Рішення № 12693459, 13.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

13 жовтня 2010 р. Справа 7/13-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра Пак" м. Київ

до:Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут", м. Калинівка, Вінницька область

про стягнення 1116200,16 грн. заборгованості

Головуючий суддя Банасько О.О.

Судді Мельник П.А.

Тісецький С.С.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

позивача : Гендель В.А. - юрисконсульт, довіреність № б/н від 05.10.2010 року, паспорт серія МЕ 341837 виданий 16.12.2003 року.

Левінська Т.В. - головний бухгалтер, довіреність № б/н від 11.10.2010 року, паспорт серія ОН 289811 виданий 03.09.1996 року;

Істратій І.Я. - спеціаліст з обслуговування замовників, довіреність № б/н від 11.10.2010 року.

відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

ТОВ з іноземною інвестицією "Тетра Пак" подано позов про стягнення з ВАТ "Вінніфрут" 1116200,16 грн., з яких 976874,45 грн. основного боргу, 128744,01 грн. пені, 10581,70 грн. 3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за угодою № 51-07-54ОМ від 30.07.2007 року в частині повноти та своєчасності оплати отриманого за вказаною угодою обладнання.

Ухвалою від 12.02.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/13-10, призначено судове засідання на 04.03.2010 року та зобов'язано сторони надати суду необхідні для вирішення спору докази.

24.02.2010 року до господарського суду Вінницької області на ухвалу про порушення провадження у справі № 7/13-10 від 12.02.2010 року надійшла апеляційна скарга ВАТ "Вінніфрут".

Ухвалою від 25.02.2010 року відповідачу було відмовлено у прийняті апеляційної скарги.

Однак 01.03.2010 року до господарського суду Вінницької області на ухвалу про відмову у прийняті апеляційної скарги у справі № 7/13-10 від 25.02.2010 року надійшла апеляційна скарга ВАТ "Вінніфрут".

03.03.2010 року до суду надійшла заява відповідача в якій останній не визнає позову посилаючись при цьому на те, що сума позову є завищеною. При цьому вдповідач вказує на те, що позивачем змінювались умови оплати і виставлялись додаткові рахунки, які оскаржувались, а тому останні не можуть вважатись узгодженими і не визнаються відповідачем. Також відповідач вказує, що позбавлений можливості підтвердити конкретну суму заборгованості внаслідок хвороби головного бухгалтера в зв'язку з чим просить перенести розгляд справи на іншу дату (а.с.57, т.1).

04.03.2010 року позивачем крім іншого подано заяву (від 01.03.2010 року № 21) згідно якої останній просить суд стягнути з відповідача 797815,08 грн., з яких 693820,05 грн. основного боргу, 96096,67 грн. пені, 7898,36 грн. 3 % річних (а.с.89-92, т.1).

Вказана заява мотивована тим, що позивачем при заявленні позовної заяви не було враховано того, що відповідачем сплачено до подачі позову в суд 235917,99 грн. згідно платіжного доручення № 715 від 05.02.2010 року. Також позивач вказує, що після порушення провадження провадження у справі відповідачем за платіжним дорученням від 18.02.2010 року № 958 сплачено 47136,41 грн..

Однак в зв'язку з невиконанням сторонами в повному обсязі вимог ухвали суду щодо надання документів та беручи до уваги надходження апеляційної скарги провадження у справі було зупинено, а справу направлено до апеляційної інстанції.

Ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 29.04.2010 року провадження за апеляційною скаргою припинено у зв'язку з надходженням відмови скаржника від поданої скарги, а справу направлено до суду першої інстанції.

20.05.2010 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.

Враховуючи усунення обставин які призвели до зупинення провадження у справі ухвалою від 20.05.2010 року провадження поновлено та призначено до розгляду на 02.06.2010 року.

26.05.2010 року від ВАТ "Вінніфрут" надійшла касаційна скарга на ухвалу від 25.02.2010 року про відмову у прийняті апеляційної скарги ВАТ "Вінніфрут" від 12.02.2010 року.

Ухвалою від 31.05.2010 року у прийнятті скарги відмовлено з посиланням на те, що оскарженню підлягають лише ті ухвали, про можливість яких прямо зазначено у відповідній статті Господарського процесуального кодексу України або Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в яких йдеться про винесення судом даних ухвал.

Також 31.05.2010 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ВАТ "Вінніфрут" до ТОВ з іноземною інвестицією "Тетра Пак" про визнання недійсними п.п. 3.1, 3.6 угоди № 51-07-54ОМ від 30.07.2007 року.

Однак судове засідання призначене на 02.06.2010 року не відбулось у зв'язку з тим, що у день судового засідання ВАТ "Вінніфрут" звернулось із заявою про відвід судді Банасько О.О. від участі у розгляді справи № 7/13-10.

Ухвалою заступника голови суду від 03.06.2010 року заяву ВАТ "Вінніфрут" про відвід судді Банасько О.О. від участі у розгляді справи № 7/13-10 відхилено.

Ухвалою від 07.06.2010 року у справі призначено судове засідання на 17.06.2010 року із об'єднанням в одне провадження із первісним позовом зустрічного позову.

08.06.2010 року до суду надійшла ще одна зустрічна позовна заява у справі № 7/13-10 ВАТ "Вінніфрут" до ТОВ з іноземною інвестицією "Тетра Пак" про розірвання та визнання недійсною угоди № 51-07-54ОМ від 30.07.2007 року.

11.06.2010 року надійшов електронний запит Житомирського апеляційного господарського суду про направлення справи № 7/13-10 для спрямування останньої до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою ВАТ "Вінніфрут" на ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 29.04.2010 року.

Ухвалою від 14.06.2010 року вказану зустрічну позовну заяву повернуто відповідачу з посиланням на п.п. 4, 6, 10 ч.1 ст. 63 ГПК України.

Окрім того, в зв'язку з надходженням електронного запиту Житомирського апеляційного господарського суду провадження у справі ухвалою від 14.06.2010 року було зупинено.

15.06.2010 року до господарського суду Вінницької області надійшла апеляційна скарга ВАТ "Вінніфрут" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 14.06.2010 року.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 31.08.2010 року ухвалу господарського суду Вінницької області від 14.06.2010 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ВАТ "Вінніфрут", м. Калинівка без задоволення.

20.09.2010 року справа надійшла до господарського суду Вінницької області.

В зв'язку з тим, що в процесі розгляду справи встановлено, що остання відноситься до категорії справ значної складності оскільки під час її розгляду ВАТ "Вінніфрут" заявлено зустрічний позов, процесуальні документи у даній справі неодноразово оскаржувались відповідачем суддя звернувся до голови суду з заявою про створення колегії у складі трьох суддів для розгляду справи № 7/13-10.

Ухвалою голови господарського суду Вінницької області від 27.09.2010 року для розгляду справи № 7/13-10 створено колегію у складі головуючого судді Банасько О.О., суддів Мельника П.А., Тісецького С.С..

За таких обставин ухвалою від 27.09.2010 року справу № 7/13-10 прийнято колегією суддів до провадження та призначено до розгляду на 13.10.2010 року.

Однак відповідач за первісним позовом на визначену дату в судове засідання не з'явився, при тому що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 20259617 наявним в матеріалах справи.

Про поінформованість ВАТ "Вінніфрут" про час та місце судового засідання свідчить також подача останнім клопотання 13.10.2010 року.

Згідно вказаного клопотання відповідач за первісним позовом просить відкласти розгляд справи на іншу дату посилаючись на участь його представника в інших судових засіданнях. Також відповідач за первісним позовом просить суд врахувати те, що сума основного боргу перед позивачем зменшилась у зв'язку з проведенням проплат в рахунок погашення заборгованості.

Розглянувши клопотання про відкладення розгляду колегія суддів дійшла висновку про його відхилення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Тобто, юридична особа не обмежена у виборі особи та наданні такій особі повноважень на представництво її інтересів в господарському суді і у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 –34 ГПК).

Оскільки відповідач за первісним позовом своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, беручи до уваги , що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

При цьому суд зауважує, що відповідач за первісним позовом, з огляду на викладені вище обставини (тривалий час перебування в провадженні суду справи № 7/13-10) мав достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

13.10.2010 року позивачем за первісним позовом подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній вказуючи на те, що після порушення провадження у справі відповідач за первісним позовом провів розрахунки по угоді № 51-07-54ОМ від 30.07.2007 року просить стягнути з останнього 703902,81 грн., з яких 584920,45 грн. основного боргу, 95739,92 грн. пені та 23242,44 грн. 3% річних.

