Рішення № 127163498, 07.05.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2025 року м. Київ №640/30941/20

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії: головуючої - судді Лисенко В.І., суддів: Терлецької О.О., Леонтовича А.М., розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа: ОСОБА_2 про визнання невідповідними Конституції і незаконними постанов,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання невідповідними Конституції і незаконними нормативно-правових актів.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що відповідач не є органом державної влади чи місцевого самоврядування, який має право встановлювати тарифи. Оскільки оспорюваною постановою встановлено протиправні тарифи на житлово-комунальні послуги, споживачем яких вона є, то таким чином порушено її права. Відтак, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, у відзиві на позовну заяву зазначає, що НКРЕКП є державним колегіальним органом, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, підпорядкованим Президентові і підзвітним Верховній Раді України, відтак, в межах повноважень та відповідно до закону прийняв оскаржувані постанови. Водночас зазначив про те, що позивачем не наведено доказів та фактів, що підтвердили б дійсне порушення його прав, внаслідок прийняття оскаржуваних постанов. На думку відповідача, в позовній заяві не конкретизується, які саме негативні наслідки зазнав саме позивач та яким чином порушуються саме його права. З огляду на зазначене, відповідач вказує про відсутність порушеного права позивача та правомірність прийняття оскаржуваних постанов, а тому в силу статті 2 КАС України підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Третя особа надала суду пояснення, в яких вказала про помилковість доводів відповідача про те, що на споживачів послуг холодної води оскаржуваної постанови № 1141 від 16.06.2016.

Відповідачем також направлено до суду пояснення, в яких наголошено про відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивача внаслідок прийняття оскаржуваних постанов.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2020 відкрито провадження у справі №640/30941/20, залучено в якості третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 .

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

Вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа розподілена судді Лисенко В.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 прийнято до провадження адміністративну справу та визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження колегією суддів під головуванням судді Лисенко В.І.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 постановлено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 , а тому є споживачем комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Позивачу і третій особі в особі ОСОБА_2 , як споживачам житлово-комунальних послуг у м. Києві надходили рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, з яких, як зазначає позивач, вбачається застосування з 2015 р. тарифів на послуги центрального опалення, гарячої води, холодної води, встановлених НКРЕКП.

Відповідачем прийнято наступні оскаржувані постанови :

- від 16.06.2016 № 1142 «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26 листопада 2015 року № 2868»;

- від 16.06.2016 р. № 1141 «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення»;

- від 26.11.2015 р. № 2868 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб?єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг»;

- від 31.03.2015 р. № 970 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал»;

- від 09.06.2016 р. № 1101 «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 31 березня 2015 року № 1171»;

- від 31.03.2015 р. № 1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб?єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг».

Постановою НКРЕКП від 16 червня 2016 року № 1141 «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення» встановлено тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення для низки суб`єктів господарювання, які надають послуги у сфері водопостачання та водовідведення в різних регіонах України:

а) на централізоване водопостачання:

- споживачам, які є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення;

- споживачам, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення;

б) на централізоване водовідведення:

- споживачам, які є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення;

- споживачам, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення.

Станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, а також станом на час розгляду справи судом, відповідач неодноразово вносив зміни до вказаної постанови в частині зміни розміру встановлених тарифів.

Позивач, вважаючи, що вказані постанови є протиправними через порушення його прав як споживача, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Оцінюючи доводи відповідача щодо того, що позивач не є суб`єктом застосування оскаржуваної постанови від 16.06.2016 № 1141 та не є суб`єктом правовідносин, у яких цей акт буде застосовано, суд вказує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є мешканцем багатоквартирного будинку, отже є споживачем житлово-комунальних послуг. Зокрема, у позовній заяві позивач безпосередньо зазначає про те, що є споживачем житлово-комунальних послуг.

Суб`єктом господарювання, яке надає послуги у сфері водопостачання та водовідведення в місті Києві, є Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал».

Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтею 13 вказаного Закону встановлено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Враховуючи приписи Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та твердження позивача як мешканця багатоквартирного будинку, що вона є користувачем житлово-комунальних послуг, суд приходить до висновку, що вона, зокрема, користується комунальними послугами з централізованого постачання холодної води, централізованого постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).

Тарифи на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб`єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг, встановлено постановою НКРЕКП від 26 листопада 2015 року № 2868 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб`єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг».

Так, згідно з пунктом 1 вказаної постанови в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено тарифи на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб`єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг, в тому числі й приватному акціонерному товариству «Акціонерна компанія «Київводоканал» зі структурою, наведеною в додатку 51 до цієї постанови, а саме:

- тариф на послугу з централізованого постачання холодної води - 6,84 грн. за 1 куб. м (з ПДВ);

- тариф на послугу з централізованого водовідведення - 6,93 грн. за 1 куб. м (з ПДВ).

Оскільки позивач є споживачем житлово-комунальних послуг, в тому числі й послуг з централізованого постачання холодної води, централізованого постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які на території міста Києва надає Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», то суд погоджується з доводами відповідача, що позивач є суб`єктом правовідносин, врегульованих саме постановою НКРЕКП від 26 листопада 2015 року № 2868.

