Постанова № 12692713, 29.11.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"29" листопада 2010 р. № 2а- 11181/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Шляхова О.М.,

за участі секретаря - Чмутової К.А.,

за участі представника позивача Малахової Н.В. (довіреність б/н від 27.08.2010р.);

за участі представника відповідача - Кізілова О.В. (довіреність № 8573/10/10-018 від 15.11.2010р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт плюс" в особі директора Тєрьохіна Дмитра Івановича до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень ,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Харківенергоремонт плюс» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова, в якому, після уточнення позовних вимог, просили визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000180700/0 від 20.08.2010 р., № 0000180700/1 від 21.09.2010 р. В обґрунтування позову зазначили, що за наслідками документальної невиїзної перевірки позивача складено акт від 16.08.2010 року № 6089/07-008/31635956, на підставі якого органом державної податкової служби винесені оспорювані податкові повідомлення-рішення. В акті перевірки зроблено висновок з посиланням на порушення: ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, п.п. 7.2.3. п 7.2, п.п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого завищено податковий кредит по декларації за квітень 2010 року на суму 717878,00 грн., за травень 2010 року на суму 323542,00 грн.. Позивач вважає, що у квітні та травні 2010 року ним правомірно було віднесено до складу податкового кредиту сплачений податок на додану вартість у розмірі 1041420,00 грн.. Ніякого заниження суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у позивача у квітні та травні 2010 року не було, а також позивач в обґрунтування цього посилається на п.п. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 , п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст.7, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 , п.п. 7.2.6. ст.. 7, п.п. 7.4.5 п 7.4 ст. 7, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 , ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 1 ст.. 203, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 207, ч. 1 ст. 208, ст. 215, ч. 1 ст. 269, ч. 1 ст. ст.ст. 626-632, ст.. 638, ст.. 639 Цивільного Кодексу України, ч. 3 ст. 180, Господарського Кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав уточнені позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені в письмових запереченнях, а саме: з акту перевірки від 16.08.2010 року № 6089/07-008/31635956 вбачається, що відповідачем було встановлено, що ТОВ «Харківенергоремонт плюс» мало господарські відносини з ПП «Зенит плюс», основним видом діяльності якого є будівництво будівель. Відповідно до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов»язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України декларація з ПДВ за квітень- травень 2010 року приватним підприємством «Зенит плюс» не була надана. При проведенні аналізу розрахунку сум комунального податку за ІІ квартал 2010 року встановлено, що ПП «Зенит плюс» не має працівників. Враховуючи те, що у ПП «Зенит плюс» відсутні необхідні умови для проведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст.. 228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності. Отже, враховуючи вищенаведене встановлено віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум по операціях з приватним підприємством «Зенит плюс», які не подали в строк та до теперішнього часу податкові декларації з податку на додану вартість та відповідно не задекларували свої податкові зобов»язання. В обґрунтування відповідач посилається на п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1,2 ст. 215, п. 5 ст.ст. 202, 203 Цивільного Кодексу України.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини.

Згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт плюс" зареєстроване 11.10.2001 р. Виконавчим комітетом Харківської міської ради.

ТОВ «Харківенергоремонт плюс» перебуває на обліку у ДПІ Червонозаводського району м. Харкова з 21.10.2001 року, що підтверджується даними акту перевірки.

ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Харківенергоремонт плюс» щодо правильності визначення податкового зобов»язання та податкового кредиту за квітень - травень 2010 року, про що складено акт від 16.08.2010 року № 6089/07-008/31635956.

За висновками акту перевірки, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова встановлено, що в порушення частини ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених покупцем товарів ТОВ «Харківенергоремонт плюс» з постачальниками Приватне підприємство «Зенит плюс». У ТОВ «Харківенергоремонт плюс» відсутні обєкти, які підпадають під визначення ст.ст. 3, 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями. Данні, відображені ТОВ «Харківенергоремонт плюс» у декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року про податковий кредит не є дійсними на суму 717878,00 грн. за травень 2010 року про податковий кредит не є дійсними на суму 323542,00 грн.; п.п. 7.2.3. п 7.2, п.п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого завищено податковий кредит по декларації за квітень 2010 року на суму 717878,00 грн., за травень 2010 року на суму 323542,00 грн.; донараховано податку на додану вартість по декларації за квітень 2010 року на суму 717878,00 грн., за травень 2010 року на суму 323542,00 грн..

