Рішення № 127129125, 05.05.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

05.05.2025 р. справа №826/15929/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., за участі секретаря судового засідання - Карапетян М.О., представника позивача - Мічуріної О.В., представника відповідача - Бондара П.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації) про: 1) визнання протиправною та скасування вимоги Головного управлінням ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 18.07.2018 №Ф-201; 2) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.07.2018 № 0083674204,

установив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною та скасування вимоги Головного управлінням ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 18.07.2018 №Ф-201; 2) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.07.2018 № 0083674204.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що не вчиняв викладених в акті ГУ ДФС у м.Києві від 06.06.2018р. №2632/26-15-42-04-30/2308121223 податкових правопорушень. Стверджував, що оподатковуваний дохід у межах спірних правовідносин обчислював правильно, занижень податку на доходи фізичних осіб та занижень єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) не допускав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.10.2018р. у справі №826/15929/18 даний позов було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (затверджений наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399) до Харківського окружного адміністративного суду, згідно супровідного листа №01-19/1430/25 від 31.01.2025 передано 742 (сімсот сорок дві) судові справи згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025, зокрема, і адміністративну справу №826/15929/18.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2025р. судом було прийнято адміністративну справу до розгляду; допущено заміну ГУ ДФС у м. Києва компетенційним правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код - 44116011, вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116); постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання на 31.03.2025р. об 11:30 год; витребувано необхідні для вирішення спору по суті докази.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що проведений захід податкового контролю показав на заниження оподатковуваного податком на доходи фізичних осіб показника чистого доходу, що спричинило заниження як податку на доходи фізичних осіб, так і ЄСВ, позаяк обєкти справляння цих публічних платежів є ідентичними.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, які відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не надали заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вивчивши доводи усіх приєднаних до справи письмових процесуальних документів, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов визначену законодавством процедуру державної реєстрації унаслідок чого набув правого статусу юридичної особи приватного права-резидента України, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під кодом 2308121223, у якості платника податків (зборів, обов`язкових платежів) знаходиться в ГУ ДПС у м.Києві (котре є компетенційним правонаступником ГУ ДФС у м.Києві).

З приєднаних до справи копій документів слідує, що на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України, наказу від 27.04.2018 та плану графіку проведення документальних планових перевірок, посадовими особами контролюючого органу ГУ ДФС у м.Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та спати податків і зборів, дотримання вимог валютного ті іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи з 01.01.2011 по 31.12.2017.

Результати перевірки оформлені актом від 06.06.2018 № 2632/26-15-42-04-30/2308121223 (далі за текстом Акт №2632).

У тексті Акту №2632 субєктом владних повноважень ГУ ДФС у м.Києві викладені власні судження про вчинення заявником низки податкових правопорушень, зокрема у контексті обставини даного спору:

- п. 177.10 ст. 177 ПК України та Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України № 481 від 16.09.2013 - порушено ведення книги обліку доходів та витрат;

- п. 177.2 та 177.4 ст. 177 ПК України у зв`язку з чим занижено оподаткований дохід на загальну суму 488.639,14 грн, в тому числі за 2015 рік - у сумі 31.422,30 грн, за 2016 рік - у сумі 112.338,65 грн та за 2017 рік - у сумі 344.878,19 грн, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 87.982,20 грн, в тому числі за 2015 рік - у сумі 5.683,17грн, за 2016 рік - у сумі 20.220,96грн та за 2017 рік - у сумі 62.078,07грн;

- абз.3 ч.8 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI «Про облік та збір єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у звязку із чим ненараховано та не сплачено суму ЄСВ з чистого оподатковуваного доходу у розмірі 111.491,27грн. (у тому числі за 2015р. у сумі 10.903,53грн., за 2016р. у сумі 24.714,55грн., за 2017р. у сумі 75.873,19грн.).

Згідно з судженнями контролюючого органу, викладеними на стор.11-12 Акту №2632 та на стор.20 Акту №2632, висновок субєкта владних повноважень про заниження заявником оподаткованого доходу на загальну суму 488.639,14 грн (у тому числі за 2015 рік - у сумі 31.422,30 грн, за 2016 рік - у сумі 112.338,65 грн та за 2017 рік - у сумі 344.878,19 грн) одночасно спричинив і заниження податку на доходи фізичних осіб на 87.982,20грн., і заниження ЄСВ на 11.491,27грн.

Із посиланням на Акт №2632 контролюючим органом ГУ ДФС у м.Києві 18.07.2018р. були прийняті:

1) податкове повідомлення рішення від 18.07.2018р. №0083774204, яким збільшено зобов`язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в сумі 109.977,75 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями - 87.982,20 грн за штрафними (фінансовими) санкціями - 21.995,55 грн;

2) вимога від 18.07.2018 №Ф-201 про сплату недоїмки з ЄСВ у сумі 111.491,27грн.

3) рішення від 18.07.2018 №0083674204 про застосування 15.801,29грн. штрафу у звязку із заниженням ЄСВ на суму 111.491,27грн.

Стверджуючи про невідповідність закону вимоги ГУ ДФС у м.Києві від 18.07.2018 №Ф-201 про сплату недоїмки з ЄСВ у сумі 111.491,27грн. та рішення ГУ ДФС у м.Києві від 18.07.2018 № 0083674204 про застосування 15.801,29грн. штрафу, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тож на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

З 01.01.2011р. приводи та підстави здійснення податкового контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин податкової дисципліни та стану виконання податкового обов`язку; зміст та обсяг повноважень податкових органів; процедура реалізації повноважень контролю регламентована, насамперед, приписами Податкового кодексу України.