Під час судового розгляду справи не застосовуються технічні засоби звукозапису в зв'язку з тим, що представниками позивача за первісним позовом не заявлено клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані позивачем за первісним позовом 04.03.2010 року та 13.10.2010 року заяви колегія суддів дійшла висновку про їх прийняття до розгляду, оскільки останні не суперечать приписам ст.22 ГПК України.

При цьому суд розцінював заяву від 04.03.2010 року, як заяву про зменшення розміру всіх позовних вимог (в частині вимог про стягнення основного боргу лише на суму 235917,99 грн., яка була сплачена до подачі позову до суду, а в іншій частині - 47136,41 грн. суд прийшов до висновку про наявність підстав для припинення провадження у стягненні вказаної суми, оскільки остання сплачена після порушення провадження у справі), а заяву від 13.10.2010 року, як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині вимоги про стягнення пені та збільшення розміру позовних вимог в частині вимоги про стягнення 3 % річних.

В судовому засіданні 13.10.2010 року оголошувалась перерва по завершенні якої позивачем за первісним позовом було подано ще одну заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої позивач з урахуванням поданого ВАТ "Вінніфрут" пояснення зменшує розмір заявленого до стягнення основного боргу на 1000,00 грн. та проводить перерахунок 3 % річних на підставі чого просить стягнути з відповідача за первісним позовом 583920,45 грн. основного боргу та 23054,37 грн. 3% річних. Одночасно у вказаній заяві позивач відмовляється від стягнення пені.

Вказана заява розглянута колегією суддів та приймається до розгляду як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу та 3 % річних та як заява про відмову від позову в частині позовної вимоги про стягнення пені.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача за первісним позовом, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

30.07.2007 року між ТОВ з іноземною інвестицією "Тетра Пак" (Продавець) та ВАТ "Вінніфрут" (Покупець) було укладено Угоду № 51-07-54ОМ за умовами якої Продавець продає, а Покупець купує та зобов'язується сплатити за обладнання Тетра Пак, перераховане у специфікації, яка додається до цієї Угоди, як Додаток 1 (надалі - Обладнання) (п.1 Угоди а.с.13, т.1).

В п.п.2.1, 2.2, 2.3 Угоди сторони погодили, що її загальна вартість складає 8028600,00 грн., яка включає вартість обладнання, вартість доставки та Плату за відтермінування платежу Продавцем за ставкою трьохмісячного EURIBOR плюс 4% річних. Загальна вартість угоди та плата за відтермінування платежу має бути змінена Продавцем, якщо трьохмісячний EURIBOR на дату платежу відрізняється від EURIBOR на Базову дату - 30.07.2007 року.

Згідно п.3.1 Угоди ціна, що вказана в рахунку-фактурі, має змінювати ціну, вказану у Специфікації та у пункті 2.1 відповідно до такої формули: Pi=Psp*(Ri/Rsp), де Pi означає ціну на дату видання рахунку-фактури; Psp означає ціну відповідно до Специфікації; Ri означає офіційний курс обміну гривні на євро на дату видання рахунку фактури; Rsp означає офіційний курс обміну гривні на євро на дату Специфікації.

Відповідно до п.п.3.2, 3.2.1, 3.2.2 оплата має здійснюватись у гривнях банківським переказом на поточний рахунок загальної вартості цієї Угоди, вказаної в п.2.1 таким чином:

- 100 % загальної вартості Угоди має бути сплачено протягом 28 кварталів послідовними рівними платежами по закінченню кожного кварталу згідно з Додатком 2 до цієї Угоди;

- Сума платежу (включаючи плату за відтермінування платежу) може бути змінена Продавцем, якщо трьохмісячний EURIBOR на дату платежу відрізняється від EURIBOR на Базову дату - 30.07.2007 року. В такому випадку Продавець виставляє додатковий рахунок (кредит ноту) на різницю, спричинену зміною трьохмісячного EURIBOR на дату платежу від EURIBOR на Базову дату - 30.07.2007 року. У випадку виставлення додаткового рахунку - такий рахунок має бути сплачений Продавцем протягом 10 робочих днів з дати його виставлення. У випадку виставлення кредит ноти - сума такої кредит ноти має бути врахована при здійсненні наступного платежу за Угодою, а саме –наступний платіж за Угодою має бути зменшений на суму такої кредит ноти.

