Ухвала суду № 126987189, 30.04.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

"30" квітня 2025 р.справа № 300/2873/25

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43213960, вул. Національної Гвардії, 14А, м. Івано-Франківськ, 76014) про визнання протиправними дій і бездіяльності, а також зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (далі відповідач), в якому просить Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену суму грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 288 905,52 грн.

Відповідно до пунктів 3, 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Перевіряючи матеріали позовної заяви на їх відповідність зазначеним процесуальним вимогам, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови позивачу у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на таке.

Як слідує зі змісту позовних вимог, предметом оскарження є стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку на виконання рішень судів. Зокрема, з матеріалів позову слідує та позивач про це зазначає у позові, що:

рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі №300/3694/22 зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30 000 грн на місяць, починаючи з 24.02.2022 по 09.08.2022. На виконання вказаного рішення суду від 23.10.2023 у справі №300/3694/22 відповідачем нараховано позивачу додаткову винагороду за період дії воєнного стану з 24.02.2022 по 09.98.2022 в розмір 164 066,82 грн;

постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.12.2023 у справі №300/4869/22 зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області нарахувати й виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час в розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час за період з 09.03.2022 до 15.07.2022. На виконання вказаної постанови Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №300/4869/22 відповідачем нараховано позивачу доплату за службу в нічний час за період з березня по липень 2022 в загальному розмірі 6 499,10 грн;

рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 у справі №300/4107/23, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024, зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення на день звільнення 09.08.2022 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100. На виконання вказаного рішення суду від 01.11.2023 у справі №300/4107/23 відповідачем нараховано позивачу середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні в розмірі 118 339,60 грн.

При цьому, як стверджує позивач, вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогами виплатити їй нараховану, але не виплачену суму заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, однак такої виплати не отримала.

Отже, суд констатує, що передумовою звернення до суду з даною позовною заявою стало неналежне, на думку позивача, виконання відповідачем рішень судів від 23.10.2023 у справі №300/3694/22, від 21.12.2023 у справі №300/4869/22, від 01.11.2023 у справі №300/4107/23.

Разом із тим, суд звертає увагу, що кожне із вищезазначених судових рішень містить зобов`язання щодо виплати відповідних сум після їх нарахування.

Позивачем зазначено, що станом на день звернення до суду зазначені суми боргу не виплачені.

Відтак, спірним питанням у цій справі є правомірність невиплати позивачу нарахованих сум коштів на виконання зазначених вище судових рішень по справах №300/3694/22, №300/4869/22, №300/4107/23.

Спір між сторонами щодо розміру заборгованості згаданих сум відсутній.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон України №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України №1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України №1404-VIII.

Така позиція неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2019 у справі №816/2016/17, постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №320/19014/23.

Згідно з положеннями статей 382-382-3 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що заявлені в даному випадку ОСОБА_1 позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судових рішень в інших справах, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 379, 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подавати до суду першої інстанції відповідні заяви у справах №300/3694/22, №300/4869/22, №300/4107/23.

З урахуванням того, що питання виплати позивачу недоплачених сум коштів на виконання судових рішень у справах №300/3694/22, №300/4869/22, №300/4107/23 охоплюється вказаними рішеннями у зазначених справах та належить до предмета їх виконання, заявлена у цій справі позовна заява фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішень суду в інших справах, що набрали законної сили, та у випадку встановлення неналежності їхнього виконання повторно зобов`язати відповідача вчинити тотожні дії.

Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту у вигляді стягнення з Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 нарахованої на виконання згаданих судових рішень, але не виплаченої суми грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 288 905,52 грн, є одним із способів виконання таких судових рішень у справах №300/3694/22, №300/4869/22, №300/4107/23.

Відтак, у цьому випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.

Наявність спеціальних правових норм Кодексу адміністративного судочинства України (статті 378, 382, 383), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позовної заяви.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2024 у справі №120/13369/23.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов переконання про наявність підстав для відмови позивачу у відкритті провадження в адміністративній справі.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 170, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

відмовити у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43213960, вул. Національної Гвардії, 14А, м. Івано-Франківськ, 76014) про визнання протиправними дій і бездіяльності, а також зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строк, визначені частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя /підпис/Кафарський В.В.