушенні його ділової репутації, забороняючи висвітлювати суспільно значиму тему. Також, позивачем не доведено завдання моральної шкоди. Враховуючи наведене просить позовні вимоги залишити без задоволення.

На адресу суду 23 липня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_7 адвоката Білик Л.С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що не вбачає у чому полягає негативна та недостовірна вищезазначена інформація. Вказувала, що в сюжеті містяться оціночні судженнями, які ґрунтуються на особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації. Таким чином, така оцінка є вираженням суб`єктивної думки ОСОБА_7 фактично коментарем на отримані відомості та інформацію від ОСОБА_3 , тобто є не твердженням, висловленим особисто про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору. Враховуючи вищенаведене, просить відмовити в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_7 .

Протокольною ухвалою суду від 17 лютого 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача адвокат Воробйов Є.Л. в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити. Вказував, що відеорепортаж відповідачем наданий не відомо з якого джерела Зазначає, що сюжет передачі можливо виходив в ефір, проте не з зазначеною назвою і не 10 жовтня 2023 року, на підтвердження долучав до відзиву журнал обліку програм ПП «ТРО «Тернопіль-медіа» на 10 жовтня 2023 рік. Також, вказував що сайт, з якого за твердженнями позивача він отримав запис програми, на якому розміщено відесюжет, не є онлайн медіа та позивач не просить спростовувати і визнати недостовірною інформацію, яка міститься на вказаному сайті, що не є предметом доказування.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні вказував, що ОСОБА_1 ставився до нього добре, в Горохівському психоневрологічному інтернаті також до нього ставляться добре, проте повідомив журналістам та сусідам неправдиву інформацію, оскільки хотів залишитись проживати в дома.

В судовому засіданні піклувальник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , повідомила, що ОСОБА_3 перебуває в інтернаті, оскільки потребує постійного стороннього догляду, будь яких протиправних дій персонал інтернату до нього не вчиняв та не вчиняє. Інформація, яка наведена в оспорюваному відеосюжеті є не повною та не правдивою.

Представник відповідача ОСОБА_7 адвокат Білик Л.С. вказувала, що позов є безпідставним та не підлягає до задоволення, оскільки уся зазначена інформація її довірителькою у сюжеті, отримана від відповідача ОСОБА_3 та є оціночними судженнями.

Відповідача ОСОБА_8 в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

У частині 1 статті 4 ЦПК України, зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 3 Конституції України, статтею 297 ЦК України, передбачено, що кожен має право на повагу до його честі і гідності. Честь і гідність фізичної особи є недоторканними. У разі порушення цих прав фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі і гідності.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими благами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

При розгляді справ вказаної категорії потрібно враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та самих позовних вимог, позивач просить спростовувати подану відповідачами в телевізійній програмі «Найстрашніша зрада, історія чоловіка, що став жертвою власного дядька» інформацію, яка транслювалась в ефірі телерадіоорганізації 10 жовтня 2023 року.

Відповідно до пояснень позивача, в ефірі телерадіоорганізації 10 жовтня 2023 року він спірного сюжету не бачив, про його трансляцію йому стало відомо від знайомих. Сам сюжет він переглянув на сайті ПП «ТРО «Тернопіль-медіа», звідки він був скопійований та наданий суду.

Також інформація про розміщення відеосюжету на інтернет сайті ПП «ТРО «Тернопіль-медіа» була підтверджена в судовому засіданні спеціалістом ОСОБА_9 .

Будь яких доказів щодо поширення ПП «ТРО «Тернопіль-медіа» відео сюжету з назвою «Найстрашніша зрада, історія чоловіка, що став жертвою власного дядька» в телеефірі ПП «ТРО «Тернопіль-медіа» суду подано не було. Відповідач в позовних вимогах не просить суд визнати недостовірною та спростовувати інформацію, яка розміщена в мережі інтернет на конкретному сайті.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Судом встановлено, що на DVD диску, який наданий позивачем наявний відеозапис, на якому розміщено спірні дописи, які просить позивач визнати недостовірним та спростувати.

В судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_10 , яка працює продавцем в магазині, повідомила, що ОСОБА_1 приходив з ОСОБА_3 в магазин, завжди все йому купляв, також, вказувала, що від ОСОБА_3 не чула, що його б`ють в інтернаті.

В судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_11 вказувала, що ОСОБА_3 є її племінник, ОСОБА_1 братом. Вказує, що ОСОБА_3 отримав в шкільному віці травму хребта, почав вживати алкогольні напої, пізніше проходив курси лікування від алкогольної залежності. ОСОБА_1 завжди піклується про племінника, який перебував фактично на його утриманні, оскільки оплачував лікуванням та проведенні операції. Те що було висвітлено в програмі не правда.

В судовому засідання свідок ОСОБА_1 , пояснив, що він є рідним братом ОСОБА_3 та вказував, що ОСОБА_1 позивач найбільше здійснював догляд за братом, здійснював оплати по лікуванню. Події, які відображені у відео сюжеті не відповідають дійсності.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , спростовують інформацію, яка відображена у відео сюжеті під назвою «Найтрашніша зрада, історія чоловіка, що став жертвою власного дядька».

Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , попереджені судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від дачі показань за ст. ст.384, 385 КК України, що підтверджується їх підписом, тому у суду відсутні підстави ставити під сумнів дані покази.