Пунктом 3.6 Угоди передбачено, що сума, яка належить до сплати відповідно до пункту 3.2.1 та 3.2.2 цієї Угоди має бути відкоригована на дату здійснення оплати Покупцем відповідно до нижченаведеної формули: Ap=Ai*(Rp/Ri), де Ap означає ціну на дату здійснення оплати; Ai означає суму відповідно до п.3.2 цієї Угоди; Rp означає офіційний курс обміну гривні на євро на дату здійснення оплати; Ri означає офіційний курс обміну гривні на євро на дату цієї Угоди. Така сума не підлягає корегуванню, якщо Rp/Ri менше за 1,01. В іншому випадку, сума, що визначена як вищенаведена, має бути обов'язковою для Сторін та сплачуватись Покупцем повністю на дату здійснення оплати.

Згідно п.3.8 Угоди виставлення Продавцем додаткових рахунків (кредит-нот) є підтвердженням зміни загальної вартості Угоди та також є підставою для зміни заборгованості та фіксує суму зміни такої заборгованості. Якщо на протязі 10 робочих днів дана сума, згідно рахунку (кредит-ноти) не буде письмово оскаржена, тоді заборгованість вважається узгодженою.

До вказаної Угоди сторонами було підписано Додаток № 1 (Опис Обладнання. Вартість Обладнання) та Додаток № 2 (Графік платежів) (а.с.20-21, т.1).

На виконання укладеної Угоди позивач за первісним позовом виставивши Покупцю рахунок-фактуру № 183009349 від 21.09.2007 року згідно видаткової накладної № 1830009349 від 21.09.2009 року передав ВАТ "Вінніфрут" на підставі виданої останнім довіреності серія ЯОА №196556 обладнання загальною вартістю 10120806,00 грн. (а.с.22-25, т.1).

За твердженням позивача за первісним позовом ВАТ "Вінніфрут" взятих на себе зобов'язань по оплаті платежів за Обладнання у розмірах та в строки визначені в додатку № 2 до Угоди належним чином не виконує внаслідок чого за період з 21.12.2008 року по 01.02.2010 року за останнім виникла заборгованість по сплаті лізингових платежів, яка станом на 13.10.2010 року складає 584 920,45 грн. грн..

Як вказує позивач за первісним позовом ВАТ "Віннніфрут" за вказаний вище період мало сплатити 9 платежів згідно Графіку сплати платежів на загальну суму 2210286,00 грн. з ПДВ.

Окрім того, позивачем за первісним позовом 03.04.2009 року та 11.08.2009 року було виставлено ВАТ "Вінніфрут" додаткові рахунки (кредит ноти) № 1830017299, № 1830019046 на суму 135834,00 грн. та 134320,45 грн. відповідно (а.с.26-27, т.1).

Виставлення додаткових рахунків відбувалось відповідно до п.3.6 Угоди в зв'язку із коригуванням фактично сплачених грошових коштів в гривні, які співвідносились до офіційного курсу євро на момент укладення Угоди та сплати коштів за платежі, які здійснювались за 4-ий квартал 2008 року та 1-ий квартал 2009 року.

При цьому ВАТ "Вінніфрут" відповідачем було оплачено починаючи з моменту укладення Угоди до 13.10.2010 року 1895520,00 грн..

На підтвердження вказаного суду надано платіжні доручення, лист від 10.04.2009 року № 683, довідку ПАТ "ІНГ Банк Україна" від 25.02.2010 року № 42336, довідку руху коштів від 12.10.2010 року № 130 тощо (а.с.28-44, 73-86, т.1).

Враховуючи формульну методику визначення розмірів платежів суду надано довідку про офіційний курс гривні до євро встановлений Національним Банком України (а.с.62, т.1).

