Постанова № 12693169, 30.11.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

30 листопада 2010 р. № 23/6 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    В.М.Палій,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        Б.М.Грека,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Науково-технічний центр "Алвіго"

на           рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2010р. та постанову

Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010р.

у справі №23/6

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Концерн Стирол"

до           Товариства з обмеженою відповідальністю

"Науково-технічний центр "Алвіго"

про                     стягнення 5 353 920,0 грн.

та за зустрічним позовом ТОВ "Науково-технічний центр "Алвіго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерт Стирол"

про внесення змін до договору,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Карпович А.Р., Фоменко В.Г. –довіреності у справі,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Концерн Стирол" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Алвіго" і просило суд стягнути з останнього 5 353 920,0 грн. як безпідставно набутих.

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.1212 ЦК України та фактично обґрунтовані простроченням відповідачем виконання свого зобов'язання за договором від 25.03.2005р. №27-НТЦ-2005 щодо виготовлення та поставки позивачу двох комплектів обладнання, внаслідок чого виконання зобов'язання втратило інтерес для позивача і останній вимагає повернення сплачених авансових платежів.

До ухвалення рішення по суті, відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом до позивача і просив суд внести зміни та доповнення до договору 25.03.2005р. №27-НТЦ-2005, які викладені у вигляді додаткової угоди №2 від 15.01.2010р. Зокрема, відповідач просив суд відповідно до ст.652 ЦК України (у зв'язку з істотною зміною обставин) внести зміни до договору в частині збільшення загальної ціни договору (більше як 48%), розміру авансового платежу за газотурбінну установку для агрегату УКЛ-7 №6 (майже на 222%) та продовження строку виконання робіт.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.04.2010р. (суддя Кирилюк Т.Ю), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010р. (головуючий, суддя Отрюх Б.В., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.), первісний позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з ТОВ "НТЦ "Алвіго" 5 353 920,0 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи первісний позов, суди двох інстанцій виходили з того, що оскільки строк дії договору сплинув, то відповідно до ст.1212 ЦК України відповідач зобов'язаний повернути отримані ним грошові кошти попередньої оплати протягом семи днів з дня пред'явлення позивачем вимоги.

Що ж до вимог зустрічного позову, то суди двох інстанцій встановили відсутність підстав для їх задоволення з огляду на те, що строк дії договору закінчився 31.12.2007р., і чинне законодавство, яке регулює спірні правовідносини сторін, не передбачає такої підстави для продовження строку дії договору, як односторонні дії сторони договору, спрямовані на виконання зобов'язання за договором, після закінчення дії договору.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач за первісним позовом –ТОВ "НВЦ "Алвіго" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що між сторонами укладено договір від 25.03.2005р. №27-НТЦ-2005 за умовами якого, відповідач зобов'язався виготовити та поставити позивачу два комплекти газотурбінних установок ГТУ-8 та додаткове теплообмінне обладнання, які необхідні для проведення реконструкції двох агрегатів УКЛ-7 №3 та №6 для виробництва азотної кислоти.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що відповідач зобов'язався виконати: технічний аудит двох агрегатів УКЛ №3 і №6, які підлягають реконструкції на основі заміни ГТТ-ЗМ на ГТУ-8; активування базових фактичних показників роботи агрегатів УКЛ-7 №3 і №6 до реконструкції; розробку заходів і видачу рекомендацій по встановленню виявлених дефектів обладнання і відновлення їх робочих параметрів; розробку та погодження із позивачем вихідних даних для проектування реконструкції агрегатів УКЛ-7 №3 і №6 на основі заміни ГТТ-ЗМ та ГТУ-8; розробку робочих проектів реконструкції агрегатів УКЛ-7 №3 і №6 по виробництву азотної кислоти на основі заміни ГТТ-ЗМ та ГТУ-8.

Відповідно до пункту 1.3 договору відповідач зобов'язався передати позивачу "ноу-хау", які включають параметри апаратно-технологічного оформлення реконструкції агрегатів УКЛ-7 №3 і №6 з обладнанням, що поставляється, та конструктивні рішення по обладнанню.

Згідно п.2.1 договору ціна договору складає 27 456 000,0 грн.

Як вірно встановлено судами, даний договір за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить одночасно умови, які регулюють відносини підряду, виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт, і в силу ст.174 ГК України, ст.11 ЦК України, є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених ним.

Судами з'ясовано, що на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 23 240 640,0 грн., з яких 5 353 920,0 грн. попередньої оплати за реконструкцію агрегату з виготовлення азотної кислоти УКЛ-7 №6.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2008р. в іншій справі №48/113, в якій брали участь ті самі сторони, залишеним без змін апеляційною та касаційною інстанціями, встановлено факт порушення відповідачем строків зобов'язань за договором від 25.03.2005р. №27-НТЦ-2005. Зокрема, встановлено, що з урахуванням прострочення перерахування позивачем авансових платежів, строк виконання відповідачем обов'язків з поставки позивачу газотурбінної установки ГТУ-8 в комплектності згідно ТУ У 29.01-14308345-006-2004 для агрегату УКЛ-7 №3 та №6 настав 23.06.2007 року.

Отже, факт прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання щодо поставки обладнання та виконання робіт з реконструкції агрегату УКЛ-7 №6, встановлений вказаним судовим рішенням у справі №48/113, з огляду на вимоги ч.2 ст.35 ГПК України має преюдиційне значення для даної справи.