На підставі акту перевірки від 16.08.2010 року № 6089/07-008/31635956, керівником ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова винесено податкове повідомлення-рішення від 20 серпня 2010 року № 0000180700/0 за порушення п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР, у звязку з чим ТОВ «Харківенергоремонт плюс» визначено суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» в сумі 1425633,80 грн., з яких 1041420,00 грн. за основним платежем, 384213,80 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

З пояснень представників позивача встановлено, що позивач не погодився з вказаним рішенням і оскаржив його до ДПІ в адміністративному порядку. Проте відповідачем прийнято рішення про відмову у задоволенні скарги та винесено друге податкове повідомлення-рішення від 21 вересня 2010 року № 0000180700/1 за порушення п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР, у звязку з чим ТОВ «Харківенергоремонт плюс» визначено суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» в сумі 1425633,80 грн., з яких 1041420,00 грн. за основним платежем, 384213,80 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач не погодився з вказаними рішеннями і оскаржив їх до суду.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Підставою для проведення перевірки в акті перевірки визначено ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04 грудня 1990 року № 509-XII.

Право на здійснення органами ДПІ перевірок, зокрема, документальних невиїзних, передбачено п. 1 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”. Вказаною нормою передбачено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Таким чином, конкретні випадки, в яких у податкового органу виникає право на проведення невиїзних та виїзних перевірок повинні бути встановлені в законі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, органи податкової служби є органами виконавчої влади, отже зобов'язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів Закону України “Про державну податкову службу в Україні” право податкової інспекції на проведення перевірок підлягає законодавчим обмеженням та реалізується виключно з дотриманням порядку, встановленого законом.

Щодо підстав для донарахування податку на додану вартість в сумі 1041420,00 грн. та визначення штрафної (фінансової) санкції в сумі 384213,80 грн., про що винесені податкові повідомлення-рішення від 20 серпня 2010 року № 0000180700/0, від 21 вересня 2010 року № 0000180700/1, судом встановлено наступне.

Позивачем за результатами фінансово-господарської діяльності до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова були подані податкові декларації з ПДВ за квітень 2010 року та травень 2010 року.

Як зазначено в акті документальної невиїзної перевірки ТОВ «Харківенергоремонт плюс» щодо перевірки правильності визначення податкового зобов»язання та податкового кредиту за квітень 2010 року, травень 2010 року ТОВ «Харківенергоремонт плюс» встановлено його завищення на 1041420,00 грн.. При перевірці правильності формування податкового кредиту за період квітень-травень 2010 року встановлено, що ТОВ «Харківенергоремонт плюс» була надана податкова декларація з ПДВ за квітень 2010 року, в якій підприємством був сформований податковий кредит за участі контрагента ПП «Зенит Плюс» на суму ПДВ 717877,67 за квітень 2010 року, та на суму ПДВ 323542 за травень 2010 року. Відповідно до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов»язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України декларація з ПДВ за квітень травень 2010 року ПП «Зенит Плюс» не була надана. При дослідженні встановлені фактичні обставини, які спростовують реальність проведення господарських операцій на підставі яких ТОВ «Харківенергоремонт Плюс» визначені суми податкового кредиту, а саме: ПП «Зенит Плюс» не подана податкова декларація до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси; згідно інформації податкових баз даних, основний вид діяльності ПП «Зенит Плюс» - будівництво будівель; відповідно до Розрахунку суми комунального податку ПП «Зенит Плюс» за ІІ квартал 2010 року, кількісний склад працівників складає 0 чол.. Оскільки на ПП «Зенит Плюс» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов»язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Враховуючи те, що у ПП «Зенит Плюс» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно ч. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст.. 228 Цивільного Кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності.

Дані, викладені в акті перевірки, ґрунтуються на податкових деклараціях з ПДВ за квітень-травень 2010 року та відповідно до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов»язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Проте, суд не погоджується з висновками, зазначеними в акті перевірки ТОВ «Харківенергоремонт плюс», виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ч.2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Судом встановлено та підтверджено даними акту перевірки, що основним видом діяльності фірми є виробництво парових котлів.

Між ТОВ «Харківенергоремонт плюс» та ПП «Зенит Плюс» були укладені договори на виконання підрядних робіт: договір № 2901245 від 02.04.2010 року; договір № 2900318/3 від 02.04.2010 року; договір № 2800204/3 від 05.05.2010 року. Окрім договорів підряду, також був укладений договір № 08/04-10 від 08.04.2010 року на постачання обладнання, вузлів та матеріалів

Зазначені договори, відповідно до їх умов, є двосторонніми договорами, а саме: договорами поставки та договорами підряду на виконання робіт.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного Кодексу України та ч. 1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.