Таким чином розмір заборгованості ВАТ "Вінніфрут" станом на 13.10.2010 року становить 584920,45 грн. (2210286,00+135834,00+134320,45-1895520,00).

З врахуванням того, що ВАТ "Вінніфрут" в клопотанні посилався на сплату 13.10.2010 року 1000,00 грн. в підтвердження чого долучив меморіальний ордер № 1 від 13.10.2010 року та заяви позивача за первісним позовом про зменшення розміру позовних вимог борг складає 583920,45 грн..

Досліджуючи надані позивачем за первісним позовом документи судом встановлено, що ВАТ "Вінніфрут" сплатив 97367,43 грн. після подачі позивачем позовної заяви до суду - 18.02.2010 року - 47136,41 грн., 23.03.2010 року - 19083,02 грн., 26.03.2010 року - 31148,00 грн..

Окрім того, ВАТ "Вінніфрут" в листах від 23.03.2010 року № 43, № 44, № 45 висловило прохання ТОВ з іноземною інвестицією "Тетра Пак" (Продавець) зарахувати в рахунок погашення заборгованості за Угодою № 51-07-54ОМ від 30.07.2007 року платежі за платіжним дорученням від 30.11.2009 року № 4549 на суму 13290,60 грн., за платіжним дорученням від 03.02.2010 року № 651 на суму 244,16 грн., за платіжним дорученням від 03.02.2010 року № 652 на суму 19569,34 грн., за платіжним дорученням від 04.02.2010 року № 669 на суму 24526,08 грн., всього на загальну суму 58668,58 грн..

Отже, загалом після звернення з первісним позовом до суду ВАТ "Вінніфрут" було сплачено 156036,01 грн. (97367,45+58668,58).

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по платежам за Обладнання враховуючи наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії ТОВ з іноземними інвестиціями по передачі Обладнання ВАТ "Вінніфрут" та дії ВАТ "Вінніфрут" по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами Угоди № 51-07-54ОМ між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було вказано вище, в додатку № 2 до Угоди № 51-07-54ОМ сторони погодили графік проведення платежів за отриманий товар.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вказувалось раніше, в п.п.3.1, 3.6 Угоди сторони встановили, що сума яка належить до сплати має бути відкоригована на дату здійснення оплати Покупцем відповідно до формули, яка враховує співвідношення офіційного курсу обміну гривні на євро на дату цієї Угоди та дату платежу.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 583920,45 грн. з врахуванням поданої 13.10.2010 року заяви про зменшення розміру позовних вимог правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Разом з тим, відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

В зв'язку з тим, що відповідач сплатив 156036,01 грн. після порушення провадження у справі, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в зазначеній сумі, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Також судом розглянуто вимогу позивача за первісним позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) щодо стягнення з відповідача 9615,13 грн. 3% річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення 3 % річних є правомірною, оскільки відповідає умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, які позивач за первісним позовом обрахував на суму заборгованості в сумі 584920,45 грн. за період з 27.03.2010 року по 12.10.2010 року судом не виявлено помилок з огляду на що вказана вимога задовольняється в повному обсязі.

Розглянувши заяву позивача за первісним позовом про відмову від позовної вимоги про стягнення пені суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження у цій частині позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу за первісним позовом роз’яснені процесуальні наслідки його дій стосовно відмови від вимоги про стягнення пені.

Приймаючи заяву про відмову від позову суд враховує те, що вона підписана представником позивача за первісним позовом Гендель В.А. у якого наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності від 05.10.2010 року № б/н.

За результатами розгляду зустрічного позову суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається із зустрічного позову ВАТ "Вінніфрут" про визнання недійсними п.п. 3.1, 3.6 Угоди № 51-07-54ОМ від 30.07.2007 року останній обґрунтовується наступним.

Так, вимагаючи визнати недійсними вказані вище пункту Угоди ВАТ "Вінніфрут" посилається на безпідставність обумовлення в Угоді формування ціни в євро та застосування єврового еквіваленту, оскільки вказане суперечить чинному законодавству. Також відповідач за первісним позовом вказує на те, що будь-яка зміна істотної умови договору (в даному випадку ціни договору) повинна провадитись двосторонньою додатковою угодою до договору.

