Рішення № 12694041, 06.12.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.12.10 р.                     Справа № 15/236                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Вікор” м. Запоріжжя (код ЄДРПОУ 20471635)

до відповідача відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” м. Маріуполь (код ЄДРПОУ 20355550)

про стягнення заборгованості в сумі 39876,52 грн., 3% річних у розмірі 2790,21 грн., інфляції в сумі 10938,42 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Степаненко Т.В. за довіреністю б/н від 20.10.2010 р. (в останнє судове засідання не з’явився)

від відповідача: Кобилецька О.С. за довіреністю № 250–27Д від 06.01.2010 р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 30.11.2010 р. до 06.12.2010 р.

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Вікор” м. Запоріжжя до відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” м. Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 39876,52 грн., 3% річних у розмірі 2790,21 грн., інфляції в сумі 10938,42 грн.

Ухвалою суду від 08.10.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/236, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Позивач надав до суду клопотання від 01.12.2010 р., в якому просить суд розглянути справу без участі представника позивача. Таке клопотання суд задовольнив, оскільки неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню спору між сторонами.

Відповідач надав до суду клопотання № 523/3179 від 12.11.2010 р. про продовження строку розгляду справи на 15 днів. Суд відхилив дане клопотання у зв’язку з тим, що усі необхідні та достатні докази для винесення судом рішення є в матеріалах справи.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір № ПСН–02118 від 23.05.2006 р., на підставі якого ним було поставлено відповідачу товар за період з 08.08.2007 р. по 16.08.2007 р. на загальну суму 42936,49 грн. за видатковими накладними № РН–004141 від 08.08.2007 р. на суму 34318,09 грн., № РН–004321 від 16.08.2007 р. на суму 8618,40 грн., завірені копії яких додані до позову. В обґрунтування факту здійснення поставки позивач надав до суду завірені копії рахунків на оплату № СФ–05130 від 08.08.2007 р., № СФ–05289 від 15.08.2007 р., податкових накладних № 004565 від 08.08.2007 р., № 004739 від 16.08.2007 р., товарно–транспортних накладних № 139 від 08.08.2007 р., № 151 від 16.08.2007 р., довіреності на отримання товарно–матеріальних цінностей серії НБГ № 900194 від 09.08.2007 р., пакувальних листів на відвантаження партій продукції від 08.08.2007 р., від 16.08.2007 р.

Позивач стверджує, що пунктом 7.1 договору передбачено обов’язок покупця здійснити оплату поставленого товару протягом 15 днів після отримання товару на складі.

Відповідач отриманий товар оплатив частково, в результаті чого станом на день подачі позову до суду заборгованість за розрахунком позивача за договором № ПСН–02118 від 23.05.2006 р. склала 39876,52 грн. В обґрунтування цього факту позивач надав до суду довідки по розрахункам з відповідачем за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р. та за період з 01.01.2007 р. по 11.09.2008 р. за підписом керівника та головного бухгалтера, скріплені печаткою. В довідках зазначені номер, дата, сума кожної видаткової накладної та кожної банківської виписки з додатком завірених копій видаткових накладних та довіреностей на отримання товарно–матеріальних цінностей, банківських виписок з відміткою банку про проведення платежу.

Крім того, в позовній заяві позивач вказує на те, що фактично сторони здійснювали постачання та прийом товару згідно договору № ПСН–02118 від 23.05.2006 р. і після закінчення строку, зазначеного в п. 12.1 договору. Пунктом 12.1 договору передбачено, що він вступив в силу з моменту укладення його обома сторонами та діяв до 31.12.2006 р. На підставі ч. 7 ст. 180 ГК України позивач вважає, що після 31.12.2006 р. сторони продовжували виконувати взяті на себе обов’язки по поставці та прийому товару згідно договору.

Позивач надав до суду письмові пояснення від 01.11.2010 р., в яких стверджує, що товар за спірними видатковими накладними був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № ПСН–02118 від 23.05.2006 р. на підставі наступного:

У спірних видаткових та товарно–транспортних накладних зазначено, що товар отримувала Чавикіна О.Я. згідно довіреності серії НБГ № 900194 від 09.08.2007 р. В даній довіреності підставою отримання товарно–матеріальних цінностей самим відповідачем вказаний договір № ПСН–02118 від 23.05.2006 р. Позивач посилається на те, що будь-яких інших договорів між сторонами не укладалося, в тому числі в усній формі або у спрощений спосіб.

Відповідач надав до суду відзив № 523/3320 від 29.11.2010 р. на позовну заяву, в якому визнає факт укладення між сторонами договору № ПСН–02118 від 23.05.2006 р., але проти позовних вимог заперечує тим, що товар за спірними видатковими накладними був поставлений після закінчення строку дії договору, тобто після 31.12.2006 р. До договору № ПСН–02118 від 23.05.2006 р. сторонами було укладено додаткові угоди № 1 та № 2 від 13.07.2006 р., № 3 від 31.07.2006 р. про додаткову поставку матеріалів згідно характеристик товару, вказаних в даних додаткових угодах. Вказаними додатковими угодами строк дії договору не продовжувався. Інші додаткові угоди сторонами до договору № ПСН–02118 від 23.05.2006 р. не укладалися. В спірних видаткових накладних та рахунках на оплату відсутнє посилання на договір. В податкових накладних підставою поставки вказані рахунки на оплату. За вказаних обставин відповідач стверджує, що поставка товару за видатковими накладними № РН–004141 від 08.08.2007 р., № РН–004321 від 16.08.2007 р. фактично здійснювалася на підставі договору поставки, укладеного сторонами в спрощений спосіб без складання єдиного документа згідно ст. 181 ч. 1 ГК України. У відзиві відповідач зазначає про настання для позивача строку виникнення права вимагати оплату товару за видатковою накладною № РН–004141 від 08.08.2007 р. – з 09.08.2007 р., за видатковою накладною № РН–004321 від 16.08.2007 р. – з 17.08.2007 р. Таким чином, відповідає вважає, що строк позовної давності для позивача витік відповідно 09.08.2010 р. та 17.08.2010 р., на підставі чого просить суд застосувати до позовних вимог наслідки спливу позовної давності.