У розумінні п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України (далі за текстом - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Суд відмічає, що відносини з приводу справляння податку на доходи фізичних осіб регламентовані приписами Розділу IV Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, визначений законодавцем у положеннях п.п.177.4.4 ст.177 Податкового кодексу України, а перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат підприємця окреслений законодавцем у приписах п.п.177.4.5 ст.177 Податкового кодексу України.

З наведеної норми кодексу чітко та однозначно слідує, що показник одержаних підприємцем доходів у цілях справляння податку на доходи фізичних осіб може бути зменшений виключно на показник реально понесених витрат (а не зобов`язань, котрі підлягають виконанню у майбутніх періодах) та за умови, що такі витрати мають безпосередній стосунок до одержаного у межах провадження господарської діяльності доходу.

Відсутність будь-якої з наведених кваліфікуючих ознак (1 реальність видатків, 2 пов`язаність видатків із одержанням доходу) унеможливлює зменшення показника доходу підприємця.

При цьому, у силу застереження п.п. 177.4.5 ст. 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Оскільки нормами Податкового кодексу України не надано чіткого та поза розумним сумнівом достатньо конкретизованого визначення ані терміну «прибуток», ані суміжному терміну «дохід», то суд вважає за можливе керуватись у даному питанні нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999р. (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до змісту ст. 1 згаданого Закону №996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

З приписів наведеної норми закону чітко і безумовно слідує, що для обрахунку показника розміру доходу особи обов`язково належить з`ясувати як вартість активу, котра залежить від умов конкретної господарської операції, так і розмір зобов`язань та вимушеність їх виникнення, а також існування причинно-наслідкового зв`язку між подією понесенням витрат і ймовірністю (вірогідністю) одержання доходу унаслідок настання цієї події.

Вирішуючи даний спір, суд зважає також і на правовий висновок постанови Верховного Суду від 12.03.2019 р. по справі №826/14489/16 (адміністративне провадження №К/9901/58205/18), де указано, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Суд також ураховує, що за визначенням п.п. 14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 138.1.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд відмічає, що у силу запровадженого законодавцем правила отриманий підприємцем дохід від провадження господарської діяльності є одночасно як базою для справляння податку на доходи фізичних осіб, так і визначеною п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» базою справляння ЄСВ.

Відповідно до ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У ході розгляду справи судом достеменно установлено, що викладене в Акті №2632 судження контролюючого органу про заниження заявником оподатковуваного доходу у межах спірних правовідносин на 488.639,14грн. (що є єдиною причиною нарахування ЄСВ) було визнано юридично неспроможним та документально непідтвердженим у справі №640/18315/18 (рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2024р., постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025р.).

Унаслідок цього було визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення ГУ ДФС у м.Києві від 18.07.2018р. № 0083774204 (яким збільшено зобов`язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в сумі - 109.977,75 грн, в т.ч. за податковими зобов`язаннями - 87.982,20 грн за штрафними (фінансовими) санкціями - 21.995,55 грн).

Тож, указаний правовий акт індивідуальної дії субєкта владних повноважень як доказ заниження заявником оподатковуваного доходу у межах спірних правовідносин на 488.639,14 грн. слід кваліфікувати таким, що втратив юридичну дію з календарної дати прийняття контролюючим органом, тобто з 18.07.2018р.

Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, у силу п.3 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» і вимога ГУ ДФС у м.Києві від 18.07.2018 №Ф-201 про сплату недоїмки з ЄСВ у сумі 111.491,27грн., і рішення ГУ ДФС у м.Києві від 18.07.2018 №0083674204 про застосування 15.801,29грн. штрафу у звязку із заниженням ЄСВ на суму 111.491,27грн. ґрунтуються на одному і тому ж відображеному в Акті №2632 судженні контролюючого органу про заниження заявником оподатковуваного доходу у межах спірних правовідносин на 488.639,14грн.

Інших доказів заниження заявником оподатковуваного доходу у межах спірних правовідносин на 488.639,14грн. суб"єктом владних повноважень до суду під час розгляду справи не подано.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов`язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку субєкт владних повноважень не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, оскільки не довів факту заниження заявником оподатковуваного доходу у межах спірних правовідносин на 488.639,14грн. як підстави для нарахування 111.491,27грн. ЄСВ та застосування 15.801,29грн. штрафу (за заниження ЄСВ на 111.491,27грн.).

Відтак, за наслідками розгляду справи суд кваліфікує у якості не доведеного за правилами ч.2 ст.77 КАС України факту відповідності оскарженого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України та навпаки - доведеного за правилами ч.1 ст.77 КАС України факту існування у заявника порушеного публічного права у межах спірних правовідносин.

Наведене є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

У ході розгляду справи судом не виявлено існування правових висновків Верховного Суду у релевантних справах.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 18.07.2018р. №Ф-201.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.07.2018р. № 0083674204.

Роз`яснити, що рішення суду у повному обсязі виготовлено (складено) у порядку ч.3 ст.243 КАС України - 06.05.2025р.; підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення) до Шостого апеляційного адміністративного суду; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко