Рішення № 127136315, 01.02.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 рокуСправа №160/24129/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1 Територіального управління державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача-2 Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (далі ДСА України, відповідач-2) щодо належного забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень ст.ст.146, 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно позивача невиплати останній грошової допомоги за 2023 рік у зв`язку з відбуттям у щорічну основну відпустку з 30.01.2023 року, у розмірі середньомісячної заробітної плати;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, відповідач-1) щодо повернення без виконання наказу керівника апарату Криворізького районного суду Дніпропетровської області №10-к від 11.01.2023 року «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання ОСОБА_1 »;

- зобов`язати відповідача-1 прийняти до виконання наказ керівника апарату Криворізького районного суду Дніпропетровської області №10-к від 11.01.2023 року «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання ОСОБА_1 », нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати на дату винесення наказу №10-к від 11.01.2023 року «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання Зборівській І.С.» у відповідності до порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивачу протиправно не нараховано та не виплачено грошову допомогу за 2023 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати згідно наказу керівника апарату Криворізького районного суду Дніпропетровської області №10-к від 11.01.2023 «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання ОСОБА_1 ».

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та після усунення недоліків прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і проведення судового засідання, запропоновано відповідачам надати відзив на позовну заяву.

Відповідачем-1 до суду подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Основними аргументами відзиву зазначено, що ТУ ДСА України в Дніпропетровській області є державним органом, розпорядником коштів державного бюджету та має діяти відповідно до положень бюджетного законодавства. Україна живе в умовах воєнного стану та на період воєнного стану законодавець призупинив дію ст.55 Бюджетного кодексу України. Крім того, станом на 01.02.2023 наявна кредиторська заборгованість за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» по заробітній платі працівникам апарату судів Дніпропетровської області.

Відповідач-2 про розгляд справи повідомлений належним чином та своїм правом на подання відзиву не скористався, жодних пояснень, заяв або клопотань не подав.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що згідно заяви ОСОБА_1 11.01.2023 керівником апарату Криворізького районного суду Дніпропетровської області видано наказ №10-к «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання Зборівській І.С.», яким надано позивачу грошову допомогу за 2023 рік у зв`язку з відбуттям у щорічну основну відпустку з 30.01.2023, у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Засвідчену належним чином паперову копію вказаного наказу надіслано на поштову адресу відповідача-1.

Листом начальника ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №103/23 від 23.01.2023 доведена інформація керівникам апаратів місцевих загальних судів Дніпропетровської області, що прийнято рішення щодо призупинення виплат грошової/матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам апаратів судів протягом І кварталу 2023 року при наданні відпустки тривалістю менш, як 14 календарних днів.

Листом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №160/23 від 27.01.2023, який надіслано на адресу Криворізького районного суду Дніпропетровської області повернуто без виконання накази, зокрема, №10-к «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання ОСОБА_1 » від 11.01.2023 та рекомендовано скасувати як такий, що видано передчасно.

02.03.2023 позивачем подано заяву керівнику апарату Криворізького районного суду Дніпропетровської області про повторне направлення на виконання наказу від 11.01.2023 №10-к «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання ОСОБА_1 », як безпідставно повернутого без виконання листом ТУ ДСА в Дніпропетровській області №160/23 від 27.01.2023.

03.04.2023 позивач звернулась зі скаргою до Державної судової адміністрації України на дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області.

14.04.2023 листом №3669-23-762/23 «Про розгляд скарги Зборівської І. від 31.03.2023» Державна судова адміністрація України повідомила, що вирішення питання щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам апаратів місцевих загальних судів належить виключно до повноважень територіальних управлінь ДСА України. Тому, надіслано скаргу ОСОБА_1 до ТУ ДСА України в Дніпропетровській області для розгляду в межах повноважень.

24.04.2023 листом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області №1253/23 повідомлено позивача, що у листі територіального управління від 23.01.2023 №103/23, чітко обґрунтовані причини не виплати грошової допомоги на оздоровлення протягом І кварталу 2023 року у разі використання щорічної відпустки тривалістю менш як 14 календарних днів, а саме:

- наявність станом на 01.02.2023 кредиторської заборгованості за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» по заробітній платі працівникам апарату судів Дніпропетровської області (1251 699грн. 98коп.). Це обумовлено значною різницею між щомісячною сумою, затвердженою планом фінансування з січня по квітень 2023 року та щомісячною сумою згідно затвердженого кошторису на 2023 рік за КЕКВ 2111 «Заробітна плата»;

- обмеження застосування норм статті 55 Бюджетного кодексу України «Захищені видатки бюджету» (п.22 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення цього Кодексу»).