30.11.2010 р. відповідач надав до суду клопотання № 523/3320 від 29.11.2010 р. про застосування позовної давності.

Позивач надав до суду пояснення на відзив відповідача, в якому заперечує факт поставки товару за спірними видатковими накладними не на підставі договору № ПСН–02118 від 23.05.2006 р. Також позивач проти застосування позовної давності заперечує тим, що встановлений законом трирічний строк позовної давності переривався вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, а саме отримання акту звірки взаєморозрахунків між сторонами від 23.04.2009 р. та не повідомлення позивача про які–небудь розбіжності в даному акті, а також здійснення часткової оплати отриманого товару 18.07.2008 р., що підтверджується банківською випискою, завірена копія якої міститься в матеріалах справи. Призначенням платежу вказана оплата за договором № ПСН–02118 від 23.05.2006 р.

Суд, враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані сторонами докази, дійшов наступних висновків:

Позивач в обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що вказані поставки товару на спірну суму були здійснені на підставі договору № ПСН–02118 від 23.05.2006 р.

Згідно п. 14.1 договору в усьому, що не врегульовано даним договором, сторони керуються діючим законодавством України.

Пунктом 14.3 договору передбачено, що всі зміни та доповнення до даного договору дійсні тільки в тому випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Відповідно до ст. 179 ч. 7 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 181 ч. 1 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Договір № ПСН–02118 від 23.05.2006 р. був укладений в формі єдиного письмового документа за підписами уповноважених представників обох сторін, тому й зміни до цього договору повинні бути оформлені як єдиний письмовий документ (наприклад, додаткова угода до договору).

Враховуючи те, що сторонами не підписувалися додаткові угоди до спірного договору про продовження його дії, строк чинності договору припинився 31.12.2006 р. Посилання відповідача на договір в окремих первісних господарських та платіжних документах (довіреностях на отримання товарно–матеріальних цінностей, платіжних дорученнях) не змінює строку дії договору, оскільки законодавством та самим договором був встановлений спеціальний порядок внесення змін та доповнень до спірного договору.

Таким чином спірні видаткові накладні від серпня 2007 р. не можна розцінювати як первинні документи, складені на виконання умов договору № ПСН–02118 від 23.05.2006 р., оскільки вказаний договір в період здійснення спірних поставок був не чинний.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведений сам факт поставки товару в серпні 2007 р. за спірним договором, на підставі якого позивач вимагає стягнути суму основного боргу за переданий товар.

Факт наявності між сторонами договору № ПСН–02118 від 23.05.2006 р. не свідчить про те, що всі господарські операції купівлі–продажу товару між сторонами обов’язково регулювалися вказаним договором, а ні нормами діючого законодавства.

Письмові пояснення позивача про те, що будь-яких інших договорів, в тому числі в усній формі або у спрощений спосіб, у спірний період крім договору № ПСН–02118 від 23.05.2006 р. між сторонами не існувало, суд не приймає до уваги як належний доказ, тому як інша сторона заперечує з цього приводу. Крім того, пояснення позивача не підтверджуються первинними документами по даній справі.

Фактично судом встановлено, що в 2007 році після закінчення строку дії договору № ПСН–02118 від 23.05.2006 р. між сторонами відбулися правовідносини купівлі–продажу товару, не пов’язані з виконанням цього договору, що підтверджені певними діями та первинними документами. Але суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача.

Такого клопотання до суду не надходило. Позивачем до початку розгляду господарським судом справи по суті підстави позову не змінювалися.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки передача товару по спірним накладним на умовах договору № ПСН–02118 від 23.05.2006 р. матеріалами справи не підтверджена, а позовні вимоги засновані на невиконанні відповідачем зобов’язання оплатити вартість товару на умовах вказаного договору, то за таких обставин суд вважає позовні вимоги про стягнення основного боргу необґрунтованими, тому їх відхиляє. В даному випадку суд відмовляє в задоволенні позову за формальних причин, у зв’язку з чим позивач в подальшому має право звернутися до суду із позовом з інших підстав.

Позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 2790,21 грн., інфляції в сумі 10938,42 грн. засновані на невиконанні грошового зобов’язання за договором № ПСН–02118 від 23.05.2006 р., тому також не підлягають задоволенню.

Позивач в позовній заяві просив суд для забезпечення позову накласти арешт на розрахунковий рахунок, який належать відповідачу, № 26002301526771 в філії „Ільїчивське ГВ ПІБ України в м. Маріуполі Донецької області”, МФО 334442, та заборонити відкривати інші розрахункові рахунки до сплати заборгованості позивачу.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказану заяву, вважає її такою, що заснована на необґрунтованих припущеннях позивача, тому відмовляє у задоволенні заяви стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову у зв’язку з відмовою у задоволенні позову, недоведеністю реальних обставин того, що грошові кошти, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення рішення господарським судом. Крім того, арешту може підлягати тільки конкретна сума грошових коштів, за умови її фактичної наявності у відповідача, що також не було доведено позивачем належними доказами. Також, діючим законодавством взагалі не передбачено накладення арешту на розрахунковий рахунок в якості забезпечення позову при розгляді справи господарським судом.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача у зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 32-34; 36; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 06.12.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 07.12.2010 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя