Рішення № 12695435, 25.11.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.10                                                                                           Справа№ 10/217(10)

Господарський суд Львівської області у складі судді Довга О.І.,

При секретарі Скремета О.О.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Позивача: ТзОВ „Фінансова група „Мегабуд”, смт. Ємільчене

до відповідача: ТзОВ „Львівське шляхово-будівельне управління №40”, м. Львів

про стягнення 20683,09 грн. боргу

За участю представників:

Від позивача: Довгань В.І., довіреність № 1 від 11.11.2010 р.

Від відповідача: не прибув.

Представнику роз”яснено права та обов”язки сторін відповідно до статті 22 ГПК України, зокрема, право відводу судді, відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді –не заявлено та не подано. Представник не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами, про що подав письмове клопотання.

Суть спору: розглядається справа за позовом ТзОВ „Фінансова група „Мегабуд”, смт. Ємільчене до ТзОВ „Львівське шляхово-будівельне управління №40”, м. Львів про стягнення 20683,09 грн. боргу

          Ухвалою господарського суду від 04.11.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 25.11.2010 року, про що сторони були належним чином, під розписку, рекомендованою поштою, відповідно до п. 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затверджено наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 –рекомендованою поштою.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить стягнути з відповідача на свою користь 15 000 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений відповідачу товар, пеню в сумі 1 790 грн. 49 коп., індекс інфляції в сумі 30910 грн. 00 коп., 3% річних 802грн. 60 коп. та стягнути судові витрати, подав документи, які вимагалися судом.

Відповідач повноважного представника в судове засідання, повторно, без поважних причин, не направив, відзиву на позовну заяву не надіслав.

За умовами ст.33 ГПК України на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, подачі клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, однак відповідач своїм правом не скористався.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З врахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст.75 ГПК України .

Подача позову відбувається шляхом звернення до суду з письмовою заявою, в якій зацікавлена особа (позивач) формулює свою вимогу до осіб, до яких звернена вимога. Правова природа позову як процесуального засобу захисту права полягає у тому, щоб суд, прийнявши позовну заяву, у певному процесуальному порядку перевірив законність та обґрунтованість цієї матеріально-правової вимоги однієї особи до іншої, які стають сторонами процесу і між якими відбувається спір.

Сторони зобов‘язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об‘єктивного дослідження всіх обставин справи.

          Справа розглядається згідно вимог статті 75 ГПК України –за наявними у ній матеріалами.

          В ході розгляду справи суд ВСТАНОВИВ:

          Позивач - ТзОВ „Фінансова група „Мегабуд”, юридична адреса: вул. Блюхера, 2 кв.6, смт. Ємільчене, Житомирська область 11201; поштова адреса: 02413, м. Київ, а/с 80, - є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 35285888, що підтверджується довідкою № 60-0192 Головного управління статистики у Житомирській області, (докази –в матеріалах справи).

Відповідач - ТзОВ „Львівське шляхово-будівельне управління №40”, 79040,Львівська область,м. Львів, вул. Авіаційна буд.7-а, - є юридичною особою, відповідачу присвоєно код ЄДРПОУ 32408720.

Юридична особа вважається створеною і набуває права юридичної особи (правосуб»єктності) з дня її державної реєстрації у порядку визначеному чинним законодавством України, що визначено статтею 89 Цивільного кодексу України.

Статтею 56 Господарського кодексу України визначено порядок утворення суб»єкта господарювання, вимоги до установчих документів, визначено у статті 57 ГК України, а набрання чинності установчих документів, визначено у статті 58 Господарського кодексу України.

Статтею 91 ЦК України передбачено цивільну правоздатність юридичної особи, а одночасно з правоздатністю у юридичної особи виникає дієздатність, відповідно до статті 92 ЦК України, і цивільна правоздатність (відповідно до частини 2 статті 91 ЦК України) може бути обмежена лише за рішенням суду.

Виходячи із аналізу вищенаведених норм законодавства, суд приходить до висновку, що і Позивач і Відповідач є належними учасниками судового процесу, відповідно до статей 1, 18 та 21 ГПК України.

Між Позивачем - ТзОВ „Фінансова група „Мегабуд” (Постачальник –за договором) та Відповідачем - ТзОВ „Львівське шляхово-будівельне управління №40”, (Покупець - за договором) 03.09.2008 року було укладено договір № 21 постачання (оригінал договору оглянуто в судовому засіданні, належним чином засвідчена копія –в матеріалах справи).

          Зазначений договір складено у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та їх підписи скріплені печатками двох сторін договору, в силу статей 207, п. 1 частини 1 статті 208, та 204 ЦК України, є правомірним правочином.

За своєю правовою природою, основними та неосновними (другорядними) ознаками зазначений договір є договором поставки, відповідно до статті 712 ЦК України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов»язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов»язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов»язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до п. 1.1. договору № 21 від 03.09.2008 р. позивач (Постачальник) зобов»язується передати у власність Відповідача (Покупця)гран продукцію (щебінь, відсів надалі- товар), а Покупець зобов»язується прийняти Товар і оплатити його вартість на умовах цього Договору та додаткових угод в яких зазначається, кількість та вартість товару.

Сторонами в договорі –постачальником і покупцем –виступають позивач та відповідач, тобто учасники цивільного обігу –юридичні особи, що відповідає статті 712 ЦК України.

Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.