Відповідно до вимог п. 1, 2 ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочин між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного Кодексу України та ч.8 ст. 181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що вищезазначені договори підряду та поставки між ТОВ «Харківенергоремонт плюс» та ПП «Зенит Плюс» у встановленому порядку недійсними визнані не були.

Факт укладання даних правочинів та виконання їх умов підтверджується відповідними наявними в матеріалах справи та дослідженими судом у судовому засіданні доказами: договорами, податковими накладними, кошторисами, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, банківськими виписками за особовим рахунком на підтвердження оплати.

Відповідно до абз. 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

ТОВ «Харківенергоремонт плюс» суми ПДВ за отримані товари включено до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за квітень 2010 року та травень 2010 року згідно отриманим податковим накладним в сумі 1041420,00 грн., яка увійшла до загальної суми ПДВ, зазначеної в деклараціях.

Податкові накладні, виписані ПП «Зенит Плюс» відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037.

Таким чином, ПП «Зенит Плюс»» виконало свої зобов'язання за договорами, а ТОВ «Харківенергоремонт плюс» прийняло виконані роботи, які відображені у податковому та бухгалтерському обліку позивача.

Крім того, реальність господарської операції доводить той факт, що послуги (роботи) товарно-матеріальні цінності використовувалися в господарській діяльності позивача та були повністю виконані та передані від ПП «Зенит Плюс» до замовника ТОВ «Харківенергоремонт плюс», а в подальшому від ТОВ «Харківенергоремонт плюс» до інших замовників, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, відсутні факти, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору.

За таких обставин, посилання представника відповідача на невідповідність договорів вимогам ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України суд вважає необґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, будуть порушувати Кримінальний кодекс України або Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись тим, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений, а саме: Конституції України, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в ході провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також прямо витікає з висновку про те, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочини, що порушують публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинені з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративно-правовими деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності.

Таких доказів щодо посадових осіб ТОВ «Харківенергоремонт плюс», ПП «Зенит Плюс», позивачем не надано.

Стосовно неподання ПП «Зенит Плюс» до податкових органів декларацій з ПДВ за квітень 2010 року та травень 2010 року ТОВ «Харківенергоремонт плюс» не може нести відповідальність, оскільки ПП «Зенит Плюс» є окремою юридичною особою зі своїми правами та обов»язками ( у тому числі податковими зобов»язаннями).

Відповідальність за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до п. 10.1, 10.2 Закону України“Проподаток на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., з наступними змінами та доповненнями, несе платник податку. В даному випадку це ПП «Зенит Плюс».

Відповідно до п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України“Проподаток на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., з наступними змінами та доповненнями, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Також, у судовому засіданні представником позивача були надані копії декларацій ПП «Зенит Плюс» з ПДВ за квітень 2010 року та травень 2010 року, які були направлені поштою до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси у червні та липні 2010 року, а перевірка позивача відбулася 19.08. 2010 року.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справа про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідачем не доведено правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень від 20 серпня 2010 року № 0000180700/0, від 21 вересня 2010 року № 0000180700/1, а його заперечення ґрунтуються на невірному тлумаченні норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо підстав нікчемності правочинів та фактичних даних, що підтверджують таку нікчемність.

Відповідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000180700/0 від 20.08.2010 р., № 0000180700/1 від 21.09.2010 р. прийняті відповідачем Державною податковою інспекцією у Червонозаводському районі м. Харкова необґрунтовано, не у відповідності до чинного законодавства, через що позовні вимоги про визнання податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями, Законом України“Проподаток на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., з наступними змінами та доповненнями, ст. ст. 203, 204, 215, 216, 228 ЦК України, ст. ст. 207, 208, 238, 250 ГК України, ст. ст. 8-14, 71, 86, 90, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт плюс" в особі директора Тєрьохіна Дмитра Івановича до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити у повному обсязі.

Визнати неправомірними податкові повідомлення-рішення № 0000180700/0 від 20.08.2010 року та № 0000180700/1 від 21.09.2010 року винесені Державною податковою інспекцією у Червонозаводському районі м. Харкова.

Скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000180700/0 від 20.08.2010 року та № 0000180700/1 від 21.09.2010 року винесені Державною податковою інспекцією у Червонозаводському районі м. Харкова.

Постанова може бути оскаржена.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 03 грудня 2010 року.

Суддя Шляхова О.М.