Рішення № 12694910, 17.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 35/50317.11.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг"

до Приватного підприємства "Светомир"

про розірвання договору, повернення майна та стягнення 27 041,85 грн.

Суддя М.Є. Літвінова

Представники:

Від позивача не з'явився;

Від відповідача не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства "Светомир" про стягнення 25 253,96 грн. заборгованості по лізинговим платежам та 1 787,89 грн. неустойки.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Кив-0255/ДЛ від 04.06.2008 р.

Ухвалою суду від 23.09.2010 р. порушено провадження у справі № 35/503, розгляд справи призначено на 13.10.2010 р.

У судове засідання 13.10.2010 р. відповідач свого представника не направив, про причини неможливості його явки суд не повідомив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, клопотань та заяв не подавав.

Ухвалою суду від 13.10.2010 р., у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподання сторонами всіх витребуваних судом документів, розгляд справи відкладено на 27.10.2010 р.

У судове засідання, призначене на 27.10.2010 р., відповідач свого представника не направив, вимоги ухвали суду про порушення провадження не виконав.

Ухвалою суду від 27.10.2010 р. розгляд справи відкладено на 10.11.2010 р.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.11.2010 р. оголошувалась перерва до 17.11.2010 р.

У судове засідання 17.11.2010 р. представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Відповідач не подав відзив на позов та витребувані судом документи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 №01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 №01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, оскільки ухвала суду про порушення провадження у справі надсилалась відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців від 22.10.2010 р.

Про поважні причини неявки в судові засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

За таких обставин, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.06.2008 p. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг" та Приватним підприємством "Светомир" був укладений договір фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Кив-0255/ДЛ (далі - договір).

Відповідно до п. 3 договору позивач, як лізингодавець, придбає предмет лізингу і надає його відповідачу, як лізингоодержувачу, за плату у тимчасове володіння та користування на умовах договору і Правил (додаток № 1). Найменування предмета лізингу і його технічні характеристики вказані у Специфікації (додаток № 2).

Додатком № 2 до договору "Специфікація предмету лізингу" сторонами були погоджені характеристики предмету лізингу –автомобіля JAC YFC 1020K. Постачальником предмету лізингу згідно із п. 4 договору є АФ "ТДЦ-Авто".

Відповідно до п. 2.3. Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів (додаток № 1 до договору) передання предмета лізингу в лізинг Лізингоотримувачеві здійснюється на підставі акту прийому-передачі предмета лізингу в лізинг, що підписується уповноваженими представниками у день поставки (передання) предмету лізингу.

Згідно із п. 5.7. договору строк лізингу становить 60 місяців, починаючи з дати акта прийому-передачі предмета лізингу в лізинг.

Як свідчать матеріали справи 24.06.2008 р. сторонами був підписаний акт прийому-передачі предмету лізингу в лізинг (додаток № 4 до договору), за яким позивач передав відповідачеві предмет лізингу, визначений у специфікації. Вартість предмета лізингу складає 53 290,00 грн.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що загальна сума договору лізингу становить 104 558,60 грн.

Згідно із п. 1.1. Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів (далі - Правила) лізингоотримувач зобов'язується оплатити лізингодавцеві лізингові платежі в строки, зазначені в Графіку лізингових платежів (додаток № 3 до договору) та інші платежі, зазначені в статті 5 договору. Зобов'язання по сплаті лізингових платежів наступають з моменту передачі предмету лізингу лізингоотримувачеві, тобто з дати підписання сторонами акту прийому-передачі предмета лізингу.

Пунктом 3.1.6. Загальних правил фінансового лізингу транспортних засобів на лізингоотримувача покладений обов'язок вчасно, відповідно до Графіка лізингових платежів, оплачувати лізингові платежі.

Графік лізингових платежів був погоджений сторонами у додатку № 3 до договору, копія якого міститься у матеріалах справи.