Листом №14/01-86 від 14.08.2009р. (а.с.36 т.1) позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути попередню оплату за УКЛ-7 №6 у розмірі 5 353 920,0 грн. Доказом отримання вказаного листа є відповідь відповідача (а.с.35 т.1), в якій він заперечує проти повернення попередньої оплати, посилаючись, зокрема, на те, що розгляд питання щодо повернення грошових коштів можливий лише після розірвання договору з ініціативи позивача.

Задовольняючи первісний позов щодо повернення грошових коштів, суди двох інстанцій керувалися положеннями ч.2 ст.220 ГК України, ст.1212 ЦК України, а також виходили з того, що внаслідок прострочення відповідача позивач відмовився від прийняття виконання, строк дії договору сплинув, а тому відповідач зобов'язаний повернути грошові кошти.

Між тим, такий висновок зроблений судами передчасно через невірне застосування норм матеріального права та не з'ясування повною мірою фактичних обставин, які входять до предмету доказування за первісним позовом.

Так, відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.ст.598, 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно ст.599 ЦК України, ч.1 ст.202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов’язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв'язку тим, що виконання зобов'язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.

Матеріалами справи доведено, що заявлені до стягнення грошові кошти були сплачені позивачем добровільно, а саме на виконання ним умов договору від 25.03.2005р. №27-НТЦ-2005.

Відповідно до ч.2 ст.220 ГК України, ч.3 ст.612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 ст.622 ЦК України встановлено, що у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 612 ЦК України), боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Отже відмова кредитора від прийняття простроченого виконання припиняє зобов'язання, оскільки припинення зобов'язання в силу відмови кредитора від прийняття простроченого виконання тягне і припинення зустрічного зобов'язання сторони, яка відмовилася від прийняття виконання. Проте, у випадку, коли сторона, яка відмовилася від прийняття виконання, своє зобов'язання виконала раніше, наступають наслідки, передбачені ст.1212 ЦК України.

Наведене свідчить про те, що якщо виконання втратило інтерес для кредитора і він відмовляється від його прийняття та жадає повернення виконаного ним зобов'язання, у даному випадку сплачених грошових коштів, то кредитор повинен на сам перед відмовитися від прийняття простроченого виконання шляхом направлення повідомлення боржнику, яке б означало, що зобов'язання припиняється.

Проте, вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог за первісним позовом, суди двох інстанцій не врахували наведеного, та не з’ясували чи відмовився позивач (замовник) від виконання відповідачем зобов'язання, тобто не встановили факт припинення зобов'язання, що є істотним значенням для вирішення даного спору по суті заявлених вимог про повернення сплачених позивачем грошових коштів, оскільки до предмету доказування входить встановлення факту того, що підстава, на якій спірні грошові кошти були отримані відповідачем, - відпала внаслідок припинення зобов'язання.

Із змісту наявної у справі вимоги позивача про повернення грошових коштів, на яку послалися суди, не вбачається, що позивач відмовився від прийняття виконання. В ній лише зазначено, що у позивача не залишилося інтересу до поставки агрегату УКЛ-7 №6 і внаслідок того, що дія договору закінчилася 30.12.2007р., позивач вважає, що у відповідача немає правових підстав для утримання грошових коштів.

Про те, що вказаною вимогою позивач не відмовився від виконання відповідачем зобов'язання, свідчить відповідь останнього на цю вимогу, де зазначено, що повернення спірних коштів можливе тільки після розірвання договору з ініціативи позивача.

Окрім того, стверджуючи про відсутність підстав для утримання відповідачем спірних грошових коштів у зв'язку з закінчення строку дії договору, суд першої інстанції не дав правової оцінки діям сторін щодо взаємного продовження виконання ними зобов'язань за договором, про що свідчать наявні у справі платіжні доручення про сплату позивачем відповідачу у 2008 році грошових коштів на виконання договору, строк якого закінчився у 2007 році (а.с.104, 108-109 т.1).

Оскільки за результатом розгляду касаційної скарги судом касаційної інстанції встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з`ясовано судами з недостатньою повнотою, що є порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.43 ГПК України, оскаржувані рішення та постанова в частині задоволення первісного позову підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд.

Що ж до вимог зустрічного позову, то колегія суддів погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що закінчення строку дії договору унеможливлює внесення до нього будь-яких змін та доповнень за рішенням суду.

Пунктом 11.1 укладеного між сторонами договору встановлено, що він вступає в силу з дати авансового платежу по п.2.4.1 та вважається закінченим з моменту повного виконання сторонами договірних зобов'язань, включаючи проведення остаточних взаєморозрахунків між сторонами, але у будь-якому випадку не пізніше 30.12.2007р.

Так, строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд. Згідно ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати. Таким чином, у випадку настання календарної дати або відповідної події, визначених договором, дія останнього припиняється. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов'язань, визначених ним.

Отже, тільки до закінчення терміну дії договору до нього можуть бути внесені певні зміни та доповнення за рішенням суду. У даному випадку такі зміни та доповнення за рішенням суду могли буди внесені до договору лише до 30.12.2007р. Разом з тим, сторони не позбавлені права за взаємною згодою (добровільно) пролонгувати та змінити спірні правовідносини, що виникли між ними.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Алвіго" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2010р. у справі №23/6 щодо відмови у задоволенні первісного позову та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010р. про залишення без змін рішення в цій частині, скасувати.

3. В частині первісного позову Відкритого акціонерне товариство "Концерн Стирол" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Алвіго" про стягнення 5 353 920,0 грн. справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

4. В частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення та постанову залишити в силі.

Головуючий, суддя                                                            В.М.Палій

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                Б.М.Грек