Листом територіального управління від 27.01.2023 №160/23 наказ Криворізького районного суду Дніпропетровської області «Про надання грошової допомоги ОСОБА_2 » повернуто до суду без виконання.

Позивач вважає протиправною бездіяльність ДСА України щодо неналежного фінансового забезпечення діяльності судів, а також протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо повернення без виконання наказу керівника апарату Криворізького районного суду Дніпропетровської області №10-к від 11.01.2023 «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання Зборівській І.С.», оскільки вказаний наказ керівником апарату не скасовано. Позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Закон України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року (надалі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Наказом Державної судової адміністрації України від 20.07.2005 року №86 затверджено, серед іншого Типову посадову інструкцію секретаря судового засідання місцевого загального суду (надалі - Посадова інструкція).

Пунктом 1.2 Посадової інструкції визначено, що секретар судового засідання є посадовою особою апарату місцевого загального суду (далі - суд), статус якої визначається Законом України «Про державну службу».

Згідно з п.1.7 Посадової інструкції у своїй роботі керується Конституцією України, Цивільним процесуальним, Кримінально-процесуальним та іншими кодексами України, Законами України «Про судоустрій України», «Про статус суддів», «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією» та іншими законами України, рішеннями Конституційного Суду України, актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, актами законодавства та нормативними документами, що регламентують діяльність судових органів, Положенням про Державну судову адміністрацію України, Положенням про територіальні управління Державної судової адміністрації, постановами колегії, наказами, інструкціями та рекомендаціями Державної судової адміністрації України та відповідного територіального управління Державної судової адміністрації, іншими нормативно-правовими актами та цією посадовою інструкцією.

Відповідно до Посадової інструкції секретар судового засідання має право: - користуватися правами і свободами, передбаченими Конституцією України, Законами України «Про державну службу», «Про судоустрій України» та іншими актами законодавства; - на соціально-правовий захист відповідно до свого статусу.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначені Законом України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до частин другої, третьої вказаної статті відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, а згідно з частиною другою цієї статті державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону.

У відповідності до статті 57 Закону України «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Згідно з частиною першою статті 58 Закону України «Про державну службу» за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Статтею 59 Закону України «Про державну службу» передбачено, що щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

Так, статтею 74 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до частин першої - сьомої статті 79 КЗпП України щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Згідно з частиною четвертою статті 80 КЗпП України у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу) зараховуються, зокрема, час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» з метою упорядкування умов оплати праці працівників державних органів Кабінет Міністрів України постановив затвердити: схему посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2023 році; розмір надбавок до посадових окладів за ранги державних службовців; перелік посад державної служби, що прирівнюються до відповідних підкатегорій; умови оплати праці працівників патронатних служб в державних органах; умови оплати праці працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, і працівників Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Управління адміністративними будинками Державного управління справами, Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України.

Відповідно до листа Мінсоцполітики України Щодо грошової допомоги на оздоровлення від 19.09.2017 року №2416/0/101-17 під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної відпустки за відповідний робочий рік. Грошову допомогу не можна ділити на частини, і вона виплачується один раз на рік однією сумою під час надання будь-якої з частин щорічної відпустки.

Аналіз наведених положень свідчить, що державний службовець має право на щорічну основну та додаткову відпустки, які надаються йому в порядку черговості надання відпусток, яка визначається графіком, що затверджується роботодавцем. При цьому конкретний період надання щорічних відпусток (основної та додаткової) встановлюється за згодою між працівником та роботодавцем. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання також встановлюється за згодою між працівником та роботодавцем. Подією, у зв`язку з якою призначається та виплачується грошова допомога, є щорічна основна відпустка. Виплата грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати є соціальною гарантією, закріпленою на законодавчому рівні.

При цьому закон не пов`язує виплату такої грошової допомоги з тривалістю надання державному службовцю щорічної основної відпустки та передбачає виплату грошової допомоги по факту надання основної відпустки (за кожний робочий рік або за кожний рік оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) безвідносно до бюджетного періоду (починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року), протягом якого надається відпустка, а відтак у випадку поділу щорічної основної відпустки на частини грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачується один раз при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки незалежно від кількості днів такої відпустки та бюджетного періоду, протягом якого надається відпустка.

З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 року №10-к «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання Зборівській І.С.» надано ОСОБА_1 , секретарю судового засідання Криворізького районного суду Дніпропетровської області, грошову допомогу за 2023 рік у зв`язку з відбуттям у щорічну основну відпустку з 30.01.2023 року, у розмірі середньомісячної заробітної плати.