Постачальником за договором є юридична особа –Позивач, який продає вироблені ним товари або товари, закуплені для продажу, згідно умов даного договору.

Другою основною ознакою договору поставки є мета придбання товару. Мета придбання товару - у власність відповідача ( п. 1.1. договору).

Виходячи з аналізу умов вищевказаного договору, він є договором поставки.

Доказів про те, що вказаний договір визнано недійсним та/або незаконним - суду не надано, в матеріалах справи, такі докази відсутні.

Відповідно до п.2.1. Договору № 21 від 03.09.2008 року (далі за текстом – Договір), асортимент товару, його кількість, умови поставки визначаються Сторонами у Замовленнях, які є додатковими до цього Договору і становлять його невід»ємну частину.

Розділ 3 договору передбачає ціну товару.

У п.4.1.2. договору зазначено, що кінцевий розрахунок за поставлену партію товару проводиться не пізніше 3 банківських днів з моменту фактичного отримання товару.

Обов»язки сторін сторони передбачили у розділі 5 договору, приймання товару по кількості та якості - розділ 6 договору, відповідальність сторін- розділ 7 договору.

Так п.7.3 договору передбачено, що за порушення термінів оплати Товару Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у грошовому виразі у розмірі подвійної ставки НБУ від суми несплати за кожен день прострочення виконання зобов»язань.

На виконання умов цього договору, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 112 839 грн. 00 коп. за видатковою накладною: № РН-0000164 від 16.10.2008 р. та довіреність на отримання бітуму серія ЯОС №078822/207 від 15.10.2008 р. (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії – в матеріалах справи).

Відповідач на виконання умов договору № 21 від 03.09.2008 р. здійснив часткову оплату товару на загальну суму 97839грн., що підтверджується банківською довідкою №491 від 14.10.2010 р.

Позивач свої зобов»язання за вказаним договором виконав, відповідач, в свою чергу, за поставлений товар, в порушення умов зазначеного договору, не розрахувався повністю.

Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 03.11.2010 р. складає 15 000 грн. 00 коп. основного боргу, що підтверджується матеріалами даної справи.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку та згідно вимог частини другої статті 530 ЦК України, позивачем, 09.09.10р. було направлено відповідачу претензію про сплату боргу у розмірі 15 000 грн.

Претензія залишена відповідачем без реагування.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що видаткова накладна та довіреність: № РН-0000164 від 16.10.2008 р. та довіреність на отримання бітуму серії ЯОС №078822/207 від 15.10.2008 р.- є первинними документами, а тому є належними і допустимими доказами в підтвердження спірної заборгованості.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

          Частиною 2 цієї статті визначено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання, а частиною 3, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.

          Спірне зобов”язання виникло в силу укладеного договору № 21 поставки від 03.09.2008р., що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

          Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Частиною 2 цієї статті передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти —юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми —юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

          Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Частиною 1. ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

          Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

          Частиною 3 цієї ж статті, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

          потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

          сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

          у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

          Статтею 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

          Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

          Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

          Статтею 219 ГК України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

          Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

          Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          П. 3 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

          Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

          Згідно зі статтею 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач, крім основної суми боргу, просить стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 1 790 грн. 49 коп., яка нарахована відповідно до частини першої п. 7.3 договору № 21 від 03.09.2008р. від суми боргу, який відповідачем не погашений у строки визначені цим договором, при ставках НБУ, які діяли у період за який нараховується пеня (Розрахунок перевірений в судовому засіданні та знаходиться в матеріалах справи).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002р. № 2921-111, передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 ст. 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати в сумі 3090 грн. 00 коп. за період з 30.12.2008 р. по 14.10.2010 р., які нараховано відповідно до статті 626 ЦК України, даний розрахунок перевірений в судовому засіданні та знаходиться в матеріалах справи.

Передбачені ст. 625 ЦК України три відсотки річних не є неустойкою (штрафом, пенею), а належать до інших засобів захисту цивільних прав, визначених статтею 16 ЦУ України.

Розрахунок процентів річних становить 802 грн. 60 коп. за періоди з 30.12.2008 р. по 14.10.2010 р., даний розрахунок перевірений в судовому засіданні та знаходиться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника, який прибув в дане судове засідання, оглянувши та дослідивши подані сторонами документи, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

Позивачем за даним позовом сплачено 206 грн. 83 коп. державного мита платіжним дорученням № 378 від 12.10.2010 р. та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, платіжним дорученням № 379 від 12.10.2010 р.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 1, 2, 4, 4-3 –4-7, 12, 15, 18, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 69, 75, 77, 82 –85, 116 –117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовільнити повністю.

2.          Стягнути з боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю „Львівське шляхово-будівельне управління № 40”, (79040, Львівська область, м. Львів, вул. Авіаційна буд.7-а, ЄДРПОУ 32408720) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова група „Мегабуд” (юридична адреса: вул. Блюхера, 2 кв.6, смт. Ємільчене, Житомирська область 11201; поштова адреса: 02413, м. Київ, а/с 80, ЄДРПОУ 35285888) 15 000 грн. 00 коп. –основного боргу,

1 790 грн. 49 коп. –пені, 3090 грн. 00 коп. –індекс інфляції, 802 грн. 60коп.-3% річних, 206 грн. 83 коп.- державного мита та 236 грн. 00 коп. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.           Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Довга О.І.

           25.11.2010р. прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України, та підписано, 25.11.2010 року. Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 –93 ГПК України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя