Рішення № 127077770, 05.05.2025, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/3479/25

2/212/2532/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2025 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі головуючого Чайкіна І.Б., за участю секретаря судового засідання Крутиголови В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Борисенко Альона Вікторівна до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Борисенко Альона Вікторівна, звернулася до суду в якому просила стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 8684, 75 гривень та витрати на правничу допомогу в сумі 2500 гривень. В обґрунтування позову зазначила, що вона працює з 28.05.1993 року на підприємстві відповідача на різних посадах. З 01.02.2024 року продовжила дію трудового договору на посаді старшого оператора станційного технологічного центру оброблення інформації та перевізних документів виробничого підрозділу Служба роботи станцій Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». За період з 2017 року по 2021 року перебувала у щорічних відпустках та користувалася правом на отримання матеріальної допомоги. Пунктом 3.1.4 Колективного договору встановлено передбачено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Так за період наданої відпустки з 22.11.2017 по 08.12.2017 року отримала матеріальну допомогу у розмірі 3200 гривень, сума недоплаченої матеріальної допомоги становить 1095 гривень; за період з 20.10.2018 року по 04..11.2018 року отримала 3723, 00 гривень, сума недоплаченої матеріальної допомоги становить 1421.75 гривень; за період з 06.12.2019 року по 27.12.2019 року отримала 4173, 00 гривень, сума недоплаченої матеріальної допомоги становить 1545, 50 гривень; за період з 05.01.2021 року по 22.01.2021 року отримала 6000 гривень, сума недоплаченої матеріальної допомоги становить 3162, 50 гривень; за період з 21.06.2021 року по 05.07.2021 року отримала 6000 гривень, сума недоплаченої матеріальної допомоги становить 1460, 00 гривень. Станом на момент звернення до суду із вказаним позовом жодних доплат на відшкодування матеріальної допомоги на оздоровлення за періоди 2017, 2018, 2019, 2021 роки додатково відповідачем не нараховано та не виплачено, отже загальна сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 8684, 75 гривень, яку просить стягнути в судовому порядку.

Ухвалою суду від 02.04.2025 року при відкритті провадження у справі судом було визначено проводити розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи.

Відповідачу АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» направлено копію ухвали про відкриття провадження з копією позовної заяви з додатками, надано час для надання відзиву на позовну заяву, яку вони отримали до електронного кабінету 02.04.2025 року об 20:11:08, що підтверджено довідкою про доставку електронного документу.

Станом на 05 травня 2025 року відзив на позов від АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» до суду не надійшов, будь яких заяв та клопотань не надано.

Згідно ч.8 ст.178ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, суддя дійшов наступного.

За правиламист. 10 Кодексу законів про працю України(даліКЗпП) колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до ч. 1ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди»зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

На підставіст. 13 КЗпПу колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Відповідно дост. 18 КЗпПположення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

За ч. 2ст. 97 КЗпПформи і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

У відповідності дост. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди»зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

На підставіст. 24 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Заст. 30 Закону України «Про оплату праці»при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Судом встановлено, що з 28.05.1993 року ОСОБА_1 працює на підприємстві відповідача, що підтверджено копією трудової книги (а.с. 15-17).

З 01.02.2024 року продовжила дію трудового договору на посаді старшого оператора станційного технологічного центру оброблення інформації та перевізних документів виробничого підрозділу Служба роботи станцій Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с. 29).

За розрахунковими листами відповідача позивачка ОСОБА_2 перебувала у відпустках та за період наданої відпустки з 22.11.2017 по 08.12.2017 року отримала матеріальну допомогу у розмірі 3200 гривень; за період з 20.10.2018 року по 04..11.2018 року отримала 3723, 00 гривень; за період з 06.12.2019 року по 27.12.2019 року отримала 4173, 00 гривень; за період з 05.01.2021 року по 22.01.2021 року отримала 6000 гривень; за період з 21.06.2021 року по 05.07.2021 року отримала 6000 гривень (а.с. 18-21).

За п. 3.1.14 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом на 2015 роки передбачено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с.22-24)

Крім того на підставі спільних постанов від 31 січня 2017 року, 12 січня 2018 року, 04 січня 2019 року, 02 січня 2020 року, 28.12.2020 року було подовжено дію чинного Колективного договору на 2017 рік, на 2018 рік, на 2019 рік, та 2021 рік відповідно (а.с. 25-29).

Натомість, на підставі постанови від 10.06.2021 року «Про внесення змін до колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень» внесено зміни, зокрема до пункту 3.1.14 та викладено в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини(у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положеннями, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50% тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного періоду (а.с. 31).

За ч. 2ст. 19 КЗпПякщо роботодавець порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати роботодавцю подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.

Правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними врегульованоЗаконом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Так відповідно до ч. 1ст. 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б)укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору (конфлікту).

На підставіст. 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється примирною комісією та трудовим арбітражем.

Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначеноЗаконом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року по справі № 479/58/19 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.10.2019 року по справі № 916/2721/18.

Натомість, у даному випадку має місце позов ОСОБА_1 , предметом якого є вирішення питання порушення законних прав та інтересів позивачки через недоотримання нею матеріальної допомоги на оздоровлення з вини відповідача на підставі умов діючого колективного договору, оскільки вона не оскаржує його умов та просить їх змінити, а також розгляд справи проводиться без залучення профспілкової організації для захисту інтересів позивачки, тому даний спір підпадає під юрисдикцію даного суду.

Отже, суд, розглянувши справу, встановив, що у 2017-2021 роках позивачці при наданні відпусток надавалась за її заявою матеріальна допомога на оздоровлення відповідно до п. 3.1.14 Колективного договору, які є чинними по цей час, яка відповідно повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати такої матеріальної допомоги.