Як встановлено судом вказаною постановою НКРЕКП встановлено тарифи:

а) на централізоване водопостачання:

- споживачам, які є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення;

- споживачам, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення;

б) на централізоване водовідведення:

- споживачам, які є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення;

- споживачам, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення.

Однак позивач не надав суду жодних належних доказів застосування до нього цієї постанови, або того, що він є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цю постанову.

За наведених обставин заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що оскаржуваною постановою від 26 листопада 2015 року № 2868 не порушено права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, що є підставою для відмови судом у задоволенні його позовних вимог.

При цьому, суд вказує також, що постанова від 16 червня 2016 року № 1141 прийнята відповідачем у межах наданих йому законодавством повноважень, що обґрунтовується наступним.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (стаття 75 Конституції України).

Статтею 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Відповідно до розділу VІІ Концепції адміністративно реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 №810/98 «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» виконавча влада - це одна з трьох гілок державної влади, яка відповідно до конституційного принципу поділу державної влади покликана розробляти і втілювати державну політику щодо забезпечення виконання законів, управління сферами суспільного життя, насамперед державним сектором економіки. У відносинах із законодавчою і судовою владою вона користується певною самостійністю.

Органи виконавчої влади - самостійний вид органів державної влади, які згідно з конституційним принципом поділу державної влади мають своїм головним призначенням здійснення однієї гілки державної влади - виконавчої.

За характером компетенції (повноважень) розрізняються органи загальної компетенції (Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації), а також органи спеціальної - галузевої, міжгалузевої і функціональної компетенції (решта органів виконавчої влади).

За порядком прийняття рішень органи поділяються на:

- колегіальні, в яких право прийняття рішень від імені органу мають певні колективи (Кабінет Міністрів, різні державні комісії тощо), які очолюються керівником органу;

- єдиноначальні, в яких право прийняття рішень від імені органу має одна особа (міністр, голова державного комітету, голова місцевої державної адміністрації).

Статтею 5 Закону України «Про природні монополії», який застосовувався до НКРЕКП до 26 листопада 2016 року, тобто до дати набрання сили Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», визначено, що відповідно до цього Закону регулюється діяльність суб`єктів природних монополій, зокрема, у сфері централізованого водопостачання та водовідведення.

Частиною першою статті 4 зазначеного Закону визначено, що державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону з особливостями, встановленими законом.

Статтею 8 Закону України «Про природні монополії» визначено, що предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є, поміж іншого, ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про природні монополії» національні комісії регулювання природних монополій є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України.

Статтею 12 указаного Закону встановлено, що основними завданнями комісій є, зокрема, регулювання діяльності суб`єктів природних монополій; формування цінової політики у відповідній сфері регулювання.

Стаття 14 Закону України «Про природні монополії» уповноважує національні комісії приймати нормативно-правові акти та контролювати їх виконання з питань, що належать до їх компетенції.

Відповідно до пункту 1 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014, яке застосовувалось до НКРЕКП до 26 листопада 2016 року, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президентові і підзвітним Верховній Раді України, є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг.

До основних завдань НКРЕКП, визначених частиною третьою Положення віднесено, поміж іншого, державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів.

За змістом підпункту 7 пункту 4 Положення НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань встановлює: тарифи на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

Згідно з підпунктами 1, 6 та 7 пункту 6 НКРЕКП для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право:

- приймати у межах своєї компетенції рішення, що є обов`язковими до виконання суб`єктами природних монополій;

- приймати з питань, що належать до компетенції НКРЕКП, нормативно-правові акти, контролювати їх виконання;

Відповідно до пункту 13 Положення рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об`єднань споживачів і громадськості.

Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями.

Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов`язкові до виконання суб`єктами природних монополій.

Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов`язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.

Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, не потребують узгодження з іншими органами державної влади, крім випадків, передбачених законом.

Рішення НКРЕКП, які відповідно до закону є регуляторними актами (крім рішень щодо встановлення тарифів), розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави суду дійти висновку, що НКРЕКП є уповноваженим державним органом на прийняття рішень нормативно-правового характеру щодо встановлення державних регульованих цін і тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, а тому оспорювана постанова прийнята ним в межах повноважень, визначених законодавством.

Суд вказує, що відповідач є уповноваженим державним органом на прийняття рішень нормативно-правового характеру щодо встановлення державних регульованих цін і тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, оскільки такі повноваження надані йому Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».

Отже, доводи позивача та третьої особи про відсутність таких повноважень у відповідача є необґрунтованими та не заслуговують на увагу суду.

Будь-якої невідповідності законам України та актам вищої юридичної сили щодо реалізації відповідачем наданих йому повноважень при прийнятті оскаржуваних постанов судом не встановлено.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач в межах повноважень, визначених Законом, прийняв оскаржувані постанови, тому підстави для визнання їх протиправними та скасування з підстав, зазначених позивачем, відсутні, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

За визначенням ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Достатніми, у розумінні ч. 1 ст. 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом ч. 2 вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Натомість позивачем не надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог без задоволення.

Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий - суддя Лисенко В.І.

Судді: Леонтович А.М.

Терлецька О.О.