Як пояснив в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 , він повідомив сусідам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 неправдиву інформацію щодо свого дядька ОСОБА_1 та умов перебування в інтернаті, оскільки не хотів туди повертатись та мав бажання проживати сам вдома.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Тлумачення статті 277 ЦК України, свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

На необхідності чіткого розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень неодноразово у своїх рішеннях наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у рішенні від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» («Lingens v. Austria») суд виснував про те, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України, передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідачами не було поширено інформацію про факти, оскільки, на дослідженому судом відео не було ідентифіковано позивача, а оспорювана позивачем інформація по суті є оціночним судженням відповідачів.

З урахуванням обставин справи та контексту спірної інформації щодо позивача, яка не містила безспірних тверджень про достовірні факти, а ґрунтувалася на інформації, що містила оціночні судження і стосувалася критики особи та дій позивача.

Отже, позивач не довів факту поширення в телеефірі ПП «ТРО «Тернопіль-медіа» про нього недостовірної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, що є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання інформації недостовірною.

Суд зауважує, що хоча спірні вислови і містять елементи провокативного характеру, однак їх не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони є оцінкою дій і не містять ствердження про порушення законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Разом з тим, відсутність підстав для визнання оспорюваної інформації недостовірною виключає необхідність спростування поширеної інформації та стягнення моральної шкоди завданої розповсюдженням такої інформації.

Щодо самого доказу, долученого позивачем до матеріалів справи «оптичного диску з відеозаписом», то суд зазначає, що оптичний диск містить файл, проте, суд вважає, що відеозапис на диску, що його долучено до матеріалів справи не може вважатися оригіналом запису трансляції від 10 жовтня 2023 року.

Крім того, відеозапис не містить логотипу телеканалу, без якого здійснення мовлення телевізійним каналом на території України є неможливим.

Відповідно доч.4ст.48ЗУ «Промедіа», телемовник (суб`єкт у сфері лінійного аудіовізуального медіа-сервісу) - особа, яка здійснює добір аудіовізуальних програм, їх організацію в хронологічному порядку (створює телеканал) та надає їх для одночасного масового та індивідуального приймання користувачами.

Згідно ч.1 ст.48 ЗУ «Про медіа», суб`єкти у сфері лінійних медіа зобов`язані вести облік програм, які вони поширюють.

Відповідно до ч.6 ст.48 ЗУ «Про медіа», суб`єкти у сфері лінійних аудіовізуальних медіа зобов`язані зберігати записи програм у незмінному вигляді впродовж 20 днів з моменту їх поширення. У разі надходження суб`єкту у сфері медіа впродовж зазначеного строку скарги, заяви про спростування або реалізацію права на відповідь записи відповідної програми мають зберігатися до того часу, поки скаргу, заяву не буде розглянуто у встановленому цим Законом порядку. Запис відповідної програми надається на вимогу особи, яка звернулася із заявою, безоплатно. Якщо заявник не надав матеріальний носій для запису програми, суб`єкт у сфері медіа має право на компенсацію вартості відповідного матеріального носія та поштових послуг як умову для надання запису. Таким чином, лише протягом зазначеного строку позивач мав можливість отримати записи оскаржуваної інформації у повній і незмінній формі, які могли бути підтвердженням факту поширення інформації, про яку зазначено в позові.

Зважаючи на те, що позивач не скористався своїм правом та не звернувся у передбаченому законодавством порядку до телеканалу з вимогою надати йому копію запису ефіру телевізійного каналу, а за спливом часу запис ефіру телевізійного каналу за 10 жовтня 2023 року не зберігся, про що зазначив відповідач у своєму відзиві.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував той факт, що записи оскаржуваної інформації, які могли бути підтвердженням факту поширення інформації подані позивачем у повній і незмінній формі, а відтак суд ставить під сумнів відповідність поданої копії запису на оптичному диску.

Відповідно п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява, окрім обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинна містити докази, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно до ст. 100. ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Крім того, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно зі ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зауважує, що позивачем у позові не зазначено про джерело отримання, фіксації та запису на оптичний диск вказаного відеозапису, у кого міститься оригінал відеозапису, не засвідчено копію електронного доказу електронним цифровим підписом.

Враховуючи вищевикладене та те, що відеозапис поданий позивачем без дотримання порядку, визначеного ст. 100 ЦПК України, суд не приймає до уваги, вказаний доказ.

Відповідно до ч.1 ст.246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Оскільки представником відповідача ОСОБА_6 заявлене відповідне клопотання до закінчення судових дебатів, суд при ухваленні рішення не вирішує питання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 89, 263, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства «Телерадіоорганізація «Тернопіль-Медіа», ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про захист гідності та честі фізичної особи відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторонами по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , паспортні дані:невідомі, РНОКПП:невідомий.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце перебування: АДРЕСА_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , РНОКПП: невідомо.

Відповідач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , паспортні дані:невідомі, РНОКПП: невідомо.

Відповідач: приватного підприємства «Телерадіоорганізація «Тернопіль-Медіа», місцезнаходження: місто Тернопіль, вулиця Олени Кульчицької, 2А, місто Тернопіль, код ЄДРПОУ41302104

Дата складення повного тексту рішення 08 травня 2025 року.

Суддя Горохівського районного суду

Волинської області В.М. Сметана