ТУ ДСА України в Дніпропетровській області листом від 23.01.2023 року №103/23 адресований керівникам апаратів місцевих загальних судів Дніпропетровської області повідомлено про прийняття вимушеного рішення щодо призупинення виплат грошової/матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам апаратів судів протягом 1 кварталу 2023 року при наданні відпустки тривалістю, менш як 14 календарних днів.

Враховуючи, що виплата грошової допомоги на оздоровлення, що передбачена статтею 57 Закону України №889-VIII, прив`язана лише до конкретної щорічної основної відпустки та не пов`язана з тривалістю такої відпустки, зазначені відповідачем у листі доводи не відповідають вищевказаним нормам права.

Суд звертає увагу, що у відзиві відповідач не заперечує сам факт наявності у позивача права на проведення нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, при цьому, суд зазначає, що посилання відповідача на аргументи щодо відсутності коштів бюджетних асигнувань для виплати допомоги на оздоровлення не може зумовлювати обмеження змісту конституційного права на відпочинок та отримання грошової допомоги на оздоровлення.

Вказаний висновок обумовлений природою та посиланням на бюджетне законодавство, у тому числі Бюджетного кодексу України, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їхнє виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 цього Кодексу).

Бюджетні асигнування виступають елементами змісту акту про бюджет як плану формування та використання фінансових ресурсів, який має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).

Наведені приписи Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік не регулюють порядок виплати допомоги на оздоровлення. Водночас формування бюджету повинно здійснюватися з огляду на права осіб, яким призначені бюджетні виплати.

Тому бюджетне законодавство на поточний бюджетний рік та встановлення відповідних бюджетних асигнувань є наслідком соціально-економічних зобов`язань держави, необхідною фінансово-правовою гарантією виконання взятих на себе обов`язків перед особою, а не їхньою нормативною передумовою, від якого залежить визнання наявності чи відсутності в особи відповідного права.

До цього ж, вирішуючи питання правового значення виплати допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки, необхідно звернути увагу на те, що у зв`язку із безумовністю права особи на отримання відповідної виплати, на підставі до статті 57 Закону України «Про державну службу», особа володіє матеріальним інтересом у формі гарантованої законом грошової виплати коштом державного бюджету і цей інтерес захищений статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року як видом «власності» в автономному тлумаченні положень Конвенції.

Водночас, ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року, заява №63134/00, пункт 26)". Така відмова по своїй суті є позбавленням права на ці кошти, позаяк вони у подальшому не компенсуються.

Крім цього, оскільки норми бюджетного законодавства не регулюють порядок виплати державному службовцю допомоги на оздоровлення, то є необґрунтованими посилання на них як на законну підставу втручання у таке право.

З огляду на викладене, відсутні підстави застосовувати положення бюджетного законодавства до спірних правовідносин для розв`язання питання щодо наявності в особи відповідного права. Інший підхід у цьому випадку свідчив би про свавільне втручання у сферу прав людини.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що дії відповідача-1 щодо повернення без виконання наказу керівника апарату Криворізького районного суду Дніпропетровської області №10-к від 11.01.2023 року «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання Зборівській І.С.» є протиправні.

Разом з тим, суд зазначає про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача-1 прийняти до виконання наказ керівника апарату Криворізького районного суду Дніпропетровської області №10-к від 11.01.2023 року «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання ОСОБА_1 », нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної плати на дату винесення зазначеного наказу у відповідності до порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень ст.ст.146, 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 - невиплати їй грошової допомоги за 2023 рік у зв`язку з відбуттям у щорічну основну відпустку з 30.01.2023 року, у розмірі середньомісячної заробітної плати, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих загальних судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Статтею 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетним України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч.1 ст.48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань.

Згідно ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

З урахуванням наведеного вбачається, що вирішення питання щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам апаратів місцевих загальних судів належить виключно до повноважень територіальних управлінь ДСА України, а відтак позовні вимоги до відповідача-2 задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Положеннями ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору, суд зазначає наступне.

За змістом ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ч.5 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до відповідача-1 Територіального управління державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, просп.Дмитра Яворницького, буд.57, код ЄДРПОУ 26239738), відповідача-2 Державної судової адміністрації України (01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо повернення без виконання наказу керівника апарату Криворізького районного суду Дніпропетровської області №10-к від 11.01.2023 року «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання Зборівській І.С.».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області прийняти до виконання наказ керівника апарату Криворізького районного суду Дніпропетровської області №10-к від 11.01.2023 року «Про надання грошової допомоги секретарю судового засідання ОСОБА_1 », нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі середньомісячної плати на дату винесення зазначеного наказу у відповідності до порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова