Рішення № 12694258, 11.11.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.10 Справа № 18/231/10

Суддя

за позовом закритого акціонерного товариства “Лисичанський склозавод “Пролетарій” (93122, м. Лисичанськ, вул. Мічуріна, буд. 1)

до товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “ГЕБО” (юридична адреса: 69032, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 163 А, кв. 50; фактична адреса: 69032, м. Запоріжжя, вул. Макаренка, 9)

про стягнення 19269,24 грн.,

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 11.10.2010 року звернувся позивач –закрите акціонерне товариство “Лисичанський склозавод “Пролетарій” з позовною заявою до відповідача –товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “ГЕБО” про стягнення 19269,24 грн., із яких: 15000 грн. безпідставно набуте майно, 1743,90 грн. пеня, 1830,00 грн. втрати від інфляції та 695,34 грн. 3 % річних. Позовні вимоги вмотивовані наступним: ЗАТ “Лисичанський склозавод “Пролетарій” та ТОВ “Науково-виробниче підприємство “ГЕБО” 16.03.2007 р. уклали договір № 16/03-07-720452/ОГЄ пр-во № 2. Позивач, на виконання умов договору, сплатив 45 000 грн. предоплати, що підтверджується відповідними платіжним дорученнями. Відповідач не приступив до виконання робіт, попередня оплата за які була перерахована згідно платіжного доручення №710866 від 16.07.2007 р. на суму 15 000,00 грн., і позивач, на підставі ст.ст. 536, 1212, 1214 ЦК України, ст.ст. 231, 232 ГК України, просив суд стягнути із відповідача спірні суми.

Ухвалою суду від 12.10.2010 року порушено провадження у справі № 18/231/10, судове засідання призначено на 27.10.2010 р. На виконання вимог ухвали суду, на адресу суду 26.10.2010 р. від позивача надійшли оригінали витребуваних документів, на підтвердження заявлених позовних вимог. Ухвалою суду від 27.10.210 р., в порядку ст. 77 ГПК України, у зв’язку із неявкою представників сторін, розгляд справи був відкладений, судове засідання призначено на 11.11.2010 р. Представники сторін у судове засідання 11.11.2010 р. не прибули; позивач направив відповідь на ухвалу суду від 27.10.2010 р, у якій підтримав позовні вимоги, із підстав, заявлених у позовній заяві, просив суд стягнути із відповідача 19269,24 грн., також просив суд розглядати справу без його участі. Відповідач про причини неявки не суд повідомив, повноважного представника не направив. Про час і місце судового засідання був попереджений належним чином. Статтею 64 ГПК України передбачено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам спору за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно п. 3.6 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” з наступними змінами та доповненнями, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Ухвали суду у справі № 18/231/10 були направлені на юридичну та фактичну адреси відповідача, які зазначена у позові та були отримані уповноваженим представником відповідача, що підтверджується повідомленнями про вручення 18.10.2010 р. та 25.10.2010 р. рекомендованих поштових відправлень. Таким чином, відповідач є повідомленим належним чином, про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” з наступними змінами та доповненнями, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки неявка представників сторін не перешкоджала вирішенню спору, розгляд справи був закінчений 11.11.2010 р. прийняттям рішення.

Справа розглянута за наявними в ній матеріалами та без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство “Лисичанський склозавод “Пролетарій” (надалі –позивач) та товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “ГЕБО” (надалі –відповідач) 16.03.2007 р. уклали договір № 16/03-07-720452/ОГЄ пр-во № 2 (надалі –договір).

Підрядник зобов’язується на свій ризик виконати у визначений строк роботи по капітальному ремонту електричної частини двох грейферних кранів г/п 10 т та провести заміну головних струмопровідних тролей мостових кранів цеху № 2-1 виробництво № 2 (інв. № 5734 і 5733), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити роботи у строки та в порядку, передбаченим даним договором (п. 1.1. договору зі змінами, внесеними додатковою угодою №2-1182/017 від 10.10.2007 р.).

Згідно п. 2.2. договору, замовник здійснює предоплату у розмірі 15000 грн. із ПДВ, протягом 10 банківських днів з моменту його підписання. Даний пункт договору, в частині суми предоплати, сторони двічі змінювали, так додатковою угодою № 1-929/ОГЄ від 14.08.2007 р., сума предоплати складала 30000 грн.; додатковою угодою № 2-1182/ОГЄ від 10.10.2007 р., сума предоплати складала 45000 грн.

Позивач, на виконання умов договору, сплатив 45000 грн. предоплати, що підтверджується: платіжним дорученням № 703840 від 26.04.2007 р., платіжним дорученням № 709055 від 03.09.2007 р. та платіжним дорученням № 710866 від 16.10.2007 р., кожне на суму 15000 грн. та із зазначенням призначення платежу: передоплата згідно договору №16/03-07 від 16.03.2007 р. за різні види ремонту (капремонт електр. частини грейф. крану ц. 2-1 вир. 2; капремонт електр. частини грейф. крану 10 т (інв. № 5733) ц. 2-1 вир-во № 2; заміна тролей мостових кранів ц. № 2-1 вир. № 2).