В якості підстави правомірності своїх вимог в цій частині позивач за зустрічним позовом посилається на приписи Постанови КМУ від 18.12.1998 року № 1998 "Про удосконалення порядку формування цін" та ст.ст.192, 203, 215, 217 ЦК України .

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому колегія суддів враховує, що ст. 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких і вимога про, те, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За загальними правилом, викладеним у ч. 4 ст. 179 ГК України та ст. 6 ЦК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно ч. 3 ст. 189 ГК України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 ЦК України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

В пункті 3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід звернути увагу, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Разом з тим, згідно ч.1 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Разом з тим, частина 2 названої статті вказує, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При цьому як встановлено судом, ціна в Угоді визначена в гривні, а проведення розрахунків між сторонами внаслідок виконання зобов'язань за угодою № 51-07-54ОМ від 30.07.2007 року здійснювалось також виключно у гривні.

Як вбачається, п.п.3.1, 3.6, Угоди визначалась лише можливість визначення грошового зобов'язання виходячи із зміни офіційного курсу офіційний курс обміну гривні на євро на дату здійснення оплати чи передачі обладнання.

Таким чином суд приходить до висновку, що сторони не порушили вказані вище норми (в тому рахунку і ст.192 ЦК України), обумовивши у договорі обов'язок розрахуватися в національній валюті України і виконавши грошове зобов'язання в національній валюті України.

Порядок же визначення ціни товару, обумовлений сторонами у спірній угоді, відповідає нормі ст.524 ЦК України.

Посилання у зустрічному позові на п.1 ПКМУ від 18.12.1998 року № 1998 "Про удосконалення формування цін" оцінюється судом критично, оскільки аналіз редакції вказаного пункту не дає підстав стверджувати про наявність заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.

Стосовно посилання ВАТ "Вінніфрут" на те, що зміна ціни Угоди потребує узгодження із сторонами суд зазначає, що таке твердження є необґрунтованим оскільки згідно ч.2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Частинами 1, 3 ст.691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Окрім того, суд зауважує, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку про відповідність спірної угоди вимогам закону щодо визначення ціни угоду та умов її корегування у випадку зміни офіційного курсу офіційний курс обміну гривні на євро на дату здійснення оплати чи передачі обладнання.

З урахуванням наведеного суд відмовляє у задоволення зустрічного позову у повному обсязі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище процесуальним нормам та вимогам суду відповідач за первісним позовом не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу та 3 % річних в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині стягнення пені в зв’язку з відмовою позивача за первісним позовом від цієї вимоги.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за первісним позовом підлягають віднесенню на ВАТ "Вінніфрут" пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.

Крім того судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Таким чином розподіл судових витрат здійснюється виходячи з того, що нова ціна позову з врахуванням змісту поданих позивачем заяв від 04.03.2010 року, 13.10.2010 року складає 845311,51 грн. (739956,46 грн. основного боргу, 95739,92 грн. пені, 9615,13 грн. 3 % річних).

В зв'язку з тим, що в задоволенні зустрічного позову суд відмовив, витрати понесені "Вінніфрут" на сплату державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення за подання цього позову покладаються на нього відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України.

13.10.2010 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, п.п.11, 4 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" (вул.Фрунзе, 45, м. Калинівка, Вінницька область, 22400, ідентифікаційний код - 30807701) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра Пак" (вул. Межигірська, 82, м. Київ, ідентифікаційний код - 20016121) - 583920 грн. 45 коп. - основного боргу, 9615 грн. 13 коп. - 3 % річних, 7495 грн. 72 коп. - витрат на держмито та 209 грн. 27 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Прийняти відмову позивача за первісним позовом від позовної вимоги про стягнення пені в сумі 95739 грн. 92 коп., провадження у справі в цій частині припинити на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

4. Припинити провадження в частині стягнення 156036 грн. 01 коп. основного боргу в зв'язку з відсутністю предмету спору.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. В зустрічному позові відмовити повністю.

7. Копію рішення надіслати ВАТ "Вінніфрут" рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Головуючий суддя Банасько О.О.

судді Мельник П.А.

Тісецький С.С.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 26 листопада 2010 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - ВАТ "Вінніфрут" - вул. Фрунзе, 45, м. Калинівка, Вінницька область, 22400.