Однак в порушення Колективного договору матеріальна допомога на оздоровлення позивачці надавалась частково протягом 2017-2021 років, тобто в розмірі, що не відповідає розміру, встановленому умовами Колективного договору.

Так заЗаконом України «Про державний бюджет України на 2017 рік»мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн..

Відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2018 рік»мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн..

На підставіЗакону України «Про державний бюджет України на 2019 рік»мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн..

Відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2021 рік»мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6000 грн..

Отже, сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період наданої відпустки з 22.11.2017 по 08.12.2017 року сума недоплаченої матеріальної допомоги становить 1095 гривень; за період з 20.10.2018 року по 04..11.2018 року сума недоплаченої матеріальної допомоги становить 1421.75 гривень; за період з 06.12.2019 року по 27.12.2019 року сума недоплаченої матеріальної допомоги становить 1545, 50 гривень; за період з 05.01.2021 року по 22.01.2021 року сума недоплаченої матеріальної допомоги становить 3162, 50 гривень; за період з 21.06.2021 року по 05.07.2021 року, сума недоплаченої матеріальної допомоги становить 1460, 00 гривень., що загалом становить 8684, 75 грн.

При цьому судом враховано, що за ч. 1ст. 9 КЗпПумови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, внаслідок чого вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.

За п. 3 Розділу ІІ «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»було встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

На підставі п. 5 Розділу ІІ «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»було встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Однак суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що п. 3, 5 Розділу ІІ «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», оскільки заст. 58 Конституції Українипередбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Також заст. 22 Конституції Українипри прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд при цьому наголошує, що положенняКонституції Україниє нормами прямої дії.

Отже, проаналізувавши у сукупності наведені положенняКонституції Українитаст. 9 КЗпП, суд дійшов висновку, що нові закони, які погіршують становище працівників, зокрема, призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття таких законів, договорами про працю відповідно не мають зворотньої сили.

Виходячи з наведеного обґрунтування, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо невиплати позивачці частини матеріальної допомоги на оздоровлення протягом 2017-2021 років у загальному розмірі 8684.75 грн. є неправомірними.

Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Дніпровського апеляційного суду від 3 лютого 2022 року по справі № 177/1110/21.

Отже, приймаючи до уваги положення п. 3.1.14 Колективного договору, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом стягнення на її користь з АТ «Українська залізниця» недоплаченої суми матеріальної допомоги за період 2017-2021 років у загальному розмірі 8684.75 грн.

Також згідно зістаттею 2 Закону України «Про оплату праці»до структури заробітної плати входить: основна заробітна плата, що є винагородою за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата, що є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку суду, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, тому суд відкидає посилання в цій частині представника відповідача на те, що матеріальну допомогу на оздоровлення неможливо розглядати в контексті структури заробітної плати.

Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року по справі № 760/14696/16-ц та від 10 лютого 2021 року по справі № 143/179/19.

На підставі ч. 2ст. 233 КЗпП(в редакції до змін від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд також зазначає, що відповідно дост. 233 КЗпП(в редакції від 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Натомість, на підставі п. 1 Прикінцевих положеньКЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

При цьому суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року.

Крім цього, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, Верховний Суд виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року по справі № 300/4201/22.

Враховуючи викладене, а також те, що питання про звільнення позивачки з роботи у відповідача не є предметом вирішення даного спору, враховуючи, що на момент невиплати їй матеріальної допомоги на оздоровлення діяли нормист. 233 КЗпП, які передбачали можливість в разі порушення законодавства про оплату праці працівнику звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то в даному випадку підстав для застосування тримісячного строку для звернення до суду з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого, відповідно не підлягають застосуванню.

Таким чином суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не було пропущено строки звернення до суду із даним позовом відповідно дост. 233 КЗпП, внаслідок чого заявлені нею позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПКсудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3ст. 133 ЦПКналежать витрати на професійну правову допомогу, які за змістомст. 137 ЦПКнесуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Суд встановив, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн. підтверджується: ордером адвоката № 1371717, договором від 25.03.2025 року про надання правничої допомоги адвокатом Борисенко А. В., де визначено, що гонорар адвокату за надання правничої допомоги визначається в акті прийому-передачі, в якому від 25.03.2025 року сторони угоди підтвердили надання правничої допомоги позивачці на суму 2500 грн. за консультації, складання та подання позовної заяви до суду, а також квитанцією про оплату позивачкою 25.03.2025 року таких послуг адвоката в сумі 2500 грн. (а.с. 35-41)

Отже, з огляду на зазначені норми права, правову позицію Великої Палати Верховного Суду та встановлені обставин справи, суд дійшов переконання, що вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу підлягають задоволенню, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим, тому суд не відхиляє посилання представника відповідача про недоведеність їх розміру, оскільки у даній справі були дотримані критерії розумності їх вартості.

Враховуючи, що суд повністю задовольнив заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 , то витрати позивачки на професійну правничу допомогу у сумі 2500 грн. підлягають стягненню в повному обсязі з відповідача на користь останньої , як такі, що були доведені відповідно до ст.137,141 ЦПК.

Заст. 141 ЦПКз відповідача на користь держави також підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211,20 грн., від сплати якого позивачку при подані даного позову до суду звільнено за законом.

Керуючись ст.4-5, 13, 19, 76-81,89, 133-141, 258-259, 263, 265 ЦПК, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Борисенко Альона Вікторівна до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 недоплачену суму матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки в розмірі 8684, 75 гривень

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати правничої допомоги в сумі 2500 грн.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», ЄДРПОУ: 40075815, розташоване в м. Києві по вул. Єжи Гедройця 5.

Повний текст рішення складено 05.05.2025 року.

Суддя: І. Б. Чайкін