Відповідно до п. 2.3. договору, підрядник зобов’язується здійснювати оплату за фактично виконану роботу, шляхом перерахування грошових кошів на розрахунковий рахунок підрядника протягом 20 банківських днів з моменту підписання сторонами акта форми № КБ-2в.

Відповідачем були частково виконані підрядні роботи, попередня оплата за які, була позивачем перерахована у повному обсязі, що підтверджується актами № б/н приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2007 р. на загальну суму 33526,80 грн. та актом № б/н приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2007 р. на суму 42722,66 грн., які є двосторонньо підписаними.

Позивач оплатив виконані відповідачем підрядні роботи у розмірі 46249,46 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 710365 від 04.10.2007 р. на суму 18526,80 грн. та платіжним дорученням № 711730 від 08.11.2007 р. на суму 27722,66 грн.

Відповідач не приступив до виконання робіт, попередня оплата за які була перерахована згідно платіжного доручення № 710866 від 16.07.2007 р. на суму 15 000,00 грн., листом від 18.12.2008 р. № 4170 “Про повернення грошових коштів”, ЗАТ “Лисичанський склозавод “Пролетарій” просило до 31.12.2008 р. повернути предоплату по договору від 16.03.2007 р. у сумі 15000 грн. (платіжне доручення № 710866 від 16.10.2007 р.), так як роботи по даному договору не ведуться. Листом (вих. № 051/6 від 02.02.2009 р.) відповідач повідомив, що ЗАТ “Лисичанський склозавод “Пролетарій” буде повернута предоплата у сумі 15000 грн. до 20.04.2009 р. Однак, ТОВ “Науково-виробниче підприємство “ГЕБО”, грошові кошти у сумі 15000 грн. до 20.04.2009 р. позивачу не повернуло.

Вимогами від 04.06.2010 р. та від 02.07.2010 р. позивач, зазначив, що роботи, попередня оплата за які була перерахована ЗАТ “Лисичанський склозавод “Пролетарій” на поточний рахунок підприємства відповідача, згідно платіжного доручення № 710866 від 16.10.2007 р. на суму 15000 грн., не виконані. У результаті прострочки виконання робіт, виконання даного зобов’язання втратило інтерес для позивача, і ЗАТ “Лисичанський склозавод “Пролетарій” відмовляється від виконання робіт на суму попередньої оплати у розмірі 15000 грн., перерахованих згідно платіжного доручення № 710866 від 16.10.2007 р.

Однак, з боку відповідача зазначені вимоги були залишені без реагування і задоволення, грошові кошти у сумі 15000 грн. не повернув, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду із даною позовною заявою за захистом свого порушеного права.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У статті 15 ЦК України також вказано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу –це введення в дію системи правових та організаційно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації цих прав та недопущення їх порушень, що, в свою чергу, відбувається, зокрема, шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов’язання утриматись від їх вчинення.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні права та обов’язки, на підставі договору №16/03-07-720452/ОГЄ пр-во № 2 від 16.03.2007 р.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.ч. 1,2 ст. 837 ЦК України).

У ч. 2 ст. 849 ЦК України, визначено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ч. 3 ст. 612 ЦК України).

Згідно із ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Доказів повернення грошових коштів в розмірі 15000 грн., які були сплачені позивачем 16.10.2007 р. згідно платіжного доручення № 710866, відповідачем суду не надано.

Виходячи з загальних засад судочинства, судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Аналіз обставин справи дає підстави для висновку про невідповідність поведінки відповідача у спірних відносинах загальним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам справедливості та добросовісності, які передбачають відповідність поведінки суб’єктів пануючим у суспільстві морально-етичним нормам; фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці.

Всі дії відповідача, явно спрямовані на ухилення від обов’язку повернути позивачу, утримувані з 2007 р., грошові кошти і свідчать про його недобросовісність як учасника господарських правовідносин.

Суд з’ясував, що виконання зобов’язання відповідачем, втратило інтерес для позивача, і ЗАТ “Лисичанський склозавод “Пролетарій” письмово відмовилося від виконання робіт за які перерахувало суму попередньої оплати у розмірі 15000 грн., згідно платіжного доручення №710866 від 16.10.2007 р. З огляду на викладені обставини і надане позивачу право вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення, суд вважає вимогу ЗАТ “Лисичанський склозавод “Пролетарій” про стягнення з ТОВ “Науково-виробниче підприємство “ГЕБО” 15000 грн. правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо застосування приписів ст. 1212 ЦК України, за якими особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи; то суд вважає її застосування позивачем невірним. Набуття 15000 грн. не було безпідставним; зміна або припинення зобов’язання в результаті відмови від зобов’язання також не є безпідставним набуттям майна.