Як стверджує позивач, відповідач не сплатив у повному обсязі лізингові платежі за період з травня 2009 р. по липень 2010 р., тобто з 11 по 25 лізингові періоди у сумі 23655,21 грн.

У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, позивач просить розірвати договір лізингу та повернути позивачу предмет лізингу шляхом його примусового вилучення у відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як передбачено ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізингоодержувача покладено обов’язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з розрахунком позивача сума заборгованості по лізинговим платежам з 11 по 25 лізингові періоди становить 26 355,21 грн.

Відповідач не надав доказів повної та своєчасної сплати лізингових платежів у зазначені позивачем періоди.

Оскільки розмір заборгованості відповідача належним чином доведений та документально підтверджений, позовні вимоги про стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом, або вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Пунктом 8.1. Правил передбачено, що договір лізингу може бути припинено (розірвано) за згодою сторін, а також на інших підставах, передбачених чинним законодавством.

Згідно із п. 8.2.4. договору у випадку, якщо заборгованість лізингоотримувача по оплаті лізингових платежів перевищить 30 календарних днів, лізингодавець має право розірвати договір лізингу або відмовитись від виконання договору в односторонньому порядку, без відшкодування лізингоотримувачу яких-небудь збитків, викликаних цим розірванням або відмовою. При цьому, відповідно п. 8.2. договору таке порушення визнане сторонами істотним.

Згідно із ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Зважаючи на те, що при укладенні договору лізингодавець розраховував отримати відшкодування вартості предмету лізингу, сплаченої ним постачальнику при придбанні предмету лізингу, та отримати дохід у вигляді винагороди за передачу майна відповідачеві у лізинг, припинення сплати відповідачем періодичних лізингових платежів значною мірою позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.

Крім цього, наявність у відповідача заборгованості по оплаті лізингових платежів більш ніж 30 календарних днів визначено сторонами як істотне порушення договору і є підставою для його розрівняння лізингодавцем (п. 8.2.4. Правил).

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Кив-0255/ДЛ від 04.06.2008р. обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Як передбачено ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно із ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як передбачено п.п. 8.4., 8.5. Правил, при розірванні договору лізингу з причин, передбачених п.п. 8.2.4.-8.2.12. Правил, зокрема, у якщо заборгованість лізингоотримувача по сплаті лізингових платежів перевищить 30 календарних днів, лізингоотримувач зобов'язаний повністю оплатити заборгованість за лізинговими платежами, суми неустойки, суму покриття та збитки, понесені лізингодавцем у результаті розірвання договору, а у випадку невиконання відповідачем зазначених умов, лізингодавець має право вимагати від лізингоотримувача повернути йому предмет лізингу.

Таким чином, внаслідок розірвання судом договору лізингу та наявністю у відповідача несплаченої заборгованості по лізинговим платежам, пені і несплатою ним суми покриття, на відповідача покладений обов'язок повернути позивачеві предмет лізингу.

Також, як передбачено п. 10.7. Правил, при достроковому розірванні договору лізингу через будь-які обставини, незавершений лізинговий період оплачується лізингоотримувачем у повному обсязі.

Таким чином, позовні вимоги про вилучення у відповідача предмету лізингу та його повернення позивачу, а також стягнення коштів за незавершений лізинговий період підлягають задоволенню.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбаче6но, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 5.1. Правил у разі прострочення встановлених договором лізингу строків оплати або при частковій оплаті лізингоотримувач зобов'язується не пізніше трьох банківських днів з дня погашення заборгованості перерахувати на р/р лізингодавцю пеню у розмірі 0,1% від суми, що підлягає оплаті (заборгованості) за кожний календарний день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, встановлений за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі вищевикладених норм законодавства та умов договору, позивачем у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання зі сплати лізингових платежів нарахована неустойка в розмірі 1787,89 грн. станом на 09.08.2010 р.

Згідно із розрахунком суду, розмір пені за вказані позивачем періоди становить 1890,66 грн. і перевищує суму пені, яку просить стягнути позивач. З огляду на зазначене та з урахуванням вимог п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню за розрахунком позивача у сумі 1787,89 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надав доказів повної та своєчасної сплати лізингових платежів за договором та не навів підстав для звільнення від обов’язку їх оплатити.

З урахуванням викладених вище обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, наданих представниками сторін пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Як передбачено ст. 45, 46 Господарського процесуального кодексу України позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлені немайнові вимоги про розірвання договору та майнові вимоги про стягнення суми заборгованості і неустойки та повернення предмету лізингу.

Відповідно до п. 36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками встановленими для позовів немайнового характеру.

Розміри ставок державного мита із позовних заяв, що подаються до господарських судів України, встановлені Декретом Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 р. "Про державне мито", пп. а) та б) п. 2 ст. 3 якого визначено, що розмір ставки держмита із позовних заяв майнового характеру, становить 1% ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а із позовних заяв немайнового характеру ставка державного мита встановлюється у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п. 22.5 ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на цей час становить 17,00 грн.

Як передбачено ст. 55 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягуваною сумою, а у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується.

Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Як свідчить зміст позовної заяви, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 27041,85 грн. заборгованості та повернення предмету лізингу, вартістю 33 666,67 грн. Разом з тим, з наявного у матеріалах справи акту прийому-передачі предмета лізингу, вбачається, що вартість майна, яке просить повернути позивач, становить 53 290,00 грн. і саме з зазначеної суми має обчислюватись державне мито з вимог про повернення предмету лізингу.

Виходячи з викладеного, позивачем повинно бути сплачено державне мито у розмірі 803,32 грн. з вимог майнового характеру та 85 грн. з вимог немайнового характеру, а всього - 888,32.

Однак, як вбачається з додатних до позовної заяви платіжних доручень №№ 2415 та 2417 від 11.08.2010 р., позивачем сплачено державне мито у сумі 692,08 грн.

Таким чином, з позивача в доход Державного бюджету підлягає стягненню недоплачена сума державного мита у розмірі 196,24 грн.

З огляду на задоволення позову витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 193, 218, 230 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 525, 526, 530, 549, 626, 629, 651, 653, 785, 806 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Розірвати договір фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Кив-0255/ДЛ від 04.06.2008 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг" та Приватним підприємством "Светомир".

3.          Вилучити у Приватного підприємства "Светомир" (04070, м. Київ, вул.. Братська, 2, ідентифікаційний код 34602771) та повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг" (юр. адреса: 03038, м. Київ, вул. М. Грінченко, 4, оф. 130; факт. адреса: 03058, м. Київ, вул. Леваневського, буд. 6, оф. 85, ідентифікаційний код 34832663) автомобіль вантажний бортовий JAC HFC1020K, реєстраційний номер АА4351НК, № двигуна Y70413908Z, № шасі (рами) LJ11КAAB076014911.

4.          Стягнути з Приватного підприємства "Светомир" (04070, м. Київ, вул. Братська, 2, ідентифікаційний код 34602771) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг" (юр. адреса: 03038, м. Київ, вул. М. Грінченко, 4, оф. 130; факт. адреса: 03058, м. Київ, вул. Леваневського, буд. 6, оф. 85, ідентифікаційний код 34832663) 25 253 (двадцять п'ять тисяч двісті п'ятдесят три) гривні 96 коп. основного боргу, 1 787 (одну тисячу сімсот вісімдесят сім гривень) гривень 89 коп. пені, 888 (вісімсот вісімдесят вісім) гривень 32 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Елемент Лізинг" (юр. адреса: 03038, м. Київ, вул. М. Грінченко, 4, оф. 130; факт. адреса: 03058, м. Київ, вул. Леваневського, буд. 6, оф. 85, ідентифікаційний код 34832663) 196 (сто дев'яносто шість) гривень 24 коп. державного мита на користь Державного бюджету України.

6.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

7.          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя           М.Є. Літвінова

Дата підписання

повного тексту рішення: 06.12.2010.