Зі змісту багатьох Інформаційних листів Вищого господарського суду України, вбачається, що суд касаційної інстанції наголошує, що підставою позову є ті обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача, а не законодавчі чи інші нормативно-правові акти, на які він посилається.

Суд вважає, що грошові кошти в сумі 15000 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Як зазначалося вище, відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Позивач просив суд стягнути із відповідача 1830 грн. втрат від інфляції за період часу з 03.03.2009 р. по 17.09.2010 р. та 695,34 грн. 3 % річних за період часу з 03.03.2009 р. по 17.09.2010 р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних –є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена також в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 р.

Наданий розрахунок 3 % річних у сумі 695,34 грн. за період часу з 03.03.2009 р. по 17.09.2010 р., є вірним, отже, стягненню з відповідача підлягає 3 % річних у сумі 695,34 грн.

Заявлена позивачем до стягнення сума втрат від інфляції у розмірі 1830 грн. за період часу з 03.03.2009 р. по 17.09.2010 р., судом задовольняється, не дивлячись на допущені помилки у підрахунку (за умови здійснення нормативно-обґрунтованого розрахунку, за вказаний позивачем період, до стягнення з відповідача належить 2318,41 грн. втрат від інфляції), оскільки є меншою ніж при здійсненні вірного розрахунку.

Судом, при перевірці розрахунків, враховані вказані позивачем строки, за які він вважав за необхідне застосувати міри господарсько-правової відповідальності до відповідача (ні за весь період прострочення, а за його частину).

Вимога позивача про стягнення із відповідача 1743,90 грн. пені, за період часу з 03.03.2009 р. по 03.09.2009 р., заявлена на підставі ст.ст. 536, 1214 ЦК України та п. 6.1. договору, судом відхиляється, оскільки:

Пунктом 6.1. договором встановлено, що за порушення строків виконання робіт підрядник зобов’язаний сплатити замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочки, від вартості прострочених робіт за кожен день прострочки.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ЗАТ “Лисичанський склозавод “Пролетарій” спірну попередню оплату у розмірі 15000 грн. здійснило 16.10.2007р. (згідно відмітки філії банку ВАТ «Укрексімбанк»), отже, фактично, за умовами пункту 3.1 договору, відповідач повинен був виконати передбачені договором роботи протягом 28 календарних днів з моменту надходження передплати на розрахунковий рахунок відповідача. Тобто роботи повинні були виконанні відповідачем у строк до 13.11.2007 р. включно.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Приписами статті 223 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України. Статтею 258 ЦК України встановлені спеціальні строки позовної давності в один рік в частині стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Згідно із ст. ст. 252, 253 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Таким чином, стаття 232 Господарського Кодексу України передбачає, за який період може бути нарахована пеня, статті 252, 253 визначають загальний порядок обчислення строків, а стаття 258 ЦК України передбачає, що з позовом про стягнення неустойки (штрафу, пені) можливо звернутися в суд протягом року.

Отже позивач мав звернутися із вимогою про стягнення пені за період з 14.11.2007 р. по 14.05.2008 р., подавши позов в термін, що не перевищує скороченого строку позовної давності. Таким чином, в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені –суд відмовляє в задоволенні позову.

Посилання позивача на підтвердження отримання попередньої оплати відповідачем (лист від 02.02.2009 р. № 051/6); ч. 2 ст. 1214 ЦК України, якою передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 даного Кодексу); ст. 536 ЦК України, за приписами якої за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства; суд вважає хибними.

Таким чином, позовні вимоги задовольняються частково.

У відповідності з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судові витрати, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторони, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 64, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “ГЕБО” (юридична адреса: 69032, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 163 А, кв. 50; фактична адреса: 69032, м. Запоріжжя, вул. Макаренка, 9, код ЄДРПОУ 31983790, р/р 2600410110901 АБ “Металург”, МФО 313582) на користь закритого акціонерного товариства “Лисичанський склозавод “Пролетарій” (93122, м. Лисичанськ, вул. Мічуріна, буд. 1, код ЄДРПОУ 31380846, п/р 2600301003162 у філії ВАТ “Укрексімбанк” м. Луганськ, МФО 304289) 15000 (п’ятнадцять тисяч) грн. попередньої оплати, 1830 (одну тисячу вісімсот тридцять) грн. втрат від інфляції, 695 (шістсот дев’яносто п’ять) грн. 34 коп. 3 % річних, 175 (сто сімдесят п’ять) грн. 25 коп. державного мита та 214 (двісті чотирнадцять) грн. 64 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.          В іншій частині позову –відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису. Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 26.11